Сутність та методи прогнозування

Існує три наукові форми передбачення майбутнього: гіпотеза, прогноз і план (програма).

Гіпотеза характеризує наукове передбачення на рівні загальної теорії. Науковою основою побудови гіпотези є теорія й відкриті на її основі закономірності, причинно-наслідкові зв'язки й тенденції. На цьому рівні об'єкти описуються за допомогою якісних характеристик.

Прогноз – це науково обґрунтоване судження про можливий стан об'єкта в майбутньому, а також про альтернативні шляхи й строки досягнення такого стану.

Прогноз у порівнянні з гіпотезою має більшу визначеність і вірогідність, тому що базується не тільки на якісних, але й кількісних параметрах. Процес розробки прогнозів називається прогнозуванням.

Прогнозування є не самостійним видом планування, а лише однією з чотирьох його стадій (аналіз досягнутого рівня економіки; науковий прогноз можливих і ефективних напрямів розвитку економіки і вибір оптимального напряму; розробка плану; виконання плану, його контроль і корегування), яка передує складанню плану і охоплює більший період, ніж план. Прогнозування має здійснюватись на будь-якому рівні і стосуватись усіх видів планів – довго-, середньо- і короткострокових, хоч особливо велике значення воно має для перспективного планування.

Завданнями прогнозування є: аналіз соціально-економічних і науково-технічних процесів; виявлення закономірностей, факторів і тенденцій, які визначають подальший соціально-економічний розвиток; вивчення та оцінка можливостей для досягнення поставленої мети і на цій основі прийняття оптимального рішення, в якому потреби суспільства чи підприємства узгоджуються з реальними можливостями їх забезпечення. Результати прогнозів ураховуються при розробці на перспективу питань економічної і соціальної політики та при складанні планів.

Роль прогнозування полягає не в розв’язанні конкретних проблем, тобто поєднанні знань з діями, що є функцією планування, а лише у виявленні найважливіших проблем, з якими зіткнеться суспільство в перспективі, імовірнісних методів, строків і результатів їх вирішення різними способами, оцінка ефективності того чи іншого варіанта. Його роль також у тому, щоб значно скоротити ділянку невизначеності, окреслити межі реалістичних завдань і цілей плану.

План (програма) – це комплекс конкретних заходів, спрямованих на досягнення певних цілей.

Найбільш тісно взаємозалежне прогнозування й планування: прогнозування створює умови для науково обґрунтованого планування як процесу прийняття управлінських рішень.

Форми сполучення прогнозу й плану можуть бути різними:

· прогнозування може передувати процесу розробки плану (щоб скласти правильно план виробництва треба спрогнозувати рівень попиту, ціни, дії конкурентів, ціни на ресурси, зміни в законодавстві);

· прогноз і план можуть розроблятися одночасно, тому що й планові, і прогнозні розрахунки спираються на безліч кількісних показників, у тому числі ті, що мають прогнозне значення (індекс цін, показники ефективності використання виробничих ресурсів);

· прогноз може здійснюватися після ухвалення управлінського рішення, тобто прогнозуються наслідки ухвалених рішень, очікуване виконання планів.

Прогнозування й планування можуть існувати незалежно один від іншого. Це обумовлено існуванням об'єктів, які не підлягають плануванню, але можуть бути об'єктами прогнозування (демографічні процеси, результати науково-технічної творчості). На такі процеси і явища можна впливати тільки непрямими методами.

Дві самих істотні відмінності прогнозування й планування:

· прогнози мають імовірнісний характер, а плани (програми) – це однозначні рішення;

· прогноз має альтернативний характер, тобто визначення альтернатив – це один з результатів прогнозування; розробка планів теж має варіантний характер, але план – це вже обраний варіант розвитку, що підлягає практичній реалізації.

Прогнозування розвитку (стану) підприємства – це наукове обґрунтування можливих кількісних та якісних змін його стану (рівня розвитку в цілому, окремих напрямів діяльності) в майбутньому, а також альтернативних способів і строків досягнення очікуваного стану.

Принципи прогнозування:

· цілеспрямованість;

· системність;

· наукова обґрунтованість;

· багаторівневий опис;

· інформаційна єдність;

· адекватність об’єктивним закономірностям розвитку;

· послідовне вирішення невизначеності;

· альтернативність.

Методи прогнозування (залежно від ступеня формалізації й джерел інформації):

1. Інтуїтивні (експертні) – засновані на використанні експертної інформації, коли не вистачає фактичної інформації про тенденції розвитку об'єкта, коли прогнозуються процеси, що не мають історичних аналогів. Бувають індивідуальні й колективні експертні оцінки.

Сутність методів індивідуальних експертних оцінок полягає в тому, що кожний експерт дає оцінку незалежно один від одного, а потім ці оцінки за допомогою певних прийомів поєднуються й узагальнюються.

Колективні (групові) експертні оцінки засновані на спільній аналітичній діяльності й передбачають визначення сумарної оцінки. Найбільш поширеними методами колективної експертної оцінки є:

а) метод „мозкової атаки” полягає у творчому співробітництві групи фахівців для вирішення поставленого завдання шляхом вільного викладу ідей і проведення дискусії (гра „Що? Де? Коли?”);

б) метод морфологічного аналізу – використовується комбінаторика, тобто досліджуються всі можливі варіанти побудови (морфології) об'єкта прогнозування; прогнозна оцінка здійснюється комбінуванням можливих варіантів розвитку;

в) сценарний метод – будуються різні варіанти (сценарії) розвитку залежно від можливої зміни умов і факторів;

г) метод побудови „дерева цілей” – основне завдання ділиться на підзавдання й створюється система зважених за експертними оцінками зв'язків. Використовуються елементи теорії графів і матриці взаємного впливу.

2. Формалізовані – засновані на використанні фактичних даних та передбачають визначення тенденцій розвитку об'єкта прогнозування. Вони включають:

а) метод екстраполяції, який полягає в поширенні закономірностей розвитку об'єкта, що були встановлені по минулих даних, на майбутні періоди. В основі лежить припущення, що фактори, які визначають розвиток об'єкта, не зміняться;

б) кореляційно-регресійний метод і інші методи статистичного моделювання – встановлюється статистичний зв'язок між показниками (обов'язковими умовами є встановлення ступеня надійності кореляційних формул і достатність статистичної вибірки).

Планування: сутність, принципи та методи

Планування – це процес визначення цілей, засобів і пріоритетів діяльності підприємства, а також ефективних методів, способів і ресурсів, необхідних для виконання конкретних завдань у встановлений термін. Планування є однієї з функцій управління.

Планування об’єднує структурні підрозділи загальною метою, надає всім процесам односпрямованості й координованості, що дає можливість найбільш повно й ефективно використовувати наявні ресурси, комплексно й вчасно вирішувати різноманітні завдання управління.

У сучасних умовах підприємство самостійно здійснює весь комплекс планової роботи.

Планування діяльності підприємства дозволяє:

· оцінити практичні можливості для досягнення мети;

· забезпечити пошук більш ефективних шляхів досягнення мети;

· виявити сфери впливу на виробництво потенційних негативних факторів;

· знизити ризик прийняття необґрунтованих управлінських рішень;

· здійснювати контроль за результатами господарської діяльності.

Принципи планування визначають характер та зміст планової діяльності на підприємстві. Послідовне дотримання принципів планування створює передумови для ефективної роботи та зменшує можливість негативних результатів планування. Принципи планування:

· необхідність;

· системність (комплексність, єдність);

· безперервність;

· оптимальність використання застосовуваних ресурсів;

· збалансованість;

· адекватність системи планування (гнучкість, узгодженість);

· інтеграція планової діяльності;

· участь;

· точність;

· соціальна орієнтація;

· ранжування об’єктів планування;

· варіантність;

· економічну обґрунтованість плану;

· автоматизацію процесу планування;

· зворотний зв’язок.

До головних ознак, за якими визначається тип планування відносяться:

· міра невизначеності в плануванні;

· часова орієнтація ідей планування;

· тривалість планового періоду.

Залежно від міри невизначеності планової діяльності розрізняють два її типи: детермінований – коли планування здійснюється в середовищі, яке можна повністю передбачити, і стохастичний (імовірнісний) – це планування, що здійснюється в умовах часткового передбачення результату. Враховуючи те, що міра невизначеності умов планової діяльності теж рухлива і залежить від багатьох факторів, розрізняють такі види стохастичного типу планування:

а) планування, що ґрунтується на системі жорстких зобов’язань;

б) планування під особисту відповідальність;

в) планування пристосоване до випадкових обставин.

Залежно від часової орієнтації основних ідей планування розрізняють:

1) реактивне планування (повернення до минулого) спирається на минулий досвід. Підприємство сприймається як стійкий, стабільний, добре налагоджений механізм. Усе, що відбувається на підприємстві, заздалегідь відомо. Управлятися воно повинно зверху вниз за допомогою особистого авторитету керівника та його патерналістського ставлення до підлеглих. Недоліки: проводиться без достатнього врахування об’єктивних обставин сьогодення та майбутніх змін (відсутня гнучкість); є функцією головним чином вищого керівництва; збільшує невиробничі витрати. Позитивні сторони: постійне звернення до минулого досвіду; сильне відчуття спадкоємності, що оберігає від непродуманих змін; збереження традицій, що створює впевненість у працівників підприємства;

2) інактивне планування (інертність). Цей тип планування виходить з ідеї, що немає потреби повертатися в минуле і разом з тим прагнути до руху вперед. Характерним для нього є уявлення про те, що рівновага в становищі підприємства досягається природним шляхом, автоматично. При прийнятті рішень панують бюрократизм та зволікання. Недоліки: нездатність пристосуватися до змін; незадовільне використання творчого потенціалу працівників. Позитивні сторони: обережність при плануванні господарської діяльності.

3) проактивне планування (випередження) орієнтоване головним чином на майбутні зміни. Проактивне планування орієнтується не на мінімізацію зусиль, а на пошук оптимальних рішень, з кількох варіантів розвитку вибирають найбільш економічний. Недоліки: недостатнє використання накопиченого досвіду; недостатня увага до повсякденних потреб організації; надмірне захоплення футурологією та новими методами дослідження, ставлення до кожного з них як до панацеї. Позитивні сторони: прагнення адекватно оцінити зовнішнє середовище та врахувати його фактори впливу на підприємство в процесі планування;

4) інтерактивне планування ґрунтується на принципі участі та максимально мобілізує творчі здібності персоналу. Цей тип планування виходить з того, що майбутнє піддається контролю і значною мірою є продуктом дій персоналу. Мета інтерактивного планування – проектування майбутнього, що передбачає побудову ідеалізованої моделі управління підприємством. При цьому не варто забувати, що навіть з теоретичної точки зору окреме підприємство не може постійно „контролювати” своє майбутнє. Найбільше, на що воно здатне, – це ефективно пристосовуватися до змін середовища.

Залежно від тривалості планового періоду планування поділяється на перспективне і поточне.

Перспективне планування на підприємстві охоплює довгострокове (стратегічне) і середньострокове. Залежно від горизонту планування перспективний план розробляється із різним ступенем деталізації.

Довгостроковий план виражає переважно стратегію розвитку підприємства, у ньому використано рішення, що стосуються сфер діяльності та вибору її напрямків. Він має більш концептуальний характер, а необхідний цифровий матеріал використовується лише для обґрунтування названих рішень.

Середньостроковий план – це, власне, деталізований стратегічний план на перші роки діяльності підприємства. Межа між довгостроковими та середньостроковими планами є дуже умовною і неоднозначною. Тривалість планового періоду залежить від ступеня визначеності умов діяльності, загальної економічної ситуації в країні, вірогідності первинної інформації, якості її аналітичної обробки тощо.

Поточне планування полягає в розробці планів на всіх рівнях управління підприємством та всіма напрямками його діяльності на більш короткі періоди (квартал, місяць). Різновидом поточного планування є оперативно-календарне планування, тобто календарне погодження виробничого процесу між структурними підрозділами з урахуванням послідовності та параметрів технологічного процесу.

Методи планування:

1) за вихідною позицією розроблення плану:

а) ресурсний метод планування ґрунтується на урахуванні ринкових умов господарювання та ресурсів, що є у розпорядженні підприємства. Може застосовуватися при монопольному становищі підприємства на ринку або при слабко розвинутій конкуренції;

б) цільовий метод планування використовується підприємством в умовах сильної конкурентної боротьби. Адже за цих умов потреби ринку та попит на продукцію стають вихідною позицією діяльності підприємства, початковим моментом планування;

2) за принципом визначення планових показників:

а) метод екстраполяції – проміжні та кінцеві (на кінець планового періоду) значення планових показників визначаються на основі динаміки цих показників у минулому, припускаючи, що темпи і пропорції, досягнуті на момент розроблення плану, будуть збережені в майбутньому;

б) метод інтерполяції – є принципово протилежним до методу екстраполяції, згідно з ним підприємство встановлює ціль для досягнення в майбутньому і виходячи з неї визначає тривалість планового періоду та проміжні планові показники;

3) за формами узгодження потреб і ресурсів:

а) балансовий метод – розробляються спеціальні таблиці-баланси, в одній частині яких відбиваються всі напрямки використання ресурсів відповідно до потреб, а в другій – джерела надходження цих ресурсів. Баланси на підприємствах розробляються для різних видів ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових);

б) матричний метод – розвиває балансовий метод і являє собою побудову моделей взаємозв'язків між виробничими підрозділами та показниками;

4) за способом розрахунку планових показників:

а) метод пересічних показників передбачає використання фактичних статистичних даних за попередні роки, середніх величин при встановленні планових показників;

б) факторний метод – планові значення визначаються на основі розрахунків впливу найважливіших факторів, що обумовлюють зміни цих показників. Розрахунки за окремими чинниками застосовуються насамперед при плануванні ефективності виробництва (визначенні можливих темпів зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції тощо);

в) нормативний метод (найбільш точний) – планові показники розраховуються на основі прогресивних норм використання ресурсів з урахуванням їх зміни в результаті впровадження організаційно-технічних заходів у плановому періоді. Застосування цього методу на підприємстві вимагає створення відповідної нормативної бази;

5) за ступенем варіантності планів:

а) одноваріантні;

б) поліваріантні;

в) методи економіко-математичної оптимізації дозволяють розробляти не один, а декілька варіантів плану. При цьому показники найважливіших його розділів повинні бути оптимізовані за допомогою спеціальних економіко-математичних моделей.

Питання до самоперевірки:

1. Розкрийте зміст принципів прогнозування та планування діяльності підприємства.

2. Які існують типи планування та які умови їх ефективного використання?

Приклади тестових завдань:

1. Науково обґрунтоване судження про можливий стан об’єкта в майбутньому – це:

а) гіпотеза;

б) прогноз;

в) план;

г) програма.

2. Інтуїтивні методи прогнозування засновані на використанні...

а) фактичних даних про об’єкт прогнозування;

б) експертної інформації;

в) історичного досвіду розвитку підприємства;

г) засад державного регулювання економіки.

3. Для якого з типів планування характерним є уявлення про те, що рівновага в становищі підприємства досягається автоматично?

а) реактивне планування;

б) інактивне планування;

в) проактивне планування;

г) інтерактивне планування.

Питання для самостійного поглибленого опрацювання:

1. Система планів діяльності підприємства за сучасних умов господарювання.

2. Зміст, показники та процедура розробки середньо- і короткострокового планів діяльності підприємства.

Література [10, с. 46-56; 11, с. 218-253; 13, с. 74-99, 369-374; 18, с. 62-76; 21, с. 220-229; 22, с. 84-96; 24, с. 108-129; 26, с. 75-86; 27, с. 173-179; 30, с. 33-39, 43-50].