Редакторська робота над текстами, що потребують правки-скорочення.

Правка як практична реалізація висновків редакторського аналізу, що передбачає внесення змін до тексту. Основні завдання правки: усунення огріхів, виявлених під час редакторського аналізу і не виправлених під час авторського доопрацювання; досягнення виразності і ясностіформулювань; перевірка фактичног матеріалу; усунення хиб структури, мови і стилю; ідейне збагачення твору. Основні правила виправлення тексту: доречність, одноступеневість, зрозумілість, компактність.

Різновиди правки: за ступенем і характером змін у тексті (правка-скорочення, правка- обробка (правка-доопрацювання), правка-переробка, правка-вичитування), за суб’єктом виконання (авторська, редакторська, коректорська). Правка-скорочення як спосіб досягнення стислості викладу без втрат для змісту. Чинники, що викликають правку-скорочення: нестача місця на шпальті, недоліки літературної форми твору, перевищення договірного обсягу матеріалу, невідповідність матеріалу його жанру, причини кон’юнктурного характеру.

Типологія скорочень: змістових блоків, внутрішньотекстові. Способи правки-скорочення: посилання, умовні скорочення, абревіатури, скорочення абзаців, використання шрифтів дрібнішого кеглю.

Правка-обробка (правка-доопрацювання) як найбільш поширений різновид редакторської роботи. Розмаїття операцій правки-обробки: скорочення, дописування, усунення логічних помилок і композиційних недоліків, удосконалення мовно-стилістичних засобів, зміна заголовків тощо.

Правка-переробка як різновид творчості, що передбачає кардинальну зміну первісного авторського варіанту тексту. Причини правки-переробки: погане стилістичне оформлення матеріалу, жанр не відповідає темі, надмірна кількість логічних помилок, тема не розкрита. Техніка правки-переробки, обережність в їїзастосуванні.

Правка-вичитування як читання тексту “наскрізь”. Різновиди правки-вичитування: редакторська, коректорська. Загальна методика вичитування. Аспекти попередньої роботи над рукописом: з’ясування незрозумілих літер, цифр і знаків, повторюваних знаків, що потребують одноманітного оформлення, особливостей орфографії та пунктуації, авторського стилю і манери викладу. Методичні прийоми вичитування: одночасність сприйняття змісту тексту і типових повторюваних операцій; вертикальний контроль (контроль за відхиленнями в оформленні однотипних елементів); двоступеневе вичитування. Специфікація вичитування.

Компенсаційна коректурна правка як спосіб збереження необхідного обсягу тексту. Види компенсаційної правки: правка при вставленні додаткового тексту, правка при видаленні тексту або незаповнених місць полоси. Основні прийоми компенсації при вставленні додаткового тексту: видалення тексту, без якого можна обійтися; зменшення до мінімуму міжслівних пробілів; зменшення міжлітерних просвітів під час фотонабору; вгонка коротких кінцевих рядків (її різновиди); об’єднання двох або декількох абзаців (за умови, що кількість знаків у кінцевих рядках менша, ніж місткість рядка даного формату); видалення міжрядкових пробілів шляхом заміни кількох заголовків врозріз тексту заголовками у підбір з текстом.

Основні прийоми компенсації при видаленні тексту або незаповнених місць полоси: вставлення нового тексту замість видаленого (коли видалення призводить до необхідності набирати багато рядків); збільшення міжслівних пробілів до гранично припустимого розміру у виправленому і сусідньому (сусідніх) рядків; вигонка повних кінцевих рядків, коли через видалення або технічні умови кількість рядків на полосі менша за норму; розподіл абзацу на декілька; виведення частини тексту у виноску; введення додаткового ступеня рубрикації.

39) Поняття фактологічного матеріалу. Завдання редактора при роботі з ним.

Факт у структурі журналістського тексту. Факт як відображення у свідомості дійсності різного рівня узагальнення і предметного змісту. Якісні характеристики фактів: правдивість, типовість, соціально-політична значимість, ідейність, точність, доречність. Поняття обсягу фактажу. Класифікація фактів: за функцією (вхідні, деталізуючі, вихідні, посилкові); заджерелом використання (авторські, факти-цитати). Види деталізуючих фактів: аргументативні та ілюстративні.

Фактологічний матеріал як сукупність опорних елементів тексту – поняття і предметних відносин. Різниця між фактом і фактологічним матеріалом. Завдання редактора при роботі з фактологічним матеріалом: з’ясування якості фактологічного матеріалу, встановлення правильності і точності відомостей.

Логіка тематичного відбору фактів, її залежність від редакційного (виробничого) і комунікативного завдань. Порушення логіки відбору фактів: надмірність інформації, змішування соціально важливих фактів з випадковими, замовчування фактів.

Способи перевірки точності і достовірності фактологічного матеріалу. Перевірка джерел фактів і фактів за джерелами: звіряння з авторитетним джерелом, офіційне підтвердження.

Внутрішньотекстова перевірка: конкретизація; співвіднесення фактів (фактів у тексті і фактів, добре відомих редактору; фактів у тексті, пов’язаних за змістом; повторюваних фактів; фактів, пов’язаних з посиланнями); підрахунки; перебудова низки фактів за іншим принципом; зіставлення даних із закономірністю їх зміни; осмислення термінів; прийоми, що застерігають від недоліків прискореного читання; комбінація прийомів перевірки. Причини фактичної неточності і недостовірності тексту, робота редактора з фактичними помилками повідомлення.

40) Причини фактичної неточності і недостовірності тексту.

Способи перевірки точності і достовірності фактологічного матеріалу. Перевірка джерел фактів і фактів за джерелами: звіряння з авторитетним джерелом, офіційне підтвердження.

Внутрішньотекстова перевірка: конкретизація; співвіднесення фактів (фактів у тексті і фактів, добре відомих редактору; фактів у тексті, пов’язаних за змістом; повторюваних фактів; фактів, пов’язаних з посиланнями); підрахунки; перебудова низки фактів за іншим принципом; зіставлення даних із закономірністю їх зміни; осмислення термінів; прийоми, що застерігають від недоліків прискореного читання; комбінація прийомів перевірки. Причини фактичної неточності і недостовірності тексту, робота редактора з фактичними помилками повідомлення.

41) Прийоми перевірки джерел фактів і фактів за джерелами.

Способи перевірки точності і достовірності фактологічного матеріалу. Перевірка джерел фактів і фактів за джерелами: звіряння з авторитетним джерелом, офіційне підтвердження.

Внутрішньотекстова перевірка: конкретизація; співвіднесення фактів (фактів у тексті і фактів, добре відомих редактору; фактів у тексті, пов’язаних за змістом; повторюваних фактів; фактів, пов’язаних з посиланнями); підрахунки; перебудова низки фактів за іншим принципом; зіставлення даних із закономірністю їх зміни; осмислення термінів; прийоми, що застерігають від недоліків прискореного читання; комбінація прийомів перевірки. Причини фактичної неточності і недостовірності тексту, робота редактора з фактичними помилками повідомлення.

Норми для перевірки фактичних тверджень:• Фактичні твердження загальної тематики найперше слід контролювати за найвідомішими в світі універсальними енциклопедіями. • Фактичні твердження, що стосуються окремих країн, слід контролювати за енциклопедичними виданнями цих країн. • При відсутності інформації в універсальних енциклопедіях фактичні твердження загальної тематики слід контролювати за найвідомішими галузевими енциклопедіями. • За відсутності інформації в галузевих енциклопедіях фактичні твердження загальної тематики слід контролювати за найвідомішими галузевими енциклопедичними словниками. • Для контролю фактичних тверджень, у яких дані змінюються залежно від часу, редактор повинен використовувати офіційні статистичні збірники ООН, держав та міжнародних організацій. • Якщо потрібні для контролю фактичних тверджень довідкові видання відсутні, редактор повинен користуватися науковими виданнями. • У складних випадках редактор має право вимагати від автора провести пошук потрібного джерела й подати його редакторові для підтвердження істинності фактичних тверджень чи посилань, поданих у повідомленні. • Якщо в довідниках щодо одного й того ж фактичного твердження є суперечності, про це слід вказувати в повідомленні, подаючи використані довідкові джерела.

42) Характеристика методів заміни і вставлення.

Класифікація методів виправлення. Розмаїття класифікацій. Радянська типологія методів виправлення, її недоліки. Типологія виправлень з позицій варіантності: однозначні, неоднозначні, багатозначні. Сучасна класифікація методів виправлення повідомлень: формалізовані (переставлення, видалення, заміна, вставлення, спеціальні виправлення), неформалізовані (творчі) (скорочення, опрацювання, перероблення). Сутність методу переставлення. Особливості методу видалення помилок у повідомленні. Специфіка методу заміни, його негативні наслідки. Характеристика вставлення: негативні і позитивні аспекти методу. Особливості використання і різновиди спеціальних методів. Сутність і техніка скорочення повідомлень. Умови використання методу опрацювання. Характеристика методу перероблення, його негативні наслідки.

Заміною називають такий метод формалізованого виправлення, коли в повідомленні на місце видаленого компонента, що містив помилку, вставляють інший, без помилки. Метод заміни використовують тоді, коли відхилення неможливо позбутися ні методом протиставлення, ні методом видалення.

Порівняно з іншими методами заміна складніша, оскільки вимагає одночасно видалення і вставлення тексту. Іноді спрощує виконання заміни тексту із помилкою (текст-прототип), який полегшує пристосування до авторського стилю.

Внаслідок заміни обсяг повідомлення змінюється несуттєво (стає більшим чи меншим).

До негативних наслідків виправлення методом заміни, особливо на макрорівнях, належить те, що редактор вносить у текст зміни, проти яких автор може запропонувати авторові виконати заміну самостійно. Негативною характеристикою заміни є також можливість ненавмисного видалення з повідомленні цінної інформації, а також можливість внесення редакторам недостовірної інформації. Крім того, трудомісткість заміни значно вища, ніж у переставленні і видаленні.

Вставленням називають такий метод формалізованого виправлення, коли для усунення з повідомлення помилки в позицію, де вона є, додають потрібний компонент.

На практиці вставлення дуже широко використовують на мікрорівнях, оскільки під час набирання текстів видалення літер є найчастішим видом помилки (спотворення). Значно рідше вставлення використовують на макрорівнях (наприклад, вставлення речення в НФЄ чи НФЄ у блок). Практично редактори ніколи не виконують вставлення на рівні блоків (у випадку відхилень на рівні блоків роблять самі автори).

Вставлення на макрорівнях збільшує обсяг авторського оригіналу, що, у принципі, належить до негативних характеристик цього методу. Проте, з іншого боку вставлення можуть зробити повідомлення зрозумілішим.

Найістотнішою негативною характеристикою є те, що редактор, не маючи тексту-прототипу, повинен пристосувати текст вставлення до авторського стилю. Таке пристосування є, звичайно, важким. Під час його виконання редактор також може внести в повідомлення недостовірну інформацію. Тому такі виправлення слід обов’язково погоджувати з автором.

Вставлення виправлення великого обсягу часто вимагає від редактора, щоб він замінив автора, сягнувши його кваліфікованого рівня. Отже, серед інших формалізованих виправлень цей метод є найтрудомісткішим.

43) Особливості методів переставлення і видалення.

Класифікація методів виправлення. Розмаїття класифікацій. Радянська типологія методів виправлення, її недоліки. Типологія виправлень з позицій варіантності: однозначні, неоднозначні, багатозначні. Сучасна класифікація методів виправлення повідомлень: формалізовані (переставлення, видалення, заміна, вставлення, спеціальні виправлення), неформалізовані (творчі) (скорочення, опрацювання, перероблення). Сутність методу переставлення. Особливості методу видалення помилок у повідомленні. Специфіка методу заміни, його негативні наслідки. Характеристика вставлення: негативні і позитивні аспекти методу. Особливості використання і різновиди спеціальних методів. Сутність і техніка скорочення повідомлень. Умови використання методу опрацювання. Характеристика методу перероблення, його негативні наслідки.

Переставлення.

Переставленням називають такий метод формалізованого виправлення, коли для усунення помилки компонент повідомлення переміщають в іншу позицію.

Приклад. Переставлення літер у словах, слів у реченні, речень в абзаці, НФЄ у блоці, блоків у дискурсі.

Часто цей метод використовують, щоб позбутися помилок у композиції повідомлення.

Такий метод виправлення дає змогу в повному обсязі зберегти всі складові частини авторського тексту, а, отже, обсяг повідомлення не змінюється. Таким чином, авторський оригінал залишається майже незміненим, як цього й вимагають норми авторського права.

Проте і такий найпростіший метод виправлення, особливо на макрорівнях, редактор обов'язково повинен узгоджувати з автором, інакше можна порушити хронологічну послідовність подій, логічних зв’язків тощо.

Видалення.

Видаленням називають такий метод формалізованого виправлення, при якому з повідомлення усувають компонент, що містить помилку.

Приклад. Видалення використовують для усунення зі слова зайвої літери, двічі набраного одного й того ж слова, речення чи навіть НФЄ. Видаляють також ті речення чи НФЄ, які повторюють інформацію, що відома реципієнтам із попереднього тексту чи вже є в їх тезаурусі. Видаленню підлягають також компоненти, незрозумілі для тієї чи іншої читацької групи.

Завдяки видаленням зменшується обсяг авторського оригіналу й відбувається ком пресування інформації в повідомленні.

Виправлення методом видалення є елементарно простим на мікрорівнях, проте може вимагати досить складного попереднього аналізу на макрорівнях (наприклад, під час видалення непрямих повторів). Загалом же, це виправлення нетрудомістке.

Поряд із тим, інколи можна ненавмисно видалити компонент тексту, в якому, крім відхилення, є ще й цінна інформація. Таким чином, видалення вносить в авторський оригінал зміни, що суперечать нормам авторського права. Тому їх обов'язково слід погоджувати з автором.

44) Характеристика шаблонних і структурних методів редагування.

Метод редагування як послідовність процедур, що дає змогу відшукувати в окремих компонентах повідомлення відхилення від норм та виправляти їх. Різновиди методів: методи контролю, методи виправлення.

Класифікація методів контролю: параметричні, спискові, шаблонні, структурні, аналітичні, когнітивні, положеннєві, компаративні, спеціальні. Сутність параметричних методів. Особливості використання спискових методів. Специфіка шаблонних методів, види шаблону.

Характеристика структурних методів, вимоги до редактора, який їх використовує. Сутність аналітичних методів, використання логічних і математичних обчислень, основні математичні методи контролю повідомлень: арифметичних підрахунків, функціональних залежностей, ранжування даних. Когнітивні методи як контроль значення повідомлень; класифікація когнітивних методів: за уявою, за тезаурусом, екстрагування. Специфіка положеннєвих методів редагування. Компаративні методи як контроль тотожності компонентів повідомлення.

Особливості використання спеціальних методів.

Послідовність операцій контролю як умова ефективної роботи редактора. Вимоги до послідовності операцій контролю: мінімізація ступеня редагованості повідомлення, усунення можливості повторного виправлення фрагментів тексту. Особливості опрацювання компоненту повідомлення.

Класифікація методів виправлення. Розмаїття класифікацій. Радянська типологія методів виправлення, її недоліки. Типологія виправлень з позицій варіантності: однозначні, неоднозначні, багатозначні. Сучасна класифікація методів виправлення повідомлень: формалізовані (переставлення, видалення, заміна, вставлення, спеціальні виправлення), неформалізовані (творчі) (скорочення опрацювання, перероблення). Сутність методу переставлення. Особливості методу видалення помилок у повідомленні. Специфіка методу заміни, його негативні наслідки. Характеристика вставлення: негативні і позитивні аспекти методу. Особливості використання і різновиди спеціальних методів. Сутність і техніка скорочення повідомлень. Умови використання методу опрацювання. Характеристика методу перероблення, його негативні наслідки.

45) Характеристика положеннєвих і компаративних методів редагування.

Класифікація методів контролю: параметричні, спискові, шаблонні, структурні, аналітичні, когнітивні, положеннєві, компаративні, спеціальні. Сутність параметричних методів. Особливості використання спискових методів. Специфіка шаблонних методів, види шаблону.

Характеристика структурних методів, вимоги до редактора, який їх використовує. Сутність аналітичних методів, використання логічних і математичних обчислень, основні математичні методи контролю повідомлень: арифметичних підрахунків, функціональних залежностей, ранжування даних. Когнітивні методи як контроль значення повідомлень; класифікація когнітивних методів: за уявою, за тезаурусом, екстрагування. Специфіка положеннєвих методів редагування. Компаративні методи як контроль тотожності компонентів повідомлення. Особливості використання спеціальних методів.

Положеннєві методи.

Суть положеннєвих методів полягає в тому, що компоненти повідомлення контро­люють на відповідність положенням, зафіксованим у нормативній базі, й на підставі прийнятого критерію відповідності встановлюють, чи відповідають ці компоненти якомусь положенню нормативної бази, чи ні. Вважають, що компонент повідомлення правильний, коли відповідає котромусь із положень нормативної бази. Положеннєві методи поки що належать до числа неформалізованих.

Приклад. На редагування надійшов зміст рукопису, в якому є така десяткова рубрикація (літерна частина рубрик показана умовно):

2. Хххххх х хххххххх хххххххх

2.1. Хххххххх хххххххх хххххххх ххххххххх 2.1.1. Ххххххх х ххххххххх

3. Хххххххх ххх хххххххх хххх

Такий зміст, зокрема його рубрики 2.1 і 2.1.1, не відповідають положенню (правилу логіки), згідно з яким після поділу на кожному ієрархічному рівні повинно бути не менше двох компонентів. Тому в поданому фрагменті змісту є помилка.

Приклад. У повідомленні є речення:...На центральній площі міста стояли військові, цивільні та матроси. У нормативній базі є положення (правило логіки), згідно з яким однорідні члени речення повинні бути вжиті відповідно до вимог правил поділу понять. У реченні це правило порушено (матроси можуть бути і цивільними, і військовими). Отже, в реченні є помилка.

Приклад. У повідомленні є речення:...Петро увійшов до кімнати. У нормативній базі є стилістична норма, згідно з якою префікси у та в слід вживати залежно від того, на які літери (голосні чи приголосні) закінчується попереднє слово. Оскільки в цьому реченні перед префіксом у стоїть голосна, то він ужитий помилково.

Приклад. На редагування надійшов такий фрагмент повідомлення:...На Всесвітній студентській олімпіаді цього року змагатися було надзвичайно важко, оскільки спортсмени з усіх країн були чудово підготовані. Тому в цілому ряді видів змагань наші українські спортсмени здобули золоті, срібні й бронзові медалі... Сполучник тому на початку другого речення вказує, що слід проконтролювати дотримання положення, згідно з яким між компонентами, з'єднаними сполучником тому, повинен існувати причиново-наслідковий зв'язок. Проте застосування цього положення покаже, що між першим та другим реченням причиново-наслідковий зв'язок відсутній, тобто у фрагменті повідомлення є помилка.

Компаративні методи.

Суть компаративних методів контролю полягає в тому, що з різних місць (точок) повідомлення вибирають ті компоненти, які описують один і той самий об'єкт чи в якомусь іншому плані є однотипними, а далі, порівнявши їх, з'ясовують, чи тотожні ці компоненти, чи ні. Вважають, що компоненти повідомлення правильні, коли вони є тотожними й несуперечливими. Основою для проведення такого контролю є логічні закони тотожності та суперечності.

Приклад. На початку перекладу англійської повісті українською мовою є такий уривок:...Голубі очі Бет були повні спокою і втоми. Далі через 12 сторінок написано:...Море відбивалося у синіх очах Бет мерехтливими іскорками. У цих двох уривках одному й тому ж об'єктові (Бет) приписують одночасно дві різні характеристики (голубі очі, сині очі), що суперечить закону тотожності¹. Отже, маємо справу з помилкою, проте, в якому саме з двох уривків вона допущена — невідомо.

Для проведення компаративного контролю всього тексту рекомендують завести на кожен об'єкт окрему картку, виписувати на неї з тексту всі характеристики цього об'єкта, а далі звіряти їх між собою. У такий спосіб в романі можна контролювати портрети героїв, їх звички, особливості мови, опис інтер'єру кімнат тощо.

Приклад. У романі на різних сторінках можна прочитати:.. У селі Гнат був багатим господарем.

До роботи Гнат ходив у дірявих чоботях, латаному кожусі, лискучих від довгого носіння

штанях, а тому люди в селі вважали його господарем середнього статку. Контроль цих двох уривків на основі законів тотожності й суперечності показує, що в них є відхилення (Гнат не міг бути одночасно і багатим, і середнього достатку) і що одне з двох тверджень (Гнат був багатим і Гнат був середнього достатку) є хибним, проте яке — Приклад. В історичній статті є такі два уривки:...Не всі знають, що Хмельницький мав два імені — Зіновій та Богдан....Ім'я "Зенон" Хмельницькому дали, на нашу думку... Застосування закону тотожності до цих двох уривків виявить, що імена Зіновій і Зенон — це два різних імені¹, а один і той самий об'єкт не можна називати різними іменами.

Приклад. Щосуботи зранку каналами радіо передавали розважальну музичну гумористичну передачу. Ця передача, підготована "високим" стилем, створювала в реципієнтів гарний настрій і викликала в них позитивні емоції. Якось для отримання прибутку до передачі додали рекламу знеболюючих ліків ("Яо-шла") і тампонів "Тампакс", що викликає явно не позитивні емоції й не може бути подано "високим" стилем. Застосування компаративного методу контролю до цих компонентів (основної передачі та рекламних оголошень) виявить у них суперечність (різні стилі й різні емоційні значення). Отже, розміщення рекламних оголошень у такому контексті є помилковим.

46) Характеристика методів скорочення, опрацювання і перероблення.

Класифікація методів виправлення. Розмаїття класифікацій. Радянська типологія методів

виправлення, її недоліки. Типологія виправлень з позицій варіантності: однозначні,

неоднозначні, багатозначні. Сучасна класифікація методів виправлення повідомлень:

формалізовані (переставлення, видалення, заміна, вставлення, спеціальні виправлення), неформалізовані (творчі) (скорочення, опрацювання, перероблення). Сутність методу

переставлення. Особливості методу видалення помилок у повідомленні. Специфіка методу

заміни, його негативні наслідки. Характеристика вставлення: негативні і позитивні аспекти

методу. Особливості використання і різновиди спеціальних методів. Сутність і техніка

скорочення повідомлень. Умови використання методу опрацювання. Характеристика методу

перероблення, його негативні наслідки.

Скорочення.

Скороченням називають такий неформалізований (творчий) метод виправлення, коли методом видалення окремих компонентів з повідомлення скорочують його обсяг, іноді до наперед заданої величини. При цьому зовсім не обов'язково, щоби компоненти, які видаляють, містили помилки.

Типовими прикладами необхідності скорочення є газетні повідомлення, що повинні займати площу не більшу, ніж визначено на сторінці, або радіо- чи телеповідомлення, які мусять чітко вкладатися у час передачі.

Скорочення допомагає скомпресувати інформацію в повідомленні, не вимагаючи великої кількості процедур і пристосування до авторського стилю. Недолік же полягає в тому, що частину інформації при цьому втрачають. Скорочення повідомлення вимагає обов'язкового погодження з автором¹.

Скорочення найефективніше виконувати в такий спосіб:

— визначити рівень, на якому слід провести скорочення;

— вибрати шкалу для експертних оцінок (наприклад, шкалу з трьох оцінок: 1,2 і 3);

— біля всіх компонентів визначеного рівня поставити експертні оцінки, що вказують на ступінь відповідності компонента основній темі повідомлення (наприклад, найвища оцінка ⁴'3" визначає найбільшу відповідність, а найнижча "1"—найменшу);

— видалити з повідомлення компоненти, оцінки яких свідчать про те, що вони найменше стосуються основної теми повідомлення.

Опрацювання.

Опрацюванням називають такий неформалізований (творчий) метод виправ­лення помилок, коли в повідомленні роблять переставлення, видалення, заміни, вставлення та скорочення, причому загалом ступінь редагованості повідомлення не перевищує 25—30%².

Опрацювання, як правило, використовують стосовно тих повідомлень, які мають порівняно велику кількість помилок.

Опрацювання дає змогу значно вдосконалити повідомлення, однак водночас веде до появи змін у тексті, необхідності пристосування до авторського стилю, а також можли­вості ненавмисного спотворення інформації. Опрацювання є трудомісткою процедурою.

Перероблення.

Переробленням називають такий неформалізований (творчий) метод виправлення помилок, який вимагає переставлення, видалення, заміни, вставлення та скорочення, причому в цілому ступінь редагованості повідомлення не перевищує ЗО—50%.

Цей метод, як правило, застосовують до тих повідомлень, автори яких подають цінну для реципієнтів інформацію, проте мають низький кваліфікаційний рівень. Завдяки використанню цього методу вдається суттєво піднести науковий та мистецький рівень повідомлень.

Серед негативних характеристик методу слід назвати:

— наявність у тексті максимальних за обсягом змін (автори сприймають такий метод виправлення негативно, якщо його використовують без їх згоди);

— необхідність пристосування до авторського стилю, що пов'язане зі значними труднощами;

— найвища серед усіх методів виправлення (формалізованих і неформалізованих) трудомісткість виконання.

Застосовувати перероблення слід у виняткових випадках, причому бажано лише за попередньою згодою автора.

Неформалізовані (творчі) виправлення, наслідком яких є ступінь редагованості повідомлення понад 50%, не можна вважати редагуванням. їх слід розглядати як літературний запис авторського повідомлення іншою людиною.

47) Межі усунення помилок. Ступінь редагованості повідомлення.

Межі усунення помилок. Основний парадокс теорії літературного редагування. Ступінь редагованості повідомлення як визначення якості авторського тексту.

Межі усунення помилок.

У видавничій практиці майже завжди трапляються ситуації, коли вже після публі­кування повідомлень у них знаходять помилки. Нормальна це ситуація чи надзвичайна ("катастрофічна")? Можна усунути з тексту абсолютно всі помилки чи ні?

Спершу розглянемо можливість усунення з тексту абсолютно всіх найпростіших помилок, якими є спотворення, тобто помилок, виявлених під час коректури (див. розділ 15.2). Як свідчить практика, під час опрацювання потоку повідомлень досягнути цього при традиційній коректурі, навіть семикратній¹, практично неможливо, оскільки 5% спотворень у тексті не знаходять ніколи². Але, якщо це справедливо для практики, то теоретично при достатньо великій кількості коректур з одного окремо взятого повідомлення все ж можна усунути абсолютно всі спотворення. Переконатись у правильності цього твердження можна за допомогою такої процедури: п разів набрати один і той самий текст, а далі перевірити на тотожність усі знаки в одній і тій самій Тепер визначимо, чи можна усунути з повідомлень абсолютно всі складніші помилки (морфологічні, синтаксичні, психолінгвістичні, логічні тощо). Як буде детально показано нижче, досягнути такого стану неможливо навіть теоретично, не кажучи вже про практику (причина цього — наявність у нормативній базі внутрішніх суперечнос­тей; див. розділ 6.4). Це означає, що в повідомленнях, опрацьованих на основі будь-якої моделі редагування, завжди залишиться певна кількість помилок чи невиправлених ланцюжків знаків, правильність чи неправильність яких у рамках вибраної моделі редагування довести неможливо.

Враховуючи той факт, що з тексту не можна видалити абсолютно всі спотворення (на практиці) й абсолютно всі помилки (навіть теоретично), зробимо висновок: говорити слід не про те, відредаговані повідомлення чи ні, а про те, який ступінь їх від-редагованості.

Цей висновок принципово важливий для едитології. Він обмежує необгрунтовані вимоги до якості повідомлень після їх опрацювання. Враховуючи викладене, в літературі запропоновано прийняти вимоги до якості повідомлень, зокрема щодо спотворень для різних видів літератури¹. Що стосується якості повідомлень для інших видів помилок, то такі дані в літературі відсутні взагалі, хоча потреба в них є безсумнівною.

Ступінь редагованості повідомлень.

Різні повідомлення вимагають різного ступеня редагованості (виправлення): одні — малого, інші — середнього, а ще інші — великого². Звичайно, ступінь редагованості певним чином пов'язаний з показником якості повідомлення. Проте цей зв'язок є дос­татньо специфічним: одна помилка в одному випадку може охоплювати один знак, а в іншому — цілий абзац. Тому, відповідно, для двох повідомлень однакового обсягу, в яких є однакова кількість помилок, ступінь редагованості може бути різним. При цьому можливі й такі ситуації, коли обсяг повідомлення після редагування став більшим чи меншим, ніж був до редагування.

З урахуванням сказаного, введемо таке означення ступеня редагованості повідомлення (О):

£=£•100%, (4-9)

де Я — обсяг виправлень у повідомленні, в знаках (з урахуванням обсягу виправлень-вставлень), а V— обсяг повідомлення до виправлення, в знаках.

Приклад. Нехай обсяг повідомлення до редагування становив 100 тис. знаків. Редактор виправив у тексті 2536 знаків. Тоді ступінь редагованості становить ф = 2536 / 100000 • 100% «2,5%.

Приклад. Низькокваліфікований автор подав у редакцію газети рукопис обсягом 1000 знаків. Редактор виправив помилки, для чого йому довелося переписати повністю весь текст, а також зробити кілька виправлень-вставлень. У результаті обсяг повідомлення став дорівнювати 1078 знаків. Тоді ступінь редагованості буде (3 = 1078 / 1000 ■ 100% «108%. Очевидно, що таке повідомлення краще було відхилити від опублікування чи повернути авторові на доопрацювання.

Визначати ступінь редагованості доречно двічі: до опрацювання повідомлення та після його завершення. Звичайно, до початку опрацювання таке визначення має прогностичний характер (редактор на основі першого ознайомлювального читання оцінює якість повідомлення і залежно від цього прогнозує, якими за обсягом будуть виправ­лення). У вмінні правильно дати таку прогностичну оцінку полягає майстерність редактора. Така майстерність потрібна не лише тим редакторам, які працюють з руко­писами, ай — особливо — тим, які керують редакційними підрозділами (завідувачам редакцій, головним редакторам). Від таких прогностичних оцінок залежить не лише рішення щодо публікування рукопису, а й фінансовий стан ЗМІ (коли редактор невірно оцінив потрібний ступінь редагованості, а він виявився максимально високим, то підписання авторської угоди дає авторові право навіть у судовому порядку вимагати публікування рукопису, хоча той може мати дуже низьку якість). Після завершення редагування ступінь редагованості свідчить про те, якою була фактична трудомісткість роботи, виконаної редактором під час опрацювання авторського оригіналу.