Поняття про термінальні стани

Смерть - це незворотна зупинка життєдіяльності організму, який з моменту смерті перетворюється на мертве тіло. За причинами смерть поділяється на природну (фізіологічну), насильну і смерть від хвороб. Природною смертю закінчується життя людей похилого віку внаслідок закономірного зношування організму. Насильна смерть настає внаслідок убивств, самогубств, травм, нещасних випадків. Смерть від хвороб виникає тоді, коли патологічні зміни, викликані надзвичайним подразником, настільки глибокі, що стають несумісними з життям. Як правило, смерть від хвороби приходить повільно, їй передує поступове згасання життєвих функцій. Але буває й швидка, несподівана смерть, яка настає начебто серед повного благополуччя. Її називають раптовою, або наглою. Вона спричинюється смертельними ускладненнями - масивною кровотечею, інфарктом міокарда, крововиливами у головний мозок.

Процес вмирання не миттєвий, він складається з кількох етапів: преагонія, агонія, клінічна і біологічна смерть. Ці етапи називають термінальними станами.

Преагонія триває від кількох годин до кількох діб. У хворого затьмарується свідомість, з’являються задишка і тахікардія, може знижуватися кров’яний тиск.

Наступний етап - агонія (від грецького agon - боротьба) характеризується глибоким пригніченням життєво важливих функцій. Втрачається свідомість, згасають рефлекси, різко слабне діяльність серця і апарату дихання, з’являються такі ознаки, як аритмія, судоми, параліч сфінктерів, набряк легень. Знижується температура тіла.

Для клінічної смерті характерна повна відсутн.сть пульсу і дихання, але обмін речовин, бодай на мінімальному рівні, ще зберігається, тому на цьому етапі можливе оживлення організму (реанімація).

Вмирання являє собою розпад цілостності організму. При цьому спочатку руйнуються ті системи, які об’єднують організм в єдине ціле. Це перш за все нервова система. В той же час нижчі рівні регуляції в якійсь мірі зберігаються. Нервовій системі є певна черговість вмирання різних її відділів. Найбільш чутлива до гіпоксії кора головного мозку. При асфіксії або при гострій крововтраті спочатку спостерігається активація нейронів. При цьому виникає тривале збудження, почащення дихання і пульса, підвищення артеріального тиску. Потім наступає гальмування в корі, що має пристосовне значення, тому що на деякий час може зберегти клітини від загибелі. При подальшому вмиранні процес збудження, а потім гальмуваня і виснаження опускається нижче на стовбурову частину головного мозку і на ретикулярну формацію. Ці відділи мозку більш стійкі до кисневого голодування. Центри довгастого мозку, наприклад, можуть переносити анемізацію протягом 40 хвилин.

В такій же послідівності відбуваються зміни і в інших органах і системах. При смертельній крововтраті, наприклад, протягом першої хвилини дихання різко поглиблюється і почащується. Потім порушується його ритм, вдихи стають то дуже глибокими, то поверхневими. Після цього дихання ослаблюється або навіть призупиняється. Це термінальна пауза, яка триває 30-60 с. Потім дихання тимчасово відновлюється, стає рідким, спочатку глибоким, а потім поверхневим. Розом з дихальним центром активується судинно руховий. Понус судин підвищується, скорочення серця підсилюється, але потім припиняються і тонус судин знижується.

Не всі органи відмирають одночасно. Серце, легені, нирки, печінка живуть довше, тому ці органи, взяті від трупа, використовують для трансплантації.

Реанімаційні заходи спрямовані, в першу чергу, на відновлення дихання і діяльності серця. Вони включають штучну вентиляцію легень, масаж серця і дефібриляцію серця.

Метод дефібриляції полягає у пропусканні через серце короткочасного високовольтного електричного струму, який здійснює одночасну деполяризацію всіх серцевих волокон і припиняє хаотичне збудження їх.

Для проведення електричної деполяризації необхідне спеціальне обладнання.