Стаття 7. Взаємовідносини народного депутата України з виборцями

1. Народний депутат постійно підтримує зв'язки з виборцями у порядку, встановленому законом.

Народні депутати, обрані в одномандатних виборчих округах, зобов'язані підтримувати зв'язок з виборцями своїх округів. Народні депутати, обрані в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, здійснюють зв'язок з виборцями, які мешкають на території України, у порядку персонального представництва, визначеному депутатськими фракціями (групами) Верховної Ради України відповідно до закону.

2. Народний депутат відповідно до закону розглядає звернення виборців, а також від підприємств, установ, організацій, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, вживає заходів для реалізації їх пропозицій і законних вимог, інформує виборців про свою депутатську діяльність під час особистих зустрічей з ними та через засоби масової інформації.

3. Народний депутат відповідальний за свою депутатську діяльність перед Українським народом як уповноважений ним представник у Верховній Раді України.

Права:

- право голосу на засіданнях ВРУ

- бере участь у засіданнях Верховної Ради України чи її органів, до складу яких його обрано.

- Вносить поправки, пропозиції і зауваження при опрацюванні і прийнятті законопроектів, постанов та інших актів Верховної Ради

- Законодавчої ініціативи

- об'єднуватися в депутатські фракції (групи)

- на депутатський запит і депутатське звернення;

Депутатський запит - це вимога народного депутата, народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, яка заявляється на сесії Верховної Ради України до Президента України, до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, дати офіційну відповідь з питань, віднесених до їх компетенції.

Депутатське звернення - викладена в письмовій формі пропозиція народного депутата, звернена до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян здійснити певні дії, дати офіційне роз'яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції.

- при пред'явленні посвідчення народного депутата України користується правом безперешкодно відвідувати органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також правом безперешкодного доступу на всі підприємства, в установи та організації, розташовані на території України, незалежно від їх підпорядкування, форм власності, режиму секретності

Обов’язки:

1) дбати про благо України і добробут Українського народу, захищати інтереси виборців та держави;

2) додержуватися вимог Конституції України, цього Закону, закону про регламент Верховної Ради України та інших законів України, додержуватися присяги народного депутата України;

3) бути присутнім та особисто брати участь у засіданнях Верховної Ради України та її органів, до складу яких його обрано;

4) особисто брати участь у голосуванні з питань, що розглядаються Верховною Радою України та її органами;

5) виконувати доручення Верховної Ради України, відповідного комітету, депутатської фракції (групи), тимчасової спеціальної або тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України, до складу яких його обрано;

6) інформувати Верховну Раду України та її органи, до складу яких його обрано, про виконання доручень Верховної Ради України та її органів;

7) додержуватись вимог трудової дисципліни та норм депутатської етики;

8) Народний депутат України зобов’язаний під час оформлення на роботу у Верховну Раду України, а потім щороку протягом здійснення своїх повноважень, але не пізніше 1 квітня подавати за місцем роботи декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий рік за формою і в порядку, що встановлені Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції".

29. Конституційно-правовий статус парламентських комітетів та комісій в Україні.

Організація, повноваження та порядок діяльності комітетів Верховної Ради України визначаються Конституцією України, Законом України „Про комітети ВРУ“, ЗУ про Регламент Верховної Ради України, положеннями про комітети, які затверджуються парламентом та постановами Верховної Ради України.

Згідно зі ст. 89 Конституції України Верховна Рада України для здійснення законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до її повноважень, виконання контрольних функцій відповідно до Конституції України створює з числа народних депутатів України комітети Верховної Ради України та обирає голів, перших заступників, заступників голів та секретарів цих комітетів.

Відповідно до ст. 1 ЗУ „Про комітети ВРУ“ Комітет Верховної Ради України - орган Верховної Ради України, який утворюється з числа народних депутатів України для здійснення за окремими напрямами законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень Верховної Ради України, виконання контрольних функцій.

Комітет відповідальний перед Верховною Радою України і підзвітний їй.

3. Діяльність комітетів координує Голова Верховної Ради України згідно з Конституцією України та в порядку, встановленому Регламентом Верховної Ради України.

Комітети будують свою роботу на принципах: верховенства права; законності; гласності; їх рівноправності;доцільності; функціональності; плановості; наукової обґрунтованості; колегіальності; вільного обговорення і вирішення питань.

Комітети Верховної Ради України здійснюють такі функції:

1) Законопроектна функція комітетів, полягає в:

· розробці проектів законів, інших актів Верховної Ради України;

· попередньому розгляді та підготовці висновків і пропозицій щодо законопроектів, внесених суб'єктами законодавчої ініціативи на розгляд Верховної Ради України;

· доопрацюванні за дорученням Верховної Ради України окремих законопроектів за наслідками розгляду їх у першому та наступних читаннях (за винятком прийнятих Верховною Радою України актів у цілому);

· попередньому розгляді та підготовці висновків і пропозицій щодо проектів загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля, а також наданні згоди на обов'язковість чи денонсацію міжнародних договорів України;

· узагальненні зауважень і пропозицій, що надійшли до законопроектів;

· внесенні пропозицій щодо перспективного планування законопроектної роботи.

2) Організаційна функція комітетів, полягає в:

· плануванні своєї роботи;

· проведенні збору та аналізу інформації з питань, що належать до повноважень комітетів, організації слухань із цих питань, у тому числі на засіданнях Верховної Ради України;

· попередньому обговоренні відповідно до предметів їх відання кандидатур посадових осіб, яких згідно з Конституцією України обирає, призначає, затверджує Верховна Рада України або надає згоду на їхнє призначення, підготовці до розгляду Верховною Радою України відповідних висновків щодо цих кандидатур;

· підготовці питань на розгляд Верховної Ради України відповідно до предметів їх відання;

· участі у формуванні порядку денного пленарних засідань Верховної Ради України;

· прийнятті рішень, наданні висновків, рекомендацій, роз'яснень;

· розгляді звернень, що надійшли до комітету в установленому порядку;

· участі відповідно до предметів їх відання в міжпарламентській діяльності, взаємодії з міжнародними організаціями;

· підготовці письмових звітів про підсумки своєї діяльності;

· забезпеченні висвітлення своєї діяльності в засобах масової інформації. Стаття 14.

3) Контрольна функція комітетів полягає в:

· аналізі практики застосування законодавчих актів у діяльності державних органів, їх посадових осіб з питань, віднесених до предметів відання комітетів, підготовці та поданні відповідних висновків та рекомендацій на розгляд Верховної Ради України;

· участі за дорученням Верховної Ради України у проведенні "Дня Уряду України";

· контролі за виконанням Державного бюджету України в частині, що віднесена до предметів їх відання, для забезпечення доцільності, економності та ефективності використання державних коштів у порядку, встановленому законом;

· організації та підготовці за дорученням Верховної Ради України парламентських слухань;

· організації та підготовці слухань у комітетах;

· підготовці та поданні на розгляд Верховної Ради України запитів до Президента України від комітету відповідно до положень пункту 34 частини першої статті 85 Конституції України

· взаємодії з Рахунковою палатою;

· взаємодії з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини;

Тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України створюються для підготовки і попереднього розгляду питань, що відносяться до її компетенції.

Тимчасові слідчі комісії створюються для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, якщо за це проголосує не менше ніж 1/3 від конституційного складу Верховної Ради України.

Тимчасова спеціальна комісія здійснює свою діяльність на принципах, встановлених для комітетів Верховної Ради України. Парламент приймає постанову про створення комісій Верховної Ради, визначає назву, завдання, кількісний і персональний склад комісії, обсяг коштів, виділених у її розпорядження, термін діяльності.

Тимчасова спеціальна комісія обирається з числа народних депутатів, що дали на це згоду. Мінімальний кількісний склад комісії має забезпечувати представництво не менше ніж по одному депутату від кожної групи та фракції.

Пропозиції щодо персонального складу тимчасових спеціальних комісій подаються депутатськими фракціями і групами не пізніше ніж у 2-денний термін після ухвалення рішення про необхідність її створення.

Народний депутат, який обраний до складу тимчасової спеціальної або тимчасової слідчої комісії, зобов’язаний:

- бути присутнім на засіданнях відповідної комісії, брати участь у її роботі;

- додержуватись порядку та норм депутатської етики на засіданнях тимчасової комісії;

- виконувати доручення комісії, визначені її рішеннями;

Депутат, що входить до складу тимчасової спеціальної чи тимчасової слідчої комісії, за його заявою може бути звільнений Головою Верховної Ради України від обов’язку бути присутнім на засіданні парламентського комітету.

Не пізніше як через 6 місяців після створення тимчасова комісія передає Верховної Раді України звіт про свою діяльність і підготовлені нею документи і проекти актів. Після обговорення результатів її роботи у комітетах і на пленарному засіданні Верховної Ради може бути прийняте рішення про продовження роботи комісії на новий термін.

Повноваження тимчасової комісії припиняються:

1. З прийняттям Верховною Радою остаточного рішення за результатами роботи комісії.

2. З прийняттям Верховною Радою акта, для підготовки проекту якого створювалася комісія.

30. Конституційно-правовий статус Президента України: функції та повноваження, відповідальність.

Функції Президента України - основні напрямки діяльності (найважливіші обов'язки) глави держави, обумовлені його місцем і роллю в системі органів державної влади.

Повноваження Президента України — конкретні права та обов'язки глави держави з вирішення питань, віднесених до його відання.

За об’єктами діяльності:

а) забезпечення державного суверенітету та національної безпеки України,

б) забезпечення реалізації основних прав і свобод громадян,

в) керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави;

г) формування персонального складу органів державної влади (кадрова);

За формами (способами) діяльності:

а) установча,

• вносить до ВРУ подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України;

• призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора України;

• призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України;

• призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

• вносить до Верховної Ради України подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України;

• призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;

б) нормотворча,

підписує закони, прийняті Верховною Радою України;

має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України;

В) правозастосовча

• забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;

• звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

• приймає рішення про визнання іноземних держав

• утворює суди у визначеному законом порядку;

• присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;

• нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними;

• приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні;

• здійснює помилування;

• створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби

г) контрольна,

припиняє повноваження Верховної Ради України у випадках, передбачених цією Конституцією;

Д) представницька

представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України

Е) мілітарна

• є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;

• очолює Раду національної безпеки і оборони України;

• вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань;

• приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;

Відповідальність Президента

Спеціальною підставою для конституційно-правової відповідальності є конституційний делікт, характерними складовими якого є:

а) об’єкт − найбільш важливі суспільні відносини щодо устрою суспільства і держави. У загальному вигляді в якості об’єкта виступає конституційний лад і його найважливіші елементи, а також конституційна законність і правопорядок;

б) об’єктивна сторона − дістає вияв в актах у загальному вияві, оскільки відповідальність має значною мірою політичний характер і для визначення цієї сторони є вузьким навіть поняття діяння.

в) суб’єктами є найважливіші «інституції» держави: Президент України, органи державної влади, народні депутати України, посадові особи органів державної влади, органів місцевого самоврядування

г) суб’єктивна сторона

Як показує практика державотворення в Україні, для стабілізації політичної ситуації необхідно передбачити нові форми конституційно-правової відповідальності глави держави, яка нині і близько не співвідносні обсягу його повноважень. Зокрема, на даний час конституційно-правову відповідальність Президента України характеризує лише «мертвий» інститут імпічменту та звітування перед Верховною Радою України.

31. Конституційно-правовий статус РНБО.

Ра́да націона́льної безпе́ки і оборо́ни Украї́ни (РНБОУ) — координаційний орган з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Раду національної безпеки і оборони України утворено Указом Президента України від 30 серпня 1996 року N 772 замість Ради оборони України та Ради національної безпеки України, які працювали у період з 1991 до 1996 року.

Відповідно до статті 107 Конституції України РНБОУ координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. Рішення РНБОУ вводяться в дію указами Президента України. Компетенція та функції РНБОУ визначаються законом.

Відповідно до Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» функціями цього органу є:

· Внесення пропозицій Президенту України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони.

· Координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони у мирний час.

· Координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Головою РНБОУ є Президент України. Він також формує персональний склад РНБОУ. До складу РНБОУ за посадою входять Прем'єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України. У засіданнях Ради національної безпеки і оборони України може брати участь Голова Верховної Ради України.

Секретар РНБОУ забезпечує організацію роботи і виконання рішень РНБОУ, призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України і безпосередньо йому підпорядковується. Поточне інформаційно-аналітичне та організаційне забезпечення діяльності РНБОУ здійснює її апарат, який підпорядковується Секретареві РНБОУ. За рішенням РНБО можуть утворюватися тимчасові міжвідомчі комісії, робочі та консультативні органи. Функції, структура, штатна чисельність апарату РНБОУ, а також повноваження заступників Секретаря РНБОУ визначаються Президентом України. Функції та повноваження робочих та консультативних органів РНБОУ також визначає Президент України.

32. Конституційно-правові засади місцевого самоврядування в Україні: поняття, зміст, співвідношення із міжнародно-правовими стандартами місцевого самоврядування.

Місце́ве самоврядува́ння - право та спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання й управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення.Місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах: народовладдя; законності; гласності; колегіальності; поєднання місцевих і державних інтересів; виборності; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування.

Основні моделі місцевого самоврядування. (ДЛЯ ПОРІВНЯННЯ З ЄВРОПЕЙСЬКИМИ МОДЕЛЯМИ)

У практиці управління склалися дві моделі демократичної організації влади на місцях: 1) європейська, яка використовує, насамперед, положення державницької теорії; 2) англо-американська, що бере за основу громадівську теорію. Для європейської моделі місцевого самоврядування характерним є поєднання на одному територіальному рівні місцевого самоврядування з місцевим управлінням. При цьому на місцеві органи управління покладаються певні функції щодо місцевого самоврядування. В минулому, це була, насамперед, функція адміністративної опіки, яка передбачає, що рішення органів місцевого самоврядування не можуть вступити в силу, поки не дістануть схвалення місцевого адміністратора, призначеного чи уповноваженого органами державної влади (префекта, бургомістра, губернатора). Англо-американська модель характеризується дією місцевого самоврядування на всіх територіальних рівнях нижче держави, суб'єкта федерації чи автономного регіону. Наприкінці XX століття почала формуватися так звана новітня концепція (модель) місцевого самоврядування, для якої є притаманним: 1) зростання значення громадянських ініціатив, впливу жителів громади на діяльність органів місцевого самоврядування; 2) органи місцевого самоврядування допомагають окремим громадянам та суспільним групам самим задовольняти свої потреби і тому передають право на надання частини публічних послуг неурядовим організаціям та бізнесу; 3) органи місцевого самоврядування вишукують джерела фінансування розвитку громади в інших організаціях та установах. Окрім того, прийнято також виділяти форми місцевого самоврядування, якими є 1) парламентська; Для парламентської форми притаманними є вибори місцевої адміністрації (місцевого уряду) місцевим представницьким органом (радою) із свого складу. Нерідко глава адміністрації (мер) е одночасно головою представницького органу. Для президентської форми типовими є вибори не лише членів представницького органу (депутатів), але й глави адміністрації (мера), а також деяких інших посадових осіб (прокурора, шерифа, казначея). Специфічною е американська форма місцевого самоврядування: місцева рада обирає мера, який виконує, насамперед, представницькі функції, а главою адміністрації є професійний менеджер, якого рада наймає на роботу. Здебільшого форми місцевого самоврядування збігаються з формою правління даної держави. Таким чином, сутнісні форми місцевого самоврядування залежать від поєднання багатьох факторів, найбільш важливими з яких є історичні традиції самоврядності, територіальний устрій держави, форма правління, рівень політичної культури населення.