Українська література ХІХ ст

Зачинателем нової української літератури став І.Котляревський. Він запровадив у літературу усну народну мову й створив на її основі такі твори, як поему «Енеїда», п’єси «Наталка Полтавка» (перший драматичний твір нової української літератури) і «Москаль-чарівник».

Період від появи «Енеїди» І.Котляревського до виходу в світ «Кобзаря» Т.Шевченка характеризується в українській літературі творчістю талановитих письменників: Григорія Квітки-Основ’яненка, П.П.Гулака-Артемовського і Євгена Гребінки.

XIX ст. – це єдине, по суті, бездержавне століття. Але воно однак породило духовну основу нації, основного носія державницької ідеї – Т. Шевченка. Не лише його молодий безсмертний «Заповіт», створений під час тяжкої хвороби (запалення легенів), а й вся поетична збірка «Кобзар» (1840) – це суцільний заповіт України, віра в неї, молитва за неї. Книга стала явищем українського національного відродження. Велика заслуга Т.Шевченка в тому, що, доклавши стільки зусиль для пробудження національного самоусвідомлення українського народу та виховання національної гідності, він спрямував їх не в бік національної замкненості, винятковості чи ворожнечі, а в бік взаємопізнання та взаємоповаги, дружби та братерства народів.

Після смерті Т.Шевченка найпомітнішою постаттю в українській літературі став Пантелеймон Олександрович Куліш – автор першого українського історичного роману «Чорна рада», присвяченого подіям в Україні 1663 р.

У другій пол. XIX ст. українська література розвивалася за несприятливих соціально-політичних умов, що передусім було пов'язано з гоніннями російського царату на українську мову (Валуєвський (1863) та Емський (1876) укази). У цей час творила плеяда видатних письменників-патріотів, послідовників Т.Шевченка. Визначним представником літератури демократичного напрямку стала українська письменниця Марко Вовчок, яка виступила з першою соціальною повістю в українській літературі – «Інститутка».

В жанрі роману і повісті плідно працював Іван Нечуй-Левицький (справжнє прізвище – Левицький). Особливо високою художньою майстерністю відзначилися його соціально-побутові твори: «Микола Джеря» і «Кайдашева сім’я».

Видатною українською поетесою була Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка. Вершиною її творчості є драма-феєрія «Лісова пісня».

Іван Франко був найбільшим після Т.Шевченка українським поетом-новатором. До поетичного доробку І.Франка належать збірки «З вершин і низин», «Мій Ізмарагд». Найкращою збіркою ліричних поезій І.Франка є збірка «Зів’яле листя».