Підготовка і призначення судової експертизи

За своєю правовою природою судова експертиза є єдиним способом утворення такого важливого джерела доказів, як висновок експер­та. Завдяки їй в кримінальному судочинстві широко застосовуються новітні досягнення науки й техніки, що сприяє забезпеченню розслі­дування кримінальних справ на науковій основі й підвищенню його якості. Проведення експертизи — це процесуальна дія, яка полягає в дослідженні виявлених у ході розслідування матеріалів та об'єктів, що здійснюється за дорученням слідчого експертами, тобто особами, які володіють спеціальними пізнаннями в галузі науки, техніки, мис­тецтві та ремеслі.

Проведення судової експертизи на стадії досудового розслідуван­ня регламентовано Законом України «Про судову експертизу», КПК України (ст.ст. 75-77,196-205 КПК).

Сама процедура призначення судової експертизи складається з де­кількох етапів: 1) прийняття рішення щодо призначення експерти­зи; 2) визначення об'єктів і матеріалів, що підлягають експертному дослідженню; 3) вибір конкретного експерта або експертної устано­ви; 4) складання постанови про призначення експертизи; 5) ознайом­лення обвинуваченого (підозрюваного) й інших учасників процесу з постановою про призначення експертизи і роз'яснення їм прав, а та­кож вирішення заявлених клопотань; 6) направлення постанови про призначення експертизи і об'єктів, що додаються до неї, в експертну установу або виклик конкретного експерта.

1. Згідно з ч. 1 ст. 75 КПК експертиза призначається у випадках, коли для вирішення пввних питань при провадженні в справі необ­хідні наукові, технічні або інші спеціальні знання. Питання про те, чи необхідні пізнання для вирішення питань, що виникли, слідчий, згідно з ч. 1 ст. 114 КПК, в кожному конкретному випадку вирішує самостійно. Але експертизу слід призначати тільки тоді, коли в цьому є дійсна необхідність, тобто, коли без відповіді експерта на деякі пи­тання неможливо встановити істину в кримінальній справі. Не можна призначати експертизу для вирішення питань, які потребують таких спеціальних знань, що не виходять за межі професійної підготовки слідчого, прокурора або судді, тобто на вирішення експерта не можна ставити питання правового характеру (п. 2 постанови Пленуму Вер­ховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 «Про судову екс­пертизу в кримінальних і цивільних справах»).

Разом з тим, закон приписує й обов'язкове проведення експертизи. Відповідно до ст. 76 КПК призначення експертизи обов'язково:

7.23. для встановлення причин смерті;

7.24. для встановлення тяжкості й характеру тілесних ушкоджень;

7.25. для визначення психічного стану підозрюваного або обвинува­ченого при наявності в справі даних, які викликають сумніви щодо їх осудності;

7.26. для встановлення статевої зрілості потерпілого в справах про злочини, передбачені ст. 155 КК;

5) для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відпо­відальність і якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

Вважаємо, що в майбутньому слід передбачити ще два випадки обов'язкового призначення експертизи: а) для вирішення питання щодо необхідності примусового лікування обвинуваченого або підсуд­ного від алкоголізму або наркоманії; б) для встановлення можливості свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого з врахуванням його фізичних та психічних недоліків правильно сприймати факти, що мають значення для справи і давати про них показання.

Доцільно було б в майбутньому передбачити й нове правило про те, що підозрюваний, обвинувачений, підсудний, свідок чи потерпілий не можуть відмовитися від проведення необхідних досліджень і можуть бути примусово притягнуті до виконання певних дій.

Окрім перерахованих випадків обов'язкового призначення експер­тиз слідча й судова практика визнає необхідним проведення експертиз також для встановлення наявності венеричних захворювань, нена­лежного виконання професійних обов'язків медичними або фармацев­тичними співробітниками, визначення складу наркотичних речовин, підробки грошей, визначення про те, чи є зброєю, боєприпасами або вибуховими речовинами предмети, які винний викрав, незаконно но­сив, зберігав, виготовив або збув; визначення вартості майна при його викраденні, знищенні або пошкодженні, якщо відсутні роздрібні ціни на це майно. Такі випадки обов'язкового призначення диктуються ло­гікою диспозиції деяких статей особливої частини КК.

Експертизи за своєрідністю предмета, об'єкта знань, які використо­вуються, розподіляються за класами, родами, видами, підвидами. Найбільше поширення серед традиційних експертиз отримали: кри­міналістична (судово-технічна експертиза документів, трасологічна, балістична тощо); судово-медична (експертиза трупа, живих людей, речових доказів тощо). До нетрадиційних відносять фонетичну, фоноскопічну, експертизу матеріалів, речовин, виробів тощо.

Але незалежно від того, до якої галузі знань відповідного експер­та вона може бути первинною, додатковою, повторною, комісійною та комплексною.

2. Визначення й підготовка об'єктів і матеріалів, які підлягають дослідженню. Одна з особливостей експертизи як засобу доказування в кримінальних справах полягає в тому, що за її допомогою досліджу­ються матеріали, які збираються самим слідчим. А тому ефективність використання експертизи залежить насамперед від ефективності ді­яльності самого слідчого у виявленні відповідних об'єктів. Не менш важливе значення має їх правильна процесуальна фіксація і забезпе­чення зберігання тих особливостей, що підлягають експертному до­слідженню.

Вже зазначалося, що при виявленні речових доказів слідчий зобов'язаний ретельно оглянути їх та зафіксувати в протоколі всі ознаки, що мають значення для справи, виявити які можливо і без спеці­альних пізнань або із застосуванням їх в рамках участі спеціаліста в слідчій дії (ст.ст. 79, 191, 195 КПК). Це дозволяє закріпити фактич­ні дані, які мають доказове значення, особливо ті, що в майбутньому можуть змінитися або зовсім щезнути, і, крім того, індивідуалізувати знайдені об'єкти. Останнє дуже важливо для усунення виникаючих іноді сумнівів у тому, що на експертизу направлені належні об'єкти дослідження.

Окрім речових доказів для проведення експертизи нерідко необ­хідно надавати ще й зразки для порівняльного дослідження. Остан­ні являють собою матеріальні об'єкти, які передаються експерту для порівняння з об'єктами, які ідентифікуються. Це можуть бути зраз­ки почерку, відбитки пальців рук, зліпки зубів, проби крові, слюни, взуття, зразки шрифту друкарської машинки тощо.

У відповідності зі ст. 199 КПК слідчий в разі потреби має право вине­сти постанову про вилучення або відібрання зразків почерку та інших зразків, необхідних для експертного дослідження. В цьому випадку отримання зразків набуває характер процесуальної дії і його хід, ре­зультати фіксуються в протоколі. Для відібрання або вилучення зраз­ків слідчий може запросити відповідного спеціаліста.

На відміну від речових доказів зразки для порівняльного дослі­дження не пов'язані з подією, яка розслідується, але безсумнівно по­ходять від конкретного об'єкта. Зразки повинні відповідати власти­востям репрезентативності (кількісної достатності) й порівняльності.

За способами отримання зразки для порівняльного дослідження підрозділяються на вільні, умовно-вільні та експериментальні.

В залежності від обставин розслідуємої справи та виду експертизи на дослідження також можуть бути направлені різного роду докумен­ти або повністю матеріали кримінальної справи, в якому містяться відомості, що необхідні експертам для формулювання висновку (про­токол місця події з додатками у вигляді схем, планів, фототаблиць, відеоплівок; протоколи допитів, слідчого експерименту, огляду трупа тощо); відомості щодо тілесних ушкоджень, отриманих потерпілим або про психічне, фізичне захворювання обвинуваченого (підозрюва­ного), свідка потерпілого (оригінал або копії медичних карт стаціо­нарного чи амбулаторного хворого, протокол освідування); копії або оригінали різного роду інструкцій, нормативних актів, службової до­кументації, регламентуючих виробничу діяльність.

3. Вибір конкретного експерта або експертної установи. Чинне зако­нодавство визначає правовий статус експерта. Ним можуть бути особи, які мають необхідні знання для дачі висновку з питань, що досліджу­ються. Спеціалісти державних спеціалізованих установ та відомчих служб, які проводять судові експертизи, повинні мати вищу освіту, пройти відповідну підготовку й атестацію як судові експерти певної спеціальності (ст. 10 Закону України «Про судову експертизу").

У законодавстві вказані також і особи, які не можуть бути судови­ми експертами. Не можуть залучатися до виконання обов'язків судового експерта особи, визнані у встановленому законом порядку недіє­здатними та які мають судимість (ст. 11 Закону «Про судову експер­тизу»). Крім того, не можуть бути експертами особи, які знаходяться в службовій чи іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого або які були раніше ревізорами в справі (ст. 75 КПК).

Закон передбачає й інші підстави, що викликають участь особи як експерта в конкретних кримінальних справах і які дають право на від­від (ст.ст. 54, 62 КПК). Закон передбачає права і обов'язки експерта (ст. 77 КПК).

Вибір експерта і експертної установи здійснюється з урахуван­ням виду експертизи, об'єктів дослідження та характеру питань, які підлягають вирішенню. Перевагу слід віддавати насамперед екс­пертам, які є співробітниками експертних установ, оскільки ці спе­ціалісти пройшли спеціальну підготовку, мають досвід експертних досліджень, забезпечені відповідною апаратурою, технікою. А тому, приймаючи рішення про те, коли доручити проведення експертизи, в кожному конкретному випадку треба все ж таки з'ясувати, чи можли­во її проведення в спеціально створених експертних установах різних міністерств та відомств.

У відповідності до ст. 7 Закону «Про судову експертизу» судово- експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи і відомчі служби. До них відносяться: науково-дослідні й інші установи судових експертиз Міністерства юстиції України та Міністерства охо­рони здоров'я України; експертні служби МВС, МО й СБ України.

Судово-експертна діяльність може здійснюватись й на підприєм­ницьких засадах на підставі спеціального дозволу (ліцензії), а також громадянами за разовими договорами.

Вирішуючи питання про вибір експерта, слід також мати на ува­зі, що вчений ступінь та звання, посада особи, якій передбачається доручити проведення експертизи, не звільняє слідчого впевнитися в компетентності експерта. Для того, щоб впевнитися в цьому, необхід­но шляхом особистої співбесіди, а також шляхом вивчення висновків, даних цим експертом в інших кримінальних справах, уяснити відпо­відальність його спеціальних знань предмету експертизи.

4. Складання постанови про призначення експертизи. Призначен­ня судової експертизи оформлюються постановою слідчого (ст. 196 КПК), яка є юридичною (правовою) підставою проведення експертного дослідження. В структурі постанови про призначення експертизи роз­різняються ввідна, описова та резолютивна частини.

У ввідній частині постанови зазначається дата й місце складання, посада, звання, класний чин та прізвище слідчого, назва криміналь­ної справи. В описовій частині коротко викладається суть справи, конкретні обставини, які обумовили потребу в призначенні експерти­зи, вказуються норми закону, на підставі яких призначається та чи інша експертиза. В цій же частині постанови повинні бути викладені також фактичні дані стосовно об'єктів експертизи, тобто обставин, пов'язаних з їх виявленням, вилученням, зберіганням та інших, які необхідні для вирішення поставлених питань.

В резолютивній частині формулюються питання експертиз, вста­новлюється в разі необхідності термін, протягом якого повинна бути проведена експертиза, призначається експерт або експертна установа, яким доручається проведення експертизи, наводиться перелік матері­алів та об'єктів, що направляються на експертизу.

Складаючи резолютивну частину постанови про призначення екс­пертизи, особливу увагу слід звертати на формулювання питань, що підлягають вирішенню експертним шляхом. Вони повинні бути чітко визначеними, ясними, короткими та виключати неоднозначне тлума­чення, мати логічну послідовність і не виходити за межі компетенції експерта. Формулюючи питання, доцільно користуватися довідко­вою літературою, звертатися за допомогою відповідного спеціаліста. Ще раз нагадаємо, що перед експертами не можуть бути поставлені питання правового характеру, які відносяться до компетенції самого слідчого.

Якщо для проведення судово-медичної або судово-психіатричної експертизи потребується тривалий стаціонарний нагляд за обвинува­ченим і він знаходиться під вартою, то в резолютивній частині поста­нови слідчий приймає рішення про поміщення обвинуваченого до ме­дичної установи, де буде проводитися експертиза. Для цього потрібно, щоб подання слідчого про це було узгоджене з прокурором або його заступником і направлено до суду, який і винесе відповідну постанову (ст. 205 КПК).

Вважаємо за доцільне, щоб в новому КПК було прямо записано, що направлення особи на судово-психіатричну експертизу допускається лише при наявності достатніх даних, які вказують, що саме ця особа скоїла суспільно-небезпечне діяння, з приводу якого і порушена кри­мінальна справа. Таким чином будуть додатково забезпечені гарантії прав і законних інтересів осіб, які підлягають судово-психіатричному обстеженню.

Підставами для призначення судово-психіатричної експертизи мо­жуть бути:

а) медичний документ про наявність у особи психічного захво­рювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки, які позбавляють його здатності усвідомлювати свої дії або керувати ними;

б) ненормальність поведінки особи при скоєнні суспільно-небезпечного діяння до або після нього.

Сюди, вважаємо, треба додати і наявність даних про перенесені особою травми голови й інших захворювань, які сприяють появі пси­хічних розладів.

При призначенні для проведення експертизи двох і більше експер­тів, які є в штатах різних експертних установ, у постанові про призна­чення експертизи повинно бути зазначено, експертам яких спеціаль­ностей слід проводити дане дослідження, на яку експертну установу покладається організація діяльності комісії експертів і в яку установу направлені об'єкти експертного дослідження й інші матеріали

5. Ознайомлення обвинуваченого й інших учасників процесу з по­становою про призначення експертизи й вирішення заявлених кло­потань. Слідчий зобов'язаний ознайомити обвинуваченого (підозрю­ваного) з постановою призначення експертизи і роз'яснити його права. Згідно зі ст. 197 КПК обвинувачений має право: 1) заявити відвід екс­пертові; 2) просити про призначення експерта з числа вказаних ним осіб; 3) просити про постанову перед експертизою додаткових питань; 4) давати пояснення експертові; 5) пред'являти додаткові документи; 6) ознайомлюватися з матеріалами експертизи і висновками експертів після закінчення експертизи; 7) заявляти клопотання про призначен­ня нової або додаткової експертизи.

Вважаємо, на майбутнє варто розширити коло осіб, які мають пра­во на ознайомлення з постановою про призначення судової експертизи і крім обвинуваченого (підозрюваного) цим правом наділити також за­хисника і законного представника, потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача та учасників процесу в цій частині. Доцільність ознайомлення з постановою про призначення експертизи інших учасни­ків процесу пояснюється ще й тим, що своєчасне з'ясування їх позиції про повноту завдання, компетентності й об'єктивності експертизи ви­ключить у майбутньому призначення додаткової або повторної експер­тизи, в тому числі у зв'язку з наявністю підстав для відводу експерта.

Якщо проведення експертизи доручається експертній установі, то слідчий повинен роз'яснити обвинуваченому, що реалізувати право на відвід експерта він зможе після того, як буде отримано висновок експерта і стане відомо, хто саме проводив експертизу. Разом з тим, обвинуваченому слід роз'яснити його право заперечувати проти про­ведення експертизи в даній експертній установі, якщо є підстави вва­жати, що посадові особи експертної установи особисто заінтересовані в справі.

Невиконанням вимог закону щодо ознайомлення обвинуваченого з постановою про призначення судової експертизи призводить до того, що висновок експерта втрачає доказове значення, крім того порушен­ня вимог ст. 197 КПК може бути підставою для направлення справи на додаткове розслідування (п. 7 постанови Пленуму ВС України «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах»).

Постанова про призначення судово-психіатричної експертизи і ви­сновок експерта не оголошується обвинуваченому, якщо його психіч­ний стан робить це неможливим (ч. З ст. 197 КПК). Вважаємо, що в даному випадку з постановою про призначення судово-психіатричної експертизи треба ознайомити захисника або законного представника обвинуваченого.

Факт ознайомлення з постановою про призначення експертизи об­винуваченого й інших учасників процесу в кримінальній справі за­свідчується шляхом складання протоколу (ч. 2 ст. 197 КПК), в якому повинні бути викладені і відомості щодо заяв і клопотань, які були подані. Протокол підписує особа, яка ознайомлена з постановою про призначення експертизи, й слідчий.

В разі задоволення клопотання слідчий змінює чи доповнює поста­нову про призначення експертизи, а у випадку відмови — виносять мотивовану постанову і оголошує її обвинуваченому під розписку. Така вимога також повинна бути передбачена і в новому КПК, оскіль­ки в чинному вона лише презюмується.

6. Направлення й реабілітація постанови про призначення екс­пертизи. Якщо проведення експертизи доручається експертній уста­нові, слідчий направляє в експертну установу постанову й матері­али, які необхідні для проведення експертизи. При цьому слідчий доручає керівнику експертної установи роз'яснити призначаємому експерту його права та обов'язки і попередити про відповідальність заст. 384 КК.

Висновок експерта, який не попереджався при призначенні прове­дення експертизи про відповідальність, не має доказової сили.

Якщо експертиза проводиться поза експертної установи, слідчий запрошує до себе особу, якій доручається експертиза, пересвідчу­ється в його особі, спеціальності й компетентності, встановлює від­ношення експерта до обвинуваченого (підозрюваного), потерпіло­го, а також перевіряє чи немає підстав для відводу експерта. Потім слідчий вручає йому копію постанови про призначення експертизи, роз'яснює йому права та обов'язки і попереджує про відповідаль­ність за ст.ст. 384,385 КК за дачу завідомо неправдивого висновку та за відмову без поважних причин виконати покладені на нього обов'язки (ч. З ст. 196 КПК).

Про це складається протокол, який підписує слідчий та експерт. Останній власноручно зазначає в протоколі: «Постанова, матеріали мною отримані. Права та обов'язки мені роз'яснені. Про відповідаль­ність за ст.ст. 384, 385 КК, а також за розголошення даних досудового слідства за ст. 387 КК попереджений».

Рекомендовані нормативно-правові акти, судова практика і література

Аленин Ю.П. Процессуальные особенности производства следственньїх действий. — Кировоград, Центрально-Украинское из- дательство. — 2002.

Арестова Е. Н. Производство органами дознания неотложньїх следственньїх действий по уголовным делам, по которьім обязатель- но производство предварительного следствия // Российский следова- тель. — 2003. — № 10.

Баранннік Р. Дотримання принципу свободи від самовикриття під час провадження слідчих дій // Право України. — 2004. — № 7.

Бахарев Н.В. Очная ставка: уголовно-процессуальные и криминалистические вопросьі. — Казань, 1982.

Борець Т.О. Забезпечення конституційних прав і свобод особи при проведенні обшуку в житлі чи іншому володінні особи // Підприємни­цтво, господарство і право. — 2006. — № 9. — С. 141-144.

Борець Т.О. Деякі проблемні питання проведення огляду та обшу­ку в житлі чи іншому володінні особи: порівняльний аналіз // Держа­ва і право. — К., 2006. — Вип. 34. — С. 470-475.

Борець Т.О. Особливості проведення відтворення обстановки та об­ставин події у житлі чи іншому володінні особи // Право України. — 2007. — № 3. — С. 99-102.

Горбачов О. Слідчі дії: термінологічні поняття, види // Вісник Ака­демії правових наук України. — X., 1997. — Вип. 2.

Денисюк С.Ф., Шепитько В.Д. Обьіск в системе следственных дей- ствий: Научно-практичесское пособие. — X., 1999.

Експертиза в судовій практиці. — К., 1993.

Колмаков В.П. Следственний осмотр. — М., 1969.

Кальницкий В. Обоснованность производства следственньїх действий как предмет судебной оценки // Российская юстиция. — 2003. —№2.

Козьяков І. Проблеми теорії та практики застосування статей 187, 187-1 КПК України // Право України. — 2003. — № 4.

Кримінально-процесуальний кодекс У країни: Науково-практичний коментар / За загальною редакцією В.Т. Маляренка, Ю.П. Аленіна. — X.: ТОВ «Одіссей», 2008.

Кудрявцева А., Лившиц Ю. Доказательственное значение ♦ пра­вових зкспертиз» в уголовном процессе // Российская юстиция. — 2003. — №1.

Курильчук І. Співвідношення судового контролю та прокурор­ського нагляду за додержанням законів під час провадження слід­чих дій // Збірник наукових праць Донецького інституту внутрішніх справ. — Донецьк, 2006. — С. 198-207.

Лобойко Л.Н. Уголовно-процессуальное право: Учебное пособие: курс лекций. — X.: Одиссей. — 2007.

Лоза Д. Слідчі дії: поняття, сутність, ознаки, види // Право Укра­їни. — 2003. — № 9.

Порубов Н.И. Научные основи допроса на предварительном след- ствии. — Минск, 1978.

Романюк В. Призначення судової експертизи на досудовому слід­стві: деякі проблемні питання // Право України. — 2003. — № 3.

Рьіжаков А.П. Следственные действия и иные способи собирания доказательств. — Тула, 1996.

Следственные действия. —- Волгоград. — ВСШ МВД СССР. — 1984.

Удалова Л.Д. Освідування при розслідуванні злочинів. — К., 1998.

Удалова Л.Д. Допит експерта: проблеми законного врегулювання // Право України. — 2003. — Ка 2.

Удалова Л.Д. Вербальна інформація у кримінальному процесі України. — К., 2006.

Центров Е. Наводящий вопрос и оглашение показаний на допросе // Российская юстиция. — 2003. — № 4.Черненко А.П. Система слідчих дій 11 Науковий вісник юридичної академії Міністерства внутрішніх справ. — 2004. — № 2.

Черненко А.П. Норми кримінально-процесуального права, що ре­гламентують слідчі дії: загальна характеристика // Прокуратура. Лю­дина. Держава. — 2004. — № 6.

Черечукіна Л. Впізнання особи поза візуальним спостереженням: кримінально-процесуальний і криміналістичний аспекти // Право України. — 2003. — № 10.

Шейфер С.А. Следственньїе действия. Система и процесуальная форма. — М., 1981.

Шило О., Капліна О. Обшук житла чи іншого володіння особи: проблеми правової регламентації // Вісник Академії правових наук України. — 2005. — № 2.

Шиканов В.И. Зксгумация трупа в системе следственньїх дей­ствий. — Иркутск, 1980.

Юрина Л. Г., Юрин В.М. Контроль и запись переговоров. — М., 2002.

Ягодинський В. Щодо відтворення обстановки і обставин події // Право України. — 2003. — № 5.