Субєкти нормотворчого процесу в ЄС. Порядок прийняття рішень в ЄС

- Держави-члени є суб'єктами нормотворчої діяльності Європейського Союзу головним чином при укладенні та перегляд його установчих договорів (Договір про Європейський Союз та ін.) Ці документи основоположного характеру складають категорію первинного права Союзу;

Норми установчих договорів та акти ЄС можуть створювати для держав-членів та інституцій ЄС безпосередньо здійснимі зобов'язання, порушення яких вони можуть оскаржувати в судовому порядку. Аналогічна ситуація спостерігається щодо прав юридичних і фізичних осіб, що встановлюються актами Співтовариств, які також можуть бути об'єктом у Суді ЄС.

Законотворчий процес в ЄС проходить три етапи: внесення пропозиції, його обговорення і прийняття рішення. Право законодавчої ініціативи належить Комісії. Саме вона готує проекти рішень.

Для різних категорій законодавчих і нормативних актів передбачені різний порядок прийняття рішень і, відповідно, різні процедури взаємодії між Комісій, Радою і Парламентом.

Амстердамський договір закріпив чотири основні процедури.

Процедура згоди парламенту, тобто схвалення або накладення вето на одноголосно приймається Радою акт, застосовується при рішеннях про прийом до ЄС нових держав-членів, визначенні завдань і повноважень Європейського центрального банку (ЄЦБ), при укладанні міжнародних договорів та ін

За основною масі питань, які Рада вирішує кваліфікованою більшістю, застосовується процедура спільного рішення Ради та Парламенту. Вона поширена на питання, що стосуються свободи пересування робочої сили і послуг, зайнятості, захисту прав споживачів, транс'європейських транспортних і енергетичних мереж, освіти, культури, охорони здоров'я, охорони навколишнього середовища, загальних принципів контролю за зазначеними питаннями. Суть даної процедури, яка передбачає два парламентських читання по законопроекту, зводиться до того, що Парламент має можливість остаточно відкинути абсолютною більшістю голосів рішення, сформульоване в Раді. Прийняти парламентські поправки до законопроекту Рада може, голосуючи кваліфікованою більшістю (для ухвалення поправок, які не отримали схвалення Комісії, потрібно одноголосне рішення). При відсутності належного числа голосів у Раді на користь парламентської поправки вона не приймається.

Набагато рідше застосовується процедура співробітництва Ради з Парламентом. Вона збережена тільки для ряду питань, що відносяться до функціонування Економічного і валютного союзу. Як і процедура спільного рішення, процедура співпраці передбачає два парламентських читання по законопроекту. У цьому випадку вето Парламенту може бути подолано одноголосним рішенням Ради. Діючи одноголосно, члени Ради можуть відхилити як і поправки до законопроекту, зроблені в Парламенті, так і схвалені Комісією. Але так як одностайність в Раді часто недосяжно, йому фактично простіше прийняти парламентські поправки, ніж наполягати на власному варіанті законопроекту.

У ході обговорення проекту в ряді випадків Рада звертається за додатковою консультацією в Економічний і соціальний комітет і Комітет регіонів.

Остаточне рішення по більшості нормативних актів приймає Рада. Відповідно до Договору про ЄС, рішення в Раді приймаються більшістю голосів, однак на практиці поширене голосування кваліфікованою більшістю.