Державний суверенітет та міжнародна правосуб’єктність держав. Особливості правосуб’єктності унітарних та складних держав (федерації, конфедерації, унії)

Державний суверенітет - це властиве державі верховенство на своїй території і його незалежність у сфері міжнародних відносин. Таким властивістю володіють лише держави, що і зумовлює їх головні характерні особливості як основних суб'єктів міжнародного права. Суверенітет є фундаментом всіх основних прав держави. Поняття суверенної рівності включає такі елементи:

держави юридично рівні;

кожна держава користується правами, властивими повному суверенітету;

кожна держава зобов'язана поважати правосуб'єктність інших держав;

територіальна цілісність і політична незалежність держави недоторканні;

кожна держава має право вільно вибирати і розвивати свої політичні, соціальні, економічні та культурні системи;

Межд.правосуб'ектность - здатність суб'єкта МП бути учасником, межд.правоотношеній, зокрема укладати і виконувати межд.договоров.

Межд.правосуб'ектность зключается в налічки соотв.прав і обов'язків, встановлених нормами межд.права.

З точки зору міжнародної правосуб'єктності держав важливим є питання про їх територіальний устрій. Держави за цим критерієм поділяються на прості (унітарні) і складні.

Унітарна держава вважається суб'єктом МПублП в цілому. Такого роду держави можуть надавати своїм частинам деяку частку автономії у міжнародних контактів (наприклад, у розвитку зв'язків між містами-побратимами, між органами самоврядування і т.д.).

Складні держави можуть існувати у формі федерацій або уній. Федерація - державне об'єднання територіальних одиниць, що користуються політико-правової самостійністю. В якості суб'єктів міжнародного права члени федерації можуть виступати тільки в тому випадку, якщо законодавство визнає за ними така якість (право від власного імені укладати міжнародні договори, обмінюватися делегаціями, представництвами тощо). У той же час існує кілька федерацій, суб'єкти яких мають право укладати міжнародні угоди з вельми обмеженому колу питань (прикордонні, культурні, поліцейські, економічні зв'язки) під контролем федерального уряду. До них відносяться ФРН, Швейцарія, Австрія.

Унія - це результат злиття двох (іноді трьох) держав в одне: виникає нова держава і відповідно новий суб'єкт міжнародного права, а зливаються держави разом зі своїм суверенітетом втрачають і міжнародну правосуб'єктність. Один із прикладів реальної унії - сирійсько-єгипетська унія 50-х рр.. У міру розвитку реальна унія може бути як унітарним, так і федеративним державою. Особиста унія - не складна держава, а союз двох і більше держав під владою одного монарха. При цьому зберігається правосуб'ктность кожного з учасників особистої унії.

Конфедерація - міжнародно-правове об'єднання держав, що припускає тісну координацію їх дій насамперед у зовнішньополітичній та військовій галузях. Класична конфедерація не є суб'єктом міжнародного права. Міжнародної правосуб'єктність володіють її члени. Історія показала, що конфедерація, як правило, порівняно недовговічна або перехідна модель міжнародно-правової освіти. Вона або розпадається або поступово трансформується у федерацію з єдиною міжнародною правосуб'єктністю, прикладом чого можуть служити США 1776-1787 рр.., Німеччина 1815-1866, Швейцарія 1818-1848 рр..