Дефіцит проти достатку

“Попит і пропозиція” є загальноприйнятим ринковим співвідношенням, яке частково виражає як вартість ресурсу або товару співвідноситься з тим наскільки він є доступним і в якій кількості. Наприклад, діаманти з кількісної точки зору розглядаються як рідкісні, а отже вони мають вищу вартість ніж вода, яку в загальному можна знайти в достатку на планеті. Точно так само, певні людські вироби, якщо вони перебувають у невеликій кількості, є також об’єктом такої динаміки, навіть якщо сприйняття рідкісності культурно є суб’єктивним. Як наприклад, знаменитий художник за продаж єдиного живописного полотна може отримувати набагато більше його фактичної ресурсної

319 Це не є утопічною ідеєю оскільки сама базова статистична екстраполяція доводить ці значні покращення ефективності та виробничих потужностей на багатьох рівнях. Простим, хоч і не вичерпним в своїй мінливості прикладом є зношування «робочих годин» у промисловому виробництві на заводах. 8-годинний робочий день загальноприйнятий для праці людини може бути подовжений до 24-годинної тривалості роботи у випадку застосування машинної автоматизації. Цей грубий приклад показує яким чином може бути створено «достаток» основних товарів життєзабезпечення.

вартості (320).

З точки зору ринкової ефективності, загальний дефіцит є в цілому хорошим явищем. В той час як надмірний дефіцит є в дійсності дестабілізуючим як для промисловості так і для економіки в цілому («недостача»), найбільш оптимальним станом в межах якого може існувати ринкова система є певний вид збалансованого дефіцитного тиску, що означає гарантію попиту на виробництво та продаж. Знову ж таки, життєві потреби людей не беруться до уваги у цьому рівнянні.

Задоволення людських потреб у формі їжі, житла, умов низького стресу, необхідних для психічного здоров’я і таке інше є буквально чимось «зовнішнім» тут, тобто таким, що не має прямого взаємозв’язку з ринковою ефективністю. Задоволення людських потреб в прямому сенсі, знов таки, є неефективним виходячи з ринкової логіки оскільки воно усуває тиск дефіциту, що живить циклічне споживання. Іншими словами, для того, щоб живити цей тиск попиту існує потреба в дисбалансі, і цей дисбаланс може проявлятися в багатьох формах. Борг, наприклад, є формою нав’язаного дефіциту, яка ставить людину в положення при якому вона часто змушена погоджуватися на роботу, яка за своєю природою є більш «експлуатуючою», - це означає, що винагорода цієї людини (зазвичай у вигляді зарплати) у великій мірі є непропорційною до тієї, яка потрібна для того, щоб вести здоровий спосіб життя при її обставинах. В зв’язку з цим, боргова система сприяє певним формам ринкової ефективності, тому що вона є вигідною для роботодавців, оскільки збільшення рівня приватних боргів цілком природно надає можливість знижувати рівень зарплат (ефективність витрат).

Чим більше боргу мають люди, тим більш охоче вони будуть погоджуватися на роботу з низьким рівнем зарплати, а отже це буде створювати більше прибутку для власників бізнесу. Фактично, та сама логіка може застосовуватися до використання неконтрольованої законом праці на «потогінному виробництві» в країнах третього світу, яка часто «експлуатується» західними компаніями. Надмірна кількість робочих годин у поєднанні із сумнозвісними низькими зарплатами є загальнопоширеним явищем – при цьому ці люди буквально не мають іншого вибору, щоб вижити в своєму регіоні, часто через борги, що є результатом суворих мір (321).

Фактично, регулювання випуску грошей повністю базується на загальному дефіциті оскільки, як вже зазначалося раніше, всі гроші сьогодні створюються з боргів, і такі боргові гроші продаються на ринку у якості товарів через «позики», з додаванням кредитного відсотка, який створює прибуток для банків. При цьому, сама ця надбавка «кредитного відсотка», яка створює банківський прибуток не постачається в оборот разом з грошовою масою. Наприклад, якщо якась особа бере в позику 100 доларів і повинна заплатити 5% відсотків кредитної ставки, це означає, що ця особа повинна повернути назад 105 доларів. Але, в економіці де гроші створюються через позики, що є сьогоднішніми реаліями, в грошовий оборот постачається лише «сума основного боргу» ($100), а «борговий відсоток» ($5) в грошовий оборот не постачається.

Тому, величина створеного боргу завжди буде більшою за кількість грошей, що існують в обороті і які є необхідними для виплати цього боргу. Більше того, оскільки бідні верстви населення в загальному беруть більше позик, щоб заплатити за будинок, машину і таке інше, в порівнянні з багатими, які мають позитивне фінансове сальдо, то весь борговий тиск має тенденцію падати на нижчі класи, що в сумі створює нездоланні проблеми з боргами, а отже залишає дуже мало вибору. В цій моделі, банкрутства, наприклад, не є результатом якогось поганого ведення бізнесу – вони є невідворотним наслідком – це як грати в гру «хто перший сяде на стілець» (322).

320 Картина Едварда Мунка «Крик» продалася за 119 мільйонів доларів у 2012 році. Якщо ми б порівняли справжню вартість матеріалу для цієї роботи у його фізичній формі, то можна сказати, що вона була продана за приблизно 10-15 000 разів більшу вартість ніж матеріальна вартість фарби та полотна.

(http://www.huffingtonpost.co.uk/2012/05/03/edvard-munchs-the-scream-_n_1473129.html?ref=uk-culture)

321 Для довідок: Economic Chaos, Loans, Greece and Corporatocracy, John Perkins, 2011 (http://www.huffingtonpost.com/john-perkins/economic-chaos-loans-gree_b_901949.html)

Отже, повертаючись до головного питання, можна сказати, що реалії дефіциту в сучасній економічній системі є джерелом високої ефективності в ринковому сенсі, тому що якщо потреби людей будуть задовольнятися, або якщо люди зможуть задовольняти свої потреби без зовнішнього тиску нездоланного боргу, який продовжує підтримувати відсутність рівноваги – циклічне споживання, прибуток та ріст від цього постраждають. Наскільки підступним би це не здавалося для нашої інтуїції і всього людства, але реальністю є те, що такі позбавлення людей є насправді позитивною передумовою для роботи ринку.

Немає потреби говорити, що з точки зору технічної ефективності, розглядаючи людські створіння у якості біологічно-хімічних машин зі своїми універсальними базовими потребами в харчуванні, стабільності та іншими психологічно-соціологічними вимогами, які при відсутності їх задоволення, можуть стати результатом як фізичних та і психічних хвороб, ми повинні визнати, що людський та соціальний добробут розходяться з такою «логікою ринку» (323).

У якості останнього аргументу щодо цього питання, можна сказати, що ринок постійно потребує проблем для обслуговування. Фактично, можна в загальному стверджувати, що технічна неефективність є двигуном ринкової ефективності. Ринок не шукає вирішення проблем, оскільки це позбавляє його прибутку, а отже втрату грошових надходжень та обороту. Результатом цього частково є посилення спотворених стимулів до увіковічення або навіть створення проблем в загальному. Ще століття назад ідея продажі питної води в пляшках здалася б дивною враховуючи, що в загальному незабруднена вода була в достатку. В наші дні, поставка питної води є індустрією, яка щорічно отримує багато мільйонів доларів прибутку головним чином через проблему забруднення води внаслідок невідповідальної практики виробництва (324). Прибуток та робочі місця в цьому випадку пов’язані з цими реаліями технічної неефективності, які стосуються забруднення та знищення ресурсів, і які в свою чергу, знову ж таки, підвищують економічну ефективність ринку потрібну для підтримки циклічного споживання.

Висновок

Ринкова ефективність, загалом кажучи, проявляється на «макро» та «мікро» рівнях. В макроекономічних масштабах, все що посилює об’єм продажів, ріст або споживання, незалежно від того чи дійсно є на це попит або від того, що саме продається та купується розглядається у якості ефективного у даному контексті. На мікро рівні така ефективність приймає форму створення умов, які посилюють прибуток та зменшують витрати («ефективність витрат») зі сторони бізнесу.

Така «ефективність», яка властива капіталізму працює без врахування соціальних або екологічних витрат, які виникають в наслідок процесу циклічного споживання та постійного переслідування прибутку, а світ який Ви бачите навколо Вас – повен екологічних розладів, людських позбавлень та загальної соціальної і екологічної нестабільності – є результатом всього цього. З іншої сторони, технічна ефективність, яку можна охарактеризувати як, фактично, перешкоду ринковій ефективності, шукає шляхи підтримки навколишнього середовища, людського здоров’я, а також, по суті, підтримки балансу в природному світі. Зниження витрат, розв’язання проблем та упорядкованість із законами природи є логікою здорового глузду, яка при цьому втілюється.

Нажаль, ми мусимо визнати, що сьогодні ми маємо дві протилежні системи економіки, які працюють водночас – тобто, фактично, вони працюють одна проти одної. Ринкова система втілює в собі застарілу, традиційовану логіку і буквально не

322 Для довідок: Web of Debt, Ellen Hodgson Brown, Third Millennium Press, 2008 р.

323 Будь ласка, дивіться попереднє есе «Визначення здоров’я суспільства».

324 Для довідок: Water and Air Pollution, History.com (http://www.history.com/topics/water-and-air-pollution)

синхронізується з природною (технічною) економікою, яка на сьогодні існує. Результатом цього є широкий дисонанс та дисбаланс разом з постійно мутуючими проблемами та негативними наслідками для людського виду. Очевидним є те, яка система «переможе» в цій битві. Природа буде наполягати зі своїми природними законами незалежно від того наскільки сильно ми теоретизували те чи інше рішення, яке стосується способу, за яким ми за традицією організувалися на цій планеті.

Природу не хвилюють наші широкі ідеї грошової економіки, її теорії «вартості», закручені фінансові моделі або детальні рівняння, які пов’язані з нашим розумінням того як і чому проявляється відповідна поведінка людини. Технічні реалії прості: або ти вивчаєш, адаптуєшся та впорядковуєшся з керівними законами природи, або страждаєш від наслідків. Абсурдно думати, що людський вид, враховуючи його еволюцію в межах одних і тих же законів природи з якими і повинна впорядковуватися його економічна практика (та цінності), був би несумісним з такими законами. На сьогодні це всього лише питання зрілості та усвідомленості.

У якості останнього аргументу, який в загальному потребує окремого обговорення, можна сказати, що в 21му столітті з’явилася тенденція наростання та загострення екологічних проблем, що вимагає пошуку того, що можна назвати «зеленою економікою». Дехто навіть розділяє таку точку зору на економіку на відповідні сектори, які включають застосування відновлювальних джерел енергії, еко-будинки, екологічно чистий транспорт та інші категорії, на яких варто зосереджувати увагу (325). Слід зауважити, що таке розуміння та застосування в загальному упорядковується з перспективою технічного чи наукового усвідомлення, яке обговорювалося в цьому есе.

Нажаль, якими б позитивними не були наміри цих нових організацій та такого бізнес-планування, неефективність, яка властива капіталістичній моделі економіки – з усіма її потребами в певних формах вигаданої «ефективності» для того, щоб саму себе підтримувати – буде негайно псувати та дуже сильно обмежувати такі спроби, чим можна також пояснити те, чому такі підходи технічної ефективності все ще не були застосовані. Сумними реаліями є те, що в той час як деякі покращення можуть бути можливими, такий прогрес буде відносно все більш обмеженим до певного рівня, оскільки, як описувалося раніше, сама структурна основа функціонування ринкового капіталізму активно протистоїть тій ефективності, яка розглядається з точки зору законів природи. Єдиним логічним рішенням є знову переглянути всю цю структуру, щоб зрозуміти чи сприяє вона реальній ефективності, досягненню достатку та вирішенню проблем в довгостроковій перспективі.

325 Для довідок: (що стосується “зеленої економіки”) How do you define the 'green' economy?, MNN, 2009 (http://www.mnn.com/green-tech/research-innovations/blogs/how-do-you-define-the-green-economy)

- РОЗЛАД СИСТЕМИ ЦІННОСТЕЙ -

«Я вірю в те, що жадність та конкуренція не є результатом незмінного людського темпераменту; Я дійшов висновку, що жадність та страх дефіциту насправді постійно створюються та посилюються як прямий результат характерної особливості грошей, які ми застосовуємо… Прямим наслідком цього є те, що ми боремося один з одним для того, щоб вижити (326)»

- Бернард Ліетер

Розумові гени

Беручи до уваги відносно повільний темп зміни людини в плані біологічної еволюції, широкі соціальні зміни, які відбувалися протягом останніх 4000 років відомої нам історії, відбувалися завдяки еволюції знань, - а отже «культурної еволюції». Якщо ми збираємося дослідити механізм культурної еволюції, нам варто розглянути таке поняття як «мем» (327). В той час як його визначення звучить як «ідея, поведінка, манера або звичай, який поширюється від людини до людини в межах культури», меми розглядаються як соціологічні або культурні аналоги генів (328), які є «функціональними (біологічними) елементами, які контролюють передачу та вираження однієї й більше характерних особливостей».

В той час як гени в основному передають біологічну інформацію від людини до людини через спадковість, меми передають культурну інформацію – ідеї – від людини до людини через людські комунікації в усіх можливих формах (329). Якщо ми, наприклад, з часом визнаємо силу технологічного прогресу і те, наскільки сильно він змінює наш стиль життя та цінності, і будемо продовжувати в тому ж дусі, то ми зможемо спостерігати цей повсюдний, новий феномен який проявляється у якості еволюції ідей та інформації, яка повторюючись та мутуючи змінює нашу культуру з тим як час рухається вперед.

Враховуючи це, ми можемо безсумнівно розглядати психічний стан людини та її схильності до дій як певну форму програми. Так само як гени кодують набір інструкцій, які, спільно з іншими генами та навколишнім середовищем створюють наслідкові результати, обробка мемів інтелектуальними потужностями людини, спільно, таким же чином, створює моделі поведінки. В той час як «свобода волі» є неодмінно предметом складних дискусій, які стосуються того, що насправді викликає і приводить людей до відповідних рішень, принципово очевидним є те, що ідеї людей обмежені тими вхідними даними (освітою), які в цих людей вкладаються. Якщо людині дати обмаль знань про навколишній світ, то рішення, які вона приймає будуть рівно так само обмеженими (330).

326 Бернард Ліетер (англ. Bernard Lietaer) – економіст, автор та професор, найбільш відомий за свою роботу по допомозі з розробки валютної системи Європейського союзу. Цитата взята з журналу «YES!», інтерв’ю з Бернардом Ліетером під назвою «Beyond Greed and Scarcity», Sarah van Gelder

(http://www.transaction.net/press/interviews/lietaer0497.html)

327 Джерело: (визначення «мема») Merriam-Webster.com (http://www.merriam-webster.com/dictionary/meme)

328 Джерело: (визначення «гена») Merriam-Webster.com (http://www.merriam-webster.com/dictionary/gene)

329 Термін «мем» представлений в книзі Річарда Докінза «Егоїстичний ген». В своїй роботі Докінз посилається на роботу генетика Луїджи Лука Каваллі-Сфорца (англ. «L. L. Cavalli-Sforza»), антрополога Ф.Т. Клока (англ. «F. T. Cloak») та етолога Дж. М. Кулена (англ. «J. M. Cullen»).

330 Обернена взаємозалежність рівня грамотності й накопичених знань до забобонних вірувань є очевидною. Відповідно до звітів Арабської програми розвитку людини ООН (United Nations’ Arab Human Development Reports), менше ніж 2% арабів мають доступ до Інтернету. Араби складають 5% населення Землі, але при цьому випускають лише 1% світового об’єму книжок, в своїй більшості релігійних. Відповідно до досліджень Сема Гарріса: «Іспанія кожного року перекладає більше книжок на іспанську мову ніж Арабський світ переклав на арабську з дев’ятого століття». Те, що ріст ісламської релігії серед арабських націй забезпечений відносною відсутністю зовнішньої інформації в цих суспільствах є очевидним.

Так само, як гени можуть видозмінюватися шкідливим для свого носія шляхом, як наприклад відбувається у випадку з раком (331), те ж саме відбувається і з мемами відносно того, що стосується ідеологічної та соціологічної передачі, де створюється психологічна структура, що спричиняє шкоду носію (або суспільству). Саме тут вводиться термін «розлад». Розлад визначається як «збій або ненормальність функції» (332). Тому, коли мова йде про соціальний процес, розлад може означати інституалізовану ідеологічну структуру, яка є не впорядкованою з керуючою системою вищого рівня. Іншими словами, така структура є неправильною відносно до того контексту, в якому вона намагається існувати, що часто створює дисбаланс та шкідливу дестабілізацію.

Звісно, що історія сповнена від початку дестабілізуючих, перехідних ідей, а така постійна інтелектуальна еволюція є очевидно природною та необхідною для людських умов, оскільки не існує такої поняття як «абсолютне» розуміння. Тим не менше, тут варто відмітити той факт, що коли ідеї продовжують своє існування впродовж достатньо довгого періоду часу, вони часто створюють емоційні зв’язки на персональному рівні («ідентифікація») та інституційні установи на культурному рівні, які мають тенденцію увіковічувати певний тип кругового посилення, створюючи, в загальному, спротив змінам та адаптації.

Визнання нашої інтелектуальної еволюції у якості безкінечного процесу та відкритість для нової інформації, що допоможе нам краще упорядкуватися зі стійкими практиками, є очевидно тією основною етикою, яка нам необхідна як на персональному так і на соціальному рівні, якщо ми хочемо продовжувати адаптацію до кращого в контексті культурної еволюції. Нажаль, у сьогоднішньому світі існують потужні культурні сили, які працюють проти цього. Структури, як ідеологічні так і ті, що закодовані в поточній соціальній інфраструктурі (333) активно працюють проти цієї критичної необхідності в культурній адаптації. Аналогією може бути голодування наших біологічних клітин в результаті видалення кисню з навколишнього середовища – тільки в цьому випадку ми обмежуємо нашу здатність навчатися та адаптуватися, де «киснем» є знання, за допомогою яких ми, як вид, можемо вирішувати проблеми та продовжувати свій прогрес.

Як буде описуватися пізніше, цей розлад є властивим для ринкової капіталістичної традиції. Потужну проблематичну силу створюють не лише фактичні рішення, які приймаються всупереч інтересам адаптації, що свідомо чи ні увіковічують шкідливі ефекти на багатьох рівнях, але й також система цінностей - застосування «ідентичності» та нормалізованого відчуття звичаю. Все це посилюється навіть більше, коли мета, якій вони служать (або якій можливо намагаються служити) по своїй суті безпосередньо пов’язана з нашим виживанням та існуванням. Для нас немає нічого більш особистого ніж те, як ми себе ідентифікуємо, а економічна система, яку ми всі разом утворюємо, невідворотно визначається рисами нашої ментальності та світогляду. Якщо з цією системою щось не так, то це означає, що щось не так із самими нами, враховуючи що ми є тими, хто її створює.