Ве 6. Сприйняття і розуміння у спілкуванні

195

вого «інструменту» спілкування (дивиться на вас співрозмовник чи ні). Коли на вас пильно увесь час дивляться — це теж неприємно.

Що саме виражає напрям погляду? Погляд пов'язаний із про­цесом формування вислову і труднощами цього процесу. Коли людина тільки формулює думку, вона найчастіше дивиться убік («у простір»), коли думка цілком готова, — на співрозмовника. Якщо мова йде про складні речі, — на співрозмовника дивляться менше, коли труднощі переборюються, — більше.

Узагалі ж той, хто в даний момент говорить, менше дивиться на партнера — тільки щоб перевірити його реакцію і зацікавле­ність. Слухач більше дивиться у бік того, хто говорить, і «поси­лає» йому сигнали зворотного зв'язку.

Погляд — дуже важливий показник у спілкуванні. Наприклад, в одному дослідженні інтерв'юер брав інтерв'ю одночасно в двох осіб, але дивився переважно на одного з них. У результаті той, на якого дивилися більше, оцінював інтерв'юера позитивніше, а той, на якого менше, — негативніше, вважаючи при цьому, нібито те, про, що він говорив, було інтерв'юеру нецікаво.

В інших дослідженнях вивчалося сприйняття напряму погляду на семінарі. Доповідач вважав, що той, хто на нього більше ди­виться, краще його розуміє і позитивніше оцінює. Ті ж, на кого більше дивився сам доповідач, вважали, буцімто їхня думка й оцінки особливо важливі для нього.

Загалом і в цілому можна сказати, що коли на вас дивляться мало, є підстава думати, що до вас чи до того, що ви говорите або робите, ставляться погано, а якщо занадто багато, то це або спе­цифічний виклик вам, або до вас дійсно дуже добре ставляться.

Таким чином, не тільки експресія обличчя, а й характеристики погляду несуть інформацію про людину.

Однак, хоч обличчя і вважається головним джерелом психоло­гічної інформації, проте в багатьох ситуаціях воно є набагато менш інформативним, ніж нам здається. Пов'язано це з тим, що міміка обличчя досить добре контролюється людиною, незважа­ючи на розхожі уявлення про те, що «на обличчі усе написано», і воно може «видавати» людину, навіть коли вона цього не хоче. Спеціальні дослідження показали, що це не зовсім так.

Ступінь «контрольованості» частин тіла як джерел інформації залежить від трьох основних характеристик: 1) «пропускної здат­ності», тобто кількості різних за значенням сигналів, які можна посилати за одиницю часу; 2) зовнішнього зворотного зв'язку з боку партнерів; 3) внутрішнього зворотного зв'язку — через ус­відомлення своєї експресивної поведінки.

Розділ 1. Спілкування як соціально-психологічна проблема

Тому що обличчя є дуже виразним, очевидним для інших, а от­же, викликає могутній зворотний зв'язок, також тому, що вирази обличчя досить добре усвідомлювані, обличчя добре контролюєть­ся. У всякому разі, у багато разів краще, ніж тіло.

Отже, за певних обставин (наприклад, відповідно до етикету), коли людина хоче приховати свої почуття, обличчя стає малоін­формативним, а тіло — головним джерелом інформації для парт­нера. За словами одного з психологів, тіло — це місце «витоку інформації» про щиросердечні стани людини.

Дійсно, доведено, що експресія обличчя є найінформативні-шою за передачі правдивої інформації і найменш інформативною за передачі неправдивої інформації.

Тож важливо знати, яку інформацію можна здобути, спостері-""' гаючи за тілом людини, її рухами, позами, жестами. Практично всі люди вміють добре «читати» пози і жести, хоч, звичайно, да­леко не завжди розуміють, як вони це роблять.

Коли випробуваним демонстрували фільм без слів, у якому де­який А входив у контору до В, сідав, і починалася розмова, усі гля­дачі без жодних утруднень визначали відносини між А і В. Тобто ми усі маємо приховані знання про психологічний зміст рухів тіла.

Про ту інформацію, що несе жестикуляція, відомо досить ба­гато. Насамперед важлива кількість жестів. Незважаючи на те, що нормальною вважаються різна кількість жестів у різних наро­дів і в різних культурах (більша на півдні і менша на півночі), проте скрізь їхня кількість і інтенсивність зростають разом зі зро­станням емоційної збудженості людини, її схвильованості.

Зростає інтенсивність жестикуляції і за бажання досягти більш повного розуміння між партнерами, особливо якщо воно утруднено.

Конкретний зміст певних жестів різний у різних культурах.

Набагато менша ясність існує в усвідомленні різних поз, хоча вже досить давно і досить твердо встановлений той факт, що емоційний стан людини, її ставлення до партнера в ситуації спіл­кування, безсумнівно, пов'язані з позами.

Доведено, що «закриті» пози (коли людина якось намагається закрити передню частину тіла й зайняти якнайменше місця в прос­торі; «наполеонівська» поза постаті: руки схрещені на грудях чи обидві руки упираються в підборіддя під час сидіння і т. ін.) сприймаються як пози недовіри, незгоди, протидії, критики чи на­віть страху перед партнером. І дійсно, вони виражають цей зміст.

Відкриті ж пози (поза постаті: руки розкриті долонями вверх; сидячи: руки розкинуті, ноги витягнуті) сприймаються як пози довіри, згоди, доброзичливості, психологічного комфорту.

Глава 6. Сприйняття і розуміння у спілкуванні

197

Існують пози роздуму, що читаються ясно (поза роденівського мислителя), пози критичної оцінки (рука під підборіддям, вказів­ний палець витягнутий уздовж скроні).

Відомо, що коли людина зацікавлена в спілкуванні, вона у по­ложенні сидячи буде нахилятися вперед до співрозмовника, якщо ж не дуже зацікавлена — відкидатиметься назад.

Людина, що бажає заявити про себе, «поставити себе», буде стояти прямо, у напруженому стані, з розгорнутими плечима, іноді упираючись руками в стегна; людина ж, якій не потрібно підкреслювати свій статус і положення, буде розслаблена, спо­кійна, знаходитися у вільній, невимушеній позі.

Значення і зміст поз так само, як і інших елементів експресив­ної поведінки, можуть бути зрозумілі будь-кому. Навряд чи по­трібно спеціальне навчання, аби зрозуміти: коли людина уся якось скорчена, затиснута, напружена, то їй скоріше погано, ніж добре. Якщо в рухах і позах почувається незвичайна легкість, людина розкріпачена, вільна, — ймовірно, у неї гарний настрій.

Так само легко, як і поза, може бути зрозуміле і значення зага­льного малюнка ходи — моментів вставання, сідання і т. ін., тоб­то значення стилю пересування і зміни поз.

Хода, наприклад, є одним з найважливіших ключів до розу­міння внутрішнього стану людини. Не даремно хода так пізнава­на — вона строго індивідуальна. Разом з тим у ході добре видно багато характеристик людини. Тому не дивно, що гарним лікарям хода служила діагностичним симптомом різних хвороб.

Дуже цікаві в цьому відношенні експерименти Магнусона і Ві-льде. Вони приєднували до усіх великих суглобів людини маленькі електричні лампочки і потім знімали її ходу в цілковитій темряві так, що видно було тільки, як пересуваються вогники. Виявилося, що навіть по такій, здавалося б, мізерній інформації випробувані ці­лком упевнено і правильно могли визначити стать і вік людини.

По ході спостерігач досить легко може розпізнати емоційний стан її власника. У проведених дослідженнях випробувані з великою точ­ністю дізнавалися за ходою про такі емоції, як гнів, злість, страждання, гордість, щастя. При цьому виявилося, що найбільш «важка» хода — у стані гніву, найбільша довжина кроку — у стані гордості. Коли лю­дина страждає, вона майже не розмахує руками, вони «висять», а як­що людина щаслива — вона «летить», у неї більш часті і легкі кроки.

Більшість експериментів свідчать про те, що інформація, за­кладена в тих чи інших зовнішніх проявах людини, може бути сприйнята і цілком адекватно зрозуміла практично всіма людьми без будь-якої попередньої підготовки.

198

Розділ 1. Спілкування як соціально-психологічна проблема