Профілактика злочинності

Під профілактикою злочинності слід розуміти спеціальний вид діяльності уповноважених на це державних органів, громадських формувань і окремих осіб, спрямований на здійснення системи певних заходів з виявлення та усунення причин і умов, що сприяють скоєнню злочинів та вплив на осіб, що схильні до протиправних дій.
По іншому, профілактика злочинності - це своєрідний, найбільш гуманний спосіб боротьби зі злочинністю, засіб підтримання належного рівня правопорядку в суспільстві, забезпечення прав і законних інтересів громадян.

Питання про рівні профілактики злочинів не дістало однозначного вирішення. Найбільш обгрунтованою є точка зору О. М. Яковлєва, який виділяє три рівні профілактики злочинів:

1) загальносоціальна профілактика, тобто профілактична діяльність, що здійснюється у суспільстві в цілому;

2) профілактика у соціальних групах і колективах;

3) індивідуальна профілактика (рання і безпосередня).

Виділяють також четвертий рівень - профілактику злочинів на регіональному або галузевому рівні.

Більш складну структуру профілактичної діяльності пропонує Г. А. Аванесов. Вчений поділяє профілактику злочинів на: загальну, спеціальну й індивідуальну, а також на моральну, кримінально-правову, кримінологічну та спеціальну.

Аналіз значної кількості кримінологічної літератури та прикладів практичної профілактичної діяльності злочинності свідчить, що, на нашу думку, обґрунтованим є поділ профілактики злочинів на такі рівні:

- загальна профілактика, яка передбачає як загально-соціальну, так і спеціально-кримінологічну профілактику злочинності;

- індивідуальна профілактика, яка поділяється на чотири рівні: рання профілактика; безпосередня профілактика; профілактика на етапі формування злочинної поведінки (пенітенціарна); профілактика рецидиву (постпенітенціарна).

Розкриймо складові такого ємкісного поняття, як загальна профілактика. Під загально-соціальною профілактикою злочинності, насамперед, слід розуміти комплекс перспективних соціально-економічних і культурно-виховних заходів, спрямованих на подальший розвиток та вдосконалення суспільних відносин і усунення або нейтралізацію водночас причин та умов злочинності. Тому вирішальна роль у поступовому зменшенні соціальних суперечностей в усіх сферах соціального життя належить розумній господарсько-організаційній та культурно-виховній діяльності державних органів, підприємств, установ, фірм, громадських організацій. Профілактичний потенціал цієї діяльності полягає в тому, що вона протидіє негативним явищам і процесам, які спричиняють відтворення або збільшення рівня злочинів, стимулює законослухняну поведінку людини.

Загальносоціальна профілактика - це позитивний ефект продуманої соціальної політики, яка здійснюється не тільки і не стільки з мстою безпосередньої профілактики злочинності, а спрямована передусім на вирішення загальних економічних і соціальних завдань держави. Загальносоціальна профілактика злочинності зменшує: соціальні суперечності, криміногенне протистояння різних верств населення, рівень безробіття, підвищує стандарт життя людей, створює необхідні умови для легалізованого одержання достатніх прибутків громадянами, сприяє побудові міцного фундаменту для нормального функціонування всіх соціальних сфер, забезпечення контролю над дітьми і молоддю, оздоровлення морального клімату в суспільстві, впровадження високих моральних цінностей, додержання демократичних засад та ін. Прогресивні соціальні програми спрямовані на утвердження законності, поваги до конституційних прав і свобод людини, зміцнення громадського порядку, дисципліни, на вирішення проблем поєднання громадських, виробничих, сімейно-побутових інтересів жінок і сім'ї, соціальної адаптації маргінальних верств населення тощо.

Спеціально-кримінологічна профілактика включає в себе сукупність заходів, цілеспрямованих на боротьбу зі злочинністю, які здійснюються органами, підприємствами, організаціями, установами, які мають функції, закріплені у відповідних нормативно-правових актах.

Загальносоціальна та спеціально-кримінологічна профілактика злочинності взаємопов'язані і взаємодоповнюють один одного. При цьому органи, які розроблюють спеціальні заходи, мають право і зобов'язані на основі аналізу соціальної та кримінальної ситуації повідомляти про необхідність врахування тенденцій цієї ситуації у змісті великомасштабних заходів загальносоціального рівня. Тому вони і є складовими елементами загальної профілактики злочинності.

Щодо індивідуальної профілактики, то це - система цілеспрямованого, організованого, з урахуванням педагогічних вимог виховного впливу на свідомість, почуття, волю особи, що профілактується, з метою усунення, нейтралізації, блокування у неї негативних і, одночасно, формування позитивних якостей, стереотипів і звичок законослухняної поведінки.

Виділяють чотири види індивідуальної профілактики злочинності:

- рання профілактика стосується об'єктів, які перебувають на початковому етапі криміналізації особи, а саме: виявляти джерела кримінальних та інших антисуспільних впливів на особу (групу осіб) до того, як цей вплив ще не подіяв на її (їх) поведінку; одночасно виявляти, коли для особи, яка профілактується, ці контакти стали цікавими (щоб впливати на конкретні життєві обставини). Завдання ранньої профілактики - протидії джерелам негативного впливу і роз'ясненні особі, що профілактується, небезпечності таких контактів;

- безпосередня профілактика стосується осіб, поведінка яких свідчить про розвиток у них негативних інтересів, звичок, стереотипів (відчуження від позитивного мікросередовища, сумнівні знайомства, безпосередні контакти з кримінальним середовищем і особами, що надмірно вживають алкоголь, наркотичні засоби тощо); безпосередньо беруть участь у вчиненні адміністративних правопорушень. Завдання безпосередньої профілактики - стримати особу від того, щоб вона у подальшому стала на злочинний шлях та схилити її на шлях виправлення, оновлення мікросередовища, в якому вона спілкується, з негативного на позитивне;

- профілактика на етапі злочинної поведінки (пенітенціарний вид) охоплює осіб, що вчинили злочини і стосовно них суд прийняв рішення про застосування різних заходів кримінально-правового впливу. Завдання цього виду профілактики - стримування від повторного вчинення злочинів, вжиття заходів контролю і жорстке роз'яснення правових наслідків злочинів. Цей вид профілактики реалізується в діяльності установ виконання покарань, завданням яких і є виправлення та ресоціалізація засудженого, а також здійснюється відповідними державними та громадськими організаціями при звільненні особи від реального кримінального покарання (умовне засудження, відстрочка виконання вироку тощо);

- профілактика рецидиву, цей вид називають ще постпенітенціартім, стосується осіб, що відбули кримінальне покарання у виді позбавлення волі, але підлягають нагляду з метою запобігання рецидиву.

Суб'єктами профілактики правопорушень та злочинів є органи, установи, організації, підприємства, а також посадові особи (службовці) й окремі громадяни, яким законом дозволено або на яких покладені завдання та функції по виявленню, усуненню, послабленню, нейтралізації причин та умов, які сприяють існуванню і поширенню злочинності в цілому, її окремих видів і конкретних злочинів, а також отриманню від переходу на злочинний шлях і забезпечення ресоціалізації осіб, схильних до вчинення злочинів (рецидиву).

Доцільність, наукова і практична значущість певної типології значною мірою залежить від системоутворювальних ознак, на базі яких вона формується. Однією з найважливіших характеристик профілактики правопорушень та злочинів виступає характеристика масштабу поширення профілактичної діяльності. За цією ознакою виділяють такі суб'єкти:

o загальнодержавні (загальнонаціональні, коли мова йде про недержавні суб'єкти);

o регіональні (обласні, а також в містах Київ та Севастополь);

o територіальні (органи місцевого самоврядування).

2) Суб'єкти профілактики можуть бути типологізовані за місцем в державній і суспільній системі:

o державні;

o недержавні (неурядові), у тому числі підприємства, установи і організації, громадські об'єднання і спеціалізовані формування.

52. Спеціально-кримінологічна протидія злочинності: поняття та види.

Спеціальне попередження злочинності, на відміну від загального, має безпосередній мета запобігання злочинів. Особлива мета виявлення та усунення (блокування, нейтралізації) причин, умов, інших детермінант злочинності - його профілюючий, конституюють ознака, головна особливість. Поряд з цим спеціально-кримінологічне попередження включає в себе запобігання задумують і підготовлюваних, припинення розпочатих злочинів.

При спеціальному попередженні злочинності на основі кримінологічних досліджень виділяються підвищено-криміногенні і підвищено-віктимної соціальні групи, сфери діяльності та об'єкти. До перших можна, наприклад, віднести неповнолітніх з неблагополучних сімей, осіб без певного джерела доходу; групи населення, що знаходяться за межею бідності. До підвищено

Віктимним - власників великих капіталів і такі об'єкти, як сховища цінностей, зі сфер діяльності - пов'язані з грошовим і валютним обігом, з об'єктів - регіони з інтенсивними міграційними потоками і т. д.

В рамках кримінологічної профілактики можуть розроблятися, наприклад, програми попередження злочинності неповнолітніх або злочинності в сфері видобутку та переробки золота. Їх кримінологічної основою служать спеціальні дослідження відповідної злочинності з виділенням поряд із загальними процесами їх детермінації також і специфічних, які стосуються саме неповнолітніх або видобутку та переробки золота.

Спеціальне попередження органічно доповнює і конкретизує загальне, але заходи спеціального попередження приймаються в розрізі окремих його складових і мають тимчасові кордони. Вони строго цілеспрямовані, спеціалізовані і так чи інакше локалізовані в часі і просторі стосовно до певних термінів проведення, до різних галузей господарства і т. д.
Вище зазначалось, що складовою частиною спеціального попередження є запобігання та припинення злочинів, для яких характерно те, що вони спрямовані на певних осіб, які, за наявними відомостями, задумали, готують або вже здійснюють певний злочин. Метою запобігання є ліквідація можливості здійснити вже задумане або підготовлене злочин.
Заходи запобігання можна класифікувати по їх спрямованості на дві основні групи:

1) заходи суб'єктивної спрямованості, які носять припиняє характер і застосовуються щодо особи, яка має намір або готується вчинити злочин;

2) заходи об'єктивної спрямованості, які впливають на умови, від яких залежить реалізація злочинного наміру, або ж на предмет проектованого злочинного посягання.

До першої групи відносяться:

а) попереджувальна бесіда. Найбільш часто ця форма втручання практикується органами міліції та прокуратури;

б) так звані " превентивні адміністративні заходи " - типові заходи запобігання злочинам та іншим антигромадських проявів. Вони можуть висловитися в забороні залишати місце проживання; у встановленні адміністративного нагляду; в обов'язки з'явитися в певний час у найближче відділення міліції;

в) запобіжного заходу, щоб забезпечити неможливість ухилення особи від судової відповідальності.

Друга група заходів запобігання задуманих або готуються злочинів є за своїм характером запобіжної. Ці заходи можуть висловитися, наприклад, в організації охорони об'єкта (магазину, складу, житла і т. д.). В деяких випадках може виявитися необхідним нічне освітлення району чи охоронюваного ділянки, обладнання його сигнально-охоронної технікою.
Припинення злочинів - другий різновид спеціальної профілактики. Об'єкт запобіжних заходів - карані дії, якими готується, починається або завершується виконання конкретного злочину, тобто каране приготування, незакінчена і закінчений замах. Припинення застосовується і тоді, коли втручання може запобігти продовження вчинення злочину.

53. Основні світові тенденції змін злочинності.

Звернення до міжнародних порівняльних досліджень злочинності, для проведення яких нині в нашій країні немає організаційних та ідеологічних перепон, допоможе правильно зрозуміти і оцінити злочинність у сучасній Росії і реальні перспективи боротьби з нею, зрозуміти та оцінити взаємозв'язок російських, регіональних і світових тенденцій.

При всіх істотних розбіжностях у рівні злочинності в різних країнах першої і визначальною тенденцією в світі є її абсолютний і відносний зростання в залежності від чисельності населення, економічного розвитку, культури і т.д. Це не означає, що злочинність в будь-якій країні і завжди тільки зростає. Є країни, де злочинність у якісь періоди їх розвитку скорочується або її рівень стабілізується. Мова йде про середньостатистичну тенденції злочинності в світі, розрахованої за тривалий період часу. Ця тенденція була виявлена ​​більше ста років тому А. Кетле, К. Марксом, Ф. Лістом та іншими дослідниками, як тільки вони доторкнулися до кримінальної статистиці. Маркс, зіставляючи в паралельних рядах чисельність населення, народжених, померлих, засуджених і пауперов, припустив, що, мабуть, є щось гниле в самій серцевині такої соціальної системи, яка збільшує багатство, але при цьому не зменшує злидні і в якій злочинність зростає навіть швидше, ніж чисельність населення.

До сих пір злочинність еволюціонує за цим законом. Помилка Маркса полягала в тому, що злочинність пов'язана не тільки і не стільки з убогістю і вона «виробляється» не тільки капіталізмом. Проблема виявилася більш глибокою і всеосяжною. Мабуть, більш прав Ф. Ліст, який в той же час і на основі тих же даних прийшов до аналогічних висновків, не пов'язуючи їх з якоїсь однієї соціальною системою.

Людство живе надією, обґрунтовано вважаючи, що з розвитком соціуму відбувається його гармонізація, супроводжувана науково-технічним, економічним, соціальним, моральним і правовим вдосконаленням. І це вірно. Але, на жаль, немає достатніх підстав говорити про настільки ж позитивні тенденції в моральному та правовому поведінці людей, в боротьбі зі злочинністю та іншими правопорушеннями. Між науково-технічним розвитком і морально-правовим станом суспільства немає прямих і «швидких» кореляцій.

Злочинність, особливо організована, вже контролює не тільки життя і діяльність окремих країн, а й деякі кроки світового співтовариства в цілому. Після військової глобальної небезпеки над людством висить кримінальна. Розрив економічного і морально-правового розвитку досягає критичної величини. Технічний прогрес не зупинити. Морально-правове вдосконалення людського суспільства, мабуть, ніколи «не наздожене» науково-технічний прогрес.

Абсолютний і відносний ріст злочинності однозначно підтверджується світовими даними, зібраними ООН в процесі підготовки чотирьох оглядів тенденцій протиправної поведінки.

За дуже неповними даними Першого огляду в 1970-1975 рр.. злочинність у світі зросла в цілому приблизно на 15% при щорічних темпах приросту в середньому на 2%. Загальний коефіцієнт злочинності, розрахований за ці роки тільки по десяти видам злочинів (перелік наводився вище), склав у середньому 1311 діянь на 100 тис. населення. У країнах цей показник дорівнював 787, а в розвинених - 1835, тобто в 2-3 рази вище.

Аналіз даних наступних оглядів показує, що середні темпи приросту злочинності від огляду до огляду тільки збільшувалися. За результатами Четвертого огляду щорічний приріст злочинності становить близько 5%. Зростала кількість країн, в яких злочинність інтенсивно збільшувалася, і скорочувалася - де вона зменшувалася або стабілізувалася.

За даними більш повних відповідей 22 розвиваються і розвинених країн Четвертого огляду по 12 видам злочинів була складена наступна таблиця (результати Четвертого огляду ООН з питання про тенденції в області злочинності і функціонування систем кримінального правосуддя).

Таким чином, враховуючи недостатню порівнянність даних про злочинність, отриманих при підготовці безперервно удосконалюються оглядів (кожен огляд розроблявся на основі відомостей різного числа країн, видів та переліку злочинів), немає можливості побудувати єдиний статистичний динамічний ряд показників про злочинність. Але виходячи з деяких усереднених і певною мірою оціночних даних, можна стверджувати, що загальна злочинність у світі в розрахунку на 100 тис. населення за останні 20-25 років зросла більш ніж в 3-4 рази.

Є підстави вважати це реальною платою народів розвинених демократичних країн за свою свободу, яка використовується для вчинення не тільки добра, але і зла. Виняток у цьому списку становить Японія, яка, перейнявши економічний і демократичний досвід Заходу, не втратила національних форм традиційного соціального контролю. Хоча в останні роки і в Японії спостерігається зростання злочинності.

Високий середньостатистичний приріст злочинності не виключає того, що вона в якийсь час може стабілізуватися і навіть знизитися. Наприклад, в США певне зниження її спостерігалося в 1982-1984 рр.., У Франції - в 1985-1988, в ФРН - 1984 і 1988, в СРСР - 1986-1987 рр.. і т.д. Кожне зниження має свої причини. Зниження злочинності в СРСР в названі роки було пов'язано з жорсткою боротьбою з пияцтвом та алкоголізмом. Успіхи її були недовгими і сумнівними, якщо розглядати її у більш широкому криминологическом та соціально-економічному контексті, але на динаміку насильницької та іншої «п'яної» злочинності вони вплинули. Такі «провали» в кривій динаміки злочинності є скоріше тимчасовим винятком, ніж закономірністю, бо в кінцевому підсумку вони не змінюють середньої стійкої тенденції абсолютного і відносного зростання злочинності.

У країнах, що розвиваються і державах, розташованих на території колишнього СРСР, частка насильницьких злочинів проти життя та здоров'я людей набагато вище, ніж у розвинених, в яких домінують крадіжки та інші злочини проти власності. Як вважають автори Третього огляду ООН, матеріальний достаток в розвинених країнах зумовлює великі можливості для здійснення крадіжок і більший захист людського життя. «У країнах, що зазнають дефіцит споживчих товарів, конфлікти між людьми зі смертельним результатом можуть бути частіше мотивовані наміром отримати доступ до обмежених ресурсів, ніж має місце в розвинених країнах». Необхідно також зіставлення культур, релігій, рівнів соціального контролю, економічного і політичного розвитку та інших важливих передумов. Але і на цьому рівні аналізу напрошується висновок: інтенсивне зростання злочинності в розвинених країнах супроводжується, як не парадоксально звучить, специфічної гуманізацією злочинності.

Друга тенденція - відставання соціального контролю над злочинністю від її кількісно-якісних змін. Це в першу чергу пов'язано з неадекватністю кримінального законодавства та інших засобів боротьби.

Діяльність правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю більш мобільна, ніж кримінальне законодавство. Але ці органи здійснюють свої функції лише на основі законів. Інший підхід, який використовується тоталітарними режимами в різних країнах, небезпечніше, ніж сама злочинність. Нормальне демократичне суспільство не може собі дозволити боротися зі злочинністю її методами, хоча часто і ефективно. Правова держава, побудова якого ми декларували, такого допустити не може.

Тенденція зростання злочинності і тенденція «відставання» кримінально-правового контролю над нею пов'язуються між собою в якийсь порочне коло, розірвати яке можна тільки на шляху гуманістичних, профілактичних, кримінологічних стратегій боротьби зі злочинністю. Це порочне коло важко розірвати в рамках традиційної кримінальної політики. Світове співтовариство стурбоване рішенням двох головних завдань: як знизити темпи приросту злочинності і як забезпечити людське поводження з правопорушниками. Чи сумісні вони? Безсумнівно, але з однією умовою: вони поєднувані в цивілізованому демократичному суспільстві, де глибоко усвідомлені реальні закономірності в області злочинності, її об'єктивні причини та науково-практична неспроможність неправового і жорстокого поводження з правопорушниками, тобто вони сумісні в оптимальному співвідношенні ефективності та гуманності.

Отже, світові тенденції злочинності не дають підстави для її сприятливого кримінологічного прогнозу в світі. Інтенсивне зростання злочинності - не сама хвороба суспільства, а лише показовий симптом його більш глибоких соціальних недуг. Погіршення кримінологічної обстановки в світі пов'язано зі збільшенням «ножиць» між зростаючою злочинністю і відстаючим соціальним контролем над нею. Це протиріччя традиційним посиленням кримінально-правової боротьби в умовах демократичних інститутів не усунути. Рішення проблеми лежить в поглибленні соціально-правового і кримінологічного контролю, в конкретно-кримінологічної стратегії попередження злочинності, яка реалізується і коригованою безперервно. Для цього потрібна відповідна економічна, організаційна, правова аналітична база і практична макро і мікро крімінологія.