Тема 6 Провадження щодо розгляду звернень громадян 4 page

До безпосереднього вступу в реальні адміністративно-процесуальні правовідносини будь-який суб’єкт є звичайним носієм відповідних суб’єктивних прав і обов’язків. Маючи ці права та обов’язки, а також потенційну спроможність їх реалізовувати, він далеко не завжди втілює їх у життя. Причиною цього може бути як волевиявлення самого суб’єкта (особа може відмовитись від дачі в адміністративному суді показань щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів), так і ненастання певного юридичного факту (відсутність позовної заяви виключає можливість провадження в адміністративному суді).

I лише при вступі у фактичне соціально-правове відношення суб’єкт із носія адміністративно-процесуальних прав і обов’язків (суб’єкта адміністративно-процесуального права) перетворюється на їх «реалізатора» — суб’єкта адміністративно-процесуальних правовідносин.

Перелік суб’єктів, наділених юридичними правами і обов’язками в адміністративно-процесуальній сфері, є надзвичайно широким. До нього входять громадяни України, іноземці, особи без громадянства, Президент України, органи виконавчої та судової влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності тощо.

Зміст адміністративно-процесуальних правовідносин — це суб’єктивні права і обов’язки учасників адміністративного процесу, котрі реалізуються ними в рамках адміністративно-процесуальних правовідносин.

Як відомо, будь-яке суб’єктивне право завжди забезпечується кореспондуючим обов’язком. Разом вони (право і обов’язок) утворюють юридичний зв’язок між уповноваженою та зобов’язаною сторонами. До виникнення об’єктивних правовідносин такий зв’язок має суто гіпотетичний характер. Він існує лише «на папері» — у вигляді абстрактного правила поведінки, закріпленого у змісті юридичних норм.

Але з «народженням» фактичних правовідносин законодавча модель правової поведінки втілюється у реальність. Шляхом здійснення певних дій або утримання від них одна сторона реалізує свої суб’єктивні права, інша — обов’язки. Саме відповідна поведінка суб’єктів і становить суть правовідносин, є їх змістовим наповненням.

Так, зміст адміністративно-процесуальних правовідносин з приводу обмежень дій особи, за якою встановлено адміністративний нагляд, формують: а) рішення суду про заборону залишати помешкання у визначений час (реалізація судом відповідного права); б) тимчасове утримання піднаглядного від виходу з власного дому або квартири (виконання особою покладеного на неї обов’язку).

Об’єктом адміністративно-процесуальних правовідносин виступає все те, з приводу чого виникають й існують самі правовідносини.

Об’єкту адміністративно-процесуальних відносин притаманні такі властивості.

1. Об’єкт правовідносин — це предмет чи явище, що існують поза суб’єктом, займають, так би мовити, зовнішнє відносно суб’єкта положення.

Об’єкт — це такий зовнішній предмет чи явище, котрий певним чином пов’язаний з правовою нормою, тобто перебуває у сфері дії права. Предмет чи явище, не пов’язані з правовою нормою, не можуть бути об’єктом правовідносин, а є об’єктом не регульованих правом суспільних відносин.

Оскільки правові норми регулюють поведінку людей, їх зв’язок з об’єктами правовідносин, що складаються між людьми, є непрямим. Цей зв’язок полягає в тому, що правові норми встановлюють права і юридичні обов’язки суб’єктів правовідносини не взагалі, а стосовно визначеного об’єкта, з приводу якого і виникає дане правовідношення. Різні об’єкти впливають на нормативне визначення повноважень і юридичних обов’язків суб’єктів правовідносин. Якщо об’єктом правовідносин є річ, то від її властивостей і призначення залежить врегулювання повноважень і обов’язків суб’єктів правовідносин, що склалися з приводу цієї речі.

У сфері дії права юридичні відносини між людьми виникають за різноманітними приводами. В одному випадку це може бути річ, матеріальний предмет, у другому — поведінка людини, її особисте нематеріальне благо тощо.

Отже, адміністративно-процесуальні правовідносини складаються навколо різноманітних проявів, сторін, властивостей та відношень оточуючого світу. Це можуть бути:

поведінка людей, діяльність органів (установ, організацій);

інформація;

речі матеріального світу та операції з ними;

документи;

строки (час, порядок);

місце, де відбувається подія, розташований об’єкт або перебуває особа;

стани;

особисті нематеріальні блага.

Адміністративно-процесуальні правовідносини складають органічну частину системи правових відносин і мають такі основні риси.

Ознаки адміністративно-процесуальних правовідносин. Адміністративно-процесуальним правовідносинам притаманні всі загальні риси, характерні для будь-якого виду юридичних відносин:

вони регламентуються нормами права;

у них завжди беруть участь кілька сторін;

об’єктивною передумовою їх виникнення, зміни або припинення є юридичні факти;

сторони правовідносин завжди наділені взаємообумовленими суб’єктивними правами та кореспондуючими їм обов’язками;

реалізація зазначених прав та обов’язків забезпечується можливістю застосування державного примусу тощо.

Поряд із цим, адміністративно-процесуальні правовідносини мають низку особливостей:

Адміністративно-процесуальні норми - це формально визначені, загальнообов'язкові правила, встановлені повноважними державними органами та їх посадовими особами для визначення по рядку вирішення індивідуально-конкретних справ у сфері державного управління.

Ці норми призначені регулювати суспільні відносини, що вини кають у процесі здійснення компетентними суб'єктами адміністративно-процесуальної діяльності. Вони регламентують дії і повно важення цих суб'єктів та інших учасників процесу, визначають процедури та порядок вчинення окремих процесуальних дій, порядок ведення певного провадження та процесуальні строки, зміст відповідних процесуальних документів та вимоги щодо їх складення, визначають механізм реалізації тих чи інших приписів і положень матеріально-правових норм. Адміністративно-процесуальні норми безпосередньо пов'язані зі змістом і характером матеріальних адміністративно-правових норм, з державним управлінням у цілому. Таким чином, основним призначенням адміністративно-процесуальних норм є, насамперед, забезпечення реалізації приписів і положень норм матеріального адміністративного права, а також деяких інших галузей права.

Іншими словами, адміністративно-процесуальні норми виконують службову роль відносно норм матеріального права, знаходять ся щодо останніх у службовій залежності.

Як і норми матеріального адміністративного права, адміністративно-процесуальні норми поки що не мають свого єдиного правового джерела. Вести мову сьогодні про самостійне адміністративно-процесуальне законодавство ще не можна. Адміністративно-процесуальні норми містяться в розрізнених нормативно-правових актах різного призначення і юридичної сили, починаючи з Конституції України і кінчаючи відомчими інструкціями та вказівками. Причому пануючим у виробленні і прийнятті таких норм є здебільшого відомчий підхід. Як правило, джерелами адміністративно-процесуальних норм виступають змішані нормативно-правові акти, тобто такі, що містять одночасно і матеріальні, і процесуальні норми права (наприклад, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кодекс адміністративного судочинства України, закони: «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р., «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р., «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 р. та ін.), а також постанови Кабінету Міністрів України (наприклад, «Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності» № 740 від 25 травня 1998 р.) та чисельні відомчі інструкції (наприклад, Інструкція щодо організації провадження у справах про адміністративні порушення правил, норм і стандартів, Ідо стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, оголошена наказом МВС України № 91 від 25.02.1994 р.

Адміністративно-процесуальні норми, як і норми матеріального адміністративного права, можна класифікувати щодо різних критеріїв, зокрема: щодо юридичного характеру і призначення, щодо дії в часі, за територіальною ознакою, щодо суб'єктів їх застосування, щодо об'єкта і предмета правового регулювання, щодо юридичної сили тощо. Так, щодо юридичного характеру і призначення адміністративно-процесуальні норми, як і матеріальні норми цієї галузі права, можна також поділити на дві великі групи: позитивно-творчого характеру і призначення та правоохоронного (юрисдикційного) характеру. Найбільш виразною і змістовною може бути класифікація адміністративно-процесуальних норм відносно різних видів адміністративних проваджень.

У процесі реалізації положень матеріальних адміністративно-правових норм шляхом застосування приписів адміністративно-процесуальних норм між учасниками управлінських стосунків складаються специфічні правовідносини. Це - адміністративною процесуальні відносини як різновид правових відносин, що врегульовані адміністративно-процесуальними нормами і складаються між учасниками адміністративних проваджень у процесі вирішення індивідуально-конкретних адміністративних справ.

Адміністративно-процесуальні відносини існують невідривно від матеріальних адміністративно-правових відносин, їм властиві особливості й ознаки останніх. Реальні (фактичні) адміністративно-правові відносини - це завжди відносини адміністративно-процесуальні. Ті чи інші адміністративно-правові відносини сприймаються тільки в процесі реалізації. Адміністративно-процесуальні відносини, як і споріднені матеріальні, тісно пов'язані з управлінською діяльністю органів виконавчої влади та інших повноважних суб'єктів, відображають специфіку різноманітних правових форм такої діяльності, виражають її організаційно-процедурний зміст. Структуру ж і зміст адміністративно-процесуальних відносин визначають насамперед права і обов'язки учасників (сторін) цих відносин, які передбачені адміністративно-процесуальними нормами, а також характер юридичних фактів, що лежать в основі їх виникнення.

Зміст адміністративного процесу передусім становить сукупність здійснюваних на основі закону певних процесуальних дій щодо ви рішення значного кола індивідуально-конкретних справ у сфері державного управління, які опосередковуються в різноманітних процесуальних відносинах та відповідних юридичних результатах.

Певну кількість таких послідовних процесуальних дій в межах окремих адміністративних процедур того чи іншого виду провадження залежно від призначення, результату та інших особливостей прийнято об'єднувати в стадії. Отже, стадія - це відносно самостійна сукупність послідовно здійснюваних, взаємопов'язаних, однорідних процесуальних дій, об'єднаних найближчою метою щодо отримання певного юридичного результату. Конкретні види та кількість процесуальних стадій залежать від специфіки вирішення окремих адміністративних справ, властивих тому чи іншому виду адміністративного провадження.

Усю різноманітність процесуальних дій, які відображаються у певних адміністративних процедурах, можна об'єднати в три узагальнюючі стадії:

- початкова (підготовча), яка включає підготовку, вироблення проекту та забезпечення прийняття певного управлінського рішення (акту);

- основна (центральна), що пов'язана з прийняттям такого рішення та організацією його виконання;

- заключна, яка охоплює етап реалізації прийнятого рішення та контроль за правильністю його виконання і відповідністю результатів.

Будучи безпосередньо пов'язаним із правовими формами державного управління, адміністративний процес реально здійснюється через різноманітні види адміністративних проваджень, які відображають найсуттєвіші сторони функціонального змісту управлінської діяльності органів виконавчої влади та інших повноважних суб'єктів. В адміністративно-правовій літературі, як правило, вказується лише декілька видів таких проваджень. Насправді ж в управлінській діяльності їх існує значно більше, проте вони ще не знайшли свого належного теоретико-правового відображення. Окремі адміністративні провадження являють собою певну сукупність адміністративно-процесуальних норм, які визначають особливий порядок вирішення однорідних індивідуально-конкретних справ у тих чи інших управлінських галузях. Кожному з них притаманні свої специфічні властивості, пов'язані з характером тих чи інших адміністративних справ, з метою, змістом, процедурами адміністративно-процесуальної діяльності, особливостями правового статусу суб'єктів такої діяльності та інших учасників адміністративного провадження.

Отже, структуру адміністративного процесу становить сукупність самостійних, різних за змістом та предметом адміністративних проваджень, які в сумі складають адміністративний процес і співвідносяться з останнім як частина і ціле.

Як найхарактерніші, можна назвати наступні види адміністративних проваджень:

1. У справах про звернення громадян.

2. У справах про адміністративні правопорушення.

3. Дисциплінарне.

4. Заохочувальне.

5. Дозвільно-реєстраційне.

6. Контрольно-наглядове.

7. Адміністративно-відновлювальне.

8. Щодо підготовки та прийняття правових управлінських актів.

9. Щодо застосування адміністративно-профілактичних заходів.

10. Щодо застосування заходів адміністративного припинення.

11. Діловодство та документообіг.

12. Щодо організації внутрішньо-апаратної діяльності.

13. Щодо індивідуальних звернень юридичних осіб з питань управлінського характеру.

14. Господарське.

15. Щодо вирішення питань, урегульованих нормами фінансового, земельного, податкового та інших галузей права. Розглянемо детальніше окремі з цих проваджень.