Микола Вороний – літературний критик. Театральна критика М.Вороного

Пробував себе М.Вороний як критик (статті «Не щебечи, соловейку!... (Голос українця з приводу статі в «Правді»)», «Згадка про Т.Шевченка», «На могилі генія», «З півночі», «Твори Павла Граба (Грабовського)», «Пантелеймон Куліш», «Перші зустрічі з Іваном Франком». Підтримкою і заохочувальними вдалими характеристиками доробку М.Вороний допоміг усвідомити талант Богданові Лепкому, Христі Алчевській. Критик не боявся висловити свої думки тоді, коли вони йшли врозріз із загальноприйнятими. Так, наприклад, саме М.Вороний вперше став на захист уже покійного П.Куліша: «З таким чоловіком треба було поводитись обережно, вирозуміло і, оминаючи його особисті вади, шанувати його за ті заслуги, що зробив він для України. Як би Куліш не міняв свої переконання, яку б кривду він не вчинив рідній справі, все ж заслуги його незрівнянно великі, все ж до останнього передсмертного віддиху він зостався вірним національній ідеї, жив і вмер українцем». Був М.Вороний талановитим перекладачем. Дуже вдався йому пролог до «Ромео і Джульєтти» В.Шекспіра, «Моцарт і Сальєрі» та «Кам’яний гість» О.Пушкіна, віртуозно переклав український поет вірш М.Гумільова «Театр», абсолютно зберігши ритміку, настрій, зміст і художні засоби оригіналу:

Його статті про театр і драматургію, що належать до періоду, коли декадентські настрої в його поезії поступаються місцем громадянській ліриці («Театр і драма», 1913, «Михайло Щепкін», 1913, «Сучасний український театр у Києві», 1914 та ін.), — не тільки не застаріли, а й зараз можуть бути корисною лектурою з цієї галузі. Адже Вороний орієнтувався на реалістичний російський театр, на пошуки Станіславського і Немировича-Данченка, власне, на ту школу, яка стала фундаментом радянського театрального мистецтва. Побудовані на значному акторському досвіді і вивченні світового театрального мистецтва, його праці ще до революції набули значення підручника і порадника для численних українських театральних труп. У них не лише вся історія театру, починаючи від античності, а й розуміння його культурної, освітньої і громадської ролі в кожну з епох, коли театр завойовував собі глядача і впливав на суспільство. Важливо, що, пояснюючи соціальну і виховну функцію театру, Вороний спирається на авторитет В. Бєлінського, М. Гоголя, Л. Толстого, на гру М. Щепкіна, на приклад корифеїв українського театру. Письменник не раз підкреслює, що буржуазне суспільство, глядач-буржуа, який «дивиться на театр як на комерційне підприємство», не зацікавлений у тому, щоб він став школою життя. Для нього це «дешевий рід втіхи і забавки». Водночас він пильно придивляється до фаталізму, до середньовічного театру містерій, далі аналізує іспанський театр Кальдерона й Лопе де Веги, драматургію Шекспіра, французьку класицистичну драму (Корнель, Расін, Мольєр) і драму просвітительську (Дідро), звертає увагу на особливості й умови появи романтичної драми (і мелодрами), нарешті зупиняється на всебічному аналізі драми реалістичної і сучасної йому психологічної драми.

Вороний гостро засуджував поверховість гри («гру нутром»), вимагав від актора вдумливої роботи над роллю, широких знань і громадської відповідальності. Вплив на глядача, високе натхнення, «високий спокій» можуть з’явитися в актора лише як наслідок безнастанної праці і пошуків. Особливо слід підкреслити прогресивність Вороного там, де він викривав фальш на сцені, неприродність гри, штучний пафос і патетику, гру на котурнах, риторику, прагнучи «нетеатральності в театрі», наголошуючи на тій вічній істині, що прекрасне — завжди просте і величне. Цікаве зауваження письменника і про шлях «вростання» актора в свою роль (знайомство із задумом автора — рефлексійний аналіз, вивчення ролі — синтез-гра), де самого природного таланту замало, де необхідна праця, поєднання багатьох чинників, які дають не ремісницьку копію образу драматурга, а новий художній образ

Критикою М.Вороний займався до останніх своїх днів. Він дуже високо оцінив науковий доробок М.Грушевського і про його «Історію України-Руси» писав: «Цю високо коштовну працю, що дає громадянству наш шановний учений як свій ювілейний подарунок, ми повинні прийняти з великою подякою і зі свого боку подбати про якнайширше її розповсюдження». Старався письменник якнайглибше зрозуміти літературний процес, постійно шліфував свій талант.