Тема 6 Провадження щодо розгляду звернень громадян 2 page

77. Адміністративно-правовий захист прав громадян: навч.-метод. посіб. / [К. К. Афанасьєв та ін.]; Луган. держ. ун-т внутр. справ ім. Е. О. Дідоренка. – Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е. О. Дідоренка, 2011. – 279 с.

78. Адміністративно-процесуальне право України: Підручник. / За ред. О. В. Кузьменко. – К.: Атіка, 2007. – 416 с.

79. Алфьоров С. М. Адміністративно-правова діяльність щодо протидії корупції в органах внутрішніх справ: монографія / С. М. Алфьоров. – Х.: Золота миля, 2011. – 372 с.

80. Адміністративне право України в сучасних умовах (виклики початку ХХІ століття): монографія / Галунько В. В. [та ін.]; за заг. ред. д-ра юрид. наук, доц. В. В. Галунька; Херсон. юрид. ін-т Харків. нац. ун-ту внутр. справ. – Херсон: Херсонська міська друкарня, 2010. – 378 с.

81. Адміністративне право України. Т. 1:Загальне адміністративне право [навчальний посібник]: [у 2-х томах] / [Галунько В. В. та ін.; за заг. ред. В. В. Галунька]. – Херсон: ПАТ «Херсонська міська друкарня», 2011. – 320 с.

78. Адміністративне право України: Навчальний посібник / За ред. Т. О. Коломоєць, Г. Ю. Гулевської. – К.: Істина, 2007. – 216 с.

79. Адміністративне процесуальне (судове) право України: Підруч. / Одеська національна юридична академія / С. В. Ківалов (ред.). – О.: Юридична література, 2007. – 312 с.

80. Авер’янов В. Б. Процесуальний аспект адміністративного права: особливості тлумачення / В. Б. Авер'янов // Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики [за заг. ред. Авер’янова В. Б.]. – К.: Факт, 2003. – С. 39-43.

81. Авер'янов В. Б. Органи виконавчої влади в Україні / В.Б. Авер'янов; НАН Укр.: Ін-т держави ім.Корецького. – К.: ІнЮре, 1997. – 48 с.

82. Административно-процессуальное право: курс лекций / под ред. проф. И. Ш. Кисляханова. – М.: ЮНИТА-ДАНА, 2004. – 399 с.

83. Адміністративна процедура та адміністративні послуги: Зарубіжний досвід і пропозиції для України / Центр політико-правових реформ; [І. Б. Коліушко (відп.ред.), В. П. Тимощук (авт.-упоряд.)]. – К.: Факт, 2003. – 495 с.

84. Адміністративна юстиція. Адміністративне судочинство: навч. посіб. / Т. О. Коломоєць, Г. Ю. Гулєвська, Р. В. Сінєльнік, І. О. Сквірський; [за заг. ред. Т. О. Коломоєць, Г. Ю. Гулєвської]. – К.: Істина, 2007. – 152 с.

85. Адміністративна юстиція: проблеми теорії і практики: Настільна книга судді /за заг.ред. О.М. Пасенюка. – К.: Істина, 2007. – 608 c.

86. Адміністративне право: підручник / [Ю. П. Битяк та ін.]; за заг. ред. проф. Ю. П. Битяка [та ін.]; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. – Х.: Право, 2010. – 624 с.

87. Адміністративне право в сучасному вимірі: Матеріали IV наук.-практ.семінару / Київ. нац. ун-т внутр. справ. Каф. адміністратив. права і процесу; ред. кол.: В. К. Колпаков (голова) [та ін.]. - К.: [б. в.], 2010. – 208 с.

(Адреси в глобальній комп’ютерній мережі Інтернет

1. http://www.rada.kiev.ua/ - Верховна Рада України

2. http://www.guds.gov.ua – Головне управління державної служби України

3. http://www.№aiau.kiev.ua – Національна академія внутрішніх справ України

4. http://www.kmu.gov.ua – Кабінет Міністрів України

5. http://www.№au.kiev.ua – Нормативні акти України )

5. Тексти фондових лекцій.

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНA АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Навчально-науковий інститут права та психології

Кафедра загальноправових дисциплін

ЗАТВЕРДЖУЮ

Завідувач кафедри загальноправових дисциплін

кандидат юридичних наук, доцент

Н.І.Мозоль

„___” _____________ 2014 року

ФОНДОВА ЛЕКЦІЯ

з дисципліни Адміністративний процес

ТЕМА 1

Зміст адміністративного процесу

Навчальний час 2 години

Для студентів ННІПП НАВС

Обговорено та ухвалено на засіданні кафедри 28.08.2014 року, протокол № 1

Київ 2014

Вид лекції: фондова.

Дидактичні цілі:

1. Навчальні: ознайомлення студентів з відповідними теоретичними та практичними питаннями навчальної дисципліни Адміністративна відповідальність.

2. Розвиваючі: розвивати інтелектуальні здібності, мовлення, пам’ять, увагу, уяву, мислення, спостережливість, активність, творчість, самостійність студентів.

3. Виховні: сприяння формуванню наукового світогляду, моральних якостей, правової культури та свідомості громадян.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки:

Забезпечуючі дисципліни: Теорія держави та права, Історія держави та права, Конституційне право

Забезпечувані дисципліни: Адміністративне право.

План

1.Поняття адміністративного процесу.

2. Принципи та структура адміністративного процесу.

3. Поняття адміністративного провадження та його структура. Види адміністративних проваджень.

4. Адміністративно-процесуальні норми та відносини

Література

1. Курс адміністративного права України: підручник / В.К. Колпаков, О.В. Кузьменко, І.Д. Пастух, В.Д. Сущенко [ та ін.] / за ред. В.В. Коваленка. – К.: Юрінком Інтер, 2013. – 872 с.

2. Курс адміністративного процесу: навч. посіб. / О.В. Кузьменко. – К.: Юрінком Інтер, 2012. – 208 с.

3. Збірник задач з адміністративно-правових дисциплін / ред. колегія: О.В. Кузьменко (голова), І.Д. Пастух, О.К. Волох. – К.,Х.: НАВС, НікаНова, 2012. – 178 с.

4. Курс адміністративного права України: підручник / В.К. Колпаков, О.В. Кузьменко, І.Д. Пастух, В.Д. Сущенко [ та ін.] / за ред. В.В. Коваленка. – К.: Юрінком Інтер, 2012. – 808 с.

5. Юридична енциклопедія: в 6 т.; НАН України; Iн-т держави і права ім. В. М. Корецького / Ю. С. Шемшученко (ред.). — К.: Українська енциклопедія, 1998. — Т. 5.

5. Кузьменко О. В. Адміністративний процес у парадигмі права / О. В. Кузьменко. — К., 2005.

6. Адміністративна процедура та адміністративні послуги. Зарубіжний досвід і пропозиції для України / авт.-упоряд. В. П. Тимощук. — К., 2003.

Вступ

Розвиток адміністративно-процесуального законодавства України має динамічний характер, що впливає на зміст і структуру процесуальних галузей права. Треба відзначити, що за період незалежності України прийнято велику кількість законів і підзаконних актів, якими врегульовано значну кількість процесуальних відносин та адміністративно-правових конфліктів, котрі виникали у сфері публічного управління. Сьогодні діє безліч нормативно-правових актів, якими врегульовано проведення експертиз, контрольно-наглядову, реєстраційну діяльність, видачу сертифікатів, ліцензій, притягнення до адміністративної відповідальності тощо. Водночас, сучасне процесуальне законодавство розвивається спонтанно і безсистемно.

Слід зазначити, що значну регламентацію адміністративно-процесуальне законодавство отримало у відомчому нормотворенні. Публічна адміністрація встановлює власні правила вирішення підвідомчих адміністративних справ, що, безумовно, також ускладнює системне функціонування органів управління і тягне порушення конституційних прав, свобод та інтересів громадян. Безсистемність процесуального законодавства обумовлюється в першу чергу відсутністю наукового обґрунтування концепції побудови та розвитку адміністративного процесу. Це впливає на зміст адміністративно-процесуальної науки, становлення якої триває понад п’ятдесят років, однак вона і сьогодні не виробила єдиного підходу до вирішення процесуальних проблем.

Відомі вчені у галузі адміністративного процесу сьогодні пропонують різнопланові підходи до змісту та структури даного правового утворення, які не мають ґрунтовного наукового аргументування, що, безумовно, не сприяє ефективному розвитку адміністративно-правової науки. Викладені обставини є суттєвою перепоною для доктринальної побудови системи адміністративно-процесуального законодавства та адміністративного процесу як науки та навчальної дисципліни.

1.Поняття адміністративного процесу.

Характерні властивості адміністративного процесу:

1. Це одна із основних процесуально-правових форм українського права, один із основних видів юридичного процесу (поряд з цивільним, кримінальним, законодавчим та іншими видами процесу).

2. Адміністративний процес служить юридичною формою і способом реалізації матеріальних норм адміністративного права (переважно), а в багатьох випадках і інших галузей права (зокрема, трудового, фінансового, земельного, природоохоронного, податкового та ін.). Тобто, своїм призначенням адміністративний процес має реалізацію положень відповідних матеріально-правових норм (насамперед норм адміністративного права).

3. В реальному (матеріальному) вираженні адміністративний процес - це передусім урегульована правом діяльність органів виконавчої влади та інших повноважних суб'єктів щодо вирішення індивідуальних адміністративних справ з метою виконання поставлених перед ними завдань і функцій управлінського характеру.

4. Ця діяльність здійснюється у встановленому нормами права порядку; власне - це і є урегульований адміністративно-процесуальними нормами порядок вирішення індивідуально-конкретних адміністративних справ.

5. Ця діяльність носить правовий характер: її результатом, як правило, є певні юридичні наслідки; вона здійснюється офіційно органами виконавчої влади, їх посадовими особами та іншими повноважними суб'єктами в межах визначеної для них компетенції.

6. Адміністративний процес безпосередньо пов'язаний з державним управлінням, з правовими формами управлінської діяльності органів виконавчої влади, в більшості випадків він є правовим засобом і формою, своєрідним правовим руслом практичної реалізації завдань і функцій виконавчої влади та повноважень її органів.

7. Адміністративний процес тісно пов'язаний з певними процедурами застосування приписів адміністративно-правових норм що до конкретних випадків (юридичних фактів), які виникають у сфері управління.

8. Ті чи інші процедури та порядок здійснення певних процесуальних дій відбувається в рамках відповідних проваджень, у межах яких комплексно вирішується широке коло різноманітних управлінських питань.

9. Адміністративний процес як необхідний елемент державного управління (його динамічна правова форма) - це переважно позасудове вирішення різнобічних питань позитивної (правотворчої та правозастосовчої), а також правоохоронної, зокрема, юрисдикційної діяльності компетентних суб'єктів.

10. В адміністративному процесі бере участь велика кількість суб'єктів - учасників різноманітних за змістом та характером адміністративно-процесуальних відносин, серед яких центральне місце посідають органи виконавчої влади та їх посадові особи.

11. У багатьох випадках адміністративний процес служить не обхідною правовою формою захисту як адміністративно-правових, так і інших правових відносин.

У даний час в адміністративно-правовій теорії здебільшого переважає широке трактування поняття адміністративного процесу, який безпосередньо забезпечує механізм різнобічної дії матеріальних норм адміністративного права, а також інших галузей права, які не мають своєї процесуальної форми. Така позиція здається достатньо аргументованою, адже юрисдикційний характер не є головною і визначальною ознакою управлінської діяльності органів виконавчої влади.

Серед різноманітності проявів адміністративно-процесуальної діяльності можна визначити два основних її види:

- адміністративно-процедурну діяльність позитивно-творчого характеру і призначення;

- адміністративно-юрисдикційну діяльність правоохоронного (правозахисного) характеру і призначення.

В цілому ж адміністративний процес здебільшого пов’язаний із правозастосовчою управлінською діяльністю з боку органів публічного адміністрування (їх посадових осіб) та інших повноважних суб'єктів. Проте це не значить, що правотворча (нормоустановча) діяльність органів публічної адміністрації та їх посадових осіб знаходиться поза межами адміністративного процесу, хоч і проявляється вона в значно меншому обсязі.

Адміністративний процес є специфічним видом юридичного процесу, який, на відміну від інших видів процесів (кримінального, цивільного), має складну структуру проваджень, що відрізняються одне від одного за характером справ.

Сучасне розуміння адміністративного процесу базується на широкому розумінні даного явища, яке сформовано в радянській правовій доктрині. Разом з тим, сучасна правова дійсність виходить за межі правових дефініцій, оскільки враховує появу нових інститутів і правових явищ.

Отже, адміністративний процес — це врегульована адміністративно-процесуальними нормами діяльність публічної адміністрації, спрямована на реалізацію норм відповідних матеріальних галузей права в ході розгляду і вирішення індивідуально-конкретних справ.

Ознаками адміністративного процесу як виду юридичного процесу є:

— як і інші різновиди юридичного процесу, адміністративний процес має на меті виявлення та реалізацію матеріальних відносин;

— адміністративному процесу властиві аналогічні іншим галузевим формам процесуального права закономірності, які пов’язують його з матеріально-правовою сферою;

— усі процесуальні механізми, властиві адміністративному процесу, є внутрішніми, спеціальними механізмами правової системи;

— як і інші різновиди процесуального права, адміністративний процес має структуру, подібну до будь-якого іншого галузевого різновиду права (однакові набір елементів і зв’язок між елементами).

2. Принципи та структура адміністративного процесу.

Згідно з найбільш поширеним підходом термін «принцип» походить від лат. «principium» — начало, вихідний пункт, першооснова. Є. Ф. Губський вирізняє два аспекти терміна: «у суб’єктивному розумінні — як основне положення, передумова, в об’єктивному розумінні — як вихідний пункт, першооснова». Свого часу Аристотель писав про принцип як про першопричину в об’єктивному розумінні. А. А. Пухтецька зазначає, що поняття «принцип» у європейських країнах усталено вживається з часів Середньовіччя, беручи початок від «давньофр. «principe» і лат. «principium», які, у свою чергу, походять від лат. «princeps» — лідер, імператор.

Звертаючись до поняття «правовий принцип», зауважимо, що за радянського періоду розвитку правової науки теорія принципів права була предметом численних наукових дискусій.

Зокрема, ряд авторів віддавали перевагу широкому розумінню принципів права — так, Г. А. Барібашев, С. С. Кравчук зазначали, у контексті правового становища громадян, що під принципами необхідно розуміти керівні начала, провідні ідеї та установи, що визначають це становище і виражають соціально-класову сутність. Таке розуміння вбачається надто широким. Інший підхід щодо розуміння даного терміна акцентує увагу на провідній ролі закріплення принципами закономірностей розвитку суспільства, поєднуючи вказану ознаку з іншими ознаками даної категорії.

Так, на думку С. С. Алексєєва, принципами права є «основні, вихідні положення, які юридично закріплюють об’єктивні закономірності суспільного життя». Окрему позицію займав Р. Дворкін, який визначив правовий принцип як «вимогу справедливості, неупередженості або іншого виміру моральності, цінності, які охоплюють усі міркування, що формують рішення суду і якими він керується при застосуванні норм права». Таке тлумачення принципу є можливим, але завузьким, таким, що охоплює лише одне з розумінь даної категорії. Дещо по-іншому визначено поняття «принцип» у контексті правових принципів узарубіжних довідково-енциклопедичних джерелах; серед них, як зазначає А. А. Пухтецька, можна виділити розуміння принципу як основоположної правди (істини), закону, доктрини або припущення. У межах цього підходу існують кілька тлумачень: а ) принцип як загальне правило або стандарт; б) принцип як сукупність моральних та етичних стандартів».

У сучасній українській правовій доктрині щодо поняття принципу права існують різні підходи, які у своїй сукупності відображають складність, місткість, багатогранність категорії правового принципу. Так, С. Д. Гусарєв підтримує точку зору, згідно з якою «основними принципами є основні засади, вихідні положення, які… відображають сутнісні властивості права». У свою чергу, провівши ґрунтовне сучасне дослідження принципів права та розробивши новий теоретичний підхід до цієї категорії, А. М. Колодій визначив, що «принципи права — це такі відправні ідеї його буття, які виражають найважливіші закономірності і підвалини даного типу держави і права, є однопорядковими з сутністю права і складають його головні риси, відрізняються універсальністю, вищою імперативністю і загальнозначимістю, відповідають об’єктивній необхідності побудови і зміцнення певного суспільного ладу».

В. М. Селіванов абсолютно слушно підкреслює й інші, не менш важливі, ознаки принципів права, зазначаючи, що вони «не тільки пов’язують право з існуючими мораллю, культурою, економікою, ідеологією, політикою тощо, а й покликані забезпечувати єдність різних власне юридичних форм і процесів, правових ідеалів, ідей, концепцій, теорій, в яких виявляється політична сутність даного права як демократичного або, навпаки, тоталітарного».

Узагальнення та аналіз наведених точок зору дозволяє стверджувати, що принципи права — це вихідні керівні ідеї, що відображають закономірності розвитку суспільства, держави і права, які об’єктивно склалися, закладають основи правової системи, визначають характер, напрями реалізації правових норм, нормотворення та регулювання правовідносин у державі.

Сьогодні юридичною наукою вироблені певні підходи до побудови системи принципів права.

Виокремлюють такі групи принципів: принципи публічного права і принципи приватного права; принципи процесуального і принципи матеріального права, загальноправові, соціально-політичні, морально-етичні і власне правові принципи.

Адміністративний процес також ґрунтується на системі принципів. Основоположними ідеями даного правового явища є: верховенство права, законність; гуманізм; рівноправність; об’єктивна (матеріальна) істина; публічність; стадійність; усність і безпосередність; диспозитивність; швидкість i економiчнiсть; провадження процесу національною мовою; вiдповiдальнiсть посадових осіб.

Принцип верховенства права. Виступає загальним принципом для всієї адміністративно-процесуальної діяльності. Останнім часом саме цей принцип привертає значну увагу вчених-адміністративістів і досить активно обговорюється в літературі. Принцип верховенства права є новим явищем для України, а тому існують об’єктивні труднощі в його реалізації. Професор В. Б. Авер’янов наголошує на тому, що принцип верховенства права треба доктринально тлумачити як об’єднання вимог, що забезпечують: по-перше, підпорядкування діяльності всіх без винятку державних інститутів потребам реалізації й захисту прав людини; по-друге, пріоритетність цих прав перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави. Слід зауважити, що навіть на науковому piвнi немає єдиного підходу щодо розуміння цього принципу. Одні дослідники вважають, що під верховенством права треба розуміти панування права, пріоритетність у суспільстві прав людини, інші — що це кодекс правил, які легітимізовані суспільством i базуються на досягнутому piвнi соціальної етики, тpeтi стверджують, що верховенство права має здійснюватись у сфері таких загальнолюдських морально-правових цінностей, як справедливість, свобода, гуманізм, а також таких формально-регулятивних цінностей права, як нормативність і рівність ycix перед законом. Останнім часом мають місце спроби дати визначення цього принципу на офіційному рівні згідно з ч. 1 ст. 8 КАС: людина, її права i свободи є найвищими цінностями та визначають зміст i спрямованість діяльності держави.

Принцип законності. Цей принцип означає здійснення державними органами і посадовими особами всіх властивих їм функцій у суворій відповідності з чинною Конституцією, законами та підзаконними актами, відповідно з встановленою у законодавстві компетенцією. Законність в адміністративних провадженнях полягає у тому, що адміністративний процес здійснюється на основі спеціальних адміністративно-процесуальних норм у межах встановленої компетенції. Процесуальним елементом законності є чітке дотримання процедури, тому індивідуально-конкретні справи розглядаються і вирішуються за допомогою прийомів, закріплених у нормативних актах, з вимогою законності. Варто зазначити, що згідно з цим принципом ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв’язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом (ч. 1 ст. 7 КУпАП). Крім того чітко підкреслюється, що провадження у справах про адміністративні правопорушення (проступки) здійснюється на основі суворого додержання законності і застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами (зокрема працівниками міліції) заходів адміністративного впливу, відбувається в межах їх компетенції у точній відповідності із законом (ч. 2 ст. 7 КУпАП).

Принцип гуманізму. Суть цього принципу полягає в повазі до гідності і прав людини. Радянські науковці приділяли увагу поширенню гуманізму як у сфері правозастосування, так і в адміністративному процесі. Найбільш яскраво цей принцип дістає вияв у відносинах особи і держави. Характер цих взаємовідносин, на думку О. В. Петришина, вказує на ступінь визнання державою пріоритету та верховенства права. Він переконаний, що поняття правової держави повинно мати гуманістичний зміст. Гуманізм належить до принципів, що є визначальними у побудові та діяльності апарату держави, суть його полягає у прерогативі загальнолюдських цінностей щодо будь-яких інших та сприянні задоволенню інтересів особи і суспільства в цілому. Крім того гуманізм є невід’ємною складовою всіх принципів правозастосування.

Принцип рівноправності. Означає рівність громадян перед законом. Цей принцип закріплений у ч. 2 ст. 24 Конституції України. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Особливого значення вказаний принцип набуває у процесі реалізації громадянами свого правового статусу в адміністративній сфері, оскільки будь-який суб’єкт адміністративно-правових відносин має визнаватися рівним з іншими суб’єктами і йому має бути забезпечена реальна можливість справжньої реалізації рівності. Зазначене дістає вияв у тому, що при розгляді подібних справ застосовуються одні й ті самі нормативно-правові акти (матеріальні норми й адміністративно-процесуальні правила). Для жодної особи не створюються більш сприятливі або позитивні, порівняно з іншими, умови в ході розгляду справ. Тому щодо людини, громадянина, посадової особи, незалежно від її службового статусу, діють рівною мірою норми закону незалежно від майнового стану, статі, характеру занять тощо.

Принцип об’єктивної істини. У науковій літературі протиставляється фактична істина формальній, тому що фактична істина виявляється не інакше як при винесенні уповноваженою особою рішення за задокументованими даними. У такому випадку компетентна особа не робить відповідних юридичних висновків, а спирається лише на правильне оформлення документів, тоді як основою мають бути правильні висновки, які випливають з вірогідної інформації. Цей принцип повинен у разі його чіткого виконання виключати всі можливі прояви суб’єктивізму. Принцип об’єктивної істини — це вимога правильно і повно відображати фактичні обставини справи у відповідних процесуальних документах, і рішення в адміністративній справі має базуватися лише на фактах реально існуючої дійсності. Ця вимога враховує й таку філософську категорію, як пізнання, відповідно до якої об’єктивна реальність існує незалежно від суб’єкта і вважається істиною у разі адекватного відбиття справжніх обставин справи у свідомості суб’єкта.

Принцип публічності. У загальному розумінні публічність (або офіційність) — це здійснення процесу владно, від імені влади чи держави. Л. В. Коваль, М. М. Марченко та ряд зарубіжних учених стверджують, що ініціатором правозастосовного процесу може бути лише держава або особа, яка виступає за її дорученням. У ст. 5 Конституції України передбачено, що така діяльність здійснюється державою та органами місцевого самоврядування.

Принцип стадійності. Структурабудь-якого процесу правозастосування складається з певних, логічно пов’язаних між собою, стадій. Дотримання зазначених стадій сприяє повному й послідовному з’ясуванню обставин справи, забезпеченню законності й об’єктивності, а також реалізації захисту своїх прав і законних інтересів шляхом оскарження рішення правозастосовного органу.

Принцип усності та безпосередності. Ці принципи тісно пов’язані між собою і є загальними для всього процесу в цілому. Під принципом усності розуміється особисте озвучення всіма учасниками процесу своїх міркувань щодо процедурних питань по суті справи. Відображення дій в усній формі забезпечує краще сприйняття процесуальних дій, які здійснюються учасниками адміністративного провадження, і розкриття їх змісту. Під принципом безпосередності розуміється самостійність сприйняття та оцінки правозастосовцем первісних доказів у справі. Цей принцип вимагає, щоб між органом, який здійснює провадження, та стороною, яка бере участь у з’ясуванні обставин справи, було якомога менше посередніх елементів, що впливають на внутрішнє переконання тих, хто приймає рішення. Таким чином, принцип безпосередності полягає в об’єктивному відображенні процесуальних дій, насамперед безпосередньому сприйнятті компетентним суб’єктом процесуальних дій учасників адміністративного провадження.

Принцип диспозитивності. Зміст цього принципу полягає в тому, що будь-яка особа, що є учасником адміністративно процесу, має можливість на свій розсуд розпоряджатися своїми правами. Йдеться про те, що особа в адміністративному провадженні має право знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання, звертатися до послуг перекладача, а також у передбачених законом випадках — оскаржувати постанову у справі.

Принцип національної мови провадження. Цей принцип випливає з аналізу ст. 10 Конституції України, відповідно до якої державною мовою в Україні є українська.

У ст. 1 Закону України «Про засади державної мовної політики» зазначається, що державна мова - закріплена законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, установах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, у сферах зв'язку та інформатики тощо.

Стаття 5 цього Закону вказує що державна мовна політика України базується на визнанні і всебічному розвитку української мови як державної і гарантуванні вільного розвитку регіональних мов або мов меншин, інших мов, а також права мовного самовизначення і мовних уподобань кожної людини.

У ч. 4 ст. 14 Закону «Про засади державної мовної політики, особам, що беруть участь у розгляді справи в суді, забезпечується право вчиняти усні процесуальні дії (робити заяви, давати показання і пояснення, заявляти клопотання і скарги, ставити запитання тощо) рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись послугами перекладача у встановленому процесуальним законодавством порядку. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, послуги перекладача з регіональної мови або мови меншини (мов), у разі їх необхідності, надаються без додаткових для цих осіб витрат.

Принцип швидкості та економічності. Цей принцип випливає з поняття оперативностi як властивостi управлiнської дiяльностi. Вiн забезпечується закрiпленням у законодавствi строкiв, у межах яких здiйснюється провадження в iндивiдуальних справах, виконуються рiшення.

Принцип відповідальності посадових осiб. Порушення встановленого порядку адмiнiстративно-процесуальної дiяльностi, бюрократичне ставлення до громадян та їх звернень тягне застосування до винуватцiв заходiв дисциплiнарної, матерiальної та кримiнальної вiдповiдальностi.

Так, ст. 31 Закону «Про громадські об’єднання» передбачає вiдповiдальнiсть посадових осіб органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування за порушення законодавства про громадські об'єднання.

Зміст адміністративного процесу передусім становить сукупність здійснюваних на основі закону певних процесуальних дій щодо ви рішення значного кола індивідуально-конкретних справ у сфері публічного управління, які опосередковуються в різноманітних процесуальних відносинах та відповідних юридичних результатах.

Певну кількість таких послідовних процесуальних дій в межах окремих адміністративних процедур того чи іншого виду провадження залежно від призначення, результату та інших особливостей прийнято об'єднувати в стадії. Отже, стадія - це відносно самостійна сукупність послідовно здійснюваних, взаємопов'язаних, однорідних процесуальних дій, об'єднаних найближчою метою щодо отримання певного юридичного результату. Конкретні види та кількість процесуальних стадій залежать від специфіки вирішення окремих адміністративних справ, властивих тому чи іншому виду адміністративного провадження.