Види і класифікація лізингових операцій

Світова практика протягом понад тридцяти століть напрацювала багато­чисельні варіанти лізингових угод. При розгляді видів лізингу виходять перш за все із ознак їх класифікації. До таких ознак відносять: склад учасників угоди, об’єкт лізингу, термін використання і пов’язана з ним амортизація майна, обсяг обслуговування, рівень окупності, кількість учасників угоди, сектор ринку, де здійснюються операції, характер лізингових платежів і т. ін.

Лізингові угоди можна класифікувати таким чином:

У залежності від складу учасників (суб’єктів) угоди розрізняють:

Прямий лізинг (двосторонній), при якому власник майна (виробник) самостійно здає об’єкт в лізинг і непрямий лізинг. Прямий лізинг – це лізингова угода, за якою лізингове майно передається одним лізингодавцем іншому лізингоотриму­вачеві без втручання третіх сторін. Має місце двостороння угода. В такому вигляді двосторонні лізингові угоди не знайшли широкого розповсюдження, оскільки при збільшені лізингових операцій виробник, як правило, створює свою лізингову компанію. Для оформлення прямої лізингової угоди потрібен значний час, підвищені витрати, знання ринку. Різновидністю прямого лізингу є зво­рот­ний лізинг або ліз – бек (sale and leaseback) – майно здається в лізинг тій же особі, у якої воно було куплено.

Підприємство (майбутній лізингоотримувач) має обладнання, але йому не вистачає засобів для виробничої діяльності. Тоді воно знаходить лізингову ком­панію і продає їй своє майно, але остання, в свою чергу, здає його в лізинг цьому ж підприємству. Таким чином, у підприємства з’являються грошові засоби, які воно може направити на налагодження виробництва, на поповнення оборотних засобів. При чому договір складається так, що після закінчення терміну його дії підприємство має право викупу обладнання і таким чином відновлює на нього право власності.

В лізинг можна здавати і цілі підприємства, а постачальник і лізингоотри­мувач є однією і тією ж юридичною особою. У фінансовому відношенні це нагадує заставну операцію, при якій розрахунки здійснюються за домовленим графіком платежів. При зворотньому лізингу орендна плата повинна відповідати повному відшкодуванню інвесторові всієї суми, яка була сплачена ним при купівлі, а також з урахуванням забезпечення середньої норми прибутку на інвестиційний капітал.

Цей вид лізингу може вигідно використовуватися підприємствами, що відчувають труднощі з фінансовими ресурсами. Таким підприємствам вигідно продати майно лізинговій компанії, одночасно укласти з нею лізингову угоду і продовжувати користуватися майном.

Таким чином, ліз–бек, або зворотний лізинг, – це вид фінансової лізин­гової угоди, за якою лізингодавець інвестує лізингоотримувача при умові про­дажу у власність лізингодавцю майна, що належало лізингоодержувачу. Майно при цьому залишається у володінні лізингоодержувача.

Непрямий лізинг – коли передача майна відбувається через посеред­ників. У даному випадку можемо говорити про тристоронню угоду (постача­льник – лізингодавач – лізингоотримувач) або про багатосторонню угоду з кількома учасниками і повним набором послуг. В якості посередників можуть виступати брокерські компанії, які займаються пошуком і зведенням суб’єктів лізингової угоди (користувача, постачальника, лізингової компанії, банку і т.д.). Вони не беруть безпосередньої участі в здійсненні угоди. Активними (прямими) учасни­ками лізингової угоди можуть бути банки, надаючи позики для оплати придбання майна лізингодавцем.

У залежності від типу майна розрізняють:

лізинг рухомого майна – лізинг транспортних засобів, що не мають жорс­ткої прив’язки до нерухомих об’єктів (автомобілів, тракторів, комбайнів, літаків і та ін.), і майна, що легко переміщується;

лізинг нерухомості – лізинг будівель, споруд, залізничного транспорту та іншого майна, що мають жорстку територіальну прив’язку;

лізинг обладнання – лізинг окремих машин і механізмів або їх груп, що не об’єднані виробничим циклом;

лізинг “секонд-хенд” – лізинг машин обладнання, що уже були у викорис­танні або морально застаріли за час зберігання. Лізинг обладнання, що вже було в експлуатації, на внутрішньому ринку країни може мати перспективу у зв’язку із скороченням платоспроможного попиту на певні товарно-матеріальні цінності, із розбалансованістю оптової торгівлі засобами виробництва, з відносно невеликими масштабами діяльності товарних бірж. У цьому випадку об’єкт лізин­гу передається у використання не по первісній, а по оціночній вартості. Звер­нення до цього виду лізингу вигідно як постачальникові, так і користувачеві. Підприємство – постачальник самостійно або через лізингову компанію надає в лізинг майно, що було в експлуатації і яке наданий час простоює. Таким чином воно компенсує свої збитки від вимушених простоїв. Передбачивши в договорі лізингу термін, коли може знадобитися майно, підприємство-постачальник отримує його назад і знову може використовувати. Користувача лізингу в даному випадку може приваблювати відносно невисока вартість майна, особливо якщо це складне і дороге обладнання, яке підприємство в силу обмежень фінансових можливостей не може отримати по лізингу або купити за первісною вартістю;

груповий (великомасштабний) лізинг, або “біг–тікетлізинг“ застосовується при оренді майнових комплексів або дорогого майна (заводів, бурових плат­форм, літаків, суден) і є різновидом лізингу нерухомості.

При передачі великомасштабних об’єктів, таких як літаки, кораблі, бурові нафтогазові платформи, комплектне обладнання підприємств і т.д., широке вико­ристання знаходить акціонерний лізинг (від ticket) і консорціальний (konsortium lease), який включає кілька лізингових компаній. Його використовують в опера­ціях з дуже дорогим обладнанням, або в тих випадках коли виникає потреба в розділі ризиків (фінансових, комерційних, політичних).

Відповідно до рівня окупності майна розрізняють: фінансовий (капіталь­ний) і оперативний лізинг. Це найбільш поширені види лізингу. Існує кілька критеріїв для їх розмежування: це і тип орендованого майна, і обсяг обов’язків лізингодавця, і термін використання об’єкта лізингу. Визначень фінансового та оперативного лізингу багато.

В Україні вперше визначення фінансового та оперативного лізингу дано в законі “Про оподаткування прибутку підприємств”, де сказано, що фінансова оренда (лізинг) – це господарча операція суб’єкта підприємницької діяльності, що передбачає придбання матеріальних цінностей за замовленням орендаря з наступною передачею орендарю права користування такими матеріальними цінностями на строк, не менший від строку їх повної амортизації з обов’язковою наступною передачею права власності на такі матеріальні цінності орендарю. Оперативна оренда (лізинг) – господарча операція суб’єкта підприємницької діяльності, що передбачає передачу орендарю права користування матеріальними цінностями, які належать орендодавцю на строк, не більший строку їх повної амортизації з обов’язковим поверненням таких матеріальних цінностей орендодавцю.

Згідно з Законом названі два види лізингу мають суттєві відмінності з точки зору реалізації майнових прав, особливостей нарахування амортизації тощо. Якщо оперативний лізинг практично є середньостроковою орендою майна, то фінансовий лізинг згідно з зазначеним Законом пов’язаний з обов’язковим пе­реходом права власності до лізингоотримувача.

У залежності від обсягу майна, що передається в лізинг, розрізняють:

чистий лізинг (net leasing) – це лізинг, при реалізації якого основні зобов’я­зання по обслуговуванню майна бере на себе лізингоотримувач. Передбачається, що він сплачує всі податки і збори, здійснює страхування і несе всі інші витрати, пов’язані з використання обладнання. Лізингоотримувач зобов’язаний утримувати об’єкт лізингу в робочому стані, обслуговувати його і після закінчення строку лізингу повернути лізингодавцю в хорошому стані з урахуванням нормального зносу. Тому в даному випадку витрати по обслуговуванню не включаються в лізингові платежі. Звідси і назва: чистий лізинг – “чисті” платежі, платежі “нетто”. Даний вид лізингу характерний для фінансового лізингу.

“Мокрий лізинг“ (wet leasing) – це лізинг з повним набором послуг (повний), угоди за яким передбачають обов’язкове повне технічне обслуговування облад­нання, його ремонт, страхування та інші операції, які бере на себе лізинго­давець. Крім цього, можуть бути запропоновані послуги по підготовці кваліфіко­ваного персоналу, по маркетингу і рекламі готової продукції, доставці сировини, необхідної для роботи обладнання.

У ряді випадків лізингодавці (головним чином іноземні лізингові фірми) беруть на себе виконання окремих послуг (постачання запасних частин, профі­лактичний огляд і т.п.). Це є так званий лізинг з частковим набором послуг, коли на лізингодавця покладаються лише окремі функції з обслуговуванням майна.

У залежності від сектору ринку, де здійснюються лізингові операції, розрізняють:

внутрішньонаціональний лізинг, коли всі учасники угоди знаходяться в одній країні;

зовнішній (міжнародний) лізинг, коли в лізинговій угоді хоча б одна із сторін одночасно належить різним країнам. Цей вид лізингу включає також угоди, що укладаються між лізингодавцем і лізингоотримувачем однієї країни, якщо хоча б одна із сторін здійснює свою діяльність і має капітал спільно із зарубіжною фірмою (є спільним підприємством). Міжнародний лізинг можна роз­ділити на такі види:

експортний лізинг, коли виробник майна або посередницька фірма продає його лізинговій компанії, а та, в свою чергу, укладає угоду з лізинго­отри­мувачем майна, що знаходиться за кордоном. Тобто при експортному лізингу лізингоотримувач є зарубіжною країною;

імпортний лізинг – це угоди, в яких лізингодавець купує об’єкт лізингу в іноземної фірми, а потім надає його вітчизняному лізингоотримувачеві. Тобто при імпортному лізингу лізингодавець є зарубіжною країною;

транзитний лізинг, при якому майно продається лізин­говій компаній із іншої країни, а вона, в свою чергу, укладає угоду з орендарем, що знаходиться в третій країні (постачальник має своє місцезнаходження в країні А, лізингова компанія в країні Б, а лізингоотримувач в країні В).

спеціальний лізинг, пов’язаний із здійсненням великого промислового будівництва.

За цільовим призначенням лізинг може бути:

генеральний (master lease), при якому лізингодавець і лізингоотримувач з’ясовують умови загальної угоди, які передбачають право лізингоотримувачем доповнювати список обладнання, яке лізингують, без укладання нових контрак­тів у межах існуючих лімітів, обумовлених у генеральній угоді;

дійсний, якщо при проведенні угоди отримання податкових і амортизацій­них пільг не є головною і визначальною метою. Цей вид лізингу називають ще нормативним лізингом;

фіктивний (спекулятивний) лізинг полягає в тому, що угода переслідує мету одержати високий прибуток за рахунок отримання необґрунтованих податкових і амортизаційних пільг;

сезонний (seasonal skipped lease), при якому лізингові платежі ставлять у залежність від сезонного потоку готівки лізингоотримувача, зв’язаного з експлуатацією лізингового обладнання (сільськогосподарська техніка, комбайни, трактори).

У залежності від способу фінансування розрізняють такі види лізингу:

за рахунок власних коштів, за рахунок залучених коштів і роздільний лізинг.

Лізинг за рахунок власних коштів передбачає використання власного капіталу для фінансування лізингових програм. Придбати предмет лізингу на власні кошти можуть дозволити собі тільки банки, великі промислові або спеціалізовані лізингові компанії, що мають солідний капітал за умови економічної стабільності країни. Число таких компаній незначне. Тому найбільш поширеною схемою фінансування є лізинг за рахунок залучених коштів. Це означає, що лізингові компанії для фінансування великих і дорогих лізингових проектів змушені вдаватися до позичок. У цьому випадку фінансування може здійснюватися одним або кількома банками і фінансовими компаніями. Отже, лізинг із використанням залучених коштів передбачає отримання лізингодавцем довгострокової позики в одного (простий варіант) або в кількох (складний варіант) кредиторів на суму до 80 % зданих в оренду активів.

Роздільний лізинг (leveraged leasing), або лізинг з частковим фінансу­ванням лізингодавцем. Це найскладніший різновид лізингу, оскільки пов’язаний із залученням різних каналів фінансування і використовується, як правило, для реалізації дорогих проектів. Особливістю цього лізингу є те, що лізингодавець, купуючи предмет лізингу, сплачує із своїх коштів не всю суму, а близько 75–80%. Решту суми він бере як позику в одного або в кількох кредиторів, або дольову участь може мати постачальник (виробник предмету лізингу). Борг виплачується по мірі отримання від кількох клієнтів лізингових платежів впродовж усього строку лізингу. Але в цьому випадку лізингодавець несе відповідальність перед постачальником (виробником) за повне і своєчасне повернення раніше не сплаченої ним частини вартості предмету лізингу.

Таким чином, основний ризик за угодами двох останніх видів лізингу несуть кредитори – банки, страхові компанії, інвестиційні фонди або інші фінан­сові установи, а повернення позики забезпечують тільки лізингові платежі і майно, що здається в лізинг.

На заході понад 85% всіх лізингових угод побудовані на основі роздільного лізингу. У зв’язку з тим, що в нашій країни лізинг робить лише перші кроки і лізингові компанії ще фінансово слабкі, є всі підстави для застосування розді­льного лізингу. Крім того, тут можуть бути вигоди і для банків, оскільки можна скоротити базу оподаткування за рахунок віднесення відсотків за надану позику на витрати своєї діяльності.

За характером лізингових платежів розрізняють:

лізинг з грошовим платежем, якщо всі платежі здійснюються в грошовій формі;

лізинг із компенсаційним платежем, коли платежі здійснюються у виді поставки товарів, вироблених на лізингованому обладнанні або у виді надання зустрічних послуг;