На підставі викладеного можливо виділити основні ознаки адміністративної юстиції

По-перше, суб’єктами, які уповноважені вирішувати адміністративні спори за позовом громадян чи юридичних осіб, можуть бути тільки суди. Зарубіжний досвід дозволяє виділити два види здійснення адміністративної юстиції: а) здійснення адміністративного судочинства загальними судами (судами загальної юрисдикції); б) здійснення адміністративного судочинства спеціально створеними (спеціалізованими) адміністративними судами. В Україні ці два види поєднані. Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України «Про судоустрій України» місцеві

загальні суди (районні, районні у містах, міські та міськрайоннісуди, а також військові суди гарнізонів) розглядають цивільні, адміністративніта кримінальні справи. Також для розгляду адміністративних справ спеціально створені окружні, апеляційні адміністративні суди та Вищий адміністративний суд України.

Таке поєднання забезпечує на сучасному етапі економічність утримання судових органів. Кодекс адміністративного судочинства України (ст. 18) встановлює предметну підсудність адміністративних справ цих судів.

По-друге, порядок та умови розгляду адміністративних справ, прийняття рішення, перегляд рішення та інші процесуальні дії мають бути побудовані на зразок загального судового процесу, за принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників процесу перед судом і законом, загальності сторін, гласності і відкритості, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження.

По-третє, предметом розгляду адміністративними судами можуть бути адміністративно-правові спори, які виникли у сфері публічного управління за позовом громадян, юридичних осіб, а в передбачених законом випадках і за позовом органу владних повноважень або його посадової особи.

Наявність адміністративно-правового спору є важливим критерієм для виокремлення спеціального виду судового захисту прав і свобод громадян у сфері державного управління. Однак адміністративно-правовий спір або спір про права має місце і в інших провадженнях адміністративного процесу — провадження у справах про адміністративні проступки, провадження про застосування заходів примусу, провадження про звернення громадян, реєстраційно-дозвільні провадження та ін. У даному випадку в спорі є сторона, яка вважає, що вона

має право і обстоює його, є також сторона, яка розглядає це право і виносить відповідне рішення, яке теж може стати спірним. Тому спір є важливим критерієм визначення адміністративної юстиції, але не основним, як на це посилаються дослідники

Щодо позову та його структури, то застосовуються розроблені і добре відпрацьовані в цивільному та господарському судочинстві його предмет та зміст.

Адміністративна юстиція характеризується особливим порядком вирішення адміністративно-правових спорів. Ця особливість полягає в тому, що: а) вирішення адміністративних справ потребує досконалого знання адміністративного законодавства, а також особливостей державного управління та інших сфер діяльності, тоді як для вирішення цивільної чи кримінальної справи достатньо знання матеріального права; б) специфіка адміністративних спорів вимагає необхідність урівняння положення сторін у суді, оскільки управлінські відносини з

самого початку передбачають юридично нерівне становище сторін, де застосовуються імперативні відносини типу «влада підпорядкування».

Таким чином, адміністративна юстиція (судочинство) — це діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ, пов’язаних із захистом прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.Запровадження адміністративної юстиції (адміністративного судочинства) для розгляду спорів у сфері управлінської діяльності на професійній основі — це ще один крок до розбудови сучасної правової держави, громадянського суспільства та захисту прав і свобод людини