Велика грецька колонізація. Причини, напрямки, порядок заселення нових територій

VIII – кінець VI ст. до н.е. – це період Великої грецької колонізації. Одним з її напрямів було освоєнняя Північного Причорномор’я. Деякі фахівці вважають, що “колонізація” не дуже вдалий термін, оскільки він не зовсім точно відображує чуть і характер процесу проникнення еллінів на узбережжя Чорного моря. Доцільніше, на їх думку, називати це явище “переселення”.

Велика грецька колонізація, або “переселення”, суттєво вплинула на весь світовий розвиток. Якщо в ХІ – ІХ ст. до н.е. міграції греків відбувалися в межах Егейського моря, то в наступні три сторіччя елліни розселилися на величезній території Середземноморського узбережжя від Піренейського півострові аж до Єгипту та Сирії і побудували свої міста на берегах Чорного й Азовського морів.

Серед грецьких міст-держав найбільш відомі: Ольвія – її залишки знаходяться біля с.Парутине на південь від міста Миколаїв, Херсонес – на околиці сучасного Севастополя, Пантікапей – сучасна Керч, Кафа – сучасна Феодосія в Криму, Фанагорія – на Таманському півострові, Танаїс – на Дону, Керкінітіда – сучасна Євпаторія. Найбільшим з цих рабовласницьких держав було Боспорське царство з центром у Пантікапеї, що виникло в V ст. до н.е. на Керченському й Таманському півостровах. Гербовий знак цього царства нагадує тризуб. За своє багатовікове існування античні держави, засновані греками, досягли значного розвитку в державотворенні та зовнішній політиці, економіці й торгівлі, культурі, мистецтві й побуті.

Населення грецьких міст-полісів не тільки зберігало засади й традиції метрополії, а й позитивно впливало на сусідні племена – скіфів, таврів, мешканців лісостепу, сарматів тощо. Внаслідок взаємодії еллінів та місцевих племен відбувався культурний поступ та взаємозбагачення народів, які населяли територію України.

Суто демократичний лад і републіканський устрій, перенесений грецькими колоністами на узберіжжя Чорного Моря, дуже скоро виявився пагубним серед нових умов їхнього життя. Доволі сказати, що політична сила і вплив грецьких колоній не сягали дальше мурів їхніх міст. Живучи нарізно, мініатюрними містами-державками, не додумалися греки створити хоч би й оборонний союз своїх колоній для відпору варварського світа, що відусіль зазіхав на їх добра. Один тільки Пантїкапей, завдяки своєму напів монархічному устроєві, зумів зорганізувати низку грецьких колоній над Озівським морем у союз, що довго опирався варварам, а навіть поширив свій політичний вплив на колонії Криму

Інші колонії дуже скоро попали в загрозливу для культурного життя залежність від варвар, оплачуючися їм непосильними данинами, а то й визнаючи їхню зверхність. Остаточно, коли не могли собі самі порадити, вони піддалися в опіку більшим мілітарним державам, не цураючись навіть персів, з якими їх корінна батьківщина вела війну на смерть і життя. Похід перського короля Дарія на скитів у 513 р. був саме наслідком тої опіки перської держави над грецькими чорноморськими колоніями. Коли ж корінна Греція зламала силу Персії, чорноморські греки піддалися під охорону атенського морського союзу, завдяки якому в V і IV ст. зацвіли їх колонії високою культурою й добробутом. Упадок Атен потягнув за собою й упадок колоній: їм уже не могли забезпечити розвитку ні македонці ні понтійський король Мітридат V, що розбивши скитів, заложив над Озівським морем Босфорське Царство, а навіть заходився здобути ціле чорноморське поберіжжя. Сміливі замисли Мітридата йшли в розріз із інтересами римської імперії, що вже тоді станула сильною ногою в Малій Азії. В невдачних боях із Римом гине Мітридат (63 р. пер. Хр.) а його син Фарнак визнає римську зверхність. Колиж йому заманулося здійснити горді батькові плани про опанування цілого Чорного моря, накликав собі на голову великого римського войовника Юлія Цезара; в бою з ним тратить (47 р.) життя й державу. Від тоді стає Босфорське Царство автономною провінцією римської імперії, що посуває свої сухопутні межі по Дунай із одного й Кавказ із другого боку Чорного Моря. Чорноморські, грецькі колонії відживали вже свій вік. Не помогла їм охорона зорганізованої римським цісарем Траяном Дакії (106 по Хр.). Всі вони лягли в румовища під безпощадним напором степових орд, а деякі, як Пантікапей стали столицями варварських держав. Якийсь час животіли ще грецькі осади Тавриди, поки й вони не зникли з лиця землі.

Розпалися в румовища й перестали існувати, але вплив, що його виявили за час свого існування і культурні досягнення, залишені наслідникам, не змарнувалися; ціла Європа взагалі живе до сьогодні з велетенської культурної спадщини старої Греції.

Для сильно розродженого грецького племені Балканський півострів унедовзі показався затісним. Замало було тут широких долин, що надавалися б на поселення і ведення хліборобства, не було з чого жити густій людності. До того ж з півночі напливали все нові племена, шукаючи собі садиб. Перенаселення ставало все більше. У деяких околицях життя ставало неможливе через переходи й напади варварських ватаг, що нищили все по дорозі і місцевим мешканцям не давали спокійно жити. Ці різнорідні причини викликали серед греків сильний переселенський рух на море і за море.

Висновки

"Велика грецька колонізація" - період перенесення еллінами впродовж VIII - кінця VI ст. до н.е. своїх поселень на широкі простори Середземноморського узбережжя від Піренейського півострова аж до Єгипту та Сирії - мала безпосередній стосунок і до південних територій сучасної України. Адже Північне Причорномор’я стало одним із ключових регіонів мілетсько-іонійської колонізації. Уже в другій половині VII ст., тобто в часи завершальних етапів "великої грецької колонізації", тут, а саме на острові (а тоді - півострові) Березань (нині територія Миколаївської обл.), виникає перше давньогрецьке поселення - Борисфеніда, а вже слідом за ним у VI ст. засновуються майже всі найбільш значні північно-причорноморські міста: Тіра, Ніконій, Ольвія, Херсонес, Феодосія, Пантікапей, Фанагорія, Гермонаасса, Горгіпія та інші.

Основними еллінськими центрами на території Північного Причорномор’я були: Ольвія на Дніпровсько-Бузькому лимані (поблизу с.Парутино Миколаївської обл.), Боспор Кіммерійський з головним осередком у Пантікапеї (сучасне м.Керч) та Херсонес Таврійський (околиці сучасного Севастополя).

Сильним руслом грецька колонізація пішла також на захід. У Полудневій Італії постали міста Тарент, Гераклея, Сібаріс, Кротон, Кіме (римські Куми), Неаполь. Ця країна дістала тоді назву Великої Греції. На сусідній Сицилії грецького походження були Сиракузи, Катана, Мессана, Акрагас та багато інших. На французькому узбережжі греки заснували Массалію (теперішній Марсель) і Ніїсею (Ніцца), на Піренейському півострові — Сагунт і Менаке (коло Малаги). Тут на заході грецькі переселенці зустріли фінікійців, що мали,вже там багато своїх осель і факторій.