Діяльність Міжнародної організації праці

Міжнародна організація праці — єдина організація ООН, в рамках якої представники трудящих разом із представниками підприємців та урядів на рівних правах беруть участь у при­йнятті рішень шляхом переговорів із найважливіших соціаль­но-економічних питань.

На тристоронній основі функціонують органи МОП — Ад­міністративна рада (виконавчий орган), галузеві комітети.

Документи МОП, які приймаються на щорічній Генераль­ній конференції МОП, узгоджуються зі сторонами згідно з принципом консенсусу, тобто за згодою всіх сторін, однак це не є абсолютним правилом, оскільки всередині делегацій від держав рішення може бути прийняте кваліфікованою більшіс­тю (2/3 голосів кожної зі сторін).

Особливості структури та всієї діяльності МОП визначають­ся складністю узгодження різних, часто навіть протилежних, інтересів сторін. Діалог, дискусії та прийняття рішень сторо­нами передбачають взаємні врахування інтересів і досягнення угод в умовах соціального миру, що й зумовлює необхідність такої особливості структури та діяльності МОП, як її тристо­ронній характер.

У своїй діяльності МОП використовує три основні методи:

1. Розробка і прийняття міжнародних трудових норм та контроль за їх виконанням (нормотворча діяльність).

2. Надання країнам допомоги у вирішенні соціально-тру­дових проблем, тобто здійснення технічного співробітництва.

3. Проведення досліджень та здійснення публікацій з про­блем у сфері праці.

Нормотворча робота є головною в діяльності МОП. Вона здійснюється задля досягнення її основних цілей і завдань. МОП розробляє міжнародні програми щодо поліпшення умов праці й життя трудящих, підвищення можливостей зайнятості та підтримки основних прав людини, вдосконалення загальної і професійної освіти. Ці програми ґрунтуються на міжнарод­них трудових нормах, що встановлюються конвенціями та рекомендаціями МОГІ, яких за роки її існування було ухвалено 184 та 194 відповідно.

Міжнародне технічне співробітництво здійснюється з 30-х років XX ст. у формі надання експертами МОП допомоги країнам стосовно вирішення різноманітних соціально-трудо­вих проблем. Діяльність експертів останнім часом стає складо­вою національних планів розвитку і зосереджується на спри­янні повній зайнятості, розвитку людських ресурсів, підвищен­ні рівня життя, вдосконаленні трудового законодавства, впровадженні сучасних методів управління тощо. Більш ніж у 100 країнах світу працює близь­ко 600 експертів МОП.

До основних сфер діяльності МОП належать: зайнятість і безробіття; професійна підготовка та перепідготовка кадрів; права людини; умови, безпека й гігієна праці, виробниче і нав­колишнє середовище; заробітна плата; соціальне забезпечен­ня; окремі категорії трудящих; МОП та соціальні інститути; погляд у майбутнє та проблемні положення.

Забезпечення повної зайнятості, попередження та скоро­чення безробіття, допомога безробітним є найважливішими за­вданнями МОП протягом усього періоду її діяльності. У Філа­дельфійській декларації урочисто проголошено зобов'язання МОП сприяти прийняттю всіма членами програм повної зайня­тості та підвищення життєвого рівня населення. Однак МОП не уповноважена створювати в країнах робочі місця. Це за­вдання місцевих урядів, а її роль полягає у формуванні су­спільної думки, заохоченні національних заходів та міжнародної співпраці. Питанням зайнятості, повнішого та ефективні­шого використання людських ресурсів присвячено значну час­тину конвенцій та рекомендацій МОП.

Важливим етапом у цій сфері діяльності стала Всесвітня програма зайнятості, проголошена на сесії Міжнародної кон­ференції праці в 1969 р. Вона стала відправною точкою в роботі МОП у напрямі подолання безробіття та неповної зайнятості, охопивши як промислово розвинені країни, так і ті, що розви­ваються. Однак і зміст Всесвітньої програми зайнятості, і її здійснення вказують на те, що вона не вирішила гострих про­блем щодо запобігання безробіттю та його зменшення, а МОП у подальшому неодноразово зверталась до аналізу причин її слабкого виконання та здійсненого впливу. В ході цього роз­глядались питання боротьби з бідністю, а в 1976 р. визначено концепцію основних потреб, яка сприяла встановленню у краї­нах мінімального рівня заробітної плати та пенсій.

Необхідність скорочення безробіття та досягнення повної зайнятості зумовили проголошення активної політики на рин­ку праці, сутність якої полягає не стільки в матеріальній допо­мозі безробітним, скільки в збільшенні зайнятості на основі здійснення системи різноманітних заходів.

Важливим і досить ефективним напрямом діяльності МОП стала допомога країнам, зокрема тим, що розвиваються, у про­фесійній підготовці та перепідготовці кадрів. Ці питання МОП розглядає як проблему розвитку людських ресурсів, включаю­чи розвиток управління, професійну орієнтацію та професійну реабілітацію. На здійснення цієї програми спрямовується біль­ше двох третин коштів, призначених на технічне співробітниц­тво. Цей напрям діяльності Організації реалізується щороку в десятках країн. У ній зайняті сотні радників та експертів.

Застосування конвенцій країнами — членами МОП. Ра­тифікація конвенцій та прийняття рекомендацій для націо­нальної практики відбувається не завжди, та й прийняті акти з часом можуть бути забуті й не впливати на стан відносин у країні. Ратифікація конвенцій є, тим не менше, найважливі­шим міжнародно-правовим актом, через який держава — учас­ниця МОП бере на себе зазначені в них міжнародні зобов'я­зання.

Ратифікація — це затвердження вищим органом державної влади міжнародного правового акта; ратифікація надає йому юридичної сили всередині країни.

Нова конвенція набуває чинності для конкретної держави через 12 місяців із дня реєстрації ратифікаційної грамоти Ге­неральним директором МОП. Ця держава зобов'язана здійсни­ти всі необхідні заходи (прийняття законодавчих актів чи практичні дії) для гарантування її застосування.

Ратифікована конвенція стає, поряд із національним зако­нодавством, джерелом внутрішнього права, а в разі протиріч між положеннями конвенції та національним законодавством чи практикою необхідне впровадження додаткових заходів щодо їх усунення. Також у країні встановлюються санкції за невиконання вимог, зафіксованих у конвенції, та забезпечується повна інформованість усіх зацікавлених сторін про набут­тя чинності у країні цієї конвенції.

Ратифікувавши конвенцію, держава з часом може відмови­тись від її подальшого застосування шляхом денонсації, від­мовляючись надалі дотримуватись її положень. У кожній кон­венції є стаття, що визначає порядок і строки її можливої денон­сації.

Згідно зі статутом МОП держави-учасниці повинні надава­ти щорічні доповіді про прийняті ними заходи щодо застосу­вання ратифікованих конвенцій МОП. На практиці згідно з діючою системою доповіді за найбільш важливими конвенція­ми, що стосуються прав людини, подаються раз на два роки, а згідно з іншими конвенціями — раз на чотири роки.

Рекомендована література

Базова

1. Грішнова О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник. – К.: Знання, 2004. – 535с.

2. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навч. посіб. / Є.П. Качан, О.П. Дяків, В.М. Островерхов та ін.; За ред. Є.П. Качана. – К.: Знання, 2008. – 407 с.

3. Єсінова Н.І. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навч. посіб. – К.: Кондор, 2004. – 432 с.

4. Червінська Л.П. Економіка праці: Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 288 с.

Допоміжна

1. Богиня Д.П., Грішнова О.А. Основи економіки праці: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2001. – 2004. – 535 с.

2. Васильченко В.С, Василенко П.М. Ринок праці: теоретичні основи і державна практика: Посіб. для працівників державної служби зайнятості. – К., 2000. – 560 с.

3. Васильченко В.С., Державне регулювання зайнятості: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2003. – 252 с.

4. Грішнова О. А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник / О. А. Грішнова. – 3-тє вид., випр. і доп. – К.: Товариство «Знання», КОО, 2007. – 559 с.

5. Дворецька Г.В. Соціологія праці: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2001. – 244 с.

6. Есинова Н.И. Экономика труда и социально-трудовые отношения: Учеб. пособие. – К.: Кондор, 2003. – 304 с.

7. Закон України “ Про колективні договори і угоди ” // Закони України. – К.: Ін-т законодавства, 1997. – Т. 6. – С. 5 – 11.

8. Закон України “ Про організації роботодавців ” // Офіційний вісник України. – 2001. - № 25. – С. 109.

9. Закон України “ Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності ” // Закони України. – К.: Ін-т законодавства, 2000. – Т. 19. – С. 279 – 296.

10. Колот А. Соціально-трудові відносини: теорія і практика регулювання: Монографія. – К.: КНЕУ, 2004. – 230 с.

11. Тимош І.М. Економіка праці: Навч. посіб. – Т.: Астон, 2001. – 347 с.