Осподарсько-договірні документи

Договір
Трудова угода
Контракт

джерело

30. Основні реквізити документа.

Реквізити бувають:

постійні;

змінні.

При оформлянні організаційно-розпорядчих документів використовується такий склад реквізитів:

· 1 - Державний герб;

· 2 - емблема організації;

· 3 - зображення нагород;

· 4 - код організації;

· 5 - код документа;

· 6 - назва міністерства чи відомства;

· 7 - назва підприємства (установи, організації, фірми);

· 8 - назва структурного підрозділу;,

· 9 - індекс підприємства зв'язку, поштова та телеграфна адреса, номер телетайпа (абонентського телеграфу), номер Телефону, номер рахунку в банку;

· 10 - назва виду документа;

· 11 - дата;

· 12 - індекс (вихідний номер документа);

· 13 - посилання на індекс та дату вхідного документа;

· 14 - місце складання чи видання;

· 15 - гриф обмеження доступу до документа;

· 16 - адресат;

· 17 - гриф затвердження;

· 18 - резолюція;

· 19 - заголовок до тексту;

· 20 - позначка про контроль;

· 21 - текст;

· 22 - позначка про наявність додатка;

· 23 - підпис;

· 24 - гриф погодження;

· 25 - візи;

· 26 - відбиток печатки;

· 27 - позначка про завірення копії;

· 28 - прізвище виконавця та номер його телефону;

· 29 - позначка про виконання документа та направлення його до справи;

· 30 - позначка про перенесення даних на машинний носій;

· 31 - позначка про надходження.

31. Вітчизняні традиції справочинства.

РАДЯНСЬКЕ СПРАВОЧИНСТВО

Після більшовицького перевороту Тимчасовий уряд не встиг внести істот­них змін у практику складання та оформлення документів. Цей багатовіковий досвід неможливо водночас зруйнувати чи переробити. Постановою від 15 березня 1917 року було скасовано титулування та заключні форми компліментів у діловому листуванні. На території колишньої царської імперії утворилися окремі держави. П'ять з них (Прибалтійські країни, Польща і Фінляндія) ста­ли незалежними. В інших, у тому числі і в Україні після ліквідації УНР, насаджувалась радянська влада.

Вже 2 березня 1918р. Рада народних комісарів прийняла постанову "Про форму бланків державних установ", якою встановила новий єдиний формуляр ділового документа. Цьому, однак, передували історично важливі події в Україні.

Через три дні після надходження до Києва повідомлення про падіння царського уряду представники різних партій і рухів України утворили Центральну Раду, головою якої обрали М. С. Грушевського.

Центральна Рада та її уряд - Генеральний секретаріат, залишили докумен­тальну спадщину, яка налічує 49 фондів Центрального державного архіву органів управління України. Найбільшу цінність мають Універсали Централь­ної Ради, що дають змогу простежити еволюцію політичної думки й націо­нальної свідомості будівничих нової української держави. Перший універсал підготував і виголосив В.Винниченко 23 червня 1917р. на Другому військово­му з'їзді у Києві. Документ цей - звернення "До українського народу на Україні й поза Україною сущого", в якому проголошувалась суверенність украї­нського народу на своїй землі. "Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від усієї Росії, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям". Другий Універсал від 16 липня 1917р. поставив питання про автономію України. На засіданні Малої Ради 20.10.17р. М. Грушевський обна­родував Третій Універсал, який проголошував Українську Народну Республіку і низку соціально-економічних перетворень, найважливішими серед яких були скасування приватної власності на землю - земля стала власністю народу і надавалася без викупу, введення 8-годинного робочого дня, скасування смерт­ної кари. З перших кроків існування УНР виявила велику повагу до всіх на­родів, що мешкали на її території, надавши їм право національно-територіаль­ної автономії.

Четвертим Універсалом Центральної Ради від 22 січня 1918р. проголошу­валася повна самостійність Української Народної Республіки.

Ці документи свідчать про поступальний розвиток політичної свідомості українських політиків: вони рухались від вимоги автономії України у складі демократичної Росії до повної незалежності та самостійності.

Однак боротьба українського народу за свою державність закінчилася, як відо­мо, поразкою. Наприкінці 1920р. територію України зайняли більшовицькі війська.

Радянська влада перемогла в більшості національних районів, хоча більшо­вики не отримали підтримки неросійських народів, однак все було спрямова­но на завоювання їхньої прихильності. На XII з'їзді РКП (б) у квітні 1923р. було формально засуджено російський великодержавний шовінізм та започат­ковано новий курс у національній політиці, що дістав назву політики коренізації. Український різновид цієї політики одержав назву українізації. У серпні 1923р. було прийнято декрет про українізацію.

Здійснення українізації розпочав комісар освіти О. Шумський (1925-1927). По всій Україні, на різних курсах широко вивчалась українська мова. Всі уря­довці здавали іспити з практичного знання мови під загрозою втрати роботи. Українізувалася різна царина громадського і державного життя. У 1925р. ук­раїнська мова була офіційно введена у діловодство. Усе ділове листування ве­лося виключно українською мовою.

Така політика дала позитивні наслідки і позначилася на всіх ділянках адміні­стративного, економічно-господарського та культурного життя України. Зросла кількість українців в урядових установах. Щоправда, українці зосереджува­лися переважно на нижчих сходинках. У пам'яті українців ці роки були єдиними, коли не принижувалася мова і сама українська сутність.

Після смерті В. Леніна у 1924 році серед партійців розгорнулася боротьба за владу. Кожний з претендентів намагався заручитись найбільшою кількістю прихильників, у тому числі й на місцях. Тож були зроблені поступки і послаблення. Як тільки влада стабілізувалася, почалися разючі зміни у вирішенні національних питань.

Закінчилася боротьба за владу у 1927р. Перемога Сталіна повертала до найгірших традицій імперської російської політики, до суворого централізму одноосібної влади.

У січні 1933р. секретарем ЦК КП(б)У став П. Постишев, який повністю відновив русифікацію. Політика деукраїнізації призвела до ліквідації всіх здо­бутків десятирічного українського відродження. Система радянського діловод­ства російською мовою на багато десятиліть посіла на всій території України.

За 74 роки радянської влади було створено міцний і консервативний адмі­ністративно-командний апарат. Усі питання вирішувались під контролем ко­муністичної партії.

Республіки, що увійшли до Радянського Союзу, формально були рівноп­равними, але реально домінувала російська.

У 1969-1970рр. було розроблено і затверджено серію загальносоюзних стандартів управлінської документації. З 1972р. почали діяти єдині правила підготовки та оформлення організаційно-розпорядчих документів і єдині пра­вила роботи з документами.

Постановою від 04.09.73 Державний Комітет СРСР з науки і техніки ввів у дію основні положення Єдиної державної системи документування. У 1975р. було прийнято ГОСТ 6.15.1-75 "Унифицированные системи документации. Основные положения", згідно з якими визначалися вимоги до уніфікованих форм організаційно-розпорядчих документів. Загальне науково-методичне ке­рівництво уніфікацією та стандартизацією документів покладалося на Держ­стандарт.

На початку 1984р. було розроблено і затверджено 16 УСД загальносоюзного значення, 27 державних стандартів на УСД та 26 загальносоюзних класифіка­торів техніко-економічної інформації. Всього було уніфіковано понад 4,5 тис. форм документів.

У І984-І986рр. сформувалася цілісна система документаційного забезпе­чення управління, що відповідала тодішнім вимогам ділового російського мов­лення і стилю складання офіційних документів.

Виявляючи волю й прагнення українського народу до самостійності, Вер­ховна Рада України 16 липня 1990р. прийняла Декларацію про державний суверенітет України, в якій проголосила невід'ємне право української нації на самовизначення, верховенство і самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території.

Після спроби державного перевороту в Росії 19 серпня 1991р. Верховна Рада України, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, 24 серпня 1991р. проголосила неза­лежність та створення самостійної держави - України.

Розбудова нової, незалежної України, вимоги науково-технічного прогре­су, перебудова економіки зумовили значне зростання інформації та її обробку. Впровадження машинної обробки документів значно скоротило витрати часу на її опрацювання.

Нові адміністративно-господарські структури сучасної України критично проаналізували організацію справочинства в минулому, взяли з нього все цінне та необхідне для документаційного забезпечення управління. Україна вдоско­налює власне державне справочинство державною українською мовою.

Особливості перехідного періоду від адміністративно-командної системи до розбудови високоцивілізованої незалежної держави створюють певні труд­нощі у становленні економіки, впровадженні різних форм підприємництва, гос­подарювання, управління. На цьому етапі відзначаються як певні досягнення, так і відчутні недоліки, невикористані можливості, що слід врахувати в по­дальшому розвиткові справочинства.

32. Класифікація документів за призначенням, походженням та за напрямком.

За призначенням:

— щодо особового складу;

— організаційно-розпорядчі;

— кадрово-контрактові;

— довідково-інформаційні;

— господарсько-договірні;

— обліково-фінансові.

За походженням:

— службові (офіційні) — укладаються працівниками, які офіційно уповноважені це робити від імені уста­нови, організації для вирішення службових питань;

— особисті (приватні) — укладаються будь-якою осо­бою для вирішення індивідуальних, власних пи­тань.

За напрямком (спрямуванням):

— вхідні (надходять до установи, організації, підпри­ємства, фірми);

— вихідні (адресовані за межі установи).

33. Класифікація документів за джерелами виникнення, формою, стадіями створення та терміном виконання.

За джерелами виникнення: первинні, вторинні

За формою: стандартні (типові) мають однакову форму і заповню­ються в певній послідовності й за обов’язковими правилами (типові листи, типові інструкції, типові положення)  індивідуальні (нетипові) документи створюються в кожному конкретному випадку для розв’язання окремих ситуацій

За терміном виконання:

— звичайні безстрокові (нетермінові) — виконуються (опрацьовуються) в порядку загальної черги;

— термінові — укладаються за завчасно визначеним терміном виконання, а також телеграми, телефо­нограми тощо;

— дуже термінові — зі спеціальною позначкою термі­ну виконання.

стадіями створення —

- оригінал — це основний вид документа, перший і єдиний його примірник;

- копія — точне відтворення оригіналу (помітка «Копія»);

- дублікат — другий примірник оригіналу при його втраті; дублікат як і оригінал мають однакову юридичну силу;

- витяг (виписка) з документу — відтворення деякої частини документу.

34. Класифікація документів за технікою відтворення, секретністю, складністю та ступенем стандартизації.

за технікою відтворення — рукописні й відтворені механічним способом;

За ступенем секретності (гласності):

— звичайні (несекретні) — для загального користу­вання;

— для службового користування (ДСК);

— таємні (Т);

— цілком таємні (ЦТ).

За ступенем складності:

—прості (односкладові) — відображають одне питан­ня, факт;

—складні — відображають два й більше питань, фактів.

ступенем стандартизації та регламентації:

— стандартні, типові — укладаються на трафаретних, бланкових паперах із захисними символами в суво­ро регламентованій послідовності (паспорт, свідоц­тво, атестат, диплом, військовий квиток тощо);

— нестандартні, нерегламентовані — в яких певна частина даних готується заздалегідь (типовий лист, довідка, перепустка, положення, інструкція тощо);

— індивідуальні — укладаються за загальними прин­ципами й формою, але автор довільно добирає та компонує мовні засоби залежно від конкретної си­туації (автобіографія, звіт, протокол, оголошення, запрошення тощо).

35. Класифікація документів за терміном виконання, юридичною силою та часом дії.

За терміном виконання:

— звичайні безстрокові (нетермінові) — виконуються (опрацьовуються) в порядку загальної черги;

— термінові — укладаються за завчасно визначеним терміном виконання, а також телеграми, телефо­нограми тощо;

— дуже термінові — зі спеціальною позначкою термі­ну виконання.

За юридичною силою:

— справжні — чинні, нечинні;

— підробні — фальсифікати.

За часом дії— постійні та тимчасові;

36. Формуляр-зразок документа. Бланки, їх типи та призначення.

Формуляр-зразок (службового документа) - це модель побу-дови формуляра службового документа, що встановлює сферу його застосування, формат, розміри берегів, вимоги до побудови конс-трукційної сітки та основні реквізити (ДСТУ 2732:2004).

Формуляр являє собою єдині, науково обґрунтовані правила пі-дготовки та оформлення документів. Введення таких правил ство-рює необхідні передумови для більш детальної уніфікації докумен-тів, що, у свою чергу, буде сприяти використанню їх в автоматизо-ваних системах управління.

Стандарти встановлюють найбільш загальні правила складання документів, а також регламентують машинописне оформлення їх окремих реквізитів.

Бланк - макет документа у вигляді паперового листа, як правило формату А4 і менше, що містить елементи фірмового стилю або інформацію постійного характеру (накладні, акти, листи і т.п.); призначений для подальшого заповнення та внесення записів у відведені місця від руки або машинним способом.

Бланки бувають трьох типів: для листів, загальні бланки для створення різних видів документів, крім листа та бланк конкретного виду документа.

37. Порядок адресування документів.