Англійській літературі XVII століття

1. Бароко в німецькій літературі. Творчість Г. Я. К. Гріммельзгаузена. Роман «Симпліций Симпліциссімус». Риси бароко у творі.

2. Літературне бароко в Англії. Життя та творчість Джона Донна. Традиції бароко в творчості Джона Донна. Школа поетів-метафізиків.

3. Творчість Джона Мільтона. Поема «Втрачений рай». Риси бароко у творі.

1. Бароко одержало свій розвиток у німецькій літературі, зокрема, у творчості Ганса Якоба Кристофа Гриммельсгаузена (1622-1676). Найбільш відомий його твір – роман «Симпліций Симпліциссімус»

Дія роману відбувається в роки Тридцятирічної війни в Німеччині (1618-1648). Роман дуже насичений подіями. Головний герой Симпліций (ім'я означає «простак») на початку твору й справді нічого не знаючий простачок. Але поступово він прилучається до безжалісного миру, пізнає його. Перший його наставник – Пустельник, що навчає Симпліция грамоті, початкам християнської віри. Після смерті Пустельника, який знайомив Симпліция тільки з ідеальною стороною життя, герой зіштовхується з реальним миром. Війна не дає спокою Симпліцію й у лісовій глухомані. Мушкетери оббирають його до нитки. Прийнятий за ворожого вивідача, він стоїть на краї загибелі. Але збіг обставин робить його пажем губернатора. Потім з почуття самозбереження він змушений грати роль недоумкуватого блазня. Халепи штовхають Симпліция на все нові небезпечні витівки, поки він не стає нарешті солдатом, а потім мародером. Тут Симпліций уже мріє про офіцерський чин, стає чепуруном, що живе на широку ногу. Але незабаром усе знову перевертається з ніг на голову Симпліций втрачає майно, здоров'я, гарну зовнішність. Він починає розбійничати на дорогах; потім він кається й відправляється в паломництво; потім він пробує зайнятися селянською працею, але вихор війни знову захоплює його й несе в далекі краї: Московію, Туреччину, Китай. Після ряду пригод Симпліций вирішує відректися від мінливого миру і стати пустельником. Однак і в лісовій самоті Симпліций не знаходить справжньої розради. Він пускається в мандрівку, попадає в полон до африканських розбійників. Зрештою, звільнившись від рабства, він стає жертвою аварії корабля та знаходить притулок на родючому острові (ненаселеному) серед просторів Індійського океану, де вирішує залишитися назавжди.

Роман написаний у формі автобіографії, що створює ілюзію правдивої оповіді про безпосередньо пережите. Сповідальна розповідь використовується Гриммельсгаузеном, як і в іспанському шахрайському романі, не для окреслення індивідуальної історії життя, а для показу недосконалості миру, руйнування ілюзій. В романі сполучаються і виконуються характерні для літератури бароко функції: сатирична, дидактична, інформативна, символічна. Картинам страшного соціального нещастя, зла, несправедливості, що панують у світі (війна, голод, убогість, злочинність), Гриммельсгаузен протиставляє різні утопії. Таке сполучення сатиричного викриття дійсності з утопічними поданнями про ідеальну її перебудову характерно для літератури бароко.

2. XVII століття – вищий етап у розвитку поезії європейського бароко. В англійській літературі барочні традиції яскраво виражені у творчості поета Джона Донна (1572-1631).

Вже в ранніх творах Донна - епістолах «Шторм» і «Штиль» - звучить тема незначності й тлінності земного існування, що є наріканням на жалюгідну людську натуру. Ця тема стає основною у його ліричній поемі «Шлях душі» (1601) і особливо в «Анатомії світу» (1611). З величезною гіркотою поет пише про безсилля й слабість смертного, про трагізм його пізнань і здійснень. Поезія Донна несе на собі печатку кризи свідомості, протиріччя, у ній порушена тема необхідності смиренності жалюгідної людини перед всесильною міццю божества. У його поезії, особливо в зрілий період його творчості, основними образами стають жалюгідна, грішна, легковажна людина, раб божий, і всемогутній, всевидючий нещадний початок, до якого спрямовані помисли ліричного героя, змученого сумнівами в собі. Для поезії Донна характерні: надлишкова метафоричність, використання алегорій, хаотичні та гротескні образи. Корабель, захоплений буревієм, трясеться як хворий лихоманкою; смерть уподібнюється приступу нудоти; матроси, стомлені тропічною спекою, - біблійні отроки в печі вогненної. Судна – це застиглі в штилі острови, і людина у своїй самітності подібна до острова.

Показові теми, розроблені Донном: муки та протиріччя кохання; страждання, заподіюване розлукою; смерть і її філософський зміст. Сатири Донна уїдливі й жовчні. Коло містичних богошукательських настроїв, захват релігійного самознищення, відчуття свого часу як катастрофи, порятунок від якої треба шукати у вірі, істерична напруженість ідей і форми, схильність до парадокса, вітіювата багатослівність зближають поезію Донна з тими явищами західноєвропейської літератури, характерної для XVII столітті, що звичайно називають літературою бароко.

Із впливом Донна зв'язують цілу школу англійської поезії середини XVII століття, названу школою «поетів-метафізиків», а іноді «школою дотепності» («school of wit»). Назва «школа дотепності» пішла від розповсюдженої в той час тенденції вводити в поезію дотепні та мудрі парадокси, гостроти, будувати цілі вірші як розгорнуті афоризми. «Метафізичною школою» (тут «метафізика» означає абстрактні філософські міркування) послідовників Донна визначив уперше Дж. Драйден. Ця назва закріпилася за групою поетів XVII століття, для творчості яких характерна атмосфера містицизму, релігійно-етичних шукань, поетичного самозаглиблення. У цю групу входять Джордж Герберт, Генрі Воен, Ричард Крешоу, Франсис Кверлз, Томас Кер’ю.

«Поети-метафізики» об'єднані звертанням до лірики, пронизаної богошукательськими настроями. Світу земних страстей і втіх вони протиставляли напружений зміст, молитовний екстаз, болісну християнську самооцінку, у світлі яких марністю й обманом з'являлася земна діяльність. Мотиви пустельництва, осуд мирського суєтного життя властиві «поетам-метафізикам». Природа для них – храм або молитовня. У будь-якому життєвому явищі «поети-метафізики» шукають якийсь прихований зміст, розкриття якого й перетворюється в завдання, що вирішує поет. «Поети-метафізики» охоче розробляють і поглиблюють техніку поетичної алегорії, успадкованої від середньовічної, релігійної лірики й перетворюють її в систему девізів і емблем, образів, що мають таємний релігійний зміст. Особливо широко представлений емблематизм як одна з важливих оригінальних сторін поезії «метафізиків» у творчості Ф. Кверлза. У цілому, творчості «поетів-метафізиків» властиві різкі контрасти та повороти, неясні натяки, твереза аналітичність суджень, вигадлива гра розуму і звертання до творчої думки читача. «Поети-метафізики» закріпили в англійській поезії жанр філософської лірики.

3. Перехідний характер епохи, складність і гострота соціально-політичних колізій в Англії обумовили складність і суперечливість її літературного процесу. Якщо для Іспанії й Німеччини XVII століття – століття бароко, для Франції – століття класицизму, то в Англії – бароко співіснує із класицизмом і ці різнорідні літературні принципи вигадливо переплітаються у творчості одного й того ж самого автора. Це стосується і творчості видатного англійського поета Джона Мільтона (1608-1674). Поезія Мільтона в цілому належить класицизму, але кращий витвір століття – поема «Втрачений рай» (1667) - народився на схрещенні класицизму і бароко. У цьому творі в монументальних космічних баченнях, створених уявою поета, у сповнених захоплюючого драматизму картинах зіткнення протиборчих таборів на чолі з Богом і Сатаною привертають увагу елементи героїчної романтики, обумовленої поетично перетвореними відгомонами революційних подій середини століття. Мільтон давно виношував ідею написання масштабної поеми, що прославила б Англію і її літературу, і бачив у цьому своє призначення. Обміркувавши і відкинувши безліч сюжетів, він зупинив свій вибір на найбільш відомому з біблійних сюжетів – історії гріхопадіння Адама та Єви. Результатом його праць стала поема «Втрачений рай». Для своєї епічної поеми Мільтон обрав форму білого вірша, наслідуючи Гомеру та Вергілію.

Гріхопадіння людини і його спокута Христом – сюжет справді всесвітнього, позачасового масштабу, і Мільтон поставив собі метою всього лише «пояснити шляхи Господні до людей». Вражає насамперед космічна грандіозність поеми Мільтона. Драматичні події «Втраченого раю» відбуваються на тлі неозорих просторів Всесвіту. Його тема – священна історія, а герої – Бог, Диявол, Месія (Христос), Адам і Єва. Увесь світ і людська історія з'являються в епосі як арена багатовікової боротьби між Добром і Злом, як арена Божественного і сатанинського начал. Мільтон малює в поемі вражаючі сцени битв небесних легіонів і оспівує перемогу Добра над Злом.

Подібно епічним творам Гомера та Вергілія, поема починається немов би із середини оповіді – вигнанням з небес Сатани та повсталих проти Бога ангелів. Вони збираються на військову раду і повідомляють про намір помститися Господові, спокусивши його головне творіння – Людину. Сатана летить на Землю, де Адам і Єва живуть у земному раї. Спокушена Сатаною Єва вкушає забороненого яблука, що спричиняє неминучу кару. В останніх книгах поеми читачеві відкривається майбутнє в пророцтвах архангела Михайла, перед поглядом якого проходить вся історія людства. Він говорить про прийдешній порятунок людей на важкому, але неухильному їхньому шляху до вдосконалювання. Так Мільтон приходить до оптимістичного висновку про неминуче торжество Добра у світі, висновку особливо актуальному в «злі дні» Реставрації. В обстановці реакції, що перемогла, поет немов би заявляв про те, що дух революції не вмер, що її ідеали живі та й незгубні. «Втрачений рай» підвів підсумки багаторічним роздумам автора про релігію та філософію, про долі батьківщини та людства, про шляхи його політичного та духовного вдосконалювання.

Крім «Втраченого рая» у творчій спадщині Мільтона важливе місце займають поема «Повернутий рай» (1671) і трагедія «Самсон-борець» (1673). Творчість Джона Мільтона, поета, публіциста та мислителя, вплинула на розвиток європейської суспільної думки й літератури наступних поколінь.

Література

1. Артамонов С. Д. История зарубежной литературы XVII-XVIII вв. [Текст] / С. Д. Артамонов. – М., 1987. – 608 с.

2. Ерофеева Н. Е. Зарубежная литература. XVII век [Текст] / Н. Е. Ерофеева. — М.: Дрофа, 2004. — 187 с.

3. История зарубежной литературы XVII века: учеб. для филол. спец. вузов [Текст] / Н. А. Жирмунская, З. И. Плавскин, М. В. Разумовская и др.; Под ред. З. И. Плавскина. – М.: Высш. шк., 1987. – 248 с.

4. Сайт з літератури XVII століття: http://17v-euro-lit.niv.ru/