Типи взаємодії

Пояснення внутрішніх механізмів міжособистісної взаємодії дають наступні теорії міжособистісної взаємодії: теорія обміну, психоаналітичний підхід, теорія керування вра­женнями, концепція символічного інтеракціонізму.

· Дж. Хоманс, автор теорії обміну, вв ажає, що люди взаємоді­ють один з одним на основі свого досвіду, зважаючи на можливі винагороди і затрати. Відповідно до цієї теорії, кожний з нас пра­гне врівноважити винагороди і затрати, щоб зробити нашу взає­модію стійкою і приємною; поведінка людини в даний момент визначається тим, чим винагороджувалися і як саме винагороджу­валися її вчинки в минулому. Ця теорія ґрунтується на чотирьох принципах:

1. чим більше винагороджується визначений тип поведінки, тим частіше вона буде повторюватися;

2. якщо винагорода за певні типи поведінки залежить від яки­хось умов, людина прагне відтворити ці умови;

3. якщо винагорода велика, людина готова затратити більше зусиль заради її одержання;

4. коли потреби людини близькі до задоволення, вона в мен­шій мірі готова докладати зусиль для їх задоволення.

Згідно з Хомансом, за допомогою його теорії можуть бути описані різні складні види взаємодій типу: відношення влади, пе­реговорний процес, лідерство та ін. Він розглядає соціальну вза­ємодію як складну систему обмінів, зумовлених способами врів­новаження винагород і затрат.

· Популярністю користується і психоаналітичний підхі д. 3. Фрейд вважав, що міжособистісна взаємодія визначається в основному уявленнями, засвоєними в ранньому дитинстві, і кон­фліктами, які були пережиті в цей період життя. Таким чином, згідно з психоаналітичною теорією в процесі взаємодії люди про­сто тиражують, відтворюють дитячий досвід. 3. Фрейд вважав, що формування груп і їхня привабливість для людини полягає в тому, що вони випробовують почуття відданості і покірності лі­дерам груп. Це пояснюється, на думку Фрейда, не стільки особистісними якостями лідерів, скільки тим, що ми ототожнюємо їх з могутніми особистостями, яких у дитинстві уособлювали наші батьки. У подібних ситуаціях ми наче повертаємося до більш ранніх стадій свого розвитку. Такий регрес відбувається в основ­ному в ситуаціях, коли взаємодія є неформальною чи неорганізо­ваною. Дослідження показують, що відсутність визначених очі­кувань сприяє зміцненню влади лідерів груп.

В основі підходу Е. Гофмана, що одержав назву теорія керу­вання враженнями, є припущення, що ситуації соціальної взає­модії нагадують драматичні спектаклі, у яких люди, як актори, прагнуть створювати і підтримувати сприятливі враження. Для прояву і вираження символічного значення, за допомогою яких можна зробити гарне враження на інших; люди самі готують і створюють відповідні ситуації.

Найдокладніше інтерактивна сторона спілкування досліджу­валася в працях представників символічного інтеракціонізму (Дж. Мід, Г. Блумер), які вважають, що поведінка людей по від­ношенню одне до одного та предметів навколишнього світу ви­значається тим значенням, що вони їм надають.

Інший напрям дослідження взаємообміну — трансактний аналіз, у якому представлено дослідження взаємодії з точки зору ре­гулювання дій учасників через їх позиції, а також врахування ха­рактеру ситуацій і стилю взаємодії. Найбільш яскраво трансактний аналіз представлено в праці Е. Берна «Ігри, в які грають люди. Люди, які грають в ігри». З точки зору Е. Берна, кожен з учасників взаємодії може займати одну з трьох позицій, які він означив як Батько, Дорослий, Дитина. Позиція Дитини може бути визначе­ною як позиція «Хочу!», позиція Батька - як «Потрібно», позиція Дорослого - як об'єднання «Хочу» і «Потрібно». Ці позиції не пов'язано обов'язково з відповідною соціальною роллю, а є пси­хологічним визначенням певної стратегії у взаємодії.

При міжособистісній взаємодії обставини підштовхують ко­жну людину до багатьох інших індивідів. Відповідно до своїх «потреб та інтересів людина відбирає серед численної кількості інших людей тих, з якими вона потім вступає у взаємодію. Цей тип зв'язків, що є дуже коротеньким за своїм терміном, назива­ється контактом. Можна виділити різні види контактів: прос­торові, контакти обміну, контакти зацікавленості.

Просторові контакти. Для того щоб взаємодіяти з іншими людьми, кожен індивід повинен визначити їх у певному просторі (де вони, скільки їх). Це просторове визначення є первинним мо­ментом, від якого залежить подальша поведінка людини і її май­бутні соціальні взаємозв'язки. Кожна людина щодня зустрічаєть­ся з іншими людьми в транспорті, на вулиці, спортивному майданчику, не задумуючись над тим, хто саме перебуває в цих місцях поряд з ним, однак кожен індивід пам'ятає про існування інших. Це виражається у зміні поведінки в присутності інших. Наприклад, дівчинка, яка тільки що веселилась у себе вдома, ви­ходячи на вулицю, надає собі серйозного вигляду, бо вона знає, що на вулиці присутні інші люди.