Соціально-політична та культури а' ситуація на українських- землях 4 page

Ренесансно-гуманістичні тенденції та віяння поширювалися на всіх східнослов'янсь­ких землях і, передусім, в Україні та в Білорусії, що безпосередньо межували з Цент­ральною Європою, де вХУ-ХУІ ст. переважала латино-мовна ренесансна література. Чимало представників українського й білоруського населення здобували освіту в захід­ноєвропейських університетах, вивчали латинську мову, писали нею науковій художні твори. Тісні зв'язки з гуманістами різних європейських країн підтримували українці Юрій Дрогобич, Павло Русин з Кросна, Станіслав Оріховський.

У 1483 р. вийшла в світ латинською мовою праця «Прогностична оцінка поточно­го 1483 р. магістра Юрія Дрогобича з Русі, доктора мистецтва і медицини Болонського університету» — перша відома друкована книга українського автора. Юрій Дрогобич писавтакожвіршілатинською мовою, сповнені ренесансними мотивами.

Другим відомим автором неолатинської книжності і першим гуманістичним по­етом в українській літературі був виходець з Галичини Павло Русин. Досить високо оцінювали сучасники талановиті твори Павла Русина, зокрема, «Похвалу поезії», «Еле­гію», «До книжечки», «Про прихід зими» та інші.

Найвизначнішою постаттю у східнослов'янській латино-мовній літературі Відрод­ження називають публіциста, історика, філософа, поета і граматика Станіслава Орі-ховського, що був родом із села Оріхівці поблизу Перемишля. Творчість його відзна­чається тематичним і жанровим багатством. С. Оріховськийдосконаловолодівлатинсь-кою мовою, якою писав свої твори, зокрема, трактат «Зразковий підданий», «Напучення королеві польському Сигізмунду II», «Промову про погребіння Сигізмунда І», із горді­стю підписуючи їх подвійним прізвищем Оріховський-Русин, або Оріховський-Рок-солан, чим підтверджував свою національну належність.

За останню чверть XVI і першу половину XVIІ ст. в українську літературу ввійшло набагато більше літературних пам'яток ніжза останні кілька століть. Одні літературні твори продовжували попередні традиції, інші були новим явищем.

Боротьба навколо Брестської унії наприкінці XVI- першій половині XVII ст. викли­кала до життя багату полемічно-публ іцистичну прозову й віршову літературу українською і польською мовами. Збереглося більше шістдесяти друкованих і рукописних творів представників православ'я та близько вісімдесяти творів уніатських авторів.

Щоправда, ця література не може кваліфікуватися як винятково художнє пись­менство, бо її завдання мало не стільки мистецький, скільки релігійно-догматичний характер. Проте вона мала і мистецьку цінність. Письменники-полемісти у своїх творах вдавалися до ораторського мистецтва, наводили легенди, байки, перекази, зверталися до народної поезії. До полемічної літератури входили величезні науково-теологічні трак­тати, історично-політичні памфлети, відкриті листи, послання-диспути, збірки доку­ментальних матеріалів.

Полеміку розпочав визначний польський єзуїт, письменник Петро Скарга своїм твором «Про єдиність Церкви Божої під єдиним пастирем і про грецьке, від тієї єдності

відступлення» (1577 р.). У книзі автор намагається обгрунтувати законність королівсь­кої влади в Польщі та її панування над українськими і білоруськими землями. Висновок Скарги простий: всі повинні об'єднатися під верховенством римського папи і польського короля, порвати з руською вірою, з національними традиціями.

Визначним полемістом був вихованець (азгодом ректор) Острозької Академії Гера-сим Смотрицький, автор книги «Ключ царства небесного», в якій він гостро критикував твірСкарги «Проєдиність Церкви Божої» і книжку єзуїта Венедикта Гербеста «Висновок віри римської Церкви». Порядз ним чильне місто у цій полеміці посідає вчитель школи Ставропігійського братства у Львові Зизаній Пустановський. У Львові також вів бороть­бу проти латинізування православної Церкви єпископ Гедеон Балабан.

У 1595 р. у Вільні Зизаній Пустановський видав «Катехизис» — підручник для навчання у православних школах.

Сильним ударом по оборонцях унії був «Апокрисис», або відповідь Христофора Філарета Бронського, написана, очевидно, на замовлення Костянтина Острозького. Книга написана з великою літературною та публіцистичною майстерністю, пронизана сатирою і критикою тодішнього папи римського, гостро викривала і засуджувала політи­ку польського уряду стосовно українського народу і вимагала демократичних прав для українців.

З'явилися й палкі протиаргументи творців і прихильників унії, найсильнішимз яких можна вважати київського митрополита Іпатія Потія, який у 1599 р. видав свій «Антіррезіс», а згодом ще один твір — «Гармонія».

Талановитим письменником-полемістом, полум'яним патріотом, визначним куль­турним і громадським діячем кінця XVI- початку XVII ст. був Іван Вишенський. Його могутній голос пролунав у дуже тяжкий для українського народу період становлення нації і державності, у період страшного розгулу польської і литовської шляхти та місце­вого панства, наступу Ватикану на православне східнослов'янське населення. І ван Ви­шенський сміливо виступав не тільки проти окремих пороків суспільства, не тільки проти чужих і «своїх» світських та духовних гнобителів, а й проти всієї державної та політичної системи феодально-кріпосницької Речі Посполитої, що натой час загарбала майже всі українські землі.

У своїх творах письменник-полеміст став на захист знедолених і гноблених, відтво­рив правдиві картини життя і побуту українського народу. Полум'яним словом публі-цист-трибун таврував зрадників, що перекинулися на бік ворога, закликав до гуман­ності, справедливості і згуртованості. Тому ще за життя вінздобув заслужену шану зем­ляків, а потім пильну увагу до його спадщини літературознавців і мовознавців філософів і письменників.

За обсягом спадщина Івана Вишенського нетака вже й велика, але цілісна й містка за ідейним і художнім спрямуванням. До нас дійшло 16 творів полеміста в різних ру­кописних списках. Ще у 1599-1600 рр. части ну своїх творів письменник переписав у спеціальну «Книжку», яку він готував до друку в Острозькій друкарні.

Спадщину Івана Вишенського прийнято поділяти натвори, написані до Брестсь­кої унії 1596 р. та після неї, хоча всі вони мають багато спільного. Зважаючи на те, що

свої твори полеміст написав поза батьківщиною, — вони мають здебільшого форму «по­слань» чи «писань», адресованих до всього народу або до окремих осіб. Письменник неодноразово звертався до земляків і просив, щоб його послання громадою переписува­ли, а оригінали повертали назад. Очевидно, вони так і робили, бо лишилося кілька ру­кописних списківтворів, найповнішийзякихєтакзванийПідгорецький рукопис XVII ст. Поширювалися в рукописах твори Івана Вишенського і в Росії, де користувалися пова­гою серед старообрядців. Один список, що зберігся в Саратовському університеті, да­тується 1862 р.

Світогляд Івана Вишенського був для свого часу прогресивним, демократичним, хоч і не позбавленим суперечностей, зумовлених часом, конкретно-історичними обста­винами та особливостями становлення українськоїлітератури. Як і всі письменники-полемісти Іван Вишенський був глибокорелігійноюліодиною, палким прихильником східної православної церкви, що здавалася йому найавторитетнішим органом суспіль­ного управління життям його земляків-українців. Водночас, він добре знав повсякден­не життя свого народу, бачив його болі й страждання, розумів його прагнення і сподіван­ня, співчував його боротьбі за хліб і волю. Бачив він і зраду українського панства та вищого духовенства, які нехтували вірою заради своєї наживи. У світогляді полеміста боролися погляди релігійно-аскетичні і життєві, церковні й народні, традиційні й су­часні, консервативні й передові, які, зрештою, і стали основою талановитої спадщини письменника-патріота.

У першій половині XVII ст. вийшло ще кілька полемічних творів, але здебільшого польською мовою. Це були твори Мелетія Смотрицького, Андрія Мужиловського, Лав-рентія Древинськогота ін. Але загалом полемічні дискусії починають поступово стиха­ти. Причини для цього були: у 1632 р. шляхетсько-польська комісія на чолі з новим королем Владиславом IV виробила примиренські «Статті для заспокоєння релігії грець­кої» і змушена була визнати незаперечний факт існування православної ієрархії, крім того, цього часу складаються передумови народно-визвольної війни українського на­роду проти польської шляхти, у 1654 р. відбувається возз'єднання України з Росією. У Галичині та на Закарпатті полемічна література не втрачала своєї злободенності аж до повної ліквідації наслідків Брестської унії.

Розвиток української народності і становлення їїдержавності проходили у над­звичайно несприятливих умовах. Посилення католицької експансії, яке призвело до церковної унії, поглиблювало суспільні суперечності. Українська культура означеного періоду переживала процеси бурхливого розвитку всіх своїх галузей, які пов'язані з боротьбою за національно-культурне відродження, проти полонізації та покатоличен­ня. Етнічна єдність культури виявлялася у патріотичному спрямуванні літературних і мистецьких творів, загальних естетичних принципах, в спільності творчих методів та художніх прийомів. У художній сфері посилюється вплив народного світогляду, мистецтво набуває життєстверджувального виразу і народної типовості. На перше місце виступають типові образи людей, які виходять за межі традиційних зображувальних канонів.

Контрольні запитання

1. Як вплинуло прийняття Брестської унії на розвиток культури в Україні?

2. У чому полягав реформаційно-гуманістичний характер братського руху?

3. Хто став першим ректором Острозької школи?

4. Який внесок у розвиток освіти означеної доби зробили такі діячі, як Гальшка Гулевичівната Петро Конашевич-Сагайдачний?

5. Яка книга стала первістком українського книгодрукування?

6. Як позначилися ренесансні ідеї на розвитку української художньої культури?

7. У чому полягала сутність релігійної та соціальної позиції Івана Вишенського?

Теми рефератів

1. Острозька слов'яно-греко-латинська академія та її роль у поширенні просвітницьких ідей в Україні.

2. Братства та їх роль у піднесенні національної культури наприкінці XVI- на початку XVIІ ст.

3. Початки книгодрукування в Україні.

4. Культурно-просвітницькадіяльність Петра Могили.

5. Суспільно-культурні погляди талітературна діяльність Івана Вишенського.

6. Ренесансні ідеївукраїнськійкультуріХУІ-ХУІІст.

7. Полемічна література у контексті суспільно-культурного розвитку України.

8. Іконопис у контексті оновлення естетичної системи.

Література

Антонович В. Про козацькі часи на Україні. - К., 1881.

Грицай М.С., Микитась К.Л., Шолом Ф.Я. Давня українська література. — К., 1989.

ІсаєвичЯ.Д. Братства та їх роль у розвитку української культури XVI- XVIII ст. — К.,

1996. ІсаєвичЯ.Д. Першодрукар Іван Федорові виникнення друкарства на Україні. —

К.,1983.

Історія українського мистецтва: У 6т. - К., 1968, т.З. Жолтовський П.М. Художнє життя на Україні в XVI-XVIII ст. - К., 1983. Запаско Я. П. Мистецтво книги на Україні в ХУІ-ХУІ11 ст.-Львів, 1971. Логвин Г.Н., МіляєваЛ.С. Український середньовічний живопис. — К., 1976. Микитась В. Давньоукраїнські студенти і професори. — К., 1996. Мицькоі.З. Острозька слов'яно-греко-латинська академія (1576— 1636).- К., 1990.

Нічик В.М., Литвинов В.Д., Стратій Я.М. Гуманістичні і реформаційні ідеї на

Україні (ХУІ-ХХст.)-К;, 1990.

Нічик В.М. Петро Могила в Україні. - К., 1997.

Овсійчук В. Українське мистецтво другої половини XVI- першої половини XVI11 ст.:

Гуманістичні та визвольні ідеї. - К., 1985.

Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні (Х-поч. XX ст.). —К., 1991. Сас П.М. Феодальньїе города Украиньї в конце XV- 60-х годах XVI в. — К., 1989. Семчишин М. Тисяча років української культури. — К., 1993. Українські гуманісти епохи Відродження: Антологія,- Ч. 1,2. — К., 1995. Філософія Відродження на Україні. - ІС, 1990. ХижняісЗ.І. Києво-Могилянська академія. - К., 1991.