Методика дослідження

Методика дослідженнь може бути теоретичною і експериментальною

Основною ціллю теоретичних досліджень є розв’язання наступних задач:

1. Вивчення фізичної природи досліджуваних об’єктів, явищ та процесів.

2. Побудова принципових моделей цих об’єктів досліджень в цілому чи по окремим характеристикам.

3. Порівняння можливих еквівалентних моделей досліджуваного об’єкта.

При проведенні теоретичного дослідження використовуються як загально-логічні методи пізнання, так і спеціальні.

1. Аналіз – мислене чи фізичне розчленування цілісного об’єкта на складові елементи (ознаки, властивості, відношення) і дослідження цих частин незалежно від цілого.

2. Синтез – мислене чи фізичне об’єднання окремих складових елементів (ознак, властивостей, відношень) об’єкта в єдине ціле з врахуванням знання, отриманого при незалежному вивченні складових елементів.

3. Абстрагування – мислене відволікання від ряду ознак (властивостей) об’єкту при одночасному виділенні інших ознак, які мають значення для дослідника при вирішенні конкретної задачі.

4. Аналогія – припущення про схожість об’єктів в якихось властивостях на основі виявленої схожості в інших властивостях.

При проведенні експерименту дослідник вдається до інших (простіших) методів емпіричного дослідження:

1. спостереження – заснований на цілеспрямованому сприйнятті явищ (причому дослідникові на основі його знань, відомо, що і як спостерігати); 120

2. опис – заснований на фіксації відомостей, отриманих на основі спостереження;

3. вимірювання – полягає в порівнянні об'єктів по яких-небудь схожих властивостях, ознаках з еталоном і встановленні кількісних характеристик.

Для отримання надійних і достовірних результатів експериментальних досліджень необхідно здійснити

1. розробку програми експериментальних досліджень;

2. обґрунтування вибору кількісних параметрів (критеріїв або вимірюваних величин) оцінки властивостей об'єкту, вибрати їх розмірності і способи вимірювання в ході експерименту;

3. розгляд причинно-наслідкових зв'язків між параметрами оцінки властивостей об'єкту і виявленими чинниками;

4. розташування чинників по ступеню їх впливу на параметри оцінки властивостей об'єкту і виділення з них основних

Мікроскопія моркви

Мікроскопія. При анатомічному дослідженні плодів діагностичне значення мають: трапецієвидна форма мерікарпіев; тонкостінна паренхіма зовнішньої частини і склеренхіма з Тангентально витягнутими дрібними клітинами внутрішньої частини мерікарпіев; багатоклітинні шипи з однієї термінальної кліткою; прості, одноклітинні, товстостінні волоски з слабобородавчатой ​​поверхнею; чотири великих округло-трикутних канальці в головних реберцях і два великих овальних, що зближують, ложбіночних на черевній стороні з темно-бурими вистилають клітинами; ендосперм з тонкостінних клітин, заповнених жирним маслом і дрібними алейроновом зернами; зустрічаються друзи і поодинокі кристали кальцій оксалату.

Мікробний ценоз

Мікробний ценоз – це один із найскладніших, найрізноманітніших і найпоширеніших типів просторово-функціональної організації живих угруповань педосфери. Мікроорганізми є основним джерелом генетичного різноманіття, що має широку видову й функціональну варіабельність. Завдяки складному видовому різноманіттю з відповідною ферментативною активністю, мікробіота відіграє виключно важливу роль у трансформації органі- чної матерії, процесах ґрунтоутворення та формуванні родючості ґрунтів. Формування певного мікробного комплексу ґрунту, його структури та складу з відповідною функціональною активністю в значній мірі залежить від його типу, аґреґатного складу, обумовленого аграрним використанням та особливостями сільськогосподарських культур. Структура мікробних ценозів – невід’ємна складова детальної характеристики ґрунтів, включаючи процеси та фактори, що прямо чи опосередковано впливають на їх особливості. При вивченні складу мікробних ценозів грунтів різних типів радимо акцентувати увагу на слідуючи аспекти:

Розвиток поглядів на специфічність мікробних асоціацій різних ґрунтів. Біогенність ґрунтів різних типів. Вплив окультуреності ґрунту на чисельність його мікробного населення. Кількісний і якісний склад бактерій, актиноміцетів і грибів у ґрунтах різних типів. Основні групи ґрунтового мікронаселення: - зимогенна й автохтонна мікрофлора, - оліготрофні і хемолітоавтотрофні мікроорганізми. Мікроорганізми, що беруть участь у первинному ґрунтоутворювальному процесі. Роль мікроорганізмів в утворенні й розпаді перегною. Автохтонна і зимо генна мікрофлора ґрунту. Закономірності, які визначають накопичення перегною в ґрунтах різних кліматичних зон. Роль мікроорганізмів в агрегатуванні й формуванні ґрунтової структури. Розповсюдження мікроорганізмів у профілі різних ґрунтів. Відображення горизонтальної і вертикальної поясності в складі мікробного населення ґрунтів. Аналіз процесів накопичення і розпаду гумусу в різних ґрунтових типах залежно від напряму мікробіологічних процесів. Показники біологічної активності ґрунтів. Мікробіологічні діагностика й індикація типу й окультуреності ґрунту. Самоочищення ґрунтів. Мікробіологічна меліорація ґрунтів.

Протеобактерії

Протеобактерії це бактерії які викликають хвороби у рослин і тварин Протеобактерії (proteobacteria) — це одна з основних груп бактерій. Вони налічують велику кількість патогенів, таких як кишкова паличка (E.coli), сальмонела (Salmonella), вібріон (Vibrio), чумна паличка (Yersinia pestis), Helicobacter pylori та багато інших видів. Інші є вільно живучими організмами, та налічують багато бактерій, відповідаючих зафіксацію азоту. Як і для інших бактерій, група визначається за послідовностю рибосомної РНК (16S рРНК), та названа за ім'ям грецького бога Протея (також як і один з родів бактерій серед протеобактерій), який міг змінювати свою форму, в результаті великої різноманітності форм, знайдених у цієї групі.

Усі протеобактерії грам-негативні, з зовнішньою мембраною переважно збудованою з полісахаридів. Багато з них рухаються застосовуючи джгутики, але деякі нерухомі, а інші викорустовують ворсинки чи інші механізмибактеріального ковзання. Останні включають міксобактерій, унікальну групу бактерій, що можуть агрегуватися щоб створити багатоклітинні плодові тіла. Поміж протеобактерій також існує велика різноманітність типів метаболізму. Більшість членів є факультативними чи облігатними анаеробами та гетерофами, але також існують численні винятки. Різноманітні види, не бувши спорідненими, перетворюють енергію світла, застосовуючи фотосинтез. Також серед протеобактерій існують пурпурні бактерії, названі так за їх червонувату пігментацію.

Найбільш часто у сільскому господарстві зустрічаються вид Azotobacter chroococcum. Клітини мають слизові капсули. При старінні клітини перетворюються в спочивають форми - цисти, стійкі до висушування, але не до нагрівання. Азотобактер - мешканець вологих нейтральних і лужних грунтів. У кислих грунтах мешкають бактерії роду Beijerinckia. Це дуже слизові бактерії, в стадії розвитку яких немає цист. Симбіотичні азотфіксатори бульбочкові бактерії (ризобії) з типовим родом Rhizobium. В даний час використання молекулярно-біологічних методів в систематиці дозволило виділити чотири роду бульбочкових бактерій: Rhizobium, Bradyrhizobium, Sinorhizobium, Mezorhizobium. Рухливі палички, не утворюють спор. Вони живуть у вільному стані в грунті, але здатні впроваджуватися через кореневі волоски в корені бобових рослин і, розмножуючись в клітинах рослини-господаря, перетворюються в нерухомі викривлені палички - бактероїди. На цій стадії вони фіксують азот атмосфери. Під впливом цих бактерій тканина кореня розростається і утворює бульби. Міксобактерії - ковзаючі бактерії, що утворюють слиз. Міксобактерії - палички, що пересуваються по субстрату з утворенням щільних слизових тяжів. Мають складний цикл розвитку з утворенням плодових тіл різної форми і кольору, які формуються при агрегації клітин і слизу. Клітини в дозрілих плодових тілах перетворюються в міксоспори, які здатні на свіжому субстраті проростати в нові вегетативні палички.