Нормативна база редагування.

Будь-яке повідомлення можна передати безконечною кількістю способів. При цьому їх будують, використовуючи певні параметри, списки, шаблони, структури (моделі) та положення. Проте кожне суспільство накладає на повідомлення певні конвенційні обмеження (на мову, композицію, стиль і т. п.).

Та й реципієнт сприймає його найефективніше тоді, коли воно має строго визначену одну чи кілька можливих варіантів форми, тобто особливості сприйняття реципієнта також накладають на повідомлення обмеження. Таким чином, внаслідок наявності перелічених обмежень з усієї безконечної множини варіантів залишають лише якусь мінімальну їх кількість. Ця мінімальна кількість повідомлень є оптимальною.

Такі оптимальні варіанти повідомлень вважають нормативними і з них виділяють самі норми.

Норма - це параметр, список, шаблон, структура (модель) чи положення, які в оптимальних повідомленнях служать для вираження компонентів їх структури. Проте, існують і інші визначення норми.

Так, норма - сукупність загальновизнаних мовних засобів, що вважаються правильними та зразковими на певному історичному етапі. Хоча норма є поняттям історично змінним, проте ця історична змінність поєднується з відносною стабільністю норм на кожному певному історичному етапі. Норми можуть бути суворими й такими, що припускають варіативність у використанні тих чи інших засобів.

Видатний український мовознавець С. І. Ожегов, розглядає норму, як збірне поняття, але під нормою часто розуміють і окремий факт мови, який є єдино можливим або найкращим варіантом для якогось конкретного випадку.

Як і будь-які інші, норми редагування мають структуру, в яку входить:

· агент норми (той, хто встановив норму; наприклад, суспільство, Національна Академія Наук, Книжкова палата, Держстандарт, дослідники редагування тощо);

· адресат норми (виконавець норми; наприклад, автор, редактор, конструктор, художник);

· зміст норми (дія, яку повинні або не повинні виконати; наприклад, повинні чи не повинні виправити текст);

· характер норми (норма зобов'язує, дозволяє, забороняє виконання певної дії; наприклад, норми зобов'язують подавати вихідні відомості, дозволяють поміщати в деяких виданнях покажчики, забороняють вживати деякі неевфонічні слова);

· умови норми (обставини, за яких повинна або не повинна виконуватися певна дія);

· санкції (можливі наслідки невиконання певної норми; наприклад, через неправильне визначення читацької адреси реципієнти можуть або не зрозуміти повідомлення, або воно може бути для них нецікавим).

Наявність такої структури норм вимагає вироблення єдиного спільного підходу до всіх норм редагування незалежно від їх специфіки.

Норми редагування досліджені й каталогізовані поки що не в повному обсязі. Навіть у довідковій та навчальній літературі часто нема вичерпних переліків груп норм, що їх повинні контролювати редактори. Особлива трудність каталогізації норм редагування полягає в тому, що частина з них взагалі ніде не зафіксована.

У ЗМІ виділяють нормативні бази:

· а) конкретних видань;

· б) конкретних ЗМІ;

· в) об'єднану нормативну базу всіх ЗМІ, що функціонують у конкретний час у конкретному суспільстві (нормативну базу суспільства).

Загальні норми (постулати).

У літературі з редагування постулати явно не наводять, хоча під час опрацювання повідомлень ними завжди користуються. Думаємо, що їх фіксація дасть змогу краще усвідомити особливості редагування.

Перелічимо постулати, які, на нашу думку, повинні бути прийняті в редагуванні:

· Повідомлення обов'язково повинно містити нову для реципієнта інформацію.

· Повідомлення повинно мати визначену модальність.

· Повідомлення повинно бути адаптоване до часу, місця і ситуації, в яких його сприйматиме реципієнт.

· Автор повинен використовувати мову й значення слів, відомі реципієнтам.

· Повідомлення повинно бути адаптоване до тезауруса реципієнта.

· У повідомленні повинні бути реалізовані механізми тільки сприймання інформації реципієнтом.

· У повідомленні повинні бути реалізовані засоби, що змушують реципієнта його сприймати.

· Повідомлення повинно бути захищене від потрапляння у нього шумів.

· У повідомленні повинні бути дотримані норми, прийняті в конкретний час у конкретному суспільстві.

Будь-яку загальну (постулат) чи конкретну норму можна порушити, якщо це веде до поставленої мети.

11) Розмаїття класифікацій норм.

Норма як сукупність загальновизнаних правил. Норми редагування як множинність простихі складних норм, установлених науками, з якими взаємодіє редагування (логіка, лінгвістика, психолінгвістика тощо). Загальні норми (постулати) редагування повідомлень: нова для реципієнта інформація, визначена модальність, адаптація до місця, часу і ситуації сприйняття, адаптація до тезаурусу реципієнта.

Розмаїття класифікацій норм: за формою (граничні значення; константи (літерні, цифрові); списки; шаблони; структури (моделі); положення); за змістом (лінгвістичні, психолінгвістичні, логічні, наукові, композиційні, видавничі, юридичні, політичні, поліграфічні, етичні, естетичні). Зафіксовані і незафіксовані (“видавничий фольклор”) норми. Об’єктивні і суб’єктивні норми. Види зафіксованих об’єктивних норм: настроювані, ненастроювані. Загальні і галузеві норми. Встановлені і невстановлені норми.

12) Загальна класифікація норм за змістом.

Норма як сукупність загальновизнаних правил. Норми редагування як множинність простихі складних норм, установлених науками, з якими взаємодіє редагування (логіка, лінгвістика, психолінгвістика тощо). Загальні норми (постулати) редагування повідомлень: нова дляреципієнта інформація, визначена модальність, адаптація до місця, часу і ситуації сприйняття, адаптація до тезаурусу реципієнта.

Розмаїття класифікацій норм: за формою (граничнізначення; константи (літерні, цифрові); списки; шаблони; структури (моделі); положення); за змістом (лінгвістичні, психолінгвістичні, логічні, наукові, композиційні, видавничі, юридичні, політичні, поліграфічні, етичні, естетичні). Зафіксовані і незафіксовані (“видавничий фольклор”) норми. Об’єктивні і суб’єктивні норми. Види зафіксованих об’єктивних норм: настроювані, ненастроювані. Загальні і галузеві норми. Встановлені і невстановлені норми.

13) Видавничі норми редагування цитат.

Видавничі норми як контроль форми подання різноманітних компонентів повідомлення. Види видавничих норм: для основного простого тексту, для основного складного тексту, для ілюстрацій, для апарату видання.

Характеристика норм для основного простого тексту. Норми редагування чисел і знаків: кількісні числівники, порядкові числівники, числівники у складних іменниках і прикметниках, знаки в тексті. Норми редагування дат і часу дня: правила датування фактів, форма написання дат і періодів, позначення часу дня. Норми редагування переліків: рекомендоване вживання різних видів переліків і позначеньїхніх елементів; принцип уніфікованого позначення елементів переліку; форма тексту, щопередує переліку; розділовізнаки у фразіз переліком; рекомендоване вживання великої літери.

Норми редагування скорочень: види скорочень, основні вимоги до скорочень слів ісловосполучень; правила графічних скорочень слів, вживання загальноприйнятих графічнихскорочень, спеціальні й індивідуальні графічні скорочення; правила написання ініціальнихабревіатур, вживання ініціальних абревіатур; складноскорочені слова; скорочення змішаноїформи.

Норми редагування посилань: загальні вимоги до редакційного оформлення посилань наелементи видання, особливості посилань на окремі елементи видання. Норми редагування цитат: загальні правила цитування; вживання лапок; абзаци прицитуванні; велика і мала літери на початку цитати; трикрапка; примітки при цитатах; розділовізнаки у фразі з цитатою. Цитати “без лапок” як тенденція сучасного стилю журналістськихтворів, особливості роботи з ними редактора.

Норми редагування чужомовних текстів у повідомленні. Характеристика норм для основного складного тексту. Норми редагування таблиць: структура таблиці, види таблиць, вимоги до подання головки, боковика і прографки таблиці. Загальні норми редагування формул.

Характеристика норм редагування ілюстрацій. Особливості ілюстрацій як об’єктаредагування: види, жанри і типи ілюстрацій. Типи видань за співвідношенням кількостіілюстраційного і текстового матеріалу. Вимоги до подання підписів до ілюстрацій: загальнівідомості про підписи до ілюстрацій; підписи до художньо-образних, документальних, науково-технічних ілюстрацій, до репродукцій творів; пунктуаційне і графічне оформлення підпису. Вимоги до подання нумерації ілюстрацій: види нумерацій, форма номерів ілюстрацій, ненумеровані ілюстрації, нумерація оригіналів ілюстрацій і службові позначки на них.

Цитата — це фрагмент одного повідомлення, який дослівно повторюють в іншому. У повідомленні цитати виділяють за допомогою пунктуаційних знаків.

Редактор, проводячи контроль оформлення цитат, повинен керуватися такими нормами.

• Усі цитати повинні бути істинними (див. детальніше розділ 12.2.4).

Відповідність цитати оригіналові розповсюджується на шрифтові виділення і поділ тексту на абзаци, які є в оригіналі.

• Будь-які зроблені автором, редактором, упорядником, перекладачем та іншими особами уточнення, примітки, коментарі, виділення тощо, які вставляють у цитату, слід оформляти за таким шаблоном: <квадратна відкриваюча дужка>, текст, <крапка>, <тире>, вказівка на джерело тексту, <закриваюча квадратна дужка>.

Приклад. Як зазначає І. Петренко, "...він [командир. — Авт.] завжди був попереду"; Як зазначає І. Петренко, "...він [командир. — Авт.] завжди був попереду [виділення наше. — Авт.]".

Джерело внесених змін найчастіше позначають такими спеціальними скороченнями: Авт[ор]., Ред[актор]., Укл[адач]., Пер[екладач]. Автори замість Лет. можуть вказувати свої ініціали, наприклад: [ххххх хххххх. — І. П.].

Винятком із цього шаблону є той випадок, коли в цитаті вживають скорочення, які слід розшифрувати, або є очевидні помилки. У такій ситуації в цитатах у квадратних дужках подають правильний текст, а джерело виправлення не вказують.

Приклад. П'ятирічна дівчинка почала писати мамі листа: "Д[о]рога мамусю! На с[е]лі дуже цікаво...".

Іноді, коли в оригіналі є явна помилка і її не виправляють, до цитати дають посторінкову примітку, в якій зазначають: Так в оригіналі.

Для фіксації наявного в оригіналі поділу тексту на абзаци в цитаті можна як відтворювати цей поділ у вигляді абзацних відступів, так і вказувати слово [Абзац] у місці поділу, не відтворюючи самого абзацного відступу.

• Цитати можна виділяти трьома способами: а) за допомогою лапок; при цьому, коли всередині цитати є інші лапки, їх подають у такій послідовності: «хххх "ххххх " хххх»; б) за допомогою шрифтових виділень; в) за допомогою поліграфічних засобів, наприклад, лівосторонніх втягувань, міжабзацних відступів зверху та знизу цитати тощо.

• На джерела цитат слід обов'язково давати посилання.

Винятком із цієї загальної норми є дитяча та навчальна література, де джерела цитат вказують в авторському та видавничому оригіналах, але можуть опускати в поліграфічних продуктах.

У дитячій та навчальній літературі цитати слід виділяти за допомогою лапок.

Виняток—цитування поезії в підручниках літератури. В усіх інших видах літератури можна використовувати будь-яке з трьох описаних вище способів виділення цитат.

• Пропуски в тексті оригіналу повинні бути замінені в цитаті трикрапкою.

Трикрапка може позначати: пропущене слово, пропущену частину речення, кілька пропущених речень чи кілька пропущених абзаців. Розділові знаки оригіналу в реченні перед трикрапкою і після неї в цитаті не зберігають.

• Цитату, якщо вона стоїть на початку речення, слід писати з великої літери навіть тоді, коли в оригіналі цей фрагмент (перше слово) написано з малої літери.

• Цитата, якщо вона стоїть усередині речення, повинна починатися з малої літери навіть тоді, коли в оригіналі вона починається з великої літери.

Виняток: ситуація, коли цитата оформлена у вигляді прямої мови, тобто після двокрап­ки — в цьому випадку її завжди починають з великої літери.

• Якщо цитата, яка має в кінці крапку, завершує речення, то в кінці речення ставлять лише одну крапку, причому після лапок. Перед лапками може стояти лише знак оклику чи знак питання, якщо вони є в оригіналі; тоді крапку в кінці речення після лапок не ставлять. Крім того, в цьому випадку в кінці речення, тобто після лапок, може стояти свій знак питання чи знак оклику, який потрібен за змістом речення, але за умови, що ці знаки є різними.

Приклад. Перед лапками стоїть знак питання, а після лапок — знак оклику; перед лапками стоїть знак оклику, а після лапок — знак питання.

• Коли цитату подають не за першоджерелом, то в бібліографічній примітці слід вказувати: Цит[ується]. за: [бібліографічний опис джерела].

Таке цитування допустиме лише тоді, коли потрібне джерело відсутнє.

14) Видавничі норми редагування чисел і знаків у тексті.

Видавничі норми як контроль форми подання різноманітних компонентів повідомлення. Види видавничих норм: для основного простого тексту, для основного складного тексту, дляілюстрацій, для апарату видання.

Характеристика норм для основного простого тексту. Норми редагування чисел і знаків: кількісні числівники, порядкові числівники, числівники у складних іменниках і прикметниках, знаки в тексті. Норми редагування дат і часу дня: правила датування фактів, форма написаннядат і періодів, позначення часу дня. Норми редагування переліків: рекомендоване вживання різних видів переліків і позначеньїхніх елементів; принцип уніфікованого позначення елементів переліку; форма тексту, щопередує переліку; розділовізнаки у фразіз переліком; рекомендоване вживання великої літери.

Норми редагування скорочень: види скорочень, основні вимоги до скорочень слів ісловосполучень; правила графічних скорочень слів, вживання загальноприйнятих графічнихскорочень, спеціальні й індивідуальні графічні скорочення; правила написання ініціальнихабревіатур, вживання ініціальних абревіатур; складноскорочені слова; скорочення змішаноїформи.

Норми редагування посилань: загальні вимоги до редакційного оформлення посилань наелементи видання, особливості посилань на окремі елементи видання. Норми редагування цитат: загальні правила цитування; вживання лапок; абзаци прицитуванні; велика і мала літери на початку цитати; трикрапка; примітки при цитатах; розділовізнаки у фразі з цитатою. Цитати “без лапок” як тенденція сучасного стилю журналістськихтворів, особливості роботи з ними редактора.

Норми редагування чужомовних текстів у повідомленні. Характеристика норм для основного складного тексту. Норми редагування таблиць: структура таблиці, види таблиць, вимоги до подання головки, боковика і прографки таблиці. Загальні норми редагування формул.

Характеристика норм редагування ілюстрацій. Особливості ілюстрацій як об’єктаредагування: види, жанри і типи ілюстрацій. Типи видань за співвідношенням кількостіілюстраційного і текстового матеріалу. Вимоги до подання підписів до ілюстрацій: загальнівідомості про підписи до ілюстрацій; підписи до художньо-образних, документальних, науково-технічних ілюстрацій, до репродукцій творів; пунктуаційне і графічне оформлення підпису. Вимоги до подання нумерації ілюстрацій: види нумерацій, форма номерів ілюстрацій, ненумеровані ілюстрації, нумерація оригіналів ілюстрацій і службові позначки на них.

У повідомленнях числа можуть бути вказані словами (кількісними чи порядковими числівниками) або цифрами (арабськими чи римськими). Для їх контролю слід використовувати такі норми.

• Кількісні числівники в межах від нуля до дев'яти включно, біля яких нема одиниць вимірювання, слід подавати у словесній формі.

Приклад. На вулиці стояло три машини.

Кількісні числівники десять і далі в художньому, публіцистичному й дитячому видах літератури слід записувати словами, а в інших видах (офіційний, науковий, популярний, інформаційний, виробничий, навчальний, довідковий) — цифрами¹. Винятком для художнього, публіцистичного та дитячого видів літератури може бути лише той випа­док, коли біля кількісних числівників стоять одиниці вимірювання, наприклад: 5р.; 235 т; 2347 осіб; 20 л; 8 га. Ще одним винятком є той випадок, коли в офіційному, науковому, популярному, інформаційному, виробничому, навчальному й довідковому стилях мова йде про одну й ту ж величину, яка має значення від одиниць — до десятків і т. д. (у цьому випадку цифри від одиниці до дев'яти також пишуть цифрами).

• Коли абзаци чи речення зв'язного тексту починаються з кількісного числівника, то його слід подавати в словесній формі.

Приклад. Дванадцять годин між телефонними станціями не було зв'язку (неправильно було б писати: 12 годин між телефонними станціями не було звязку).

• Між цілою та десятковою частинами числа слід ставити кому¹. У текстах програм, згідно з прийнятими в мовах програмування стандартами, слід ставити крапку. Числа одне від одного слід відділяти крапкою з комою. У цифрових даних, що включають більше п'яти цифр зліва і справа від коми, після кожних трьох цифр слід ставити пробіл.

Винятком щодо пробілу є лише той випадок, коли цифри є літерними константами (патент № 725364).

Приклад. 13 456,789; 123,456 789; 76865 л; 46 532,5 кг.

• Порядкові числівники нульовий—дев'ятий у тексті слід писати словами. Порядкові числівники більше дев'яти наводять у тексті у формі цифр із нарощенням.

Нарощення повинно складатися з однієї літери (коли закінчення має дві голосні, приголосну чи -й) або двох літер (коли закінчення має приголосну й голосну).

Приклад. 22-ї камери, І 6-й рік, 70-х років, 5-та річниця, 3-тя редакція.

Якщо кілька порядкових числівників ідуть один за одним, то літерне нарощення додають лише до останнього числівника.

Приклад. 13,14,15 і 21-й саджанці.

Винятки, коли нарощення не ставлять: а) порядкові числівники, які стоять після іменника, наприклад: у формулі (18), частина 3, таблиця 17, у розділі 10; б) порядкові числівники, що стоять у датах, наприклад: 24 серпня 1991 р.; в) римські цифри.

• Вживати арабські чи римські цифри слід згідно з традицією.

Приклад. XII Олімпійські ігри, Сигізмунд III.

• Складні прикметники, першою частиною яких є числівник, а другою — одиниці вимірювання, проценти, градуси тощо в художній, публіцистичній та дитячій літературі слід писати словами.

Приклад. Столітній ювілей, десятиградусний мороз (виняток: надто велика довжина слова, наприклад: тристасімдесятигіятиріччя). У науковій та технічній літературі першу частину слова слід заміняти цифрами, наприклад: 99-процентний, 10-градусний, 42-кілометровий. Недопустимими є цифрово-знаково-літерні комбінації типу 10%-й.

• Числа, що входять в один ряд, повинні мати одну й ту ж розмірність.

Приклад. 125,35; 125,40; 125,20 (помилковим є такий варіант запису того ж ряду: 125,35; 125,4; 125,205).

• Дати слід писати за такими шаблонами:

— у науковому, виробничому, інформаційному та довідковому видах літера­тури: 1.02.1997р.;

— в офіційному, навчальному та публіцистичному видах літератури: 1 лютого 1997 р.

— у художньому виді літератури допустимим є подання дати словами: Було двадцять друге червня тисяча дев'ятсот сорок першого року....

Помилковим є написання дати за допомогою арабських та римських літер одночасно та інших розділювачів (1/11-97).

Роки, що не збігаються з календарними, слід подавати за таким шаблоном: 1997/98 навчальний рік; 1996/97 бюджетний рік.

Під час редагування дат слід враховувати, що деякі країни мають спеціальні стандарти щодо їх написання¹. Це треба мати на увазі при опрацюванні перекладної літератури.

•Позначення десятиліть і століть слід подавати за таким шаблоном: у 20-тіроки
XIXст....; у V—VIII століттях...; у IX—Xст.

Помилковими слід вважати варіанти з повтореннями: у 20-тірр....; у У—УІІІст.ст....; XIII і XIV вв.

• Числові інтервали слід оформляти за таким шаблоном: 10... 16 кеглі, 36—44роз­міри, 20-30 мм залежно від компактності видання.

15) Видавничі норми редагування переліків.

Норми редагування переліків: рекомендоване вживання різних видів переліків і позначень їхніх елементів; принцип уніфікованого позначення елементів переліку; форма тексту, що передує переліку; розділовізнаки у фразіз переліком; рекомендоване вживання великої літери.

У видавничій практиці досить часто трапляються випадки, коли автори подають у повідомленнях найрізноманітніші переліки. Елементами таких переліків можуть бути однорідні члени речення (поширені чи непоширені), незалежні речення чи навіть НФЄ. У зв'язку з цим перед редактором постає кілька питань: подавати елементи переліку в межах одного чи кількох абзаців? нумерувати елементи переліку чи ні? оформляти елементи переліку графічно чи ні?

Щодо переліків слід застосовувати такі норми.

• Елементи переліку слід подавати в називному відмінку.

• Якщо реципієнти повинні не лише сприйняти, а й запам'ятати елементи переліку, то їх слід оформляти у вигляді підабзаців (використовують у навчальній та частково офіційній, науковій і технічній літературі).

У науково-технічних видах літератури автори часто намагаються нумерувати практично всі переліки. Очевидно, що це є зайвим, оскільки велика кількість нумерованих переліків в уяві накладаються і суттєво ускладнюють сприймання тексту³.

• У кожному розділі слід використовувати не більше одного, в особливих випад­ках — максимум до трьох нумерованих чи виділених у підабзаци переліків.

Редактор повинен слідкувати за тим, щоб у підабзаци були виділені лише основні переліки (другорядні можуть бути подані як зв'язний текст, зокрема як однорідні члени речення, розділені комами чи крапками з комами).

• Нумерувати переліки слід тільки в тих випадках, коли реципієнти повинні запам'ятати не лише самі елементи, а й порядок їх розташування (використовують для навчальної, а також частково для офіційної, наукової та технічної літератури).

У випадку, коли порядок розташування елементів переліку може бути довільним, їх можна оформляти у підабзаци, що починаються тире чи якимись іншими графічними знаками¹.

• Елементи переліку слід нумерувати: а) для однорідних членів речення (непоши-рених та поширених) — малою літерою з закриваючою дужкою або цифрою з закриваючою дужкою (останній варіант використовують тоді, коли реципієнти повинні запам'ятати кількість елементів переліку); б) для поширених речень та НФЄ — великою літерою з крапкою або цифрою з крапкою (останній варіант використовують тоді, коли реципієнти повинні запам'ятати кількість елементів переліку); в) у деяких особливих випадках, коли перелік є класифікацією, можна використовувати індексну нумерацію з крапкою (див. розділ 11.6).

• Коли перелік оформлений згідно з варіантом "а" (див. попередню норму), то перед переліком ставлять двокрапку, після кожного елемента переліку, крім остан­нього, — крапку з комою, а після останнього — крапку. Коли перелік оформ­лений відповідно до варіанту "б" чи "в", то перед переліком ставлять крапку, а після кожного елемента переліку — також крапку.

Іноді для кращого виділення і запам'ятовування елементів переліку їх можна виділяти поліграфічними засобами (відступами, втягуваннями і т. п.).

• Чим нижчою є кваліфікація реципієнтів, тим коротшими повинні бути елементи переліку.

Отже, для різних груп реципієнтів довжина одного й того ж елемента переліку може перебувати в межах від одного слова (одного терміна) до однієї НФЄ.

16) Видавничі норми редагування скорочень.

Норми редагування скорочень: види скорочень, основні вимоги до скорочень слів і словосполучень; правила графічних скорочень слів, вживання загальноприйнятих графічних скорочень, спеціальні й індивідуальні графічні скорочення; правила написання ініціальних абревіатур, вживання ініціальних абревіатур; складноскорочені слова; скорочення змішаної форми.

Скорочення в повідомленнях виконують на підставі правил орфографії, стандартів на скорочення, а також словників скорочень.

Види скорочень. Розрізняють такі види скорочень:

— загальновживані (дозволено використовувати в більшості видів літератури);

— спеціальні (дозволено використовувати лише в окремих видах літератури);

—локальні (дозволено використовувати в деяких видах літератури, причому лише в межах одного повідомлення).

До загальновживаних належать скорочення:

а) після переліків²: / т[ак]. д[алі]., і т[ому]. п[одібне]., та ін[ші].\

б) перед іменами чи прізвищами: п[-ан, -ані]?, ім[ені]. (українською мовою іноземні
скорочення, що стоять перед прізвищами — наприклад, англійські Мг. чи Мгз.) —
у перекладах треба подавати або повністю — наприклад, містер чи місіс, — або вживати
український еквівалент п[-ан, -ані].);

в) перед географічними назвами: обл[асть].,р[айо]-н, м[істо]., с[ело]., г[ора].,р[іка].\

г) при цифрах: в[ік]., ст[оліття]р[ік]., до н[ашої]. е[ри]., р[ік]. н[ашої]. е[ри].,
тис[яч]., млн [мільйон], млрд [мільярд], кг [кілограм], г[рам], м[етр], мм [міліметр],
год[ина], хв[илина], с[екунда]\

д) при посиланнях: див[ись]., порівн[яй]., т[ом]., розд[іл]., ч[астина]., сто­рінка]., п[ункт]., рис[унок]., табл[иця]., ф[орму]-ла.

До спеціальних належать скорочення в бібліографічних описах. Подані українською мовою, вони повинні відповідати стандартові ДСТУ 3582-97¹, а подані російською, англійською, французькою, німецькою та іншими європейськими мовами — стандартам ГОСТ 7.12-93 та ГОСТ 7.11-78².

До локальних скорочень належать постійні та тимчасові абревіатури, а також скорочені прикметники. Постійні абревіатури використовують у певному виданні (особливо це типово, наприклад, для періодичних видань—газет) і які тому нема потреби пояснювати у кожному окремому повідомленні (наприклад: УНІАН — Українське національне інформаційне агентство). Тимчасові абревіатури утворюють і викорис­товують лише в одному конкретному повідомленні. Такі локальні скорочення дозволені лише в певних видах літератури (діловому, науковому, інформаційному, виробничому, довідковому, з певними обмеженнями — в навчальному й популярному), читачі яких мають відповідний кваліфікаційний рівень.

Норми для контролю скорочень. Нормування вживання скорочень в українській видавничій справі є малодослідженим. Крім вказаного стандарту, другим джерелом є "Словник скорочень в українській мові"³, що подає здебільшого спеціальні та локальні скорочення, причому як нормативні, так і ненормативні. Тому, опрацьовуючи тексти, його не можна використовувати як нормативну базу. Проте за допомогою цього словника редактор може розшифровувати скорочення, подані в повідомленні, а також визначати ступінь їх нормативності.

Перелічимо норми для контролю скорочень у повідомленнях.

• У художньому та дитячому видах літератури скорочення не використовують; у публіцистичному виді літератури дозволено використовувати загальновживані скорочення; в офіційному, популярному, навчальному — загальновживані та спеціальні; в науковому, інформаційному, виробничому, довідковому — всі види скорочень (загальновживані, спеціальні та локальні).

• Загальновживані скорочення повинні відповідати усталеним шаблонам, поданим у цій роботі вище. Спеціальні скорочення повинні відповідати шаблонам ДСТУ 3582-97, ГОСТ 7.12-93 та ГОСТ 7.11-78, а також вказаному вище списку⁴.

• Локальні постійні скорочення, що відомі реципієнтам, використовують у виданні без розшифровувань.

Нові локальні постійні скороченння потрібно наводити паралельно в повному та скороченому варіантах, поки реципієнти їх не запам'ятають.

• При використанні тимчасових скорочень слово чи словосполучення, яке хочуть скоротити, перший раз подають повністю, а поряд з ним у круглих дужках ставлять абревіатуру, утворену з перших літер слів і набрану великими літерами. При наступних вживаннях цього слова чи словосполучення його заміняють абревіатурою.

Коли повідомлення має достатньо великий обсяг і реципієнт не може запам'ятати всіх скорочень (наприклад, у монографії), то перед основним текстом обов'язково слід давати список прийнятих у виданні скорочень.

Як абревіатури слід подавати лише ті слова чи словосполучення, які мають високу частоту вживання в тексті. Слова і словосполучення, частота яких дорівнює одиниці, не скорочують; слова і словосполучення, частота яких дорівнює двом чи трьом, скорочують лише в деяких видах літератури, для яких потрібен високий ступінь компресованості видання (наприклад, інформаційна та довідкова література — реферативні журнали, енциклопедії тощо).

• Локальні тимчасові скорочення в прикметниках використовують лише в тих видах літератури, для яких важливим є високий ступінь компресованості видання (наприклад, інформаційна та довідкова література).

У прикметниках слід відсікати закінчення і суфікси так, щоби слово мало якомога меншу довжину. До числа суфіксів із закінченнями, які можна відсікати, належать: -аний, -ельний, -альний, -ічний, -ний, -афічний, -огічний, -омічний, -адський, -сільський, -ський.

• У зв'язних текстах загальна кількість скорочень не повинна знижувати середню швидкість сприймання тексту.

• Для реципієнтів усі скорочення повинні бути зрозумілими й однозначними.

Незрозумілі скорочення, тобто ті, що не ввійшли до числа перелічених вище видів, слід пояснювати безпосередньо в тексті поряд зі самим скороченням, в посторінковій примітці або в списку прийнятих скорочень.

17) Видавничі норми редагування чужомовних текстів.

Норми редагування чужомовних текстів у повідомленні. Характеристика норм для основного складного тексту. Норми редагування таблиць: структура таблиці, види таблиць, вимоги до подання головки, боковика і прографки таблиці. Загальні норми редагування формул.

Характеристика норм редагування ілюстрацій. Особливості ілюстрацій як об’єкта редагування: види, жанри і типи ілюстрацій. Типи видань за співвідношенням кількості ілюстраційного і текстового матеріалу. Вимоги до подання підписів до ілюстрацій: загальні відомості про підписи до ілюстрацій; підписи до художньо-образних, документальних, науково-технічних ілюстрацій, до репродукцій творів; пунктуаційне і графічне оформлення підпису. Вимоги до подання нумерації ілюстрацій: види нумерацій, форма номерів ілюстрацій, ненумеровані ілюстрації, нумерація оригіналів ілюстрацій і службові позначки на них.

У текстах повідомлень авторам іноді доводиться подавати окремі фрагменти, зокрема цитати, мовою оригіналу. Крім того, чужою мовою в повідомленнях іноді пишуть приказки з античної літератури чи крилаті вислови. Різновидом такого використання чужомовних текстів є пряме калькування фонетичного складу чужомовних слів чи цілих слово­сполучень мовою основного тексту.

Опрацьовуючи чужомовні фрагменти, редактор повинен керуватися такими нормами.

• Вживання у повідомленнях окремих чужомовних фрагментів можливе лише в літературі для тих груп реципієнтів, які знають бодай одну іноземну мову (наприклад, вивчали її у школі).

Ця норма забороняє вживати чужомовні фрагменти в дитячій літературі. їх вживання обмежене також у навчальній (для основної школи) та публіцистичній літературі.

• Чужомовні фрагменти повинні бути обов'язково перекладені й подані в пові­домленні мовою основного тексту.

Переклад може бути поданий як внутрітекстова або посторінкова примітка. Після перекладу слід обов'язково вказати автора перекладу (шаблон для контролю див. у розділі 15.3.8).

• Кількість чужомовних фрагментів у повідомленні повинна бути такою, щоби швидкість сприймання інформації в обраної автором читацької аудиторії в серед­ньому не знижувалась.

На зниження цієї швидкості суттєво може впливати кількість перемикань уваги (див. розділ 14.1.3) між основним текстом та посторінковими примітками з перекладами.

• Вживання в повідомленнях фонетичних кальок зі слів інших мов заборонене.

Зразками таких кальок є слова паб, топ, маркет та ін., які останнім часом особливо активно з'являються в україномовних текстах. Вживання таких кальок з американського варіанту англійської (американізми), з російської (русизми) та інших мов (полонізми, германізми, галізми тощо) слід вважати помилками. Винятком із цієї норми є пряма мова персонажів у популярному та художньому видах літератури.

• Чужомовні імена й прізвища слід перекладати за таким принципом: записати фонетичну вимову в мові-оригіналі (наприклад, прийнятими МФА [Міжнародною фонетичною асоціацією] знаками транскрибування), позначити отримані звуки максимально схожими за звучанням літерами українського алфавіту, а далі записати це ім'я та прізвище в повідомленні. Поряд із транскрибованим іменем і прізвищем у круглих дужках слід подати прізвище й ім'я мовою оригіналу (крім східних мов та мов, що користуються ієрогліфічними алфавітами).

Ця норма допускає винятки для традиційно прийнятих варіантів перекладу часто-вживаних прізвищ та імен.

• Якщо необхідно подати чужомовний текст українською мовою (літерами кири­личного алфавіту), слід застосовувати міжнародні правила транслітерування.

Потреба в транслітеруванні може виникнути під час запису в україномовному повідомленні тексту однією з мов, що користуються арабським алфавітом (наприклад, бібліографічного опису). У такому випадку слід користуватися прийнятими міжнародною організацією по стандартизації (180) правилами. Якщо прямий варіант транслітерування відсутній (арабсько-кириличний), слід користуватися найближчим (наприклад, арабсько-латинським).

18) Видавничі норми редагування дат і часу дня.

Характеристика норм для основного простого тексту. Норми редагування чисел і знаків: кількісні числівники, порядкові числівники, числівники у складних іменниках і прикметниках, знаки в тексті. Норми редагування дат і часу дня: правила датування фактів, форма написання дат і періодів, позначення часу дня.

У повідомленнях числа можуть бути вказані словами (кількісними чи порядковими числівниками) або цифрами (арабськими чи римськими). Для їх контролю слід використовувати такі норми.

• Кількісні числівники в межах від нуля до дев'яти включно, біля яких нема одиниць вимірювання, слід подавати у словесній формі.

Приклад. На вулиці стояло три машини.

Кількісні числівники десять і далі в художньому, публіцистичному й дитячому видах літератури слід записувати словами, а в інших видах (офіційний, науковий, популярний, інформаційний, виробничий, навчальний, довідковий) — цифрами¹. Винятком для художнього, публіцистичного та дитячого видів літератури може бути лише той випа­док, коли біля кількісних числівників стоять одиниці вимірювання, наприклад: 5р.; 235 т; 2347 осіб; 20 л; 8 га. Ще одним винятком є той випадок, коли в офіційному, науковому, популярному, інформаційному, виробничому, навчальному й довідковому стилях мова йде про одну й ту ж величину, яка має значення від одиниць — до десятків і т. д. (у цьому випадку цифри від одиниці до дев'яти також пишуть цифрами).

• Коли абзаци чи речення зв'язного тексту починаються з кількісного числівника, то його слід подавати в словесній формі.

Приклад. Дванадцять годин між телефонними станціями не було зв'язку (неправильно було б писати: 12 годин між телефонними станціями не було звязку).

• Між цілою та десятковою частинами числа слід ставити кому¹. У текстах програм, згідно з прийнятими в мовах програмування стандартами, слід ставити крапку. Числа одне від одного слід відділяти крапкою з комою. У цифрових даних, що включають більше п'яти цифр зліва і справа від коми, після кожних трьох цифр слід ставити пробіл.

Винятком щодо пробілу є лише той випадок, коли цифри є літерними константами (патент № 725364).

Приклад. 13 456,789; 123,456 789; 76865 л; 46 532,5 кг.

• Порядкові числівники нульовий—дев'ятий у тексті слід писати словами. Порядкові числівники більше дев'яти наводять у тексті у формі цифр із нарощенням.

Нарощення повинно складатися з однієї літери (коли закінчення має дві голосні, приголосну чи -й) або двох літер (коли закінчення має приголосну й голосну).

Приклад. 22-ї камери, І 6-й рік, 70-х років, 5-та річниця, 3-тя редакція.

Якщо кілька порядкових числівників ідуть один за одним, то літерне нарощення додають лише до останнього числівника.

Приклад. 13,14,15 і 21-й саджанці.

Винятки, коли нарощення не ставлять: а) порядкові числівники, які стоять після іменника, наприклад: у формулі (18), частина 3, таблиця 17, у розділі 10; б) порядкові числівники, що стоять у датах, наприклад: 24 серпня 1991 р.; в) римські цифри.

• Вживати арабські чи римські цифри слід згідно з традицією.

Приклад. XII Олімпійські ігри, Сигізмунд III.

• Складні прикметники, першою частиною яких є числівник, а другою — одиниці вимірювання, проценти, градуси тощо в художній, публіцистичній та дитячій літературі слід писати словами.

Приклад. Столітній ювілей, десятиградусний мороз (виняток: надто велика довжина слова, наприклад: тристасімдесятигіятиріччя). У науковій та технічній літературі першу частину слова слід заміняти цифрами, наприклад: 99-процентний, 10-градусний, 42-кілометровий. Недопустимими є цифрово-знаково-літерні комбінації типу 10%-й.

• Числа, що входять в один ряд, повинні мати одну й ту ж розмірність.

Приклад. 125,35; 125,40; 125,20 (помилковим є такий варіант запису того ж ряду: 125,35; 125,4; 125,205).

• Дати слід писати за такими шаблонами:

— у науковому, виробничому, інформаційному та довідковому видах літера­тури: 1.02.1997р.;

— в офіційному, навчальному та публіцистичному видах літератури: 1 лютого 1997 р.

— у художньому виді літератури допустимим є подання дати словами: Було двадцять друге червня тисяча дев'ятсот сорок першого року....

Помилковим є написання дати за допомогою арабських та римських літер одночасно та інших розділювачів (1/11-97).

Роки, що не збігаються з календарними, слід подавати за таким шаблоном: 1997/98 навчальний рік; 1996/97 бюджетний рік.

Під час редагування дат слід враховувати, що деякі країни мають спеціальні стандарти щодо їх написання¹. Це треба мати на увазі при опрацюванні перекладної літератури.

• Позначення десятиліть і століть слід подавати за таким шаблоном: у 20-тіроки
XIXст....; у V—VIII століттях...; у IX—Xст

Помилковими слід вважати варіанти з повтореннями: у 20-тірр....; у У—УІІІст.ст....; XIII і XIV вв.

• Числові інтервали слід оформляти за таким шаблоном: 10... 16 кеглі, 36—44роз­міри, 20-30 мм залежно від компактності видання.

19) Композиційна структура повідомлення.

Композиція як системно-структурна організація твору. Характеристика компонентів композиції: композиційні одиниці, композиційні зв’язки. Класифікація композиційних зв’язків: за формою (послідовність, підпорядкованість, незалежність, перехрещення), за семантичним наповненням (часові, причиново-наслідкові, класифікаційні).

Композиційна структура як сукупність композиційних одиниць, об’єднаних композиційними зв’язками. Види композиційної структури: оповідна, описова, наукова, діалогічна, ієрархічна, архівна, циклічна, вкладена, гіпертекстова, комбінована. Одномірна і двомірна структури композиції. Типологія оповідної композиції: пряма хронологічна, зворотна хронологічна, одночасова багатосюжетна (“паралельна”), багаточасова, змішана хронологічна.

Специфіка описової композиції, її відмінність від оповідної; типи описів: аналітичний, синтетичний, аналітико-синтетичний. Залежність наукової композиційної структури від будови доведення; сутність і структура доведення: теза, база, сукупність аргументів; форми наукової композиції: індуктивна, дедуктивна, індуктивно-дедуктивна. Особливості діалогової композиції. Показники ієрархічної композиції. Специфіка використання архівної композиції.

Характеристика циклічної композиції. Обмеження вкладеної композиції. Гіпертекстова композиція як панівний тип Інтернет-повідомлень. Основні типи композиційних шаблонів: триблочний, “перевернута піраміда”, інтерв’ю, алфавітний, дипломатичний, наказу, реферативний, енциклопедичний, дисертаційний.

Особливості застосування методів контролю. Положеннєві, шаблонні, структурні методи як основні методи контролю композиції. Контроль різних за обсягом повідомлень.

Логічність композиції як редакційна умова. Логічні правила ділення поняття як засіб перевірки логічності композиції: обґрунтованості ділення, співрозмірності, взаємовиключення, безперервності ділення.

Рубрикація як контроль повідомлень великого обсягу. Робочий зміст повідомлення. Дрібність рубрикації. Ступені рубрикації. Підпорядкованість рубрик. Різновиди рубрик та їх вибір. Нумерація рубрик. Зміст і словесна форма рубрик.

20) Особливості наукової композиційної структури.

Композиція як системно-структурна організація твору. Характеристика компонентів композиції: композиційні одиниці, композиційні зв’язки. Класифікація композиційних зв’язків: за формою (послідовність, підпорядкованість, незалежність, перехрещення), за семантичним наповненням (часові, причиново-наслідкові, класифікаційні).

Композиційна структура як сукупність композиційних одиниць, об’єднаних композиційними зв’язками. Види композиційної структури: оповідна, описова, наукова, діалогічна, ієрархічна, архівна, циклічна, вкладена, гіпертекстова, комбінована. Одномірна і двомірна структури композиції. Типологія оповідної композиції: пряма хронологічна, зворотна хронологічна, одночасова багатосюжетна (“паралельна”), багаточасова, змішана хронологічна.

Специфіка описової композиції, її відмінність від оповідної; типи описів: аналітичний, синтетичний, аналітико-синтетичний. Залежність наукової композиційної структури від будови доведення; сутність і структура доведення: теза, база, сукупність аргументів; форми наукової композиції: індуктивна, дедуктивна, індуктивно-дедуктивна. Особливості діалогової композиції. Показники ієрархічної композиції. Специфіка використання архівної композиції.

Характеристика циклічної композиції. Обмеження вкладеної композиції. Гіпертекстова композиція як панівний тип Інтернет-повідомлень. Основні типи композиційних шаблонів: триблочний, “перевернута піраміда”, інтерв’ю, алфавітний, дипломатичний, наказу, реферативний, енциклопедичний, дисертаційний.

Особливості застосування методів контролю. Положеннєві, шаблонні, структурні методи як основні методи контролю композиції. Контроль різних за обсягом повідомлень.

Логічність композиції як редакційна умова. Логічні правила ділення поняття як засіб перевірки логічності композиції: обґрунтованості ділення, співрозмірності, взаємовиключення, безперервності ділення.

Рубрикація як контроль повідомлень великого обсягу. Робочий зміст повідомлення. Дрібність рубрикації. Ступені рубрикації. Підпорядкованість рубрик. Різновиди рубрик та їх вибір. Нумерація рубрик. Зміст і словесна форма рубрик.

21) Характеристика оповідної композиційної структури.

Оповідна композиційна структура: пряма хронологічна, зворотна хронологічна, (одночасова багатосюжетна, багаточасова), змішана хронологічна.

Композиція як системно-структурна організація твору. Характеристика компонентів композиції: композиційні одиниці, композиційні зв’язки. Класифікація композиційних зв’язків: за формою (послідовність, підпорядкованість, незалежність, перехрещення), за семантичним наповненням (часові, причиново-наслідкові, класифікаційні).

Композиційна структура як сукупність композиційних одиниць, об’єднаних композиційними зв’язками. Види композиційної структури: оповідна, описова, наукова, діалогічна, ієрархічна, архівна, циклічна, вкладена, гіпертекстова, комбінована. Одномірна і двомірна структури композиції. Типологія оповідної композиції: пряма хронологічна, зворотна хронологічна, одночасова багатосюжетна (“паралельна”), багаточасова, змішана хронологічна.

Специфіка описової композиції, її відмінність від оповідної; типи описів: аналітичний, синтетичний, аналітико-синтетичний. Залежність наукової композиційної структури від будови доведення; сутність і структура доведення: теза, база, сукупність аргументів; форми наукової композиції: індуктивна, дедуктивна, індуктивно-дедуктивна. Особливості діалогово композиції. Показники ієрархічної композиції. Специфіка використання архівної композиції.

Характеристика циклічної композиції. Обмеження вкладеної композиції. Гіпертекстова композиція як панівний тип Інтернет-повідомлень. Основні типи композиційних шаблонів: триблочний, “перевернута піраміда”, інтерв’ю, алфавітний, дипломатичний, наказу, реферативний, енциклопедичний, дисертаційний.

Особливості застосування методів контролю. Положеннєві, шаблонні, структурні методи як основні методи контролю композиції. Контроль різних за обсягом повідомлень.

Логічність композиції як редакційна умова. Логічні правила ділення поняття як засіб перевірки логічності композиції: обґрунтованості ділення, співрозмірності, взаємовиключення, безперервності ділення. Рубрикація як контроль повідомлень великого обсягу. Робочий зміст повідомлення.

Дрібність рубрикації. Ступені рубрикації. Підпорядкованість рубрик. Різновиди рубрик та ївибір. Нумерація рубрик. Зміст і словесна форма рубрик.

Визначення композиції та її рівні. У композицію входять компоненти двох видів — композиційні одиниці (фрагменти тексту певної довжини) і композиційні зв 'язки. Але композиція — це не хаотично розкидані вказані два види компонентів. Композиція — це упорядковано розташовані композиційні одиниці, об'єднані композиційними зв'язками в одне ціле. Композиційні одиниці (без їх конкретного наповнення) та зв'язки між ними утворюють композиційну структуру повідомлення.

Композиційними одиницями в повідомленні виступають такі фрагменти тексту: речення, надфразні єдності, підпідрозділи (параграфи), підрозділи, розділи (блоки), частини, томи. Відповідно, у композиційній структурі виділяють рівні речень, над­фразних єдностей, підпідрозділів, підрозділів, розділів, частин і томів¹.

Проте наявність такої кількості рівнів і відповідних їм одиниць композиції (томів, частин, розділів, підрозділів, підпідрозділів, НФЄ, речень) зовсім не означає, що всі вони обов'язково повинні бути в кожному повідомленні. Конкретні реалізації композиції, як правило, охоплюють від двох до п'яти рівнів. Як мінімум, обов'язковим у повідомленні є лише один найнижчий рівень — рівень речень.

Дві композиційні одиниці одного рівня вважають композиційно зв'язаними, якщо в них є спільні елементи. Композиційні зв'язки, в які вступають між собою одиниці, можна класифікувати за формою (послідовність, підпорядкованість, незалежність, перехрещення тощо) і семантичним наповненням (зв'язки часові, причиново-наслідкові, класифікаційні; події, пов'язані участю в них однієї дійової особи; характеристики, пов'язані з одним і тим самим об'єктом, тощо). Приклад графічного зображення найпростішої композиції² подано на рис. 5-5.

Види композиційної структури. У літературі, присвяченій редагуванню, виділяють такі три традиційні види композиції: оповідна, описова і наукова. Проте така класифікація є, безумовно, неповною. До цих трьох видів слід обов'язково додати ще діалогову, вкладену, циклічну, вкладену, циклічну, ієрархічну та архівну композицію.

В античні часи навіть наукові трактати писали у формі діалогів; тепер діалогову композицію застосовують не лише в драматургічних творах, а й у публіцистичних (інтерв'ю), причому особливо широко. Неабиякого розповсюдження набула й ієрархічна композиція (її дуже широко використовують при готуванні, наприклад, наукових, виробничих та ділових повідомлень). Архівний вид композиції постійно застосовують у будь-яких виданнях довідкової літератури (словники, енциклопедії, тематичні довідники).

Повідомлення семи перелічених видів композиції (оповідний, діалоговий, вкла­дений, циклічний, описовий, науковий та ієрархічний) призначені, як правило, для їх наскрізного читання реципієнтами. Архівний вид призначений для вибіркового читання. Композиції всіх восьми видів мають лінійну (одномірну) структуру і є традиційними.

Останнім часом з'явилися повідомлення нетрадиційного виду, які мають не лінійну, а двомірну структуру (наприклад, підручники з програмованого навчання, працюючи з якими реципієнти можуть переходити до будь-якої частини повідомлення залежно від ступеня засвоєння ними попереднього матеріалу). Такий тип композиції називають гіпертекстовим. Його дуже широко використовують не лише в паперових виданнях, айв електронних, наприклад у виданнях на оптичних дисках чи у світовій комп'ютерній мережі Інтернет.

22) Характеристика описової композиційної структури.

Види композиційної структури. У літературі, присвяченій редагуванню, виділяють такі три традиційні види композиції: оповідна, описова і наукова. Проте така класифікація є, безумовно, неповною. До цих трьох видів слід обов'язково додати ще діалогову, вкладену, циклічну, вкладену, циклічну, ієрархічну та архівну композицію.

Описова композиційна структура. В описах виділяють дві складові: загальний опис об’єкта (наприклад, його означення) і опис його окремих елементів. Стосовно розташування цих складових розрізняють три типи описів: а) аналітичний (опис окремих елементів об’єкта; його загальний опис); б) синтетичний (загальний опис об’єкта; опис його окремих елементів); в) аналітично-синтетичний (короткий загальний опис об’єкта; опис його окремих елементів; повний загальний опис).

Композиція як системно-структурна організація твору. Характеристика компонентів композиції: композиційні одиниці, композиційні зв’язки. Класифікація композиційних зв’язків: за формою (послідовність, підпорядкованість, незалежність, перехрещення), за семантичним наповненням (часові, причиново-наслідкові, класифікаційні).

Композиційна структура як сукупність композиційних одиниць, об’єднаних композиційними зв’язками. Види композиційної структури: оповідна, описова, наукова, діалогічна, ієрархічна, архівна, циклічна, вкладена, гіпертекстова, комбінована. Одномірна і двомірна структури композиції. Типологія оповідної композиції: пряма хронологічна, зворотна хронологічна, одночасова багатосюжетна (“паралельна”), багаточасова, змішана хронологічна.

Специфіка описової композиції, її відмінність від оповідної; типи описів: аналітичний, синтетичний, аналітико-синтетичний. Залежність наукової композиційної структури від будови доведення; сутність і структура доведення: теза, база, сукупність аргументів; форми наукової композиції: індуктивна, дедуктивна, індуктивно-дедуктивна. Особливості діалогово композиції. Показники ієрархічної композиції. Специфіка використання архівної композиції.

Характеристика циклічної композиції. Обмеження вкладеної композиції. Гіпертекстова композиція як панівний тип Інтернет-повідомлень. Основні типи композиційних шаблонів: триблочний, “перевернута піраміда”, інтерв’ю, алфавітний, дипломатичний, наказу, реферативний, енциклопедичний, дисертаційний.

Особливості застосування методів контролю. Положеннєві, шаблонні, структурні методи як основні методи контролю композиції. Контроль різних за обсягом повідомлень.

Логічність композиції як редакційна умова. Логічні правила ділення поняття як засіб перевірки логічності композиції: обґрунтованості ділення, співрозмірності, взаємовиключення, безперервності ділення. Рубрикація як контроль повідомлень великого обсягу. Робочий зміст повідомлення.

Дрібність рубрикації. Ступені рубрикації. Підпорядкованість рубрик. Різновиди рубрик та ївибір. Нумерація рубрик. Зміст і словесна форма рубрик.

23) Характеристика архівної і гіпертекстової композиційних структур.

Архівна композиційна структура найчастіше використовують у довідковій літературі — словниках, енциклопедіях, довідниках (телефонних, адресних), каталогах тощо. Крім того, архівний тип композиції широко використовують в апаратах видань – покажчиках (предметних, іменних), списках літератури тощо. Знаючи позначення (ім’я) композиційної одиниці (слово, прізвище, назву деталі) та алфавіт, кожен реципієнт може вирахувати місце розташування (адресу) та розшукати її в повідомленні.

Гіпертекстова композиція на сьогодні – це панівний тип Інтернет-повідомлень.

Композиція як системно-структурна організація твору. Характеристика компонентів композиції: композиційні одиниці, композиційні зв’язки. Класифікація композиційних зв’язків: за формою (послідовність, підпорядкованість, незалежність, перехрещення), за семантичним наповненням (часові, причиново-наслідкові, класифікаційні).

Композиційна структура як сукупність композиційних одиниць, об’єднаних композиційними зв’язками. Види композиційної структури: оповідна, описова, наукова, діалогічна, ієрархічна, архівна, циклічна, вкладена, гіпертекстова, комбінована. Одномірна і двомірна структури композиції. Типологія оповідної композиції: пряма хронологічна, зворотна хронологічна, одночасова багатосюжетна (“паралельна”), багаточасова, змішана хронологічна.

Специфіка описової композиції, її відмінність від оповідної; типи описів: аналітичний, синтетичний, аналітико-синтетичний. Залежність наукової композиційної структури від будови доведення; сутність і структура доведення: теза, база, сукупність аргументів; форми наукової композиції: індуктивна, дедуктивна, індуктивно-дедуктивна. Особливості діалогово композиції. Показники ієрархічної композиції. Специфіка використання архівної композиції.

Характеристика циклічної композиції. Обмеження вкладеної композиції. Гіпертекстова композиція як панівний тип Інтернет-повідомлень. Основні типи композиційних шаблонів: триблочний, “перевернута піраміда”, інтерв’ю, алфавітний, дипломатичний, наказу, реферативний, енциклопедичний, дисертаційний.

Особливості застосування методів контролю. Положеннєві, шаблонні, структурні методи як основні методи контролю композиції. Контроль різних за обсягом повідомлень.

Логічність композиції як редакційна умова. Логічні правила ділення поняття як засіб перевірки логічності композиції: обґрунтованості ділення, співрозмірності, взаємовиключення, безперервності ділення. Рубрикація як контроль повідомлень великого обсягу. Робочий зміст повідомлення.

Дрібність рубрикації. Ступені рубрикації. Підпорядкованість рубрик. Різновиди рубрик та ївибір. Нумерація рубрик. Зміст і словесна форма рубрик.

24) Особливості діалогової і вкладеної композиційної структури.

Діалогова композиція.

Для цієї композиції характерно те, що кілька (2,3,4... к) учасників (А, В, С, В...) комунікативного акту виголошують по одній репліці, а далі комунікативний акт послідовно (лише у прямій хронології) повторюють п разів (11-7).

Композиція зі строго визначеним порядком виголошення реплік учасників комуні­кативного акту не є обов'язковою. Учасники можуть подавати репліки й хаотично. Це певним чином залежить від їх кількості: чим вона більша, тим хаотичнішим може бути порядок виголошення реплік. Іноді перед початком діалогу подають опис учасників кому­нікативного акту.

Приклад. Надзвичайно поширеним цей тип композиції був у античні часи (саме так античні вчені компонували наукові трактати). У наш час діалогова структура властива драматургічним творам, деяким діловим документам (протоколам, звітам;, публіцистичним матеріалам (інтерв'ю для радіо, телебачення й газет).

Діалогова композиція, як і оповідна, може бути як без прогалин (наприклад, інтерв'ю), так і з прогалинами у часі (драматичні твори).

Вкладена композиція.

Суть вкладеної композиції полягає в тому, що композиційні одиниці повідомлення вкладають одну в другу за принципом російської національної іграшки "матрьошки" (рис. 11-8).

Сюжет 1

Сюжет 2

Сюжет З

Сюжет п

Вкладену композицію використовують порівняно рідко, проте вона надає творові певної екзотичності. Типовим прикладом такої композиції можуть виступати деякі казки В. Гауфа.

Звичайно, основним обмеженням такої композиції виступає ступінь вкладеності одних сюжетів в інші. Це ставить певні освітні вимоги перед реципієнтами, щодо можливості сприймати таку композицію.

25) Характеристика циклічної та ієрархічної композиційних структур.

Циклічна композиція.

Суть циклічної (кільцевої) композиції полягає в тому, що окремі композиційні одиниці повідомлення весь час повторюються, додаючи при кожному повторенні якийсь новий елемент (рис. 11-9). У такий спосіб, сюжет, незважаючи на лінійне розташування композиційних одиниць, розгортається ніби за колом: він весь час повторюється, додаючи при кожному новому циклі щось нове, а після певного циклу — завершується.

Основною характеристикою циклічної композиції є кількість циклів (повторень композиційної одиниці).

Типовим прикладом циклічної композиції є твір І. Франка "Казка про ріпку". В цій казці основна дія (виривання ріпки) повторюється сім разів, проте кожен раз з додаванням ще однієї дійової особи, кількість яких зростає щораз на одну від однієї до семи.

Циклічний вид композиції властивий, як правило, дитячим та фольклорним повідомленням. Для дитячої літератури це зумовлено тим, що в циклічній композиції ті елементи повідомлення, які повторюються, реципієнти (діти) краще запам'ятовують. Для фольклору це зумовлено тим, що письма в давні часи не було, проте потреба передавати інформацію (фольклор) існувала, а найкращим способом запам'ятовування були повторення, зокрема циклічні.

Ієрархічна композиція.

При ієрархічній будові кожну композиційну одиницю (рис. 11-10) позначають індексним кодом (див. способи нумерації в розділі 11.6).

Ієрархічну композицію характеризують такими показниками:

— максимальна кількість композиційних рівнів;

— середня кількість композиційних рівнів, тобто середня кількість рівнів від вер­шини дерева до найдальшої композиційної одиниці для всіх гілок дерева;

— максимальна кількість композиційних одиниць на одній гілці дерева;

Повідомлення.

6.1.1 6.1.2 6.1.3 6.1.4 6.3.1 6.3.2 6.3.3 6.3.4

Рис. 11-10. Ієрархічна композиція

— середня кількість композиційних одиниць на всіх гілках дерева одного и того ж рівня (ступінь "галуження" гілки дерева);

— середня кількість композиційних одиниць на всіх гілках дерева усіх рівнів. Ієрархічна композиція виникла і почала розвиватися порівняно недавно наприкінці

XIX—на початку XX ст.). Зараз ієрархічна композиція набула надзвичайної популярності і її широко використовують у науковій, технічній, діловій та інформаційній літературі.

26) Класифікація тем повідомлення.

Розмаїття визначень теми твору. Текстологічний погляд: тема як відображення у творі актуального факту дійсності, що є основою змісту твору. Діяльнісний погляд: тема як система фактів, вибір яких зумовлений сферою потреб і мотивів автора і читача, метою висловлювання і сприймання, мовною ситуацією. Психологічний погляд: тема як понятійна система, що формується на етапі виникнення задуму автора чи розуміння твору. Формальний погляд: тема як денотатна система і структура твору, де вибір кожної мовної одиниці семантично зумовлений.

Класифікація тем: за ступенем важливості (початкова, похідна, вихідна), за кількісним виявом (основна, побічна), за суб’єктом виділення з твору (авторська, читацька). Типологія похідних тем: категоріально-понятійні, побічно-асоціативні. Різновиди категоріально- понятійної теми: макротема і підтема (субтема). Різновиди побічно-асоціативної теми: суміжні, ланцюгові, паралельні.

Тематичне відхилення як наслідок побічної асоціації читача. Різновиди тематичних відхилень: контрольовані, неконтрольовані, експліцитні (явні), неекспліцитні. Неконтрольовані тематичні відхилення як основа неоднорідних тематичних структур.

Тематична організація твору: однотемна і багатотемна. Тематично однорідна (тематично цілісна) і тематично неоднорідна (тематично розірвана) структури твору. Тематично аморфна структура як різновид тематично неоднорідної текстової структури. Зв’язки в тематично однорідній структурі: основний, субтематичний, макротематичний. Зв’язки в тематично неоднорідній структурі: асоціативний формальний, асоціативний змістовий. Різновиди асоціативно-змістового зв’язку: ситуативний, предикативний.

27) Різновиди тематичної організації твору.

Тематична організація твору: однотемна і багатотемна. Тематично однорідна (тематично цілісна) і тематично неоднорідна (тематично розірвана) структури твору. Тематично аморфна структура як різновид тематично неоднорідної текстової структури. Зв’язки в тематично однорідній структурі: основний, субтематичний, макротематичний. Зв’язки в тематично неоднорідній структурі: асоціативний формальний, асоціативний змістовий. Різновиди асоціативно-змістового зв’язку: ситуативний, предикативний.

28) Сутність і різновиди тематичного відхилення.

Тематичне відхилення – це наслідок побічної асоціації читача. Різновиди тематичних відхилень: контрольовані, неконтрольовані, експліцитні (явні), неекспліцитні. Неконтрольовані тематичні відхилення є основою неоднорідних тематичних структур.

Тематичне відхилення як наслідок побічної асоціації читача. Різновиди тематичних відхилень: контрольовані, неконтрольовані, експліцитні (явні), неекспліцитні. Неконтрольовані тематичні відхилення як основа неоднорідних тематичних структур.

29) Логіка тематичного відбору фактів, її типові порушення.

Факт у структурі журналістського тексту. Факт як відображення у свідомості дійсності різного рівня узагальнення і предметного змісту. Якісні характеристики фактів: правдивість, типовість, соціально-політична значимість, ідейність, точність, доречність. Поняття обся фактажу. Класифікація фактів: за функцією (вхідні, деталізуючі, вихідні, посилкові); заджерелом використання (авторські, факти-цитати). Види деталізуючих фактів: аргументативні та ілюстративні.

Фактологічний матеріал як сукупність опорн