Конкуренція, експлуатація та класова війна

Спираючись на попередні дані можна сказати, що експлуатація, яка є властивою для конкурентного типу мислення, просочилася до самої основи того, що означає «успіх» у загальному. Ми зустрічаємо всі ці риторичні слова про «отримання переваг» у багатьох аспектах нашого життя. Акт маніпуляції та експлуатації задля конкурентних вигод став базовою силою в сучасній культурі, яка поширюється далеко за межі контексту ринкової системи.

Позиція при якій всі інші та сам світ розглядається у якості засобів для досягнення своїх інтересів або інтересів певної виняткової групи для того, щоб «завоювати» та бути попереду всіх, на сьогодні є рушійним психологічним спотворенням, яке можна спостерігати в романтичних стосунках, дружбі, сімейних структурах, націоналізмі та навіть у тому, як ми ставимося до середовища, в якому ми існуємо – де ми намагаємося експлуатувати та нехтувати фізичними ресурсами навколишнього середовища задля короткотермінової персональної вигоди та переваги. Всі елементи нашого життя неодмінно розглядаються з точки зору «що особисто я можу з цього отримати?».

Дослідження, яке проводилося на факультеті психології у Каліфорнійському університеті, Берклі, у 2011 році показало що: «…вищі класи людей ведуть себе більш неетично ніж нижчі класи… вищі класи були більш схильні порушувати закон під час водіння транспортних засобів порівняно з нижчими класами. У подальших лабораторних дослідженнях вищі класи частіше демонструють неетичні тенденції в прийнятті рішень, забирають дорогі товари у інших, брешуть на переговорах, обманюють для того, щоб підвищити свої шанси виграшу призу, і схвалюють неетичну поведінку при роботі порівняно з людьми із нижчих класів. Посередні та регулятивні дані демонструють, що неетичні схильності людей з вищих класів частково пояснюються їхнім прихильним ставленням до жадібності (346)».

343 Корпоративний лобізм, за самою своєю природою, є способом використання грошей для впливу на політичні рішення. Для довідок: Corporate Lobbyists Threaten Democracy, Julio Godoy, IPS: (http://www.ipsnews.net/2012/08/corporate-lobbyists-threaten-democracy/)

344 Унікальним прикладом цього був випадок у 2007 році, коли компанія «Microsoft Corporation», незадоволена інформацією опублікованою на громадській енциклопедії «Wikipedia» найняла редактора для того, щоб змінити цю публічну інформацію задля своїх власних інтересів. Для довідок: Microsoft Offers Cash for Wikipedia Edit

(http://www.washingtonpost.com/wp-dyn/content/article/2007/01/23/AR2007012301025.html)

345 Дослідження, яке проводилося компанією «Connecticut wealth management» показало, що багато хто погодився б одружитися за 1,5 мільйонів доларів. Для довідок: Survey: Most People Would Marry For Money, Tom Miller

(http://www.yourtango.com/20072778/survey-most-people-would-marry-for-money)

346 Для довідок: Higher social class predicts increased unethical behavior, Piffa, Stancatoa, Côtéb, Mendoza-Dentona, Dacher Keltnera, University of Michigan, 2012 р.

(http://www.pnas.org/content/early/2012/02/21/1118373109)

Дослідження природи цього явища є дуже цікавими, оскільки вони показують, що загальнопоширений аргумент про природу людини в своєму крайньому контексті, що нібито людина є невідворотно «конкуруючою та експлуативною», що часто використовується для захисту сучасної соціальної системи, є помилковим. Класові зв’язки не є генетичними зв’язками, навіть якщо деякі нюанси індивідуальних схильностей можуть бути спірними. Це дослідження виражає повсюдний культурний феномен, оскільки самоочевидним є те, що така загальна позиція нехтування зовнішніми негативними наслідками, або так звана «неетична поведінка», яка демонструється вищим класом є результатом того виду цінностей, який є необхідним для досягнення тієї позиції, яка фактично і робить їх «вищим класом» (347).

В загальній поетичній риториці, таке інтуїтивне відчуття вважалося правдивим впродовж багатьох століть, що з’явилася в результаті спостережень, що ті, хто досягає «успіху» в плані бізнесу часто є «бездушними» та «безжальними». В загальному почала проявлятися втрата симпатії до тих, хто досягав такого «успіху», і інтуїтивно стає очевидним, чому так відбувається, враховуючи такий розлад системи цінностей як конкурентна зневага, що є властивою психології ринковою системи. В загальному, чим більше турботливим та емпатичним Ви є, тим менше ймовірності, що Ви будете успішним у фінансовому плані – що не відрізняється від звичайного спорту, де Ви не маєте намірів допомагати супернику досягнути його цілей, тому що це для Вас би означало зростання можливості того, що Ви програєте.

В загальному, як виявляється, нижчі класи є більше соціально гуманними в багатьох аспектах. Наприклад, було виявлено, що бідні віддають більший відсоток свого доходу (4.3%) на доброчинність порівняно з багатими (2.1%). Дослідження 2010 року показало, що: «…нижчі класи людей виявилися більш великодушними…добродійними…довірливими…та готовими допомогти… порівняно з відповідними їм особами з вищих класів. Посередні та регулятивні дані продемонстрували, що нижчі класи людей діяли більш про-соціальним чином через більшу прихильність до егалітарних цінностей та відчуттів співчуття. Зараз вивчаються наслідки для соціальних класів, про-соціальна поведінка, та економічна нерівність (348, 349)».

Дослідження, яке проводилося газетою «The Chronicle of Philanthropy» при використанні податкових даних зі Служби Внутрішніх Доходів США (англ. Internal Revenue Service, IRS) показало, що сім’ї, які заробляють між $50,000 та $75,000 на рік віддають в середньому 7.6% свого дискреційного доходу на благодійність. Для порівняння, люди, які заробляють $100,000 і більше витрачають на це лише 4.2%. У найбагатших же районах, де люди в більшості на рік заробляють від $200,000 і більше, середній відсоток благодійності склав 2.8% (350, 351).

Успіх та статус

В основі капіталістичної моделі лежить припущення, що ті, хто робить більший вклад повинен і отримувати більше. Іншими словами, тут мається на увазі, що для того, щоб стати, скажемо, мільярдером, Ви повинні зробити щось дуже важливе та корисне для суспільства. Звісно, що це припущення є очевидно неправдивим. При більш глибокому

347 Для довідок: “How Wealth Reduces Compassion”, Daisy Grewal, Scientific American, 2012 р. (http://www.scientificamerican.com/article.cfm?id=how-wealth-reduces-compassion)

348 Джерело: “Having Less, Giving More: The Influence of Social Class on Prosocial Behavior”, Journal of Personality and Social Psychology, 2010, Vol. 99, No. 5, 771–784, 2012 р.

(http://www.rotman.utoronto.ca/phd/file/Piffetal.pdf)

349 Джерело: Poor Are More Charitable Than The Wealthy, NPR, 2012 р.

(http://www.npr.org/templates/story/story.php?storyId=129068241)

350 Для довідок: The Rich Are Less Charitable Than the Middle Class: Study, CNBC, 2012 р.

(http://www.cnbc.com/id/48725147)

351 Для довідок: “America's poor are its most generous givers”, Frank Greve/McCLatchy analysis, 2009 р.

(http://www.mcclatchydc.com/2009/05/19/68456/americas-poor-are-its-most-generous.html)

вивченні та аналізі можна побачити, що переважна більшість надзвичайно багатих людей отримали своє багатство за допомогою механізмів, які не є соціально корисними на будь-якому рівні (352).

Дії по вирішенню проблем, інженерії або творчі інновації майже завжди відбуваються на рівні працівників з нижчих ешелонів корпоративного комплексу, які потім просто капіталізуються тими, хто знаходиться на верху (власниками) і хто є кваліфікованим у вигаданій грі зі створення «ринку». Тут ми намагаємося не применшити розумові здібності або важку роботу тих, хто володіє величезними багатствами, а показати, що система винагороди є спотвореною, і орієнтованою на тих, хто експлуатує механізми ринку, а не на тих, хто насправді щось створює та винаходить. По суті, одним з найбільш винагороджувальних секторів глобальної економіки сьогодні є інвестування та фінансування (353). Класичним прикладом цього є те що посада менеджера «фонду хеджування», який переміщує гроші задля лише отримання ще більшої кількості грошей, з нульовим вкладом у творчий розвиток (354) є однією з найбільш високооплачуваних у сьогоднішньому світі.

Більше того, саме поняття «успіху» в сьогоднішній культурі вимірюється матеріальним багатством само по собі. Слава, влада та інші прояви уваги ідуть нога в ногу з матеріальним багатством. Бути бідним означає бути ненависним, в той час як бути багатим означає бути обожнюваним. Скрізь, майже у всьому соціальному спектрі до тих, хто володіє високим рівнем багатств ставляться з величезною повагою. Частково, це відбувається завдяки системно-зорієнтованому механізму виживання, через персональний інтерес пізнати те, як і самому також стати таким же «успішним», - але в загальному це перетворилося на дивний фетиш, де ідея бути багатим, могутнім та відомим, незалежно від того, якими засобами це буде досягатися, стала ведучою силою.

Розлад системи цінностей пов'язаний з винагородою, в дійсності, як правило найбільш жорстоких та егоїстичних у нашому суспільстві, як у фінансовому плані так і в плані симпатії та поваги зі сторони суспільства, є одним з найбільш поширених та підступних наслідків системи стимулювання, яка властива капіталістичній моделі. Він не лише призводить до зниження справжньої зацікавленості в інноваціях та вирішенні проблем, які за своїми властивостями не мають грошової віддачі, але й також підтримує саме існування ринкової системи, виправдовуючи себе наданням високого статусу тим, хто в такій системі «виграє», незалежно від їх справжнього вкладу або соціальних та екологічних втрат.

Соціолог Торстейн Веблен дуже широко описував цю проблему, розглядаючи цю ціннісну «якість» як хижу: «Як тільки хижацька культура досягає більш повного розвитку, одразу виникає розбіжність між заняттями… «Поважна» людина повинна не лише показувати здатність до хижацької експлуатації, але вона також повинна уникати приналежності до посад, які не включають в себе експлуатацію. Культурні заняття, які не включають очевидного знищення життя та показного насильства над непокірливими противниками набувають поганої слави і переводяться до нижчої категорії членів суспільства, які є непридатними в здатності до хижацтва; так би мовити до тих, кому бракує масивності, спритності, або жорстокості… Тому, фізично здорові варвари з хижацькою культурою, які дбають про славу свого імені… присвячують весь свій час мужицькому мистецтву війни та витрачають свій талант на пошук шляхів та засобів порушення миру. Цей шлях лежить до слави (355)”.

352 Для довідок: The Engineers and the Price System, Thorstein Veblen, 1921 р.

353 Для довідок: “The 40 Highest-Earning Hedge Fund Managers”, Nathan Vardi, Forbes

(http://www.forbes.com/sites/nathanvardi/2012/03/01/the-40-highest-earning-hedge-fund-managers-3/)

354 Існує поширений аргумент, що фінансовий сектор пов'язаний з промисловим виробництвом, тому що він сприяє капіталу завдяки якому виробництво отримує інвестиції. Тим не менше, таке сприяння є вигадкою оскільки акт виробництва у фізичному світі, при відсутності капіталістичної моделі, немає нічого спільного з грошима або інвестиціями взагалі. Він пов'язаний з освітою, ресурсами та інженерією. Інвестування та фінансування не є реальними оскільки вони нічого не виробляють – вони не є необхідними що стосується реальних компонентів виробництва.

Вільям Томсон у своєму «Дослідженні найсприятливіших для щастя людини принципів розподілу багатств» повторно підтверджує реальність цього асоціативного впливу:

«Наступна наша позиція полягає в тому, що надмірне багатство викликає захоплення та наслідування, і в зв’язку з цим розповсюджує практику пороків багатих серед решти суспільства; або створює в ньому інші пороки, які постають з його відносного становища порівняно з надмірно багатими. В зв’язку з цим, ніщо не є настільки очевидним ніж універсальна дія найбільш поширеного принципу нашої природи – тобто взаємопов’язаності. Багатство, як засіб досягнути щастя… являє собою об’єкт захоплення та заздрощів для всіх; манера та образ пов'язані з достатком цих ласощів, завжди змушували наш розум діяти спільно з ними…(356)».

Класи та класова війна є природним наслідком цього, оскільки ціннісні асоціації пов’язані з багатством і владою, які встановлюються сучасною системою, з часом стають проблемою емоційної ідентичності. Інтерес до підвищення статусу починає жити своїм власним життям і породжує дії самозбереження зі сторони вищих класів, які намагаються утримати (або підвищити) свій статус шляхом, який може навіть більше бути не пов'язаний з грошовим чи матеріальним багатством. Самозбереження, в цьому випадку, перетворюється на певний вид наркоманії. Так само як хронічні гравці азартних ігор для того щоб почуватися добре потребують виділення ендорфіну, який відбувається при виграші, у вищих класів часто розвивається схожий тип примусу, який пов'язаний зі станом відчуття свого статусу та багатства.

Термін «жадний» часто використовується для того, щоб розрізняти між тими, хто експлуатує скромно і тими, хто експлуатує надмірно. Отже жадність є відносним поняттям, рівно так само як відносним є також поняття «бути багатим». Термін «відносне позбавлення» (357) стосується відчуття незадоволеності у людей, коли вони порівнюють свою позицію відносно інших та усвідомлюють, що вони мають менше ніж, на їхню думку, вони мають право мати. Цей психологічний феномен не знає меж, а в межах контексту системи стимулювання пов’язаної з матеріальним успіхом, яка властива капіталістичній системі, його прояв у якості значного розладу системи цінностей є очевидним на рівні психічного здоров’я. В той час як підтримка задоволення потреб та стандарту якості життя є важливими для фізичного та психічного здоров’я, все що перебуває поза таким балансом в контексті соціального порівняння має здатність створювати серйозні неврози та соціальні спотворення. Тут не лише немає «користі» в кінцевому випадку, коли мова йде про суб’єктивне сприйняття статусу та багатства, це часто служить відокремленню таких людей від більшості людського досвіду, створюючи відчуженість та дегуманізацію в багатьох аспектах. Ця втрата емпатії немає ніякого позитивного результату на соціальному рівні. Хижацькі цінності отримання винагороди властиві ринковій системі фактично гарантують нескінченний конфлікт та зловживання (358).

Звісно, існує міф, що цей невроз, пов'язаний з прагненням отримання все «більшого й більшого» статусу та багатства є двигуном соціального прогресу та інновацій. В той час як в такому інтуїтивному припущенні може бути певна базисна правда, метою в даному випадку, знову ж таки є не соціальний вклад, а отримання переваг та фінансового прибутку. Це те ж саме, що казати, що бути переслідуваним зграєю голодних вовків готових Вас зжерти є корисним для Вашого здоров’я оскільки це змушує Вас бігати. В той

355“The Instinct of Workmanship and the Irksomeness of Labor,” in Essays in Our Changing Order, Thorstein Veblen, ст.93-94

356 Джерело: An Inquiry into the Principles of the Distribution of Wealth Most Conducive to Human Happiness, William Thompson, London, William S. Orr, 1850, ст.147

357 Джерело: Relative Deprivation: Specification, Development, and Integration, Iain Walker, Heather J. Smith, Cambridge University Press, 2001, ISBN 0-521-80132-X, Google Print

358 Більше про це Ви можете дізнатися з есе «Структурний класицизм. Держава та війна»

час як вочевидь відбуваються певні досягнення, рушійна сила (наміри) знову ж таки має мало спільного з цими досягненнями, а шкідливі побічні ефекти та властивий їй параліч вищого порядку зводить на нуль в такому порівнянні ідею, що цінності конкуренції, матеріальної жадібності та даремного статусу є правильним джерелом соціального прогресу.

Епідеміолог Річард Вілкінсон фактично екстраполював порівняння багатих країн розподілених за рівнем нерівності доходів населення кожної з них. Було виявлено, що країни з найменшою нерівністю доходів насправді є більш інноваційними (359), тож коли ми бачимо, що рушійна сила, яка базується на цінностях конкуренції грає важливу роль у тому якою великою є прірва між багатими та бідними, то самоочевидним було б також звернути увагу на те, що цінності егалітаризму та співпраці мають більше творчої сили ніж ті, на які претендує риторика традиційних економічних стимулів.

В останньому параграфі цього підрозділу можна зазначити, що тема матеріалізму та статусу може так само включати схожу проблему марнославства. В той час як це є незначним відхиленням від нашої тематики, тут варто зазначити, що культура основана на марнославстві, яку ми маємо сьогодні напряму пов’язана з цією рушійною силою, яка спонукає до пошуку статусу та відповідного визнання «успіху», які беруть свій початок в психологічних ціннісних стимулах властивих капіталістичній системі. Враховуючи, що ціннісна система «оволодівання» по суті є необхідною для того, щоб працювала модель споживання, цілком природним є те, що маркетинг та реклама постійно створює відчуття незадоволеності, включаючи також і те, що ми думаємо про наш фізичний зовнішній вигляд.

У якості доказу, можна навести дослідження, яке проводилося декілька років назад на острові Фіджі, де було представлене західне телебачення для культури, яка ніколи до цього не бачила такого засобу масової інформації. Під кінець періоду спостереження, величезну роль почав відігравати ефект матеріалістичних цінностей та марнославства. Наприклад, відносний відсоток молодих жінок, які раніше віддавали перевагу здоровій вазі та повним рисам, стали одержимими тим, щоб бути худими. Почали поширюватися розлади харчування, про які раніше в цій культурі фактично не чули, а жінки почали змінюватися відповідним чином (360).