Чинники формування безробіття

Безробіття становить макроекономічну проблему, оскільки чинники, які на нього впливають, передусім економічні, а саме:

• структурні зрушення в економіці, які призводять до мас­штабних змін у структурі й кількості попиту на робочу силу і мають особливо тяжкі наслідки в періоди стагнації або зни­ження ділової активності;

• зниження темпів економічного розвитку, що зумовлю­ють зменшення кількості робочих місць, порушення збалансо­ваності чисельності працівників із кількістю робочих місць;

• недостатній сукупний попит;

• інфляція, що виявляється у скороченні капітальних вкладень (зменшення інвестицій призводить до скорочення виробництва, а отже, й зайнятості), а також у зниженні реаль­них доходів населення, що зумовлює збільшення пропонуван­ня робочої сили за умови зниження попиту на неї;

• співвідношення цін на фактори виробництва, яке веде до переважання трудоощадних технологій;

• сезонні коливання виробництва, які зумовлюють зміни в попиті на робочу силу;

• НТП, наслідки якого посилюють безробіття через ком­плексний вплив, який виявляється, по-перше, у впровадженні трудоощадних технологій, автоматизації виробництва, що «витискає» велику кількість некваліфікованої праці; по-друге, в ускладненні виробництва, що неминуче призводить до спе­ціалізації, а отже, збільшення структурних диспропорцій між попитом і пропозицією робочої сили.

Види безробіття

Безробіття — складне й багатопланове явище, яке має без­ліч форм та виявів.

Безробіття проявляється у двох формах: абсолютній та від­носній.

До абсолютного безробіття належать:

• фрикційне, пов'язане з переміщенням осіб з однієї робо­ти на іншу, з однієї місцевості до іншої. Отже, це своєрідна со­ціальна суперечність, яку розуміють як проблему пошуку від­повідної роботи;

• структурне, яке виникає внаслідок структурних зру­шень в економіці, що впливають на структуру сукупного попи­ту на робочу силу: на одні професії попит підвищується, на інші — знижується;

• циклічне, яке виявляється в умовах спаду як фази еко­номічного циклу.

До відносного безробіття належать такі види:

• добровільне, що виникає тоді, коли працівник звільня­ється за власним бажанням, оскільки не задоволений рівнем оплати праці, умовами роботи, психологічним кліматом у ко­лективі;

• вимушене, яке виникає тоді, коли працівник не бажає звільнятися, а адміністрація проводить скорочення персо­налу;

• конверсійне, що спричиняється скороченням чисельно­сті армії та перепрофілюванням підприємств військово-про­мислового комплексу на випуск цивільної продукції;

• технологічне,яке пов'язане з переходом до нової техніки і технології, механізацією та автоматизацією виробництва, що супроводжується вивільненням робочої сили і найманням пра­цівників принципово нових спеціальностей і кваліфікацій;

• сезонне, яке стосується видів виробництва, що мають сезонний характер і в яких протягом року відбуваються ко­ливання попиту на працю (сільське господарство, будівни­цтво);

• інституційне, зумовлене правовими нормами, що впли­вають на попит і пропозицію праці. Воно може бути спричине­не, наприклад, введенням гарантованої мінімальної заробітної плати, недосконалою податковою системою (надмірні соціаль­ні виплати знижують пропозицію праці. Високі ставки оподат­кування, скорочуючи доходи, роблять їх порівнянними із су­мами виплат за соціальними програмами. Це також знижує пропозицію робочої сили);

• застійне, що особливо небезпечне, якщо воно довготри­вале. За результатами досліджень американських соціологів, після річної вимушеної перерви в роботі людина практично не може адаптуватися до нормальної трудової діяльності, навіть якщо їй вдається знайти робоче місце. Відповідно міжнародна статистика звертає увагу на загальний рівень безробіття понад 12 місяців, так зване тривале застійне безробіття.