Компетенція центральних органів виконавчої влади

Компетенція центральних органів виконавчої влади ви­значена у відповідних Положеннях про ці органи.

Загальними для всіх їх правами та обов'язками є: участь у формуванні та реалізації державної політики як у цілому, так і за відповідними напрямами, створення механізму її реа­лізації; розробка проектів Державної Програми економічного і соціального розвитку України, Державного бюджету Украї­ни; прогнозування розвитку економіки у виробничій, науко­во-технічній, мінерально-сировинній, паливно-енергетичній, трудовій, демографічній, соціальній, фінансовій та інших сферах; розробка цільових перспективних програм, спрямо­ваних на поглиблення економічної реформи; реалізація дер­жавної стратегії розвитку відповідних галузей; здійснення, у межах повноважень, визначених законодавством, функції управління майном підприємств, що належать до сфери уп­равління центральних органів виконавчої влади; розробка внутрішніх фінансово-економічних та інших нормативів, механізмів їх впровадження; формування та реалізації інвести­ційної політики, виходячи з пріоритетних напрямів структур­ної перебудови економіки тощо.

Більш конкретні повноваження, властиві певному цен­тральному органу виконавчої влади, закладено у відповідно­му Положенні про цей орган.

Так, основними повноваженнями Міністерства юстиції України є: забезпечення реалізації державної правової полі­тики, підготовка пропозицій щодо проведення в Україні пра­вової реформи; підготовка разом з відповідними державними органами та науковими установами проектів концепцій/на­прямів розвитку законодавства та їх наукового обґрунтування з урахуванням світового досвіду; розробка за дорученням Президента України, Кабінету Міністрів України і з власної ініціативи проектів законів та інших нормативно-правових актів, що стосуються прав і свобод людини, відносин між громадянином і державною владою, конституційного устрою, повноважень і взаємовідносин органів державної влади тощо [8].

Специфічними повноваженнями наділене й Міністерство внутрішніх справ України. Зокрема, воно має такі права та обов'язки: забезпечує реалізацію державної політики щодо боротьби зі злочинністю, визначає основні напрями діяль­ності органів внутрішніх справ; організує роботу органів внутрішніх справ з охорони громадського порядку; безпосе­редньо проводить роботу з виявлення, розкриття і розсліду­вання злочинів, що мають міжрегіональний, міжнародний ха­рактер; веде боротьбу з організованою злочинністю та наркобізнесом і злочинами у сфері економіки; забезпечує профілактику правопорушень; бере участь у наукових кримі­нологічних і соціологічних дослідженнях, у розробках на їх основі державних програм боротьби зі злочинністю і охоро­ни правопорядку; організує інформаційно-аналітичне забез­печення діяльності органів внутрішніх справ тощо.

Отже, можна констатувати, що правоохоронні органи реалізують в основному внутрішні функції держави із забез­печення прав і свобод людини і громадянина; боротьби зі злочинністю, корупцією і т. ін., здійснюючи при цьому правовиконавчу та правоохоронну діяльність, меншою мірою — правотворчість.

Згідно з адміністративною реформою в Україні здійснюється структурна перебудова апарату міністерств.

Так, у Міністерстві юстиції України замість 30 управлінь створено чотири департаменти: правової політики, нормо-проектування, правових послуг, судовий департамент. Ко­жен з них виконує властиві лише йому функції і вирішує завдання у здійсненні законодавства, спрямованого на бо­ротьбу з корупцією та із злочинністю.

Це підтверджує той факт, що не можна визначати одна­кові повноваження для всіх без винятку міністерств, оскіль­ки не дає змоги з'ясувати їх взаємовідносини з іншими мі­ністерствами, керівниками інших центральних органів виконавчої влади, бо може призвести до неузгодженості під час розв'язання конкретних справ.

Досить показовим щодо цього є досвід Німеччини. Так, регламент Федерального уряду надає особливі права ряду міністерств. Зокрема, міністр фінансів має право схвалювати понадбюджетні і позабюджетні витрати що "дає можливість здійснювати фіксальний контроль за іншими галузями і уря­дом у цілому".

Міністр персонально відповідає за стан справ у власному центральному органі виконавчої влади. Він також бере участь у роботі Кабінету Міністрів України — органі загаль­ної компетенції. І ефективність роботи цього колегіального органу можлива лише за умови злагодженої роботи всього уряду у цілому і кожного члена Кабінету Міністрів зокрема.

У цьому зв'язку доцільно було б закріпити загальновиз­нані в усьому світі принципи колективної, індивідуальної і солідарної відповідальності міністрів.

Перший з них означає, що всі міністри несуть колектив­ну відповідальність перед Президентом незалежно від їхньої позиції при прийнятті урядом того чи іншого рішення.

Колективна відповідальність міністрів має поєднувати­ся з індивідуальною відповідальністю кожного за доручену сферу діяльності.

Міністерства, державні комітети, інші центральні органи виконавчої влади у процесі вирішення покладених на них завдань взаємодіють з місцевими органами виконавчої вла­ди, органами Автономної Республіки Крим, органами місце­вого самоврядування, представницькими органами, а також з відповідними органами інших держав.

У процесі реалізації своїх повноважень центральні орга­ни виконавчої влади мають право: залучати спеціалістів цен­тральних та місцевих органів державної виконавчої влади, підприємств, установ, організацій до розгляду питань, що на­лежать до їхньої компетенції; одержувати у встановленому законодавством порядку від інших центральних органів ви­конавчої влади, органів місцевого самоврядування, представ­ницьких органів інформацію, документи і матеріали, статис­тичні дані для виконання покладених на них завдань [5].

Організовуючи функціонування відповідного центрально­го органу виконавчої влади, його керівник розподіляє обов'язки між заступниками, визначає ступінь їх відповідальності, а також відповідальність інших працівників за стан справ у тій, чи іншій галузі або сфері.

Для погодженого вирішення питань компетенції міністер­ства, державного комітету, відомства у цих органах утворю­ються колегії у складі керівника відповідного центрального органу державної виконавчої влади, його заступників за по­садою, а також інших керівних працівників цього органу. Членів колегії затверджує Кабінет Міністрів України. Рішен­ня колегії проводяться в життя наказами відповідного цен­трального органу виконавчої влади.

У міністерствах, державних комітетах, центральних орга­нах зі спеціальним статусом з урахуванням специфіки їх діяльності утворюються дорадчі та консультативні органи, склад яких і положення про них затверджує Кабінет Мініст­рів України.

Міністерства та інші центральні органи державної вико­навчої влади на підставі загального Положення про міністер­ство, інший центральний орган державної виконавчої влади України в межах своїх повноважень та на виконання актів законодавства видають накази, організовують і контролюють їх виконання.

Нормативно-правові акти міністерства та інших цен­тральних органів виконавчої влади підлягають державній ре­єстрації у Міністерстві юстиції України у порядку, встанов­леному законодавством.

Міністерство, інший центральний орган держаної ви­конавчої влади у разі потреби видають разом з іншими цен­тральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та представниць­кими органами спільні акти.