Стадії розвитку хвороби

У перебігу хвороби виділяють чотири стадії, або періоди - латентний, продромальний, період розпаду і період завершення. Ця стадійність добре помітна у випадках гострих інфекційних захворювань. Значно важче вловити її при хронічних недугах, які часто протікають безсимптомно, а періоди згасання процесу чергуються із спалахами загострення. Інші хвороби (серцево-судинні, ендокринні, пухлини) протікають за іншими закономірностями. Тому виділяють три стадії розвитку хвороби: початок, стадію власної хвороби, завершення хвороби. Можливі наступні наслідки хвороб: видужання (повне і неповне), рецидив, ремісія, ускладнення, перехід у хронічну форму, смерть.

Латентний період називають ще прихованим, або інкубаційним, коли мова йде про інфекційну патологію. Він триває від початку дії патогенного фактора до появи перших хворобливих симптомів. В цей період відбувається мобілізація компенсаторно-пристосовних механізмів, спрямованих на усунення або обмеження дії патогенного чинника. Тривалість латентного періоду коливається дуже широко і залежить, насамперед, від характеру пошкоджуючого агента. При отруєнні ціанідом він вимірюється секундами, при зараженні проказою - роками. З погляду профілактики і лікування важливо знати тривалість інкубаційного періоду інфекційних захворювань. Для скарлатини він дорівнює 2-6 днів, дифтерії - 2-7 днів, черевного тифу - 12-16 днів, сказу - до 1,5 року. Тривалість латентного періоду залежить також від реакції організму на пошкодження. Вона може змінюватися під впливом деяких зовнішніх факторів, наприклад харчування або іонізуючої радіації. Латентний період не слід ототожнювати з латентною формою хвороби, яка іноді взагалі може протікати безсимптомно, без клінічної маніфестації, і її знаходять випадково або коли вже настали глибокі зміни в організмі.

Продромальний період визначається часом від появи перших симптомів до розвитку повної клінічної картини хвороби. Цей період характеризується неясними, нечіткими ознаками. При інфекційних хворобах найчастіше виникає незначне підвищення температури, головний біль, загальна слабість, зниження апетиту, хоча деякі хвороби (висипний тиф, крупозна пневмонія) починаються більш бурхливо - з остуди, гарячки, блювоти. В окремих випадках можуть проявлятися більш-менш специфічні ознаки хвороби, як от дрібні білуваті плями на слизовій рота у хворих на кір - ще до появи у них типової висипки.

Період розпалу хвороби характеризується наявністю властивих їй симптомів. У хворих на цукровий діабет це гіперглікемія, глюкозурія, поліурія, у хворих на дифузний токсичний зоб - підвищення обміну речовин, тахікардія, артеріальна гіпертензія, у хворих на вірусний гепатит - жовтяничний колір шкіри, слизових і склер.

Жовтяничний колір шкіри, слизових і склер у хворого на вірусний гепатит (період розпалу хвороби)

Інколи хвороба протікає легко. Тоді симптоматика її проявляється не повністю (стерта форма) або весь процес закінчується досить швидко (абортивна форма).

Завершення хвороби може бути різним - повне й неповне видужання, рецидив, ускладнення, перехід у хронічну форму, смерть.

Хвороба закінчується повнимвидужанням, коли пристосовні механізми спроможні компенсувати пошкодження, заподіяне організмові патогенним фактором. Механізми видужання вмикаються зразу ж, як тільки починається хвороба, і продовжують функціонувати до її закінчення. Втому разі, коли явища полому щезають безслідно і організм повністю повертає втрачену здатність до адаптації в навколишньому середовищі, видужання можна вважати повним. Це не означає, що в організмі не повинно залишитися жодних змін, які нагадували б про перенесену хворобу. Відомо, що ті, хто виздоровів після кору, скарлатини, коклюшу, дифтерії та інших інфекційних хвороб, надовго, іноді на все життя набувають стійкості (імунітету) проти відповідних збудників. І навпаки, особи, що перехворіли на пневмонію чи бешиху, стають схильними до повторних захворювань.

Неповне видужання характеризується наявністю стійких анатомічних і функціональних дефектів, які сформувалися під час хвороби і збереглися після її закінчення (шварти між внутрішніми органами після перенесеного перитоніту, обмеження рухливості суглоба після артриту, порушення рухової функції внаслідок крововиливу у мозок). В багатьох випадках люди із значними залишковими явищами почувають себе практично здоровими, що вказує на відносність наших уявлень про повноту і характер виздоровлення.

Рецидив - це повторний спалах хвороби після деякого періоду її відсутності (удаваного видужання). Найчастіше рецидивують інфекційні хвороби (переважно тиф, дизентерія, бешиха), якщо в організмі зберігаються вогнища інфекції.

Під ускладненням розуміють приєднання до хвороби таких патологічних змін, які прямо не пов’язані з причинним фактором. Наприклад, у лежачих хворих з порушеним кровообігом легко з’являються пролежні, в той час як для здорових людей такий незначний тиск на поверхневі тканини зовсім не шкідливий.

Якщо хвороба після періоду яскравих клінічних проявів набрала затяжного, в’ялого характеру з тривалими ремісіями, то кажуть, що вона перейшла в хронічну форму. Хронізація патологічних процесів дуже характерна для старечого віку.

Ремісія – це тимчасове покращення стану хворого, яке проявляється сповільненням або призупиненням прогресування хвороби, частковим зворотнім розвитком або зникненням клінічних проявів патологічного процесу.