Відповідальність у конституційному праві та конституційно-правова відповідальність різняться між собою.

Відповідальність у конституційному праві є ширшим поняттям, ніж конституційно-правова відповідальність, оскільки остання є складовою першої. За порушення норм конституційного права відповідальність може настати не лише на підставі норм конституційного права, а й, наприклад, на основі адміністративного, кримінального, цивільного та іншого галузевого законодавства.

Так, адміністративна відповідальність передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року за порушення норм конституційного права. Згідно зі от. 212-8 цього Кодексу порушення права громадянина на ознайомлення в установленому законом порядку з відомостями Державного реєстру виборців, зі списком виборців, списком громадян, які мають право брати участь у референдумі, а так само відмова у видачі громадянину копії мотивованого рішення про відхилення його скарги (звернення) про внесення змін до відомостей Державного реєстру виборців або запиту щодо відомостей Державного реєстру виборців, про внесення змін до списку виборців, списку громадян, які мають право брати участь у референдумі, або порушення строків видачі копії такого рішення - тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Кримінальна відповідальність настає за порушення норм конституційного права, що передбачено Кримінальним кодексом України. Наприклад, ст. 111 - державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, - карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років.

Кримінальна відповідальність за порушення норм конституційного права передбачена й іншими статтями Кримінального кодексу України, зокрема ст. 110 - посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, ст. 111 - державна зрада, ст. 328 - розголошення державної таємниці, ст. 338 - наруга над державними символами, ст. 382 - невиконання судового рішення. Водночас, ст. 160 Кримінального кодексу України встановлює різну міру покарання за порушення законодавства про референдум, наприклад, перешкоджання насильством, підкупом, погрозою або іншим чином здійсненню вільного волевиявлення громадян тягне за собою такі покарання, як штраф у розмірі до 50 неоподатковуваних мінімумів, виправні роботи на строк до двох років або позбавлення волі на строк до п'яти років.

Суб'єктами конституційно-правової відповідальності у ретроспективному аспекті є ті суб'єкти конституційного права України, які наділені деліктоздатністю, тобто здатністю нести юридичну відповідальність за свої протиправні вчинки.

У конституційному праві деліктоздатність мають два види суб'єктів:

1) індивідуальні (громадяни України, депутати всіх представницьких органів державної влади та місцевого самоврядування; посадові особи тощо);

2) колективні (органи державної влади, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян та інші соціальні утворення, (наприклад, комітети та комісії представницьких органів, виборчі комісії тощо).

Певні особливості як суб'єкти конституційного правопорушення мають такі суб'єкти.

1. Держава, яка має нести конституційно-правову відповідальність у всіх випадках, коли вона не виконує офіційно взятих на себе зобов'язань, якщо в результаті цього спричинено шкоду будь-кому (відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень).

На наше переконання, має рацію В. О. Лучні, який зазначає, що ні народ, ні націю, ні державу не можна повною мірою визнати суб'єктами конституційної відповідальності, оскільки відсутні як їх інституціоналізація, так і та інстанція, яка могла б застосовувати до них державний примус. Державу в цьому випадку доцільно розглядати як систему органів, що є самостійними суб'єктами конституційної відповідальності, а народ - як сукупність громадян, які також самостійно, індивідуально або колективно несуть конституційну відповідальність. В. О. Лучін вважає за можливе умовно визнати державу особливим суб'єктом конституційної відповідальності, який несе її субсидіарно, як гарант відповідальності державних органів, посадових осіб.

2. Фізичні особи, які є суб'єктами конституційно-правової відповідальності, якщо вони: мають громадянство України; досягли 18 років; є дієздатними.

У деяких випадках громадяни України можуть нести конституційно-правову відповідальність, лише якщо вони мають спеціальну правоздатність депутата, посадової особи тощо.

3. Законодавчий орган державної влади - Верховна Рада України, Президент України та органи місцевого самоврядування, які несуть відповідальність перш за все перед громадянами, які їх обирають, але не тільки. Це може бути відповідальність за порушення норм Конституції України тощо.

4. Виконавчі органи державної влади несуть відповідальність у випадку порушення ними конституційно-правових норм. Однак в окремих випадках (наприклад, КМУ) вони також можуть бути суб'єктами відповідальності політичної.

Серед заходів конституційно-правової відповідальності у ретроспективному аспекті, тобто серед її САНКЦІЙ, виділяють такі:

1) скасування або призупинення дії актів державних органів та органів місцевого самоврядування або їх окремих положень (наприклад, відповідно до ч. 8 ст. 118 Конституції України рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня). Різновидом цієї санкції є визнання неконституційними актів, визначених Конституцією України державних органів або їх окремих положень, що здійснюється Конституційним Судом України;

2) припинення діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб (наприклад, згідно з ч. 1 ст. 87 Конституції України Верховна Рада України за пропозицією не менш як однієї третини народних депутатів України від її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України);

3) анулювання юридичних результатів тих або інших конституційно-правових дій (наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 92 Закону України "Про вибори народних депутатів України" від 17.11.2011 р. дільнична виборча комісія може визнати голосування на виборчій дільниці недійсним у разі встановлення нею порушень вимог цього Закону, внаслідок яких неможливо достовірно встановити результати волевиявлення виборців);

4) обмеження або призупинення деяких основних прав громадян. Так, на підставі ч. З ст. 76 Конституції України не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята в установленому законом порядку;

5) скасування рішення про прийняття до громадянства України. Наприклад, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 19 Закону України "Про громадянство України" від 18.01.2001 р. зі змінами набуття особою громадянства України через прийняття до громадянства України внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів є підставою для втрати громадянства України1.

Проблемним аспектом застосування конституційно-правової відповідальності є фрагментарність та розрізненість, значна кількість прогалин процесуального порядку притягнення до конституційно-правової відповідальності. Так, наприклад, відсутній строк давності притягнення до конституційно-правової відповідальності тощо.

Для впорядкування всіх складових конституційно-правової відповідальності пропонується ухвалити закон "Про конституційно-правову відповідальність", а в перспективі - Конституційно-деліктний кодекс України, або закріпити зазначені складові у межах конкретних законів, що регламентують правовий статус різноманітних державних інституцій, посадових осіб.

9. Конституційний лад України: поняття, засади, гарантії. Система захисту конституційного ладу України.

Конституційний лад України є системою суспільних відносин, передбачених і гарантованих Конституцією України та законами, прийнятими на її основі і відповідно до неї. Конституційний лад опосередковує насамперед суспільний та державний лад.

Розділ 1 КУ. За суттю конституційний лад являє собою певний тип конституційно-правових відносин, зумовлених рівнем розвитку суспільства, держави, права. Нинішній конституційний лад України за своєю суттю є перехідним, змішаним.

За змістом конституційний лад опосередковує насамперед передбачені і гарантовані Конституцією України державний і суспільний лад, конституційний статус людини і громадянина, систему безпосереднього народовладдя, системи державної влади і місцевого самоврядування, територіальний устрій, основи національної безпеки та інші важливі інститути конституційно-правових відносин України.

За формою конституційний лад являє собою систему основних організаційних і правових форм суспільних відносин, передбачених Конституцією України, і є ліберально-демократичним.

ЗАСАДИ:

· Суверенність конституційного ладу полягає у такому:

ст. 5 КУ + тлумачення

!!! Відповідно до Рішення КСУ від 05.10.2005 р. № б-ри/20051 положення ч. 3 ст. 5 Конституції України "право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами" треба розуміти так, що тільки народ має право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україні, який закріплюється Конституцією України, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного Закону України в порядку, встановленому його розділом XIII. Належне виключно народові право визначати і змінювати конституційний лад в Україні не може бути привласнене у будь-який спосіб державою, її органами або посадовими особами. Відповідно до абз. 4 п. 4.1 мотивувальної частини цього Рішення народ як носій суверенітету і єдине джерело влади може реалізувати своє право визначати конституційний лад в Україні шляхом прийняття Конституції України на всеукраїнському референдумі.

Відповідно до Рішення КСУ від 16.04.2008 р. № 6-рп/2008 народ як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні може реалізувати на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою своє виключне право визначати і змінювати конституційний лад в Україні шляхом прийняття Конституції України у порядку, який має бути визначений Конституцією і законами України.

+ Суверенність конституційного ладу також полягає у суверенності держави. Так, згідно зі ст. 1 Конституції України Україна є суверенна держава, а за ст. 2 Основного Закону суверенітет України поширюється на всю її територію. Відповідно до ст. 17 Конституції України на території України не допускається розташування іноземних військових баз. На підставі п. 14 "Перехідних положень" Конституції України використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України.

· Демократизм конституційного ладу означає те, що влада належить народу і ним здійснюється. Цей принцип проявляється через такі положення:

- носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо (тобто через вибори, референдуми тощо) і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ст. 5 Конституції України);

- відповідно до ст. 15 Конституції України держава гарантує свободу політичної діяльності;

- держава визнає і гарантує місцеве самоврядування (ст. 7 Конституції України), що являє собою право територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (ст. 140 Конституції України);

- у Конституції України закріплюється система політичних прав і свобод громадян України: право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації; право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування; право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації (статті 36, 38, 39 Конституції України) тощо.

· Гуманізм конституційного ладу полягає в закріпленні і гарантуванні Конституцією такого порядку, який ґрунтується на повазі до особи, людини і громадянина, забезпеченні прав і свобод особи, їх гарантуванні.

Так, відповідно до ст. З Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Гуманізм конституційного ладу проявляється у закріпленій Конституцією національній, економічній, соціальній, культурній і екологічній політиці держави (так, статтями 11, 12,16 Конституції України передбачено, що держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави).

· Реальність конституційного ладу означає те, що конституцій пий лад має відображати суспільні відносини на момент прийняття відповідної конституції і на перспективу. Сьогодні не можна вважати реальними положення Конституції України, наприклад, про соціальний характер держави, соціальні права і свободи людини тощо.

· Системність конституційного ладу передбачає послідовність, логічність, усебічність і повноту закріплення в Конституції основних інститутів суспільства і держави. Порівняно з попередніми конституціями, що діяли в Україні, Конституція 1996 р. найбільш системно закріпила основні інститути українського суспільства і держави.

· Наукова обґрунтованість - в основу теоретичних засад Конституції України, яка гарантує конституційний лад, було покладено: надбання світової науково-конституційної думки, науки радянського державного права, а також української конституційної думки з часу проголошення незалежності України.

· Наступність конституційного ладу полягає в акумулюванні того позитивного, що було в українському державотворенні в минулому.

· Програмний характер - частина положень Конституції України встановлює напрями подальшого розвитку України. Зокрема, це стосується соціального та правового характеру держави, системи соціальних і культурних прав тощо. Наприклад, на відміну від реальної ситуації в економіці 1990-х рр., Конституція України відобразила модель економіки добробуту і процвітання, що ґрунтується на концепції стійкого розвитку і в якій використовуються інструменти як ринкового, так і державного регулювання1.

Щодо гарантованості конституційного ладу, то його гарантами виступають: народ України; Конституція і закони; Українська держава в цілому та в особі її спеціалізованих інститутів (організацій, служб); Верховна Рада України; Президент України; Кабінет Міністрів України та інші органи державної влади; Конституційний Суд України; суди загальної юрисдикції і прокуратура; політичні партії і громадські організації; засоби масової інформації; територіальні громади та органи місцевого самоврядування; міжнародні організації.

Тобто гарантами конституційного ладу є практично всі основні суб'єкти конституційно-правових відносин.

Названі гарантії переважно є загальними для всього конституційного ладу. Поряд із ними Конституція України передбачає гарантії для окремих інститутів конституційного ладу, пасам перед державного і суспільного ладу, прав і свобод людини і громадянина тощо.

Отже, система гарантій конституційного ладу - це єдність правових, інституційних та процедурних засобів забезпечення конституційних норм і принципів.

Правові гарантії охоплюють дію принципів верховенства права та справедливості, а, також механізм реалізації установчої влади.

Інституційні гарантії мають організаційно-правову форму і втілюються а демократичних засадах функціонування суспільства, свободі політичної діяльності та належному функціонуванні публічної влади.

Процесуальні гарантії становлять комплекс процесуальних процедур забезпечення конституційного ладу України.

До спеціальних принципів конституційного ладу України, зокрема, підносять такі:

1) здійснення державної влади шляхом поділу її на законодавчу, виконавчу, судову;

2) верховенства права;

3) прямої дії норм Конституції;

4) визнання і гарантування місцевого самоврядування;

5) судового захисту прав і свобод людини і громадянина тощо.

10. Конституційний Суд України як суб’єкт офіційного тлумачення Конституції України.

Конституційний Суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні.

Конституційний Суд України є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Відповідно до статті 150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить: 1) вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність): законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 2) офіційне тлумачення Конституції України та законів України. У більшості випадків Конституційний Суд України реалізує ці повноваження, розглядаючи у конституційному провадженні конституційні подання, внесені уповноваженими на те суб’єктами.

Офіційне тлумачення Конституції і законів України — це діяльність Конституційного Суду в рамках законодавчо встановлених процедур за допомогою апробованих наукою і практикою прийомів і способів по подоланню невизначеності розуміння Конституції і законів України у формі нормативної або казуальної інтерпретації з метою забезпечення конституційної законності і конституційного правопорядку. Виходячи з положень теорії держави і права, аналізу законодавства України, тлумачення Основного Закону Конституційним Судом полягає в подоланні (у рамках установлених законом процедур та на основі використання усіх відомих науці прийомів та способів) неоднозначност і в розумінні самої Конституції або правових норм, що співвідносяться з нею, зв’язаному із з’ясуванням або роз’ясненням, офіційною інтерпретацією, з метою забезпечення верховенства Основного Закону та підтримання належного конституційного правопорядку.

Офіційне тлумачення – це роз’яснення змісту і мети правових норм, яке сформульовано в спеціальному акті уповноваженим органом у рамках його компетенції і має юридично обов’язкову силу для всіх, хто застосовує норми, що роз’ясняються. Офіційне тлумачення в Україні надається виключно Конституційним Судом України та реалізується шляхом ухвалення рішення після відповідного судового розгляду про тлумачення тієї чи іншої конституційної норми на звернення зазначених у Конституції суб’єктів. Таке тлумачення завжди є нормативним і загальнообов’язковим.

11. Конституційний Суд України: склад, структура, повноваження, акти. Форми звернення до Конституційного Суду України.

КУ + ЗУ «Про КСУ»

Конституційний Суд України розпочав діяльність 18 жовтня 1996 року.

Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України.

Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України. Верховна Рада України призначає суддів Конституційного Суду України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів.

Суддя Конституційного Суду України призначається строком на дев'ять років без права бути призначеним повторно. Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту, стаж практичної, наукової або педагогічної роботи за фахом не менше десятироків, володіє державною мовою і проживає в Україні протягом останніх двадцяти років.

Голова Конституційного Суду України обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України зі складу суддів Конституційного Суду України лише на один трирічний строк таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів з будь-яким числом кандидатур, запропонованих суддями Конституційного Суду України. У бюлетені може бути залишено не більше однієї кандидатури.