Поняття культури: історія терміну і сучасні визначення.

Культура як терміні і як поняття походить від лат. cultura і в перекладі означає обробку ґрунту, його культивування, тобто зміни в природі під впливом людини. Таким чином, первісно це стосувалося землеробської праці. Згодом термін почав уживатися в більш широкому 9 значенні. Уже Цицерон у "Тустуланських бесідах" (45 рік до н. е.) називає філософію "культурою душі". Саме в культурі мислення Цицерон вбачав шлях до розширення духовного світу людини [1; 4]. В епоху Середньовіччя (V, III ст.) культура усвідомлювалась не як виховання гармонії і порядку, а як подолання обмеженості і культивування духовності особистості. У цей час більш гостро виявлялася необхідність філософсько-теоретичного осмислення самого відношення між позалюдським, що існує споконвіку, та створеним якоюсь "вищою" силою – Богом, і плодами творчої діяльності людей. В епоху Відродження (XIV – XVII ст.) в якості головного творця культури розглядалась сама людина, тобто діяльна, вільна, творча особистість, рівна Богу. При цьому специфічно людське виступає як предмет відтворення, культивування, воно буде ніби зосереджене у минулому, ідеальному з погляду реалізації принципу людяності (humanitas). В епоху Нового часу (XVII ст.) сформувалось нове раціоналістичне трактування культури. Переконання, що вона є особливим способом і формою існування, знайшло відображення в працях німецького правознавця С. Пуффендорфа. Він розглядав культуру не тільки як процес удосконалення, а й як ступінь розвитку людини і суспільства. Класичне розуміння змісту терміна "культура" сформувалося в епоху Просвітництва (XVIII ст.) й стало синонімом інтелектуального, морального, естетичного, тобто розумного удосконалення людини в ході її історичної еволюції. У цьому значенні поняття "культура" переп- літалося з поняттям "цивілізація" [7]. У подальшому розвитку культурологічної думки в Європі цей спільний плід людської діяльності, як і сам її процес, позначався різними термінами – "цивілізація", "виховання", "створення", "формування". Ще у XVIII ст. вони вживалися як синоніми, а потім усе більш строго різнилися, через що предметом наукового обговорення було співвідношення змісту цих і дещо близьких до них понять "діяльність", "традиція", "суспільство" тощо. У даний час поняття "культура" налічує понад 500 визначень. Фахівці з теорії культури А. Кребер і К. Клакхон проаналізували і згрупували їх таким чином: описові, історичні, нормативні, ціннісні, структурні, символічні, ідеологічні, психологічні [3]. 10 Таке різноманіття перерахованих груп визначень підтверджує той факт, що культура є складним суспільним феноменом. Вона впливає на працю, побут, дозвілля, менталітет, спосіб життя як всього суспільства в цілому, так і окремої особистості. Розвиток культури тісно пов’язаний з прогресом людства, його перспективами. Засвоєння культури – це важлива запорука людської цивілізації, збереження загальнолюдських цінностей. Тому культуру можна розглядати як сукупність досягнень у суспільстві в результаті матеріального і духовного розвитку

Функції культури.

Культура як суспільно-історичне явище характеризується поліфункціональністю. Серед її функцій виділяються пізнавальна, інформативна, комунікативна, регулятивна, аксіологічна, світоглядна, а також виховна^[10].

· Пізнавальна функція культури фіксує досягнення людства в кожну суспільно-історичну епоху^[11], завдяки ній соціальні спільноти пізнають самі себе, свої суспільні потреби та інтереси, свої особливості й місце у світовій історії, формують своє ставлення до інших суспільних систем^[10].

· Інформативна функція виконує передачу, трансляцію нагромадженого соціального досвіду як за «вертикаллю» (від попередніх поколінь до нових), так і за «горизонталлю» — обмін духовними цінностями між народами^[10].

· Комунікативна функція полягає в передаванні історичного досвіду поколінь через механізм культурної спадкоємності та формуванні на цій підставі різноманітних способів і типів спілкування між людьми. Ця функція виконує роль збирача етнічних сил та фундатора народності й нації, забезпечуючи живий зв´язок поколінь та закладаючи фундамент для становлення і зростання духовного потенціалу кожної нації^[11].

· Регулятивна функція реалізується з допомогою певних норм, засвоєння яких необхідне кожному для успішної адаптації в суспільстві. Норми у формі звичаїв, традицій, обрядів, ритуалів слугують засобами пристосування цінностей до вимог життя в певному історичному вимірі^[11].

· Аксіологічна функція полягає у формуванні у людини певних ціннісних орієнтирів, моральних установок, культурних смаків людини. Вона виражає якісний стан культури.^[10].

· Світоглядна функція культури виявляється в тому, що вона синтезує в цілісну і завершену форму систему чинників духовного світу особи — пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінних, вольових. Формування світогляду, через який вона включається в різні сфери соціокультурної регуляції є основним методом культурного впливу на людину^[11].

· Виховна функція виражається в тому, що культура не лише пристосовує людину до природного та соціального середовища, сприяє її соціалізації, але й виступає ще й фактором саморозвитку людства. Засвоївши попередній досвід, людство не припиняє саморозвитку, а репродукує культуру, ставить перед собою нові життєві цілі для задоволення матеріальних і духовних потреб^[11].