Критичне осмислення модерного мистецтва в період порубіжжя.

Складність формування українського модернізму, і власне символізму зокрема, полягала у відсутності філософсько-естетичного осмислення цього явища у вітчизняній культурі. Якщо, наприклад, французи мали це в особі А. Бергсона, італійці — Б. Кроче, росіяни — В. Соловйова, Д. Мережковського, то українським митцям довелося спиратися лише на загальні світові ідеї, можливо, почасти без глибокого їх розуміння і проникнення в суть проблеми. Філософське підґрунтя виростало разом із формуванням нової художності. Яскравим прикладом тому є символістська творчість П. Тичини, Д. Загула, почасти поезія В. Кобилянського та Г. Чупринки. На думку Ю. Горідько, «український символізм — це філософсько-поетична школа, яка змогла виразити нове світосприйняття новими художніми засобами».

В українському професійному мистецтві XIX ст. виявлялися ті самі художні стилі, напрями, течії, які характеризували художню культуру Західної Європи і Росії: на початку століття втрачає позиції класицизм,зароджується і розквітає романтизм, у середині століття повно виявляються реалізм і критичний реалізм,наприкінці - з'являються символізм і модерн.

Суспільно-політична ситуація, що склалася в Україні, спричинила формування митця нового типу. Він займає активну громадянську позицію, не байдужий до суспільних проблем, втручається в соціальні процеси, живе життям свого народу, намагається поліпшити його становище.

Важливим явищем художнього життя цієї доби стала українська художня критика, започаткована впродовж другої половини XIX ст. На межі ХІХ-ХХ ст. художньо-критична думка зосереджувалася в заснованих у той час професійних журналах - "Артистичний вісник", "В мире искусств", "Літературно-науковий вісник", "Сяйво", "Дзвін", "Українська хата", "Искусство и печатное дело". Рецензії і статті публікувалися на шпальтах газет "Киевская искра", "Южный голос", "Южные записки" та ін.

Звертаючись до критичного осмислення розвитку українського мистецтва, М. Грушевський, Г. Павлуцький,Д Антонович, М. Вороний, М. Мочульський, Г. Хоткевич, І. Труш, О. Кобилянська, І. Франко, М. Коцюбинський та багато інших об'єднувались у боротьбі за його оновлення.

Важливим для розуміння засадничих позицій української художньої критики того часу є осмислення мети художньої діяльності та ролі мистецтва в суспільному житті, співвідношення художніх ідеалів та ідеології, ставлення до історико-художньої спадщини, зрештою, соціального статусу митця.
Мистецтво поринуло у вир духовної боротьби за майбутнє, створюючи ідеали та утопи, концентровано відбиваючи саму сутність духовних процесів того часу.