Французька література XVIII століття

1. Соціально-політичні передумови Просвітництва. Основні положення та лозунги Просвітництва. Основні літературні напрямки XVIII ст. Жанрова система літератури XVIII ст.

2. Французьке Просвітництво. Загальна характеристика творчості Вольтера, Д. Дідро, Ж. Ж. Руссо, П. О. Бомарше.

1. XVIII століття ознаменоване виникненням і розвитком широкого ідейного руху, що одержав назву Просвітництва. Воно знайшло вираження у всіх сферах духовного життя – у філософії, соціології, політичній економії, педагогіці, етичних навчаннях, визначило розвиток науки, породило нові естетичні доктрини й відповідну їм художню систему. З ідей Дж. Локка про те, що єдиним джерелом людських знань про світ є досвід, просвітники робили висновок про вирішальний вплив суспільного та природного середовища на формування особистості: людина стає поганою або гарною під впливом навколишніх умов. На цій основі просвітники критикували феодальний громадський порядок, його політичні інститути, правові та моральні норми. Суспільному добробуту перешкоджають неуцтво, забобони й марновірства, - вважали просвітники та проголошували освіту головним засобом усунення невідповідності між існуючим суспільним ладом і вимогами розуму й людською природою. Гуманістичний ідеал Освіти – «природна людина», породження природи, що наділяє його здоровими моральними інстинктами. Завданням виховання просвітники оголошували впровадження у свідомість людини розумного досвіду, тобто розуміння необхідності діяти відповідно до вимог розуму та справедливості.

У межах літератури та мистецтва Просвітництва виділяють різні художні напрямки: просвітницький класицизм (Вольтер, Готхольд Лессінг, Олександр Поуп, Йоганн Вольфганг Ґете, Фрідріх Шиллер), просвітницький реалізм (Даніель Дефо, Джонатан Свіфт, Генрі Филдинг, Дені Дідро, Пьер Огюстен Бомарше) і сентименталізм (Олівер Голдсміт, Лоренс Стерн, Жан Жак Руссо, представники руху «Буря та натиск», ранні Ґете й Шиллер). Література Просвітництва пронизана філософською проблематикою, цим пояснюється поява жанру філософської повісті. Характерне для діячів Просвітництва прагнення вплинути на сучасників визначило підкреслену публіцистичність їхньої творчості. Значне місце в літературі Просвітництва належало публіцистичним жанрам: журнальному нарису, трактату-міркуванню, діалогу. Публіцистичні елементи проникають і в традиційні жанри: роман, комедію, поему.

2. Основні особливості культури французької Просвітництва: 1) публіцистична гострота, тісний зв'язок з питаннями громадського життя, наростання революційного розжарення; 2) універсалізм, енциклопедичність, взаємопроникнення наук і літератури, з одного боку, наклало відбиток на стиль наукових творів - витончений, дотепний, з іншого боку - додало теоретичну глибину та масштабність наукового узагальнення художнім творам; об'єднуюча ланка духової культури Франції - філософія.

Вольтер (Франсуа Марі Аруэ) (1694 -1778) – своєрідний символ епохи Просвітництва, «не людина, але століття», за словами В. Гюго. Вольтер – один з основоположників жанру філософської повісті, в основі якої лежить якась філософська теза, що доводиться або спростовується всім ходом оповіді. У творчості Вольтера ця теза нерідко намічена вже в самому заголовку: «Задиг, або Доля», «Мемном, або Розсудливість людське», «Кандид, або Оптимізм». Створення жанру філософської повісті викликано прагненням з'єднати образно-сатиричний показ дійсності з філософським змістом і в підкреслено тенденційній, повчальній (просвітницькій) формі донести до читача філософські ідеї автора, зробити ці ідеї наочними, зрозумілими, загальнодоступними. Однією із кращих філософських повістей Вольтера вважається «Кандид, або Оптимізм» (1759). Головні герої Кандид і Панглос персоніфікують собою дві філософські системи. Панглос представляє теорію німецького філософа Готфріда Лейбніца, переконаного в тому, що навіть зло - лише необхідний елемент загального добра і насправді «усе на краще в цьому найкращому з мирів». Йому протиставлена філософія англійця Джона Локка: довіряти потрібно не уявленням про реальність, а самій реальності, що заявляє про себе через органи почуттів. Фінал повісті не ставить крапку у філософській суперечці.

Головна тема творчості Дені Дідро (1713 – 1784) - розум, показаний як сила, що руйнує пережитки, марновірства та догми минулого. Основні твори письменника: романи «Черниця» (1760), «Жак-Фаталіст і його пан» (1773), «Племінник Рамо» (1779). Дідро оцінював людину з погляду певного духовного еталона. Основа зразкової людини - моральний розум. Образ такої людини Дідро створив у повісті «Черниця». Це драматична історія життя в монастирях молодої дівчини Сюзанни Сімонен, що була поміщена туди проти волі батьками. Сюзанна протистоїть оточенню, прагне відстояти свою індивідуальність. Монастир у зображенні Дідро в мініатюрній формі представляє всі пороки суспільства: неуцтво, аморальність, марнославство, розпуста, збочення, лицемірство. Все це через те, що в монастирі відбувається насильство над природною людською сутністю. Людина народжується, щоб жити в суспільстві, діяти за своїм визнанням, розвивати, а не придушувати розум, щоб насолоджуватися життям плоті, а не придушувати її, - переконаний Дідро. Письменник наділяє Сюзанну всіма вищими природними якостями. Сюжет саме і побудований так, щоб продемонструвати їх: моральність і чеснота, релігійність, гуманність. У повісті відкритий фінал: хоча Сюзанна втекла з монастиря, вона виявляється в аналогічному середовищі - соціальному. Чи допоможуть їй її високі моральні якості вижити в нових умовах — залишається невирішенним питанням.

Жан Жак Руссо (1712 – 1778) – один з визначних письменників-сентименталістів, творець філософських трактатів «Міркування про науки й мистецтво», «Суспільний договір» і ін. В області художньої прози прославився своїм романом «Юлія, або Нова Элоиза», написаному в епістолярному жанрі. У ньому розповідається про зворушливу любов Юліи, дівчини зі знатної сім'ї, дворянки, і бедного вчителя Сен-Пре. Станові забобони встали непереборною перешкодою на шляху до щастя молодих людей. Ніжні та сумні листи героїв не тільки викликали сльози в тодішніх читачів, але й звучали як протест проти станової нерівності, проти дворянських забобонів, проти невпорядкованості всього суспільства.

Пьєр Огюстен Бомарше (1732 – 1799) увійшов в історію літератури як творець блискучих комедій «Севильский цирюльник» (1775) та «Одруження Фігаро» (1784). В першій з них головним для автора було виразити свою прихильність інтересам третього стану. Динамічність дії, блискуча словесна гра, бездоганний механізм інтриги. Бомарше поглиблює характери – типи традиційної комедії: вельможа, дівчина, доктор, слуга. У характер спритного слуги – Фігаро – Бомарше привніс особливо багато нового. У його монологах, що не мають прямого відношення до інтриги, звучить авторське «я». Це слуга, що протестує свідомо й всерйоз, він відкрито засуджує свого пана. Слова Фігаро стають обвинувальним актом і проти всього суспільства, зазіхаючи на його підвалини.

Прочитавши в 1782 році рукопис комедії «Одруження Фігаро», Людовик XVI заборонив ставити її на сцені, заявивши: «Якщо бути послідовним, для того, щоб допустити постановку цієї п'єси, потрібно зруйнувати Бастилію. Ця людина знущається із усього, що треба поважати в державі». По ходу п'єси Фігаро веде із графом боротьбу за своє право закоханого та людське достоїнство. Розум, хитрість, мужність простолюдина Фігаро виявляються сильніше станових привілеїв графа. Комедія стала свідомим політичним актом: у ній заперечувалися свавілля, закони несправедливого суспільства. «Одруження...» - комедія інтриги, у ній відтворена точна і детальна картина звичаїв Франції; історія любові, зображена в п'єсі, майже трагична; соціальна сатира не знає собі рівних на французькій сцені. Головним у п'єсі залишається характер Фігаро, що наділений багатьма автобіографічними рисами. Особливе значення має монолог Фігаро в п'ятій дії - він порушував всі існуючі закони драматургії - протягом тривалого часу на сцені говорить слуга, і не про хід інтриги, а про суспільство, про себе, про те, що сильні миру цього не завжди сильні розумом, що вони потурбувалися лише народитися, але не приклали ніяких зусиль, щоб досягти свого благополуччя.

Література

1. История зарубежной литературы XVIII века: учебник для филол. спец. ВУЗов [Текст] / З. И. Плавскин, А. В. Белобратов, Е. М. Апенко и др.; под ред. З. И. Плавскина. – М.: Высш. шк., 1991. – 335 с.

2. Артамонов С. Д. История зарубежной литературы XVII-XVIII вв. [Текст] / С. Д. Артамонов. – М., 1987. – 608 с.

3. История французской литературы / под ред Л. Андреева. – М.: Высш.шк., 1987. – 546 с.

4. Скир А. Предмет искусства эстетики Д. Дидро / А. Скир. – Минск. 1979.

5. Силкіна В.І. Просвітництво і Вольтер / В. І. Силкіна // Всесвітня література та культура. – 2003. – № 1. – С.24-30.

6. Грандель Ф. Бомарше / Ф. Грандель. - М.: Книга, 1985. - Режим доступа: http://lit-prosv.niv.ru/lit-prosv/grandel-bomarshe/index.htm

7. Сайт по литературе Просвещения: http://lit-prosv.niv.ru/