Джерела міжнародного права. Порівняльна характеристика міжнародного договору та міжнародного звичаю як джерел міжнародного права. Допоміжні джерела міжнародного права

Джерела МП - це форми, в яких виражені правила поведінки суб'єктів межд.отношениях і які повідомляють цими правилами якість межд-правової норми.

Загальновизнано, що джерела сучасного міжнародного права перераховані в пункті 1 статті 38 Статуту Міжнародного суду ООН.

Основні (первинні):

міжнародний договір

міжнародно-правовий звичай

загальні принципи права

Не існує чіткої ієрархії між основними джерелами. З одного боку, міжнародні договори зручніше тлумачити і застосовувати. З іншого - норми договорів діють тільки відносно держав-учасників, в той час як міжнародно-правовий звичай обов'язковий для всіх суб'єктів міжнародного права.

Допоміжні (вторинні):

судові рішення

правова доктрина

Міжнародний звичай у ст. 38 Статуту Міжнародного суду ООН визначений як "доказ загальної практики, визнаної в якості правової норми". Віденська конвенція 1969 підтверджує, що норми міжнародного звичаєвого права як і раніше регулюють найважливіші питання міжнародних відносин.

Отже, звичайна норма міжнародного права являє собою загальнообов'язкове правило поведінки, що виражається в однорідних діях, за якими суб'єкти міжнародного права визнають юридичну обов'язковість міжнародно-правової норми.

Звичай складається протягом досить тривалого часу з повторюваних дій (актів) суб'єктів міжнародних правовідносин.

Подібно договірним міжнародно-правовим нормам, звичайні норми міжнародного права утворюються в два етапи:

1) узгодження правила поведінки і

2) додання узгодженим правилом поведінки юридичної сили міжнародно-правової норми.

Як вже зазначалося, звичай складається протягом тривалого відрізка часу, хоча це вимога не знайшло закріплення в судовій практиці Міжнародного суду ООН. Саме по собі тривала повторення одних і тих же дій не створює ще міжнародного звичаю, тому такий ознака, як тривалість існування правила поведінки, не може служити головним доказом існування звичаю.

Не залежить наявність звичаю і від кількості визнають його держав: юридично волі держав рівнозначні. Тому в теорії проводять відмінність між універсальними (визнаними більшістю суб'єктів міжнародного права) і локальними (визнаними двома або кількома суб'єктами) звичаями.

Прийняття того чи іншого правила в якості звичайної норми залежить від суб'єктів міжнародного права і може виражатися в різних формах (юридично значимі дії органів держави, офіційні заяви). При цьому визнання правила поведінки звичайною нормою може вироблятися як шляхом активних дій, так і шляхом утримання від дій. Відсутність заперечень держав проти будь-яких дій суб'єктів міжнародного права також може свідчити про визнання їх правомірності та визнання в деяких випадках за ними сили міжнародно-правової норми.