Історія розвитку фізіології

Початкові зведення про функції людини і тварин були сформульовані лікарями і мислителями Древньої Греції – Гіппократом (460 – 377 до н.е.), Аристотелем (384 – 322 до н.е.) і Древнього Рима – Галеном (171 – 200).

У Х – Х1 ст. високий рівень культури був у Середньої Азії. Тут жив і творив найвидатніший вчений того часу Ібн-Сіна – Авіценна (980 – 1037). Його наукові трактати з медицини містять чимало даних відносно функції організму.

У епоху Відродження посилився інтерес до природних наук, у тому числі і до біології. Виникнення фізіології як самостійної експериментальної науки пов'язано з ім'ям англійського лікаря Вільяма Гарвея (1578 – 1657), який у 1628 році опублікував капітальну працю "Анатомічне дослідження рухів серця і крові у тварин". Дослідами на тваринах було доведено, що кров рухається в одному напрямку замкненою системою кровоносних судин – артерій і вен і що постійний рух крові обумовлений скороченнями серця. Відкриття було доповнено італійським дослідником М. Мальпігі (1628 – 1694). Вивчивши під мікроскопом капіляри, що з'єднують артерії і вени в замкнену мережу судин, він описав також мікроскопічну будову кров'яних тілець, шкіри, легень, нирок.

Перший повноцінний посібник із фізіології на латинській мові у 8 томах "Elementa physiologia corporis humani" був написаний А. фон Галлером у 1757 – 1766 роках і згодом неодноразово оновлювався німецькими авторами. У першій половині XIX сторіччя з'явилися підручники з фізіології Г. Прохаски (Чехія), І. Мюллєра (Німеччина), О.М. Філомафітського (Росія).

У XIX сторіччі в ряді країн Європи закладаються і формуються фізіологічні школи, які використовували в першу чергу експериментальні дослідження. Їхніми видатними представниками були: у Німеччині – І. Мюллєр (1801 – 1858), Г. Гельмгольц (1821 – 1894), Е. Дюбуа-Реймон (1813 – 1896), Р. Гейденгайн (1834 – 1897), К. Людвіг (1816 – 1895); у Франції – Ф. Мажанді (1783 – 1855), К.Бернар (1813 – 1878); в Англії – Ч. Белл (1774 – 1842), Дж. Ленглі (1850 – 1916), Ч. Шеррингтон (1855 – 1949); у США – У. Кеннон (1871 – 1945); у Росії – І. М. Сєченов (1829 – 1905), І П. Павлов (1849 – 1936).

Фізіологія XX сторіччя характеризується комплексним підходом до вивчення життєвих процесів, розглядом їх на різних рівнях організації, широким використанням в експерименті новітньої електронної апаратури.

У цей період усі фізіологічні функції і механізми їхньої регуляції стали розглядатися з урахуванням їх фізико-хімічної, біохімічної і молекулярної природи. Поряд із цим чітко позначився системний підхід до вивчення організму, що дозволяє простежити функції в їхній динаміці і у зв'язку з багатьма іншими явищами.

Розвиток рибальства і рибництва потребують усе більш глибоких знань фізіології риб, без яких неможливо ні раціональне освоєння водних біоресурсів, ні розведення більш високопродуктивних порід риб. Вивчення фізіологічних основ харчування, реакції риб на різноманітні хімічні, зорові електричні й інші види подразників дозволяють раціонально організувати утримання риб і знизити витрати на їхнє вирощування та годівлю.

Велика робота з фізіології риб проводилася у Радянському Союзі, в тому числі і на Україні. В питаннях фізіології риб були відомі ряд наукових шкіл: Г.С.Карзинкіна, що вивчали азотистий обмін із застосуванням радіоактивних ізотопів; В.С.Івлєва і Г.Г.Вінберга — енергетичний обмін; М.Л.Гербильського - гормональну регуляцію життєвих циклів; П.А.Коржуєва – фізіологію крові; В.А. Пегеля – фізіологію травлення; М.С. Строганова – вплив факторів середовища на організм риб та ін.

У 1940 – 90 роках написані капітальні монографії з різних питань фізіології риб: П.А. Коржуєв “Эволюция дыхательной функции крови”, 1949; В.А. Пегель “Физиология пищеварения риб”, 1950; С.Н. Скадовський “Экологическая физиология водних организмов”, 1955; Г.Г. Вінберг “Интенсивность обмена и пищевые потребности риб”, 1956; М.С. Строганов “”Физиологическое приспособление рыб к температуре среды”, 1956; В.В. Краюхин “Физиология пищеварения пресноводних костистих рыб”, 1963; В.А. Матюхин “Биоэнергетика и физиология плавания рыб”, 1973; Н.Т.Іванова “Атлас клеток крови рыб”, 1983; І.А. Шпарковський “Физиология пищеварения рыб: двигательная функция”, 1986; Н.А. Головіна, І.Д. Тромбицький “Гематология прудовых рыб”, 1989 та ін.

На Україні основні дослідження з фізіології риб проводяться в інституті гідробіології НАНУ та інституті рибного господарства УААН.