Правові принципи вільного руху товарів в ЄС. Правові засади обмеження вільного руху товарів в ЄС

17 лютого 1986 р. у Люксембурзі було підписано Єдиний Європейський Акт, який набрав чинності 1 липня 1987 р. Він доповнив Договір про ЄЕС статтею, у якій йшлося, що Співтовариство розпочне діяльність, необхідну для створення внутрішнього ринку до 31 грудня 1992 року. Єдиний внутрішній ринок був визначений як простір без внутрішніх кордонів, у межах якого буде забезпечено вільний рух товарів, осіб, послуг та капіталу.
Єдиний внутрішній ринок складається з чотирьох елементів (т.зв. свобод руху):

 свобода руху товарів

 свобода руху осіб

 свобода руху послуг

 свобода руху капіталу

3.1. Вільний рух товарів
Принцип вільного руху товарів стосується як промислових, так і сільськогосподарських та споживчих товарів, які були вироблені чи видобуті в одній з держав-членів, а також тих, які були законно ввезені на територію Співтовариства.
Створення спільного ринку вимагало ліквідації митних перешкод у торгівлі між державами-членами, а також різноманітних нетарифних бар'єрів: технічних, фіскальних та фізичних. Митні бар'єри було остаточно скасовано у II половині 1968 р. 1 липня 1968 року було встановлено спільний митний тариф щодо третіх країн. Щоб зробити можливим вільний рух товарів, були заборонені кількісні обмеження (квоти, заборони імпорту та експорту), а також засоби, що мають подібний ефект, наприклад, технічні норми, положення про склад товару, тип пакування і т.д.. Усі товари на ринку Союзу підлягають однаковим нормам та сертифікаційним вимогам. Заборонено також податкову дискримінацію, тобто стягнення з товарів, привезених з інших держав-членів податків вищих, ніж податки, які стягуються з подібних національних товарів. Заборонено також стягнення інших мит, які би прямо чи опосередковано захищали виробників подібних товарів у даній державі-члені.
Обмеження імпорту, експорту або транзиту товарів можуть бути запроваджені лише за умови, що цього вимагають: міркування публічної моралі, громадського порядку та безпеки, охорони здоров'я та людського життя, охорони тварин та рослин, охорони національного багатства, яке має мистецьку, історичну та археологічну цінність, а також охорони промислової та торговельної власності. Проте, вищезгадані заборони та обмеження не повинні бути засобом самовільної дискримінації, ані прихованого обмеження торгівлі між членами Співтовариства.