Види матеріальної відповідальності

Трудове законодавство передбачає обмежену та повну матеріальну відповідальність.

Обмежена матеріальна відповідальність є переважним видом відповідальності працівника за трудовим правом України. Обмежена матеріальна відповідальність працівників має універсальний характер, вона застосовується завжди, якщо інше не передбачено законодавством. Відповідно до ч. 1 ст. 132 КЗпП України за шкоду заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Обмежену матеріальну відповідальність несуть:

1) працівники – за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, - у розмірі заподіяної шкоди, але не більше свого середнього заробітку. У такому самому розмірі працівники несуть відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування. Відповідальність за даною підставою несуть працівники, які допустили шкоду лише в ході трудового процесу.

2) керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники – у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів щодо запобіганням простоям, випуску недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних та грошових цінностей (ст. 133 КЗпП України).

Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається у випадках, зазначених у законодавстві (ч. 2 ст. 132 КЗпП України).

Повна матеріальна відповідальність працівника полягає в покладенні на працівника обов’язку відшкодувати пряму дійсну шкоду в повному обсязі.

У ст. 134 КЗпП України передбачено перелік підстав покладення на працівника повної матеріальної відповідальності.

П. 1 ст. 134 КЗпП України: повна матеріальна відповідальність настає на підставі письмового договору між працівником і роботодавцем про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Відповідно до ст. 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли 18 років), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо пов’язаних із зберіганням, обробкою, продажем, перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт затверджений у порядку, який визначається КМУ. Переліком передбачені такі посади: завідувачі складами та їх заступники; старші контролери-касири і контролери-касири; завідувачі ощадними касами першого розряду; начальники відділів, старші інспектори; завідувачі магазинів та їхні заступники; товарознавці, що безпосередньо обслуговують матеріальні цінності; завідувачі підприємствами громадського харчування; завідувачі аптекарськими установами; інкасатори.

До робіт, при виконанні яких укладаються договори про повну матеріальну відповідальність належать: роботи з прийому від населення усіх видів платежів і виплати грошей через касу; роботи з обслуговування торгових і грошових автоматів; роботи з прийому на збереження матеріальних цінностей на склад; роботи з прийому від населення предметів культурно-побутового призначення у ремонт та на зберігання; роботи з покупки, продажу, обміну, перевезення дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння.

Письмовий договір про повну матеріальну відповідальність укладається на додаток до трудового договору з метою конкретизації обов’язків власника або уповноваженого ним органу та працівника щодо забезпечення збереження цінностей.

Такий договір укладається при дотриманні наступних умов: виконувана працівником робота безпосередньо пов’язана із зберіганням, обробкою, продажем, перевезенням чи застосуванням в процесі виробництва цінностей; цінності були передані працівникові; виконувана працівником робота передбачена спеціальним переліком; якщо працівник на момент укладення договору про повну матеріальну відповідальність досяг віку 18 років.

Якщо не дотримано цих умов, договір визнається недійсним, і працівник несуть відповідальність на загальних підставах. При відмові працівника укласти договір про повну матеріальну відповідальність його може бути звільнено за п. 6 ст. 36 КЗпП України.

П. 2 ст. 134 КЗпП України: працівники притягаються до повної матеріальної відповідальності, якщо майно та інші цінності були одержані працівником під звіт або за іншими разовими документами.

Для виникнення зобов’язання працівника відшкодувати шкоду в повному обсязі за цією підставою, необхідним є дотримання кількох умов:

1. робота щодо обслуговування цінностей не є щоденною основною трудовою функцією працівника, він виконував лише одноразове завдання одержати цінності;
2. разова довіреність може бути видана працівнику за наявності його згоди. Згода працівника повинна бути затверджена його підписом про отримання майна;
3. власник або уповноважений ним орган ознайомив працівника з правилами отримання, транспортування або збереження цінностей;
4. власником або уповноваженим ним органом забезпечено всі умови, необхідні для прийняття та зберігання працівником матеріальних цінностей.

Виконання даної операції не може доручатись особам, позбавленим за вироком суду права займати матеріально відповідальні посади протягом певного строку, а також особам, раніше судимим за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, якщо судимість не знята і не погашена.

П. 3 ст. 134 КЗпП України: шкоду завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, що переслідуються у кримінальному порядку. Відповідальність працівника виникає за умови, що злочинний характер його діянь підтверджений у встановленому порядку вироком суду.

Працівник щодо якого було винесено виправдувальний вирок або припинено провадження по справі за відсутністю складу чи події злочину, не може бути суб’єктом повної матеріальної відповідальності за даною підставою.

Працівник не звільняється від повної матеріальної відповідальності за трудовим правом, якщо він був звільнений від кримінальної відповідальності внаслідок закінчення строку давності, наявності акту амністії; притягнення його до адміністративної відповідальності; передачею його на поруки.

П. 4 ст. 134 КЗпП України: шкоду завдано працівником, який був у нетверезому стані. Умовою відшкодування заподіяної шкоди в повному обсязі є перебування працівника в нетверезому стані на момент заподіяння шкоди. При застосуванні заходів матеріальної відповідальності не мають значення ні кваліфікація, спеціальність чи посада працівника; ні форма вини.

Необхідною умовою притягнення працівника до матеріальної відповідальності є підтвердження нетверезого стану працівника. Нетверезий стан працівника може бути підтверджений медичним висновком та іншими видами доказів (актами та іншими документами, поясненнями сторін і третіх осіб, показаннями свідків).

П. 5 ст. 134 КЗпП України: шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування.

Вказана підстава відрізняється від підстави притягнення працівника до обмеженої відповідальності лише формою вини. Повна матеріальна відповідальність настає за умисне (пряме чи непряме) заподіяння такої шкоди. Роботодавцю необхідно довести лише, що працівник при завданні шкоди діяв умисно.

П. 6 ст. 134 КЗпП України: відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків.

Повна матеріальна відповідальність відповідно до п.6 ст. 134 КЗпП України покладається на працівника у випадках, передбачених спеціальними законодавчими актами. Необхідність запровадження повної матеріальної відповідальності зумовлена особливістю виконуваної роботи та умов праці, а також підвищеною зацікавленістю держави у збереженні того чи іншого майна та підвищенні відповідальності працівника за його збереження.

У даному випадку йдеться про випадки матеріальної відповідальності, зокрема, за шкоду, заподіяну: перевитратою пального на автомобільному транспорті; отримання посадовою особою премії внаслідок допущених з її вини викривлень даних про виконання робіт; втрата чи затримка доставки всіх видів поштових і телеграфних відправлень; знищення, зіпсуття, втрата дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей.

П. 7 ст 134 КЗпП України: шкоду завдано не при виконанні трудових обов’язків. Положення даної статті слід розуміти як самовільне виконання роботи працівником в особистих цілях та всупереч інтересам роботодавця. Час заподіяння шкоди значення не має. Вона може бути завдана як в робочий час, так і під час відпочинку. Типовим прикладом заподіяння зазначеної шкоди у робочий час є використання майна роботодавця (приладів, автомашин) у власних цілях.

П. 8 ст. 134 КЗпП України: службова особа винна в незаконному звільненні або переведені працівника на іншу роботу.

Суб’єктами повної матеріальної відповідальності є службові особи, за наказом чи розпорядженням яких працівника незаконно звільнено або переведено на іншу роботу. Постановою Пленуму ВСУ „Про практику розгляду судами трудових спорів” роз’яснено, що відповідальність за цією підставою настає також у випадку, коли шкода завдана власнику затримкою виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

Прямою дійсною шкодою є грошові суми, виплачені звільненому чи переведеному працівникові за час вимушеного прогулу чи виконання нижче оплачуваної роботи. Відповідальність настає незалежно від форми вини.

П. 9 ст. 134 КЗпП України: керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсації за порушення строків її виплати, і за умови, що державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

Пряма дійсна шкода відповідає розміру компенсації, яку виплачують працівникам в усіх випадках порушення встановлених строків виплати заробітної плати. Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати за відповідний місяць (після утримання податків і обов’язкових платежів) та приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Умови та порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати затверджено ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 та Постановою КМУ «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати» від 21.02. 2001 р. № 159.

Умовою для звільнення від матеріальної відповідальності є факт наявності заборгованості перед цим підприємством Державного чи місцевого бюджетів, юридичних осіб державної форми власності.