Поняття “національна мова”, “літературна мова”, “офіційна мова”, їх співвідношення

Національна мова — мова соціально-історичної спільноти людей, спільна мова нації, котра разом з іншими ознаками (спільність території, культури, економічного життя та ін.) характеризує конкретну націю. Національна мова виявляє постійну тенденцію до єдності й обов'язково має літературну форму існування.

Літерат́урна мóва — спільна мова писемності одного, іноді декількох народів, мова офіційно-ділових документів, шкільної освіти, писемно-побутового спілкування, науки, публіцистики, художньої літератури, всіх проявів культури, що відбуваються в словесній формі, частіше писемній, але іноді усній. Розрізняються письмово-книжна й усно-розмовна форми літературної мови, виникнення, співвідношення й взаємодія яких підкоряються певним історичним закономірностям.

Літературна мова — це унормована мова суспільного спілкування, зафіксована в писемній та усній практиці. Власне літературна мова — одна з форм національної мови, яка існує поряд з іншими її формами — діалектами, просторіччям, мовою фольклору. Літературна мова має наддіалектний характер, стабільні літературні норми у граматиці, лексиці, вимові.

Літературна мова - це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, як в писемному так і в усному різновидах, що обслуговує культурне життя народу та всі сфери його суспільної діяльності: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів.

Офіці́йна мо́ва — мова, якій у державі (країні, території тощо) чинним законодавством надано спеціального (порівняно з іншими мовами — «надзвичайного») статусу
2. Норми Конституції України, що визначають особливості функціонування мов в Україні.

Акти:

1) Конституція України.

2) Закон України «Про мови в Українській РСР» від 28.10. 1989р

3) Рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення статті

4) Міжнародні документи, що визначають особливості функціонування мов у різних сферах існування суспільства і ратифіковані Україною

3. Характеристика основних положень Закону “Про мови в Українській РСР”.

регулювання суспільних відносин у сфері всебічного розвитку і

вживання української та інших мов, якими користується населення, в державному, економічному, політичному і громадському

життіВідповідно до Конституції Української РСР державною мовою РСР є українська мова.установи і організації створюють всім

громадянам необхідні умови для вивчення української мови та

поглибленого оволодіння нею. В роботі державних установ можуть використовуватись поряд з українською і їхні

національні мови.Громадянам Української РСР гарантується право користуватися

своєю національною мовою або будь-якою іншою мовою.Службові особи державних, партійних, громадських органів,

установ і організацій повинні володіти українською і російською

мовами, а в разі необхідності - і іншою національною мовою в

обсязі, необхідному для виконання службових обов'язків.Будь-які привілеї чи обмеження прав особи за мовною ознакою,

мовна дискримінація неприпустиміОрганізація виконання Закону Української РСР про мови в

Українській РСР покладається на Раду Міністрів Української РСР.

Контроль за виконанням цього Закону покладається на Ради
народних депутатів Української РСР.