Модернізація адміністративно-територіального устрою в Україні як один з факторів підвищення ефективності функціонування соціальної системи

Функціонування соціальної системи як форми організації суспільного життя є складний процес, логіка, напрямки і тенденції якого залежать від великої кількості факторів різної природи. Ці фактори можуть бути об'єктивними і суб'єктивними, керованими і такими що складно піддаються впливу; вимірюваними та незмірними. Взаємодія факторів може утворювати конфліктні ситуації або, навпаки, сприяти досягненню синергетичного ефекту. Все це необхідно враховувати при обгрунтуванні методології та інструментарію управління складними соціальними системами. Враховуючи сучасний етап розвитку суспільного життя, дослідження в даному напрямі є актуальними. Така ситуація характерна практично для всіх країн колишнього СРСР і країн Центрально - Східної Європи. Однак в Україні, яка, по суті, не мала довгострокового досвіду функціонування як незалежна держава з певними територіальними кордонами, процеси трансформації виявилися ще більш глибокими і складними, ніж у її сусідів.

Дискусія про необхідність проведення адміністративно-територіальної реформи, обговорення конкретних пропозицій і проектів почалися відразу після 1991 р. У 1995 р. була сформована робоча група при Адміністрації Президента з метою підготувати проект адміністративної реформи в Україні. У результаті була розроблена Концепція адміністративної реформи, затверджена Указом Президента в 1996 р. (яка, втім, на практиці не була реалізована) [3;88].

З того часу так і не вдалося прийти до єдиної думки щодо конкретних факторів, що визначають необхідність проведення даної реформи, механізмів її здійснення та ефекту, який буде отриманий внаслідок її реалізації.

За весь період існування України як незалежної держави робилися спроби оцінити різні аспекти адміністративно-територіальної реформи. В першу чергу дискусія базувалася на осмисленні історичних форм адміністративно - територіального устрою, що існували в Україні.

Основна складність тут полягає в тому, що Україна була поділена між різними державами, відповідно форми її адміністративно - територіального устрою та управліннями землями залежали від цих держав (додаток А).

Сучасний адміністративно - територіальний устрій України сформувався за часи Радянського Союзу, тому його структура є громіздкою і досить неефективною (додаток Б).

Всі дослідники, які займалися проблемами реформування адміністративно -територіального устрою, сходяться на думці, що воно не відповідає вимогам прискорення соціально - економічного розвитку, а, отже, і підвищенню ефективності функціонування соціальної системи. Проблемами сучасного адміністративно-територіального устрою України є [1; 206]:

невпорядкованість його структури;

неврегульованість статусу багатьох адміністративно-територіальних одиниць,

відсутність єдиної системи і порядку ідентифікації їх категорії;

невідповідність реально існуючих категорій населених пунктів тим, які визначені в Конституції;

значна диференціація за кількістю населення, площою та іншими параметрами адміністративно-територіальних одиниць одного рівня;

невідповідність адміністративно-територіальниму поділу, прийнятому в розвинених країнах, зокрема в ЄС;

наявність в складі адміністративно-територіальної одиниці інших одиниць того ж рівня.

Обгрунтування напрямків модернізації адміністративно-територіального устрою в Україні повинно базуватися на розроблених концептуальних засадах пропонованої реформи.

Дана концепція повинна базуватися на таких положеннях:

. Модернізація адміністративно - територіального устрою повинна забезпечити можливості до саморозвитку всіх адміністративно-територіальних одиниць.

. Ієрархія державної влади, представлена ​​органами управління на всіх рівнях, повинна чітко відображати закріплені за цими органами функції для усунення дублювання і непродуктивних витрат.

. Реалізація принципу самозабезпечення повинна відбуватися за рахунок автономізації місцевого самоврядування, що дозволить досягти економії бюджетних коштів.

. Найбільш повне використання можливостей самофінансування соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальних одиниць припускає використання державних та регіональних цільових програм з подолання депресивності, що дозволить підвищити економічний потенціал територій [1;225].

Запропоновані концептуальні положення модернізації адміністративно-територіального устрою в Україні дозволять істотно підвищити ефективність функціонування соціальної системи за рахунок підвищення рівня її організації, внутрішньої упорядкованості й узгодженості складових частин. Винятковий інтерес представляють подальші дослідження впливу модернізації адміністративно-територіального устрою на якість життя населення і соціальний прогрес.