Самостійне вивчення №2

«Світосприйняття первісної людини, елементи культури, релігійних вірувань»

На первісному етапі розвитку людини й формування людського суспільства зароджується культова свідомість, в основі якої лежали первісні вірування — тотемізм, фетишизм, магія.

Тотемізм — культ священних предків. Кожне плем'я мало своїх священних предків, які частіше за усе ототожнювалися з тваринами. Така система називалася тотемізм. Тотем — це не просто тварина, а божественна тварина, від якої пішли і реальні тварини, й люди.

Фетишизм — обожнення предмета, який сприймається носієм демонічних сил і пов'язується з долею всього племені. Наприклад, індійці пуабло, визнаючи себе дітьми Сонця, відкривають у своєму житті перспективу, що виходить далеко за межі їх обмеженого існування.

Магія. У міфах людина не лише залежить від всесвіту, а й, навпаки, може впливати на світ. Таким чином, доля одних істот або речей пов'язана з іншими. Отже, магія — це спосіб впливу на предмет через використання не його об'єктивних якостей, а містичної причетності один одному, де містичний зв'язок виступає знаряддям людської волі. Магія не могла фізично впливати на якість предметів і явищ, але магічні слова і обряди справляли вплив на людей, уселяючи відчуття єдності, оптимізму, «програмуючи» на успіх у задуманій справі. Магічній меті, наприклад, закликати весну, прогнати зиму, наворожити врожайне літо, напророкувати щасливе молоді весілля, підпорядковувалися в доісторичну давнину веснянки й гаївки, широко представлені в українському фольклорі.

Первісні вірування формували уявлення людей про самих себе, про природу й світ, які систематизувалися у міфології, що відігравала в той час роль суспіль-ної ідеології.

Міфологія (< гр. mythos — оповідання, переказ + logos — поняття, вчення) — це форма суспільної свідомості, зображення всього світу, наповненого живими істотами, наділеними чудесними й фантастичними якостями. Це також спосіб людського буття й світосприйняття, що ґрунтується на спорідненості людини й природи. Засобом виживання людини в жорстокій природі могло бути лише відчуття її спорідненості із грізними стихіями. Таке світосприйняття складало першооснову міфу,що допомагав людині відчути себе частиною космосу — упорядкованої системи всесвіту, на відміну від хаосу. Міфологію складали міфи. Як відомо, міфи (< гр.mythos — переказ) — це фантастичні символічні уявлення людей про світ, а також оповідання про поганських богів і надприродних героїв. Компенсуючи недостатність знань про природу, вони становлять першу історичну форму культури. Міф не давав об'єктивної картини світу, а лише наділяв його певним смислом. Це була своєрідна проекція людської душі у космос, і щоб вижити у ньому, людина шукала собі покровителів в особі існуючих у ньому персонажів. Це, насамперед, одухотворені сили та явища природи, яких бояться та приносять їм жертви, покладаючи на них свої надії. Кожне плем'я створювало своїх богів та міфологічних персонажів,тому релігія первісних людей і називається «язичництвом» або народною релігією.

Міфологія та міфотворчість у зародковому вигляді містили у собі всі основні форми суспільної свідомості, релігії й філософії, розвивали фантазію, формували поетичне мислення, отже, епоху первісного суспільства не без підстав називають «дитинством людства», без пізнання якого неможливо усвідомити сутність сучасної цивілізації.

Міфологія була своєрідним ембріоном не тільки первісної культури, а й культури взагалі, основним способом сприйняття, розуміння й пізнання світу, що оточував первісну людину. Опора на могутню міфологічну традицію була і дотепер залишається головним засобом консервації культури та збереження її протягом довгих тисячоліть із майже невідчутними змінами. Головним призначенням міфів була побудова картини світу й з'ясування у ній місця самої людини, що відображує типологія міфів.

Найбільш розповсюдженим типом міфів є етіологічний, або причинно-пояснювальний, що трактує причини й обставини виникнення різних природних явищ,культурних рис, соціальних об'єктів. Це розповіді про походження тварин і рослин,суші й моря, небесних світил, форм господарської діяльності й т. ін. Космогонічні міфи оповідають про походження космосу як цілісної системи, його структуру — вертикально-лінійну, що складається з підземного, земного та небесного світів,пронизаних єдиним стрижнем — світовим деревом або світовою горою, та горизонтально-концентричну, що складається з вузького кола «домашнього» світу та безкраїх просторів «чужого», ще неосвоєного культурою, про перетворення хаосу в упорядкованість і розширення культурного світу. Логічним продовженням космогонічного міфу є міф антропологічний, присвячений обставинам походження першої людини або першопредків племені чи роду. Астральні міфи розповідають про зірки й планети, обставини їхньої появи на небосхилі й стосунки між ними. Різновидом астральних міфів є міфи місячні й солярні, у яких Сонце й Місяць виступають як брат і сестра або чоловік і дружина. В основі тотемічних міфів лежать уявлення про кревний зв'язок на підставі спільного походження, про братерські відносини між певною групою людей і представниками тваринного світу, подекуди рослинного світу та навіть об'єктами неживої природи. Есхатологічні міфи (< гр.eskhatos — останній, кінцевий), де йдеться про загибель, «смерть», або «кінець світу» (всесвітній потоп у «Епосі про Гільгамеша», біблейському Апокаліпсисі, давньогрецькому міфі про Девкаліона й Пірру). Календарні міфи трактують зміну сезонів року як циклічний процес умирання й відродження природи.

Міфологія представлена складною й різноманітною типологією персонажів або типів міфологічних героїв.

Першо пращури — група персонажів, що уособлюють прабатьків ранніх людських співтовариств, прабатьки, яким нащадки завдячують своїм існуванням, абототемні істоти, що набувають поступово антропоморфного (людиноподібного)вигляду.

Культурні герої — це персонажі, які вперше створюють для людини різні куль-турні чи побутові атрибути — вогонь, житло, їжу, одяг, знаряддя праці й полюван-ня, різні види мистецтв, правила поведінки, закони. У слов'янській та українськійміфології це — Велес — бог скотарства і багатства, заступник тварин, Сварог —бог небесного вогню, опікун ковальства і шлюбу, Дажбог — бог сонця і жнив; Да-на — берегиня води, Лада — берегиня весни і любові, покровителька шлюбу та до-машнього вогнища, Купайло — бог земних плодів, родючості та добробуту.

Духи — міфологічні істоти, що нібито постійно взаємодіють з людиною, до-помагають або перешкоджають їй у різних видах діяльності, наповнюють життяпозитивом чи негативом. Вони тісніше, аніж боги, спілкуються з людьми тавпливають на їх життя там, де боги втручатися не вважають за потрібне. Це —русалка — діва, що живе у воді і часто виходить на сушу, мавка — діва, що жи-ве у лісі, віла — володарка криниць і озер, лісовик — лісовий дух, покровительзвірів, домовик — хатній дух, покровитель дому, дідько — нечистий дух, відьмата відьмак — чаклунка та чарівник, упир — дух, що п'є з людей кров, вовкула-ка — обернена на вовка людина.

Боги й напівбоги — могутні надприродні істоти, що створюють світ людей ікерують ними. З розвитком релігійних уявлень образи богів еволюціонують від по-літеїзму до монотеїзму у напрямі абсолютизації суттєвих ознак до всемогутності йбезсмертя, всевладдя й всевідання. Серед них усемогутній слов'янський Перун —бог війни, блискавки і грому.

Міф відігравав роль консолідуючої сили людини з общиною, порядок якої бувтаким же священним, як і закони природи. Закони колективу розглядалися як про-довження законів космосу і ніколи не були предметом обговорення. Порушенняправил і звичаїв розглядалися як підрив союзу людей і богів та жорстоко каралися,і тому сучасні уявлення про абсолютну свободу диких людей просто безпідставні.