Метод правового регулювання трудових відносин

Метод відображає, яким способом правові норми регулюють певний вид суспільних відносин. До ознак методу можна віднести:

а) порядок виникнення, зміни та припинення правовідносин;

б) правове становище учасників правовідносин;

в) характер встановлення прав і обов’язків;

г) засоби забезпечення виконання обов’язків (санкцій).

Стосовно трудових відносин, які складають основу предмету трудового права, юридичним фактом, що породжує їх виникнення, є трудовий договір. Тобто юридичними фактами, які породжують, змінюють і припиняють трудові правовідносини є вольові дії суб’єктів, що базуються на їхній взаємній згоді.

На стадії виникнення трудових правовідносин сторони перебувають у юридично рівному становищі. У процесі праці сторони перебувають у певній підпорядкованості одна до одної. Це проявляється у правовідносинах по нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю та охорони праці.

Для регулювання трудових відносин використовуються два методи: державно-владний та локальний. На державному рівні визначаються основні принципи правового регулювання найманої праці, які покликані забезпечити єдиний підхід в охороні трудових прав громадян незалежно від форми власності та виду підприємства. Основна частина нормативно-правових актів приймається на конкретному підприємстві, в установі, організації. При цьому локальні акти не повинні погіршувати права працівників порівняно з чинним законодавством.

Трудовому праву властиві власні санкції, які проявляються у застосуванні дисциплінарної чи матеріальної відповідальності.

Отже, метод трудового права полягає у комплексному поєднанні централізованого (імперативного) та децентралізованого (автономного) правового регулювання трудових та тісно пов’язаних з ними відносин на основі координації дій суб’єктів правовідносин, локального право встановлення та можливості застосування спеціальних юридичних санкцій для забезпечення належного виконання учасниками цих правовідносин своїх прав та обов’язків.