Розвиток операцій на відкритому ринку

Відкритий ринок - ринок, на якому здійснюються операції з купівлі-продажу цінних паперів між особами, що не є первинними кредиторами та позичальниками, і кошти внаслідок продажу цінних паперів на такому ринку надходять на користь держателя цінних паперів, а не їх емітента, а також операції з рефінансування.

Операції центрального банку на відкритому ринку передбачають безпосередній вихід суб'єкта регулювання на грошовий ринок. Вони можуть проводитися в той момент і в таких розмірах, які викличуть необхідну реакцію ринку.

Як інструмент регулювання, операції на відкритому ринку є передбачуваними, що й визначає зростання потенціалу їх використання як чинника впливу на грошовий обіг, але при цьому звужуються можливості довгострокового антиінфляційного впливу.

Операції на відкритому ринку збільшують (під час купівлі цінних паперів) або зменшують (під час продажу цінних паперів) обсяг ресурсів банків і банківської системи загалом, що відображається на вартості кредиту, обсязі попиту, і як наслідок - на розмірі грошової маси.

Операції на відкритому ринку використовуються центральними банками всіх розвинутих країн, але в різних масштабах. Існує низка перешкод для їхнього інтенсивного використання, серед яких: відсутність фондового ринку цінних паперів і коштів для проведення операцій у необхідних розмірах.

У світовій практиці при регулюванні пропозиції грошей використовуються операції купівлі-продажу цінних паперів та операції рефінансування.

Прямі операції (outright transaction) - це купівля та продаж на фондовому ринку цінних паперів (ЦП) з метою збільшення або зменшення пропозиції грошей. Ці операції можуть проводитися як на первинному ринку (шляхом випуску або придбання безпосередньо в емітента цінних паперів), так і на вторинному. На первинному ринку операції здійснюються зазвичай за недостатньої розвину-тості фондового ринку. З його становленням і розвитком основний акцент переноситься на вторинний ринок, що забезпечує центральним банкам більшу гнучкість у виборі часу та обсягів операцій.

Згідно з міжнародною практикою до категорії операцій РЕПО (repurchase agreement) належать як власне операції РЕПО (пряме та зворотне - геро і revers repo), так і операції кредитування під заставу цінних паперів (collateralized lending/loans). У першому випадку це купівля-продаж цінних паперів із відповідним переходом права власності на них від продавця до покупця, у другому - позика під заставу ЦП, де право розпорядження ними обмежене через відсутність переходу права власності. Вибір правової форми проведення операції РЕПО визначається специфікою національного законодавства та практикою, що склалась у тій чи іншій країні.

З економічної точки зору всі ці операції є грошовим кредитом під забезпечення цінних паперів, тому в рамках даної статті операції РЕПО віднесено до операцій рефінансування банків, за якими цінні папери використовуються як застава.

Проте існують деякі особливості щодо пріоритетності того чи іншого виду операцій центральних банків. Це залежить від тилу фінансової системи країни - орієнтованої на фондовий ринок або банкоцентричної.

У країнах, фінансові системи яких орієнтовані на фондовий ринок (СІНА, Канада, Японія, Великобританія), грошово-кредитне регулювання центральними банками здійснюється в основному за допомогою прямих операцій (табл. 10.1).

Центральні банки країн із банко-центричним типом фінансової системи (країни єврозони, Ісландія, Норвегія, Швеція, Швейцарія) пропозицію грошей здебільшого регулюють через операції рефінансування банків. Пряма купівля або продаж цінних паперів центробанками цих країн здійснюється дуже рідко, як правило, у надзвичайних ситуадіях. Наприклад, Європейський центральний банк востаннє використовував їх у вересні 2001 р., після терактів у США.

Таблиця 10.1