Сімейно-побутові та ситуаційні насильницькі злочини

Структура насильницької злочинності проти життя визначається і зараз сімейно-побутовий і ситуаційно-дозвільної спрямованістю.

Дійсно, багато хто з цих злочинів досі вчиняється ситуативно, імпульсивно, на ґрунті міжособистісних відносин і конфліктів, що виникають у побутовій сфері життєдіяльності. Найбільша кількість злочинів скоюється під час сварок, які переходять у взаємні образи і бійки.

Сімейно-побутові та ситуаційні насильницькі злочини, як правило, відбуваються в умовах конфліктної ситуації (часто алкоголізованих), що виникла через раптове розвитку подій, коли винні не мають часу всебічно їх осмислити, і тому оцінка обстановки і вибір лінії поведінки відбуваються виключно на емоційній основі. Нерідко такі злочини відбуваються імпульсивно, тобто в стані сильного душевного хвилювання, коли винний діє без більш-менш зрозумілої мети.

62. Дозвільний злочин — це діяння, рішення вчинити яке виникає і реалізується при проведенні вільного часу, причому як дозвільне його можна кваліфікувати тільки за відсутності побутового конфлікту між злочинцем і потерпілим.

Для дозвільних злочинів саме час (вільний від роботи й побуту у вузькому розумінні цього поняття) є атрибутивною, тобто обов’язковою, ознакою. Дозвільний злочин нібито виростає з певних видів вільного проведення часу (насамперед різних видів “гуляння”).

В окремих випадках дозвільний злочин може бути здійснений в якійсь швидкоплинній особистісно-конфліктній ситуації: помета товариша по чарці за поведінку, сприйняту як образливу або справді таку, розправа з особою за зроблене зауваження тощо. Як правило, дозвільний злочин має конкретного потерпілого, але може мати також неперсоніфікований, безадресний характер — суто хуліганська мотивація у вигляді п’яного зухвальства, бажання принизити оточуючих, викривлений потяг до самоствердження, демонстрування нехтування елементарними нормами моралі.

63. Кримінологічна характеристика професійної злочинності.

Професійна злочинність — це відносно самостійний вид стійкої систематичної злочинної діяльності, суб’єкти якої, володіючи відповідними спеціальними навичками, знаннями і вміннями, займаються кримінальним промислом по здобуванню основного або додаткового доходу, підтримуючи при цьому зв’язок з антисоціальним середовищем, близьким до їх власної орієнтації, установок і субкультури.

Офіційна кримінально-правова статистика, на превеликий жаль, не містить повних, безпосередніх відомостей про злочини кримінальних професіоналів та їх особистість. Тому оцінки кількісно-якісних показників професійної злочинності значною мірою мають відносний характер. Їх кримінологічний опис стає можливим завдяки інтерпретації статистичних даних про корисливі і корисливо-насильницькі злочини в цілому і особливо тих, що, як правило, вчиняють професійні злочинці (перелік їх було наведено вище).

Наприклад, у спеціально відібраній групі злочинців було встановлено, що понад 60 % з них не були засуджені, хоча систематично вчиняли злочини протягом двох і більше років. Серед шахраїв виявилося таких десь майже половина, серед кишенькових злодіїв — 15 %. Непрямо про рівень професійної злочинності можна судити шляхом детального аналізу опублікованих систематичних даних про загальний і особливо спеціальний рецидив, який є очевидною ознакою кримінального професіоналізму. Загальний рецидив корисливих злочинів, слід зазначити, останніми роками є досить високим і коливається у межах від 15 до 20 %.

У складі професійних угруповань переважають чоловіки. Жінки виявляють себе в основному в таких формах кримінального професіонального професіоналізму, як шахрайство, наркобізнес, надання кримінальних послуг (придбання і збут викраденого, надання необхідної інформації для виконавців злочинних посягань тощо).

Значну кількість серед кримінальних професіоналів становлять ті, хто не працювали і не навчались. Кількість таких засуджених останнім часом збільшилася майже в шість разів. Професійна злочинність детермінується (породжується) на загальносоціальному рівні криміногенними явищами різного змісту, а саме:

– гострими економічними суперечностями в країні;

– зменшенням можливостей для легального заробітку;

– поширенням випадків, коли покращення достатку громадян здійснюється лише шляхом неправомірної злочинної діяльності;

– тривалим замовчуванням про наявність існування професійної злочинності, що сприяло її подальшому розвитку;

– недооцінюванням державою підвищеної суспільної небезпеки професійної злочинності.

Перелічені чинники призводять до небажаного зростання рівня професійної злочинності. Що ж стосується безпосередніх причин, які обумовлюють високий ступінь готовності вести злочинний промисел, то серед них слід назвати такі обставини:

– наявність у структурі свідомості деяких людей таких якостей, як користолюбство, зажерливість, намір обманути інших, поживитися за чужий рахунок;

– давня наявність злочинних традицій і звичаїв, що передаються із покоління в покоління;

– розповсюдження ореолу злочинної романтики та переконання в тому, що кримінальної відповідальності можна уникнути, якщо оволодіти певними навичками;

– поява останніми роками значної кількості безпритульних дітей (їх спосіб життя відкриває шлях у злочинний світ).

Сприяють існуванню професійної злочинності деякі умови. Це:

– незадовільна робота слідчих органів у справі своєчасного розкриття злочинів з боку професійних злочинців;

– ліквідація спеціалізованих оперативних підрозділів, що існували раніше, співробітники яких мали значний досвід у розкритті професійних злочинів;

– відсутність в офіційній кримінально-правовій літературі необхідних відомостей про професійну злочинність;

– суттєві недоліки в діяльності адміністрацій місць позбавлення волі з проведення індивідуальної роботи із засудженими, ізоляції кримінальних авторитетів, припинення з їхнього боку спроб залучати до своїх лав інших засуджених (особливо молодих) з метою передавання їм своїх злочинних знань та умінь.

64. Кримінологічна характеристика рецидивної злочинності.

Кримінологічне поняття «рецидивна злочинність» тісно пов’язане з кримінально-правовим поняттям «рецидив злочину». Термін «рецидив» походить від латинського слова recidivus і означає те, що повертається, повторюється, тобто повторний прояв чогось. У статті 34 КК України рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин. Такий рецидив дістав назву легального. Залежно від характеру вчинених особою злочинів, кількості судимостей у злочинця, ступеня суспільної небезпечності злочинів, що входять до рецидиву, легальний рецидив класифікується за такими видами: загальний і спеціальний рецидив, простий і складний (багаторазовий), пенітенціарний.

На противагу легальному рецидиву в кримінологічній літературі конструюється інше поняття рецидиву, коли особа повторно вчиняє злочин (або низку злочинів) незалежно від кримінальних та кримінально-процесуальних наслідків першого злочину. Отже, кримінологічний рецидив злочинів — це повторне вчинення нового злочину особою, яка раніше вчинила злочин, незалежно від наявності у неї судимості. Кримінологічне поняття рецидиву дозволяє виділити повторні злочини, вчинені особами, до яких за різних обставин заходи кримінально-правового впливу взагалі не вживалися; які мають непогашену або незняту судимість; судимість яких погашена чи знята; щодо яких застосовані за попередні злочини інші, некримінальні покарання або заходи правового впливу. Отже, рецидивна злочинність з точки зору кримінології — це сукупність повторних злочинів.

Типові загальні і специфічні кримінологічні риси особи злочинців-рецидивістів дозволяють групувати цих осіб. За типом стійкості і спрямованості антисуспільної установки у кримінологічній теорії розрізняють три основних типи рецидивістів.

Рецидивісти антисуспільного типу. Цю групу становлять найбільш небезпечні, кримінально активні, злісні злочинці. До них можна віднести особливо небезпечних рецидивістів, неоднократних рецидивістів, рецидивістів-гастролерів, лідерів кримінального середовища, «злодіїв у законі», злочинних «авторитетів», «блатних».

Рецидивісти ситуативного типу. Для даної групи характерним є рецидив злочинів залежно від криміногенної ситуації, під значним впливом якої і вчиняється новий злочин. Зазначеному типу рецидивістів притаманні нестійкість ставлення до соціальних цінностей, відсутність більш-менш сталих моральних принципів, примітивність поглядів, імпульсивність реакцій тощо. До цієї групи належать рецидивісти, які вчиняють різнорідні злочини, рецидивісти-неповнолітні та ін.

Рецидивісти асоціального (деградованого) типу. Характерним для цієї групи є тип особи з фактичним розпадом особистості. У таких осіб відмічаються втрата основних життєвих позицій, суспільно корисних зв’язків, глибока соціальна дезадаптація, що є наслідком зловживання алкоголем, наркотиками, токсичними речовинами, психічних відхилень, тяжких хронічних соматичних захворювань. Через похилий вік і тривале перебування у місцях позбавлення волі, примітивізм потреб та інтересів, фізичну неспроможність вчиняти складні за задумом злочини такі особи вчиняють дезадаптивні злочини — дрібні крадіжки, хуліганство тощо.

9. Попередження рецидивних злочинів.

Рецидивна злочинність — складне явище, що (як і злочинність взагалі) притаманне людському суспільству, має свої закономірності і не може бути вкорінене в найближчі часи. Максимум можливого у боротьбі з нею — зменшення її до певних розмірів, утримання на контрольованому рівні, здійснення ефективного контролю з боку суспільства за її станом та заходами боротьби з нею. Основне завдання протидії рецидивній злочинності зводиться до необхідності довгострокової, послідовної, комплексної, контрольованої боротьби з нею.

Для ефективної боротьби зі злочинністю взагалі і рецидивом зокрема потрібні не тільки каральні, а й запобіжні заходи, спеціальне реформування, у тому числі і реформи у пенітенціарній сфері. Ці заходи мають бути спрямовані на вдосконалення суспільних відносин з метою створення всіх необхідних політичних, економічних і соціальних умов для задоволення духовних і матеріальних інтересів людини та кожної сім’ї. Все це сприяє, як свідчить вітчизняний досвід, поступовому усуненню негативних явищ і процесів, що породжують, відновлюють рецидивну злочинність і впливають на її зростання.

Спеціально-кримінологічне запобігання рецидивній злочинності — це безпосередня протидія причинам і умовам, що її породжують або їй сприяють, формують сталу антисуспільну, деструктивну установку в злочинців, послаблюють контроль над їх свідомою поведінкою, провокують повторні злочинні прояви, а також запобігання і припинення на будь-якій стадії розпочатого злочину і ресоціалізація та адаптація осіб, що відбули покарання. Воно складається з таких трьох головних напрямів протидії рецидиву: кримі нологічної профілактики, відвернення і припинення.

Кримінологічна профілактика — це головним чином випереджальний напрям запобігання рецидивній злочинності. При його здійсненні боротьба з нею виноситься на ранні стадії соціалізації особи. Правопорушення і злочинність неповнолітніх є важливим джерелом рецидивної злочинності. Її запобігання необхідно починати із запобігання первинній злочинності неповнолітніх. Треба рішуче усувати недоліки у професійній діяльності фахівців, які відповідають за процеси навчання та виховання дітей, підлітків, молоді; вживати заходів щодо зменшення впливу негативних умов мікросередовища, які є досить складною справою сьогодення; нейтралізувати сімейне неблагополуччя, де формуються стійкі криміногенні риси майбутнього рецидивіста; заборонити деморалізуючу пропаганду в засобах масової інформації цинічної позиції щодо шляхів досягнення особою матеріальних благ, сексуальної свободи, задоволення розбещених потреб за будь-яку ціну і в будь-який спосіб тощо. Ліквідація недоліків, що негативно впливають на первинну і повторну злочинність, повинна стати результатом загального оздоровлення і вдосконалення мікросередовища.

66.