Об'єкт, предмет і методи біогеографії

Об'єкт дослідження біогеографії. Об'єктом дослідження сучасної біогеографії є, з одного боку, різні класифікаційні єдності рослин, тварин, грибів і мікроорганізмів, а з іншого, - всі живі організми, які займають в земному просторі певне місце. Тож об'єктом біогеографії водночас є географічна оболонка, точніше, та її частина, у якій наявне життя і яка одержала назву біосфери. Але і в біосфері, за влучним висловом В. Вернадського, існує тонка плівка - "плівкажиття". За М. Дилісом (1978), "біогеосфера розташована на контакті газової, літогенної і водної оболонок Землі і займає придонну частину повітряного океану й поверхневий горизонт кори вивітрювання і акваторій планети. Вона найскладніша за складом компонентів, найбільш анізотропна у просторі і найдинамічніша в часі. В її структуру входить найнижчий (приземний), найщільніший і багатий енергією горизонт тропосфери, ґрунт із підґрунтям, поверхневі горизонти водних просторів, рослини, тварини й мікроорганізми. Енергетичнимрушієм у біогеосфері є в основному сонячне випромінювання, яке досягає поверхні Землі".

М. Голубець присвятив аналізу поняття "плівка життя" окремумонографію з однойменною назвою (1997). Він, зокрема, зазначає, що "хоча плівка життя має товщину лише від кількох сантиметрів-дециметрів до кількох десятків і максимально двохсот метрів і в тисячу разів тонша від біосфери, з її функціонуванням пов'язані хімічний склад атмосфери і гідросфери, запаси біогенних речовин у літосфері, біоенергетичні, продукційні й трансформаційні властивості теперішньої біосфери. Протягом мільярдів років вона була шаром зосередження життя рослин, тварин і мікроорганізмів. У їїмежах виникли людиноподібні тварини, предки людини, а згодом іНото sаріеns. Протягом тисячоліть у цій плівці відбувався соціальний розвиток людства, формувалися його виробничі потужності. Вона була для людини джерелом харчової і промислової сировини,енергетичного забезпечення, основним об'єктом господарського використання й перетворення".

Предмет дослідження біогеографії вважають закони й закономірності поширення й розміщення живих організмів та їх угруповань у просторі й часі залежно від їхніх адаптивних можливостей та впливу на них екологічних чинників.

Біогеографія використовує методи загальні:

• емпіричні, теоретичні, методологічні;

• польові й камеральні;

• пасивні (спостереження, виміри) й активні (експерименти, моделі);

• власне природничо-географічні (емпіричні, теоретичні);

• інтегративні фізико-географічні (районування);

• загальногеографічні (картографічні, геоінформаційні);

• негеографічні (фізичні, хімічні, біологічні, математичні, історичні).

Окрім них, біогеографія має ще кілька специфічних, які найбільшою мірою застосовує в своїх дослідженнях: ареалогічний, біогеографічного районування та визначення біопродуктивності угруповань.

Передумовою об'єктивності результатів дослідження є також дотримання певних вимог стосовно суб'єкта дослідження. Найважливіші з них такі:

• дослідник повинен володіти природничо-географічними та біологічними знаннями про об'єкти дослідження, вмінням їх спостерігати та експериментувати;

• важливою складовою дослідника є теоретична і методологічна підготовленість, здатність до критичного наукового сприйняття, незалежного мислення, наукового узагальнення;

• широка обізнаність із суміжними науками та їхніми науковими досягненнями.