Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Західноєвропейської літератури XVII ст. Російський класицизм.





 

1. Основні естетичні принципи класицизму. «Поетичне мистецтво» Н. Буало.

2. Драма П’єра Корнеля «Сид». Внесок Жана Расіна у розвиток французького класицизму. Жан-Батіст Мол’єр як творець «високої комедії».

3. Національна своєрідність російського класицизму. Творчість Д. І. Фонвізіна. «Недоук» – перша соціально-політична комедія на російській сцені.

 

1. Класицизм – від лат. «classicus» («зразковий»). Класицисти прагнули наслідувати зразкам античності, додержувалися норм, викладеним античними теоретиками мистецтва (Аристотель, Горацій). Головною теоретичною працею, у якому викладаються принципи класицистичної естетики є трактат «Поетичне мистецтво» Никола Буало (1674). Ціль мистецтва класицисти бачили в пізнанні істини, що виступає як ідеал прекрасного. Вони висувають метод його досягнення, ґрунтуючись на розумі, зразку, смаку. З погляду класицистів, великі художні твори – плід не таланта, не натхнення, не художньої фантазії, а завзятого проходження велінням розуму, вивчення класичних добутків стародавності та знання правил смаку. Таким чином, вони зближають художню діяльність із науковою. Від античності класицисти запозичили зовнішні риси. Під іменами античних героїв ясно бачилися люди XVII-XVIIІ століть, а давні сюжети служили для постановки гострих проблем сучасності. Вони проголосили принцип наслідування природі, строго обмежуючи право художника на фантазію. Мистецтво зблизилося з політичним життям, його головним завданням було оголошене виховання громадянина.

Увага в мистецтві класицизму приділяється не приватному, одиничному, випадковому, а загальному, типовому. Тому характер героя в літературі не має індивідуальних рис, виступаючи як узагальнення цілого типу людей, що приводить до різкого поділу на позитивних та негативних, серйозних і смішних. Основний конфлікт у добутках класицистів – між розумом, обов’язком перед державою і почуттям, особистими потребами, страстями. З'явився принцип ієрархії жанрів, відповідно до якого є низькі (комедія, байка, сатира – у них можна було торкатися тільки приватних проблем і абстрактних пороків, що виступали як риси людського характеру) і високі (трагедія, ода, епопея – за ними закріплювалася загальнодержавна проблематика, у них могло розповідатися тільки про королів, полководців, вищу знать, мова цих творів носила урочистий характер) жанри. Наступний принцип – принцип трьох єдностей: часу (дія повинне відбуватися протягом 24 годин), місця (в одному місці) і дії (дія повинна бути цільною і закінченою і поєднувала всіх персонажів, відсутність побічних сюжетних ліній). В основі концепції трьох єдностей лежить принцип правдоподібності.

2. Пьер Корнель (1606 – 1684) — видатний французький драматург-класицист. Одна з його найбільш довершених драм — трагедія «Сид» (1636). Арабською «сид» - пан. Це прізвисько іспанського полководця ХІ століття Родриго Діаса, про якого розповідається в середньовічному героїчному епосі «Пісня про мого Сида» і безлічі іспанських романсів. Основне джерело п'єси Корнеля - драма «Юність Сида» представника школи Лопе де Веги Гильєна де Кастро. Корнель у своєму творі розкриває новий для того часу конфлікт – боротьбу між обов’язком і почуттям – через систему більш конкретних конфліктів. Перший – конфлікт між особистими устремліннями й почуттями героїв і обов’язком перед феодальною сім'єю, або фамільним боргом. Другий – між почуттями героя та обов’язком перед державою, перед королем. Третій – конфлікт фамільного обов’язу й обов’язку перед державою. Відступи від правил класицизму в драмі «Сид»: 1) сюжет узятий із середньовіччя, а не з античності; 2) не витриманий принцип чистоти жанру – трагічний конфлікт знаходить щасливий дозвіл, що виразилося у визначенні жанру п'єси, даному Корнелем, - трагікомедія; 3) на кілька годин перевищена «єдність часу»; 4) порушена єдність дії: образ інфанти не пов'язаний з основною дією; 5) події відбуваються в різних місцях (палацах), а не в одному.

Жан Расін (1639 – 1699) – знаменитий французький драматург XVII століття, «найбільш зразковий поет класицизму», за словами Н. Буало. Він створює не героїчні, а любовно-психологічні трагедії, що показують безсилля розуму перед пристрастю. Страждання кохання, щиросердечна боротьба, внутрішні протиріччя психології людини становлять основний зміст расіновських п'єс. Його перу належать 11 трагедій («Андромаха», «Олександр Великий», «Британик», «Береника», «Ифигения в Авлиде» та ін.), але кращої з них визнана «Федра» (1677), що стала вершиною його майстерності. Головне новаторство Расина пов'язане з характером Федри. Расіновська Федра - страждаюча жінка, а не злочинниця, вона, як писав про неї автор, «ані цілком винувата, ані цілком безневинна». Її трагічна провина - у неможливості впоратися з почуттям до свого пасинка Іполіта, що сама ж Федра називає злочинним. Расін легко та органічно приймає строгі правила класицистичних «єдностей», не застосовуючи зовнішніх сценічних ефектів, ясно, послідовно, точно розгортає дію п'єси. Його героїня постійно аналізує свої вчинки, хоча й не може приборкати пристрасть. Таким чином, Расін осягає та втілює у своїй трагедії не тільки морально-психологічні конфлікти своєї епохи, але відкриває загальнолюдські закономірності психології.

Жан-Батіст Мол’єр (1622 – 1673) є творцем соціальної комедії, побутової комедії сатиричної спрямованості з фарсовими елементами (комедія вдач). Був переконаний, що комедія - жанр, рівноправний із трагедією – «змушує сміятися чесних людей», і тим самим «сприяє викорінюванню пороків». Завдання комедії, на думку Мол’єра, - бути дзеркалом суспільства, зображувати недоліки людей свого часу. Критерієм художності комедії служить правда дійсності. Згідно з цими принципами жанровий різновид багатьох його творів отримав визначення «висока комедія». Основна тема комедії «Тартюф» (1669) – лицемірство людини та суспільства (зокрема, релігійне). Не тільки Тартюф у п'єсі прикриває свої непривабливі вчинки благочестивими мовленнями (також його слуга Лоран, судовий пристав Лояль, мати Оргона - мадам Пернель). Вигляд Тартюфа створюють його мнима святість і смиренність. За його ввічливими манерами ховаються ощадливість, честолюбна спрага влади, здатність мстити. Художні засоби «Тартюфа»: елементи фарсу, комедії інтриги, комедії вдач, комедії характерів. «Тартюф» - типова класицистична комедія, у ній дотримані всі правила - вона покликана не тільки розважати, але й наставляти глядача.

3. осійський класицизм формувався в другій чверті XVIIІ століття, у період реакції, що наступила після смерті Петра І. Літературі відразу був заданий бойовий, наступальний дух, повний суспільного, цивільного пафосу. Тісний зв'язок із сучасністю й викривальною спрямованістю – характерні риси російського класицизму. Особливості російського класицизму: селянська тема, зв'язок з усною народною творчістю та попередньою національною традицією, естетичний ідеал – образ нової людини – громадянина й патріота. Представники: А. Д. Кантемир (поклав початок російській сатирі), В. К. Тредіаковський (став реформатором російської віршованої системи, засновник любовної лірики на російському ґрунті), М. В. Ломоносов (узаконив жанр оди, виступив реформатором російської літературної мови, розробивши теорію «трьох штилів», яка була адаптацією французьких класицистичних правил до російської мови), Г. Р. Державін (оновив жанр оди, доавши до нього елементи сатири та філософічності). Це період розквіту російської драматургії: О. П. Сумароков, Я. Б. Княжнін (трагедії), В. В. Капніст, Д. І. Фонвізін (комедії). Комедія Д. Фонвізіна «Недоук» (1782) – перша соціально-політична комедія на російській сцені, у якій показаний вплив, що розтліває, кріпака правий і на народ і на дворянство. Основні проблеми в комедії: 1) проблема кріпацького права; 2) проблема освіти та виховання; 3) проблема форми державної влади. У п’єсі засуджується «дикість» та свавілля російського провінційного дворянства, традиційне дворянське виховання та «злонравие».

 

Література

 

1. Артамонов С. Д. История зарубежной литературы XVII-XVIII вв. [Текст] / С. Д. Артамонов. – М., 1987. – 608 с.

2. Ерофеева Н. Е. Зарубежная литература. XVII век [Текст] / Н. Е. Ерофеева. — М.: Дрофа, 2004. — 187 с.

3. История зарубежной литературы XVII века: учеб. для филол. спец. вузов [Текст] / Н. А. Жирмунская, З. И. Плавскин, М. В. Разумовская и др.; Под ред. З. И. Плавскина. – М.: Высш. шк., 1987. – 248 с.

4. Орлов П. А. История русской литературы XVIII века: учебник для ун‑тов [Текст] / П. А. Орлов. – М.: Высшая школа, 1991. – 320 с.

5. Сайт з літератури XVII століття: http://17v-euro-lit.niv.ru/

Date: 2016-07-18; view: 254; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.006 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию