Радянський побут і культура повсякденності

– українська історіографія історії життя і побуту сільського населення носить фрагментарний характер.

– в умовах економічної нестабільності, несприйняття селянами радянських перетворень і небажання йти в комуни компартійно-радянська влада змушена була перейти до трансформації повсякденного життя українських селян на нових ідеологічних засадах;

– основними складовими утвердження нового соціалістичного побуту та дозвілля на селі були: створення комун, антирелігійна пропаганда, створення мережі комуністичних культурно-освітніх закладів, поширення соціалістичної обрядовості, політика розкріпачення жінки;

– в формуванні нового побуту більшовики спиралися на зміну їх світогляду, насаджуючи свідомість селянина-колективіста. В 1920-1930-х рр. побутові умови життя українських селян практично не змінилися. Якість житла не покращилася, не вистачало якісних продуктів харчування, одягу та товарів повсякденного вжитку, не була створена сфера соціальних послуг. Між селом та містом поглиблювалася культурно-освітня прірва. Насильницькі зміни в побуті і дозвіллі селян, які запроваджувалися більшовиками, наносили невиправні втрати господарському і культурному життю селян. За роки радянської влади селяни були повністю „розселянені”, втратили почуття господаря землі, а викорінення радянською владою народних обрядів, звичаїв, традицій підірвало духовні основи села як колиски української нації;

– впродовж 1920-1930-х рр. задоволення духовних потреб селян штучно звужувалося партійними органами і зводилося до перегляду кінофільмів, відвідування хат-читалень та мітингів, присвячених більшовицьким святам. Низькі кваліфікація та культурний рівень працівників культосвітніх закладів, відсутність матеріально-технічної бази послаблювали вплив радянської влади на формування соціалістичної свідомості на селі, що й зумовило в подальшому перехід тоталітарного режиму від методів комуністичного виховання і переконання до економічного і політичного примусу та масових репресій селянства.