Зовнішня торгівля як чинник економічного розвитку національної економіки

Економічна інтеграція є об'єктивним процесом розвитку стійких взаємозв'язків і розподілу праці між національними господарствами, їх пристосування одне до одного з метою найбільш ефективного використання своїх ресурсів. Необхідність економічної інтеграції як для України, так і інших держав обумовлена об'єктивними потребами економічного зростання та інтернаціоналізації господарської діяльності. Україна належить до тих держав, чий економічний розвиток тривалий час базувався на використанні внутрішніх ресурсів.

Нині економіка України характеризується низьким ступенем участі в міжнародному поділі праці. Зовнішня торгівля перебуває у скрутному становищі. Ще більше занепокоєння викликає нераціональна товарна структура зовнішньої торгівлі країни.

Серйозною перешкодою на шляху розвитку зовнішньоекономічних зв'язків країни є величезний розмір зовнішнього боргу.

В той час, як інформаційно-технологічна революція корінним чином змінює структуру світового виробництва і міжнародного обміну, посилює взаємозалежність держав, наша країна виявилась осторонь світових потоків капіталів, науково-технічних знань, міжнародної кооперації.

Ситуація, що склалась, значною мірою відбиває загальний кризовий стан економіки України. Зокрема вона є результатом слабкої експортної бази країни. Продукція більшості галузей народного господарства є неконкурентноспроможною на світовому ринку. Участь України в міжнародному поділі праці гальмується недостатньо розвиненою інфраструктурою зовнішньоекономічної діяльності, оскільки раніше вона була пристосована до умов державної монополії..

Україна, як й інші постсоціалістичні країни, довгі роки мала жорсткі обмеження на зовнішню економічну діяльність. Саме тому, ще й сьогодні її економіка характеризується низьким рівнем економічного зростання.

Зовнішня торгівля здійснює різноплановий вплив на розвиток національної економіки, який проявляється, насамперед, у функціях зовнішньої торгівлі:
1) функція компенсації недостатніх елементів національного виробництва, необхідних для його відтворення;
2) трансформаційна функція, яка проявляється у здатності зовнішніх чинників виробництва змінювати та урізноманітнювати натурально-речову структуру ВВП і пристосовувати її до потреб споживання, нагромадження та відновлення засобів виробництва. За рахунок цієї функції розширюється асортиментна гама ринкових фондів;
3) ефектостворююча функція, яка ґрунтується на здатності зовнішніх чинників сприяти максимізації національного доходу при зменшенні витрат праці на його виробництво.
Розрізняють прямий та непрямий ефекти від зовнішньої торгівлі. Прямий економічний ефект локалізується в експортуючих та імпортуючих галузях, тобто при його визначенні враховуються витрати та результати безпосередньо в цих галузях.
У той же час, експорт та імпорт певних видів продукції, забезпечуючи пряме зниження суспільних витрат, впливають на умови функціонування не пов’язаних з експортуючими та імпортуючими галузями виробництв, галузей та народного господарства в цілому. У зв’язку з цим говорять про непрямий економічний ефект, який проявляється в розвитку суміжних виробництв. Розмір цього ефекту може в декілька разів перевищити значення прямого безпосереднього ефекту.
Залежно від того, сприяє зовнішня торгівля, участь у міжнародному поділі праці одержанню додаткової економії в інших галузях та на макрорівні в цілому, або, навпаки, викликають додаткові витрати, непрямий ефект зовнішньоторговельного обміну може бути позитивний або негативний.
Повна оцінка сукупного ефекту участі країни в міжнародному поділі праці та міжнародній торгівлі потребує повного врахування прямих та непрямих ефектів і витрат, що виникають у взаємопов’язаних галузях економіки на основі динамічних моделей оптимізації виробництва та зовнішньоекономічних зв’язків.