А – реобаза; Б – подвоєна реобаза; а –корисний час; б - хронаксія

Хронаксія – мінімальний час, необхідний для виникнення збудження тканини за дії подвоєної реобази (подвоєної граничної сили подразника). Хронаксія виражається в тисячних частках секунди (у мілісекундах) або сигмах. Чим менше хронаксія, тим вище збудливість тканини. Хронаксію тканин вимірюють спеціальним приладом – хронаксиметром. Спочатку визначають реобазу, потім її подвоюють і визначають мінімальний час дії подразника силою у дві реобази, яка необхідна для виникнення збудження. Вимір хронаксії проводять не тільки в експериментальній фізіології, але й для об'єктивної оцінки фізіологічного стану тканини або органа.

Дослідженням встановлено, що хронаксія є змінною величиною. ЇЇ величина залежить від структури, фізіологічного стану тканини, органу і всього організму в цілому. Так, хронаксія рухових нервів менше, ніж скелетних м'язів. Наприклад, хронаксія рухових нервів коливається від 0,09 до 0,2 мс, а хронаксія скелетних м'язів – від 0,2 до 0,4 мс. Нерви вегетативної нервової системи мають дуже високу хронаксію (біля 5 мілісекунд). Найвища хронаксія, що вимірюється не мілісекундами, а сотими і десятими частками секунди, у непосмугованих м'язів шлунку і кишечнику.

Якщо при подразненні процес розвивається тільки в місці його нанесення і не поширюється по тканині, то при збудженні процес, який виникає в одному місці, поширюється по всій мембрані клітини, а іноді переходить і на сусідні тканини і органи. Збудливими в організмі риб є нервова, м'язова і залозиста тканини. Процеси, що відбуваються в них при збудженні, в принципі майже не відрізняються, але мають певні розходження в деталях.

Початковою реакцією клітини на подразнення є зміна проникності клітинної мембрани в місці подразнення. При цьому іони натрію миттєво проникають всередину клітини, змінюючи негативний заряд на позитивний.

Потенціалом дії (ПД) називають швидке коливання МПС, що виникає під час збудження клітини. В основі ПД лежать зміни електричної (іонної) провідності клітинної мембрани. Амплітуда і тривалість ПД окремої клітини мало залежать від сили подразнення, важливо лише, щоб ця сила досягла певного критичного значення — порогової сили подразнення. ПД, що виникає у місті подразнення, поширюється вздовж нервового чи м'язового волокна, не змінюючи своєї амплітуди. Наявність порогу подразнення і незалежність амплітуди ПД від сили подразнення підпорядковуються закону "все або нічого".

Для реєстрації ПД використовують поза- і внутрішньоклітинні електроди. При позаклітинному відведенні електроди підводять до зовнішньої поверхні клітини (волокна). Реєстрація ПД за допомогою позаклітинних електродів показала, що поверхня збудженої ділянки на дуже короткий час (мілісекунди) стає зарядженою негативно відносно сусідньої не збудженої ділянки (мал 2.4).