Зародження мистецтва у добу первісного суспільства

Нахил до художньої діяльності людина виявила на зорі свого існування. Творчість стала для неї могутнім засобом пізнання навколишнього світу, важливим фактором розвитку.
Перші кроки образотворчого мистецтва припадають на епоху пізнього палеоліту (від грецького «палеос» — давній і «літос» — камінь), тобто на пізній період давньокам'яного віку. У періоди кам'яного віку так звані Оріньяк (40—ЗО тисячоліття до н. е.), Солютре (ЗО—15 тисячоліття до н. е.), Мадлен (15—10 тисячоліття до н. е.) первісні люди залишали свої уявлення про реальний світ на скелях і стінах печер у вигляді малюн-ків, у різьбленні по каменю і кістці, у рельєфах і круглій скульптурі.
До найдавніших зображень належать відбитки людських рук, контурні малюнки тварин (зокрема, оленя, бика, коня, ведмедя), а також перепле-тення хвилястих ліній — «макарони». Культура оріньякського періоду представлена і першими пам'ятниками круглої скульптури.
В епоху Солютре спостерігається певний прогрес у художньому пізнан-ні світу. Постаті тварин малюються більш чітко й впевнено. Високого ми-стецького рівня досягають розписи в печерах Фон де Гом (Франція), Кастільйо (Іспанія).
Розквіт мистецтва палеоліту припадає на епоху Мадлен. Первісні ху-дожники малюють коней, що скачуть, чорних биків, корів з телятами, по-ранених бізонів і носорогів. Найбільш відомі розписи цього періоду знахо-дяться в печерах Альтаміра (Іспанія), Ласко, Комбарель (Франція) та інших.
Новий етап розвитку первісного мистецтва спостерігається в пам'ятках середньокам'яного віку — мезоліту (10—7 тисячоліття до н. е.). У цей час людина винайшла лук і стріли.
Наскельне мистецтво мезоліту дає яскраві зразки багатофігурних ди-намічних сцен: військових дій, колективного полювання, збирання меду тощо.
Новокам'яна епоха, або неоліт (6—4 тисячоліття до н. е.),— наступний, більш високий етап у розвитку людства. У цей період виникав тваринницт-во, землеробство, гончарство.
З епохи неоліту залишилися малюнки, висічені на скелях, які зобра-жують різних звірів; надалі розвивається скульптура; стає популярним оздоблення домашнього начиння. До найбільш яскравих прикладів худож-ньої культури даного періоду належать наскельні зображення в районі ріки Ангари, в Узбекистані, Іспанії та інших місцях.
Шедевром неоліту вважається трипільська культура (верхня течія Дні-пра), характерною особливістю якої в інтенсивний розвиток круглої скульптури й кераміки. Трипільський посуд щедро оздоблений геометрич-ним орнаментом.
У наступний період — епоху міді — бронзи — створюються мегалітичні (з великих каменів) споруди. Ці пам'ятники за будовою і формою поділя-ються на три типи: менгіри — вертикально встановлені камені, які іноді утворюють алеї; дольмени — кам'яні брили, поставлені вертикально і пере-криті плитою (вони дещо нагадують житло); кромлехи — кола з верти-кально розміщених каменів. Мегалітичні споруди деякі вчені пов'язують з поховальним культом.
Залізний вік (2—1 тисячоліття до н. е.) е останнім етапом розвитку первісного мистецтва. У цей період почався процес розкладу первіснооб-щинного ладу. На території СРСР знайдено велику кількість пам'яток скіфської культури, в Західній Європі — гальштатської..

10. Первісні релігійні вірування мали характер практичний, домашній і господарський, необхідний людині на кожному кроці життя. За характером ці вірування були натуралістичного спрямування, тісно пов’язані з навколишнім світом. Людина прагнула бути в єдності і найкращих стосунках з природою, оскільки вона на кожному кроці переконувалась у своїй залежності від неї. Тому в первісних релігіях відображено шанобливе ставлення людини до навколишнього сере- довища – перш за все, до сонця, води, землі, дерев тощо, а особливо до тварин і птахів. Найбільш розповсюдженою й універсальною формою релігійних вірувань є анімізм – (з лат. – дух, душа) – віра в загробне життя і культ предків, а також віра в існування і переселення духів. Анімістичні вірування пов’язані з одухотворенням природи, з повагою до охоронних духів домашнього вогнища. 31 Віра в існування різного роду духовних істот отримала своє вира- ження в тому, що предмети, що володіють душею, стали розглядатися як одушевлені, як фетиші. Віра в надприродну силу неживих предметів, які виступали посередниками між людьми і богами, отримала назву фетишизм – (з фр. – ідол, талісман). У кожній релігії є елемент фети- шизму, наприклад поклоніння іконам, святим, оберегам. У первісній культурі єдність людини з природою і ототожнення її з різними проявами прийняла форму тотемізму, тобто переконаності в те, що кожна група людей походить від якої-небудь тварини або рослини (тотема) і перебуває з ними в родинних стосунках. Тотемізм був широко розповсюджений у Єгипті, Індії, Австралії. Рід мав назву свого тотема і вірив, що знаходиться з ним у кровному спорідненні. У цілому тотемізм був ідеологічним відображенням зв’язку роду з природним середовищем і сприймався в єдино зрозумілій формі родства. Ще однією давньою формою первісних вірувань є магія. У її основі лежить віра в надприродний зв’язок між реальними об’єктами чи діями. А оскільки первісна людина не відрізняла смисловий зв’язок від причинного, то була переконана, що можна впливати на речі за допомогою містичної сили. Ранні форми релігії включали в себе не тільки фантастичні уявлення (віри), але й священні дії – ритуали, які могли проводити лише особливо посвячені люди – старійшини, жриці, шамани. Завдяки провадженню ритуалу, закладались основні традиції, акумулювалась людська пам’ять. Ритуал виступав головною формою суспільного розвитку людини. З нього пізніше сформувалась господарсько-еконо- мічна, духовно-релігійна та суспільна діяльність. Разом з міфологією і релігійними віруваннями у давньої людини формувалася здатність до художньо-образного сприйняття і відо- браження дійсності. Найбільш значним проявом був наскальний живопис, який слугував засобом вираження космологічних міфів. Міфологічні уявлення давніх слов’ян. У культурі древніх слов’ян центральне місце займала язичницька релігія. Язичництво – це рання форма релігійного освоєння світу. Язич- ницькі релігії є багатобожжям. Як і в інших народів, формування релі- гійних уявлень давньослов’янського народу пройшло певну еволюцію [17]. На першому етапі головними об’єктами були Мати-Земля, вода, ліси, гаї, злі (упирі) і добрі (берегині) духи, що керують стихіями (водними 32 джерелами, лісами і тощо). Шанували й боялися домовиків, лісовиків, водяних, русалок. Захистити себе намагалися за допомогою оберегів, амулетів, замовлянь. На другому етапі склався культ предків, сім’ї і домівки. Шанували Рода – творця Всесвіту і Рожаниць – богинь родючості. Вірили у потой- бічний світ. На третьому – склався великий пантеон божеств, різною мірою популярних у різних місцевостях. Особливими вважались: Перун – громовержець; Сварог – бог небесного вогню; Даждьбог – бог світла і сонця, той хто віддавав всі блага; Стрибог – бог вітру;. Релігійні вірування і міфологія стародавніх слов’ян стали культурним полем, на ґрунті якого поширювалось християнство, запроваджене в Київській Русі.