Полезное:
Как сделать разговор полезным и приятным
Как сделать объемную звезду своими руками
Как сделать то, что делать не хочется?
Как сделать погремушку
Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами
Как сделать идею коммерческой
Как сделать хорошую растяжку ног?
Как сделать наш разум здоровым?
Как сделать, чтобы люди обманывали меньше
Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили?
Как сделать лучше себе и другим людям
Как сделать свидание интересным?
Категории:
АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника
Тема 6. Облік праці та її оплати
Питання для вивчення:
1. Системи та форми оплати праці в Україні.
2. Кадрова документація на підприємстві.
3. Облік використання робочого часу на підприємстві. Облік виробітку.
4. Фонд оплати праці та його складові.
5. Облік розрахунків по оплаті праці.
6. Облік інших виплат і платежів на підприємстві.
7. Облік відпусток.
8. Облік розрахунків підприємства з бюджетом, бюджетними та позабюджетними цільовими фондами.
Закон України “Про оплату праці” від 24.03.95 р. № 108/9 (далі Закон України “Про оплату праці”) дає наступне визначення заробітної плати – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Заробітна плата працівників підприємств на території України виплачується у грошових знаках, що мають законний обіг на території України.
Колективним договором, як виняток, може бути передбачено часткову виплату заробітної плати натурою (за цінами не вище собівартості) у розмірі, що не перевищує 30 відсотків нарахованої за місяць, у тих галузях або за тими професіями, де така виплата, еквівалентна за вартістю оплати праці у грошовому виразі, є звичайною або бажаною для працівників, крім товарів, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України: нафта й нафтопродукти, будівельні матеріали та вироби з них, товари медичної, фармацевтичної промисловості тощо. Перелік товарів, не дозволених для виплати заробітної плати натурою встановлено Постановою Кабінету міністрів України “Про перелік товарів, не дозволених для виплати заробітної плати натурою”, затвердженою 03.04.93р. №244.
Згідно статті 96 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка складається з:
- тарифних сіток (шкала, у якій наведені прийняті певною галуззю кваліфікаційні розряди і відповідні їм тарифні коефіцієнти);
- тарифних ставок (це нормативний розмір оплати праці робітника відповідного розряду за одиницю часу – погодинна, денна (змінна), місячна);
- схеми посадових окладів (розробляється підприємством самостійно з вказанням посад, які можуть займати службовці, спеціалісти, керівні працівники і відповідні цим посадам розміри окладів);
- тарифно-кваліфікаційних характеристик (розподіл робіт і працівників залежно від їх складності та кваліфікації за розрядами тарифної сітки).
Основними факторами регулювання заробітної плати визначаються форми і системи оплати праці.Форми, системи й розмір оплати праці робітників, а також інші види їх доходів встановлюються підприємствами самостійно, виходячи із принципу матеріального заохочення кожного робітника.
Форми і системи оплати праці – це перелік певних правил і понять, які визначають співвідношення між мірою праці й мірою винагороди працівників. Оскільки основними вимірниками фактичних витрат праці є або кількість виготовленої продукції, або кількість відпрацьованого робітником часу, то основними формами оплати праці є відрядна й погодинна (рис. 1).
Рис. 1. Форми оплати праці
Погодинна система оплати праці – це оплата праці, яка залежить від кількості відпрацьованих годин і тарифної ставки (окладу) за одну годину.
Відрядна система оплати праці – це оплата праці за кількість виготовленої продукції (виконаного обсягу робіт, послуг) за нормами і розцінками, установленими виходячи з розряду виконаних робіт.
При погодинній оплаті праці розрізняють просту погодинну і погодинно-преміальну форми оплати праці.
Проста погодинна форма ставить оплату праці у залежність від кількості відпрацьованого часу і кваліфікації працівника.
Погодинна оплата праці є однією із систем погодинної форми оплати праці і передбачає проведення нарахування заробітної плати працівникам виходячи з годинної тарифної ставки, яка встановлюється за домовленістю сторін або в колективному договорі, і фактичної кількості відпрацьованих ними годин за розрахунковий період. Чинним законодавством передбачено при застосуванні погодинної оплати праці встановлення працівникам нормованих завдань. Нормоване завдання при погодинній системі оплати праці – це той обсяг робіт, що його працівник повинен виконати за годину праці.
Погодинно-преміальна форма оплати праці застосовується з метою підвищення матеріальної зацікавленості працівників у результатах їхньої праці. При цій системі поряд з виплатою посадових окладів або ставки за одиницю часу роботи, за досягнення певних кількісних і якісних показників працівнику виплачується надбавка до заробітної плати, тобто премія. Здебільшого розмір премій встановлюється у відсотках до нарахованої заробітної плати.
Також існує відрядна форма оплати праці, яка виражає залежність заробітку від кількості та якості виробленої продукції або обсягувиконаних працівниками робіт.
Умовами застосування відрядної форми оплати праці є: наявність кількісних показників роботи, які залежать від конкроетного робітника, можливість точного обліку обсягу виконаних робіт, необхідність на конкретній виробничій ділянці стимулювати робітників в подальшому збільшенні виробітку продукції або обсягів виконаних робіт, можливість технічного нормування праці.
Відрядна оплата праці поділяється на:
- пряму;
- відрядно-прогресивну;
- відрядно-преміальну;
- акордну;
- опосередковано-відрядну.
При прямій відрядній формі оплати праці основу оплати становить відрядна розцінка, котра визначається діленням годинної ставки, що відповідає розряду конкретної роботи, на годинну норму виробітку (або множенням цієї ставки на норму часу). Заробіток працівника при прямій відрядній оплаті праці визначається множенням розцінки на кількість виробленої прийнятої придатної продукції.
Відрядно-прогресивна форма оплати праці передбачає збільшення відрядної розцінки зі збільшенням виробництва продукції, виконання робіт чи надання послуг протягом встановленого робочого дня, зміни.
Відрядно-преміальна форма оплати праці передбачає виплату робітнику-відряднику, крім заробітку за відрядними розцінками, премії за перевиконання кількісних і якісних показників.
Акордна оплата праці застосовується, коли виконавцю (виконавцям) заробітна плата нараховується за певну виконану роботу. Специфіка цієї форми оплати праці в тому, що доручена робота повинна бути виконана в повному обсязі, при цьому час, витрачений на виконання дорученої роботи, особливої ролі для нарахування зарплати не відіграє.
Опосередковано-відрядна форма оплати праці застосовується для допоміжних робітників, розмір заробітної плати яких ставиться в залежність від результатів праці робітників, яких вони обслуговують.
Залежно від форм організації праці відрядна оплата може бути індивідуальною або колективною (бригадною). Заробіток працівника при індивідуальній відрядній оплаті праці залежить від кількості виготовленої ним придатної продукції та відрядної розцінки за одиницю виробів. При колективній (бригадній) оплаті праці заробіток кожного працівника залежить від результату роботи всієї бригади. В цьому випадку для визначення індивідуального внеску кожного робітника у виконану роботу бригади застосовують коефіцієнти трудової участі.
Розподіл зароблених бригадою коштів між робітниками бригади здійснюється згідно з чинним законодавством на підставі присвоєних розрядів і відпрацьованого часу, а також за умовними розрядами і коефіцієнтами трудової участі, які визначаються рішенням ради бригади, відповідно до трудового внеску кожного робітника у загальні результати роботи.
Законодавством України не заборонено використання інших систем оплати праці.
Форми і системи оплати праці на підприємстві регулює керівник підприємства, який також встановлює робітникам розміри тарифних ставок на підставі штатного розпису. Штатний розпис (схема посадових окладів), як правило, застосовується для оплати праці керівників, фахівців і службовців. Відповідно до статті 96 КЗпП України посадові оклади встановлюються адміністрацією підприємства відповідно до кваліфікацій і посад працівників.
Згідно чинного законодавства роботодавці не мають права встановлювати розмір заробітної плати працівника за основним місцем роботи за місяць менше рівня, який встановлюється державою. Мінімальний рівень заробітної плати та прожитковий мінімум встановлюється щорічно на підставі Закону України “Про Державний бюджет на ______ рік”.
Веденням кадрової документації на підприємстві займається його кадрова служба, діяльність якої регламентується окремими документами, до яких відносяться штатний розпис (відображає посадовий та чисельний склад підприємства), правила внутрішнього розпорядку (визначають організацію роботи на підприємстві, обов’язки робітників і адміністрації, режим роботи та інші питання), колективний договір (укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов’язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів).
В залежності від обсягу, характеру та складності кадрової роботи кадрова служба може бути виділена в самостійний структурний підрозділ. На невеликих підприємствах кадрову роботу виконує особа, призначена наказом керівника підприємства. Функції кадрової служби: оформлення розпоряджувальних документів по особовому складу; ведення облікових документів по кадрах.
Кожен громадянин реалізує право на працю шляхом укладання трудового договору з підприємством, установою, організацією або з фізичною особою.
Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Згідно зі ст. 23 КЗпП трудовий договір може бути:
1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;
2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;
3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
При укладенні трудового договору громадянин зобов’язаний подати паспорт або інший документ, що засвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, – також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я та інші документи.
Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.
На підставі підписаного “Наказу (розпорядження) про прийом на роботу” (форма № П-1) заповнюється особова картка (форма № П-2), типову форму якої затверджено наказом Міністерства статистики України від 27.10.95 р. № 277.
На великих підприємствах з метою полегшення роботи з картотекою, де це доцільно, на кожного працівника відкривається додатково “Алфавітна картка” (форма № П-3). Картотека алфавітних карток ведеться по підприємству в цілому і картки в ній розкладаються в алфавітному порядку.
При прийманні на роботу наукового працівника працівником відділі кадрів оформляється в одному екземплярі “Особова картка спеціаліста з вищою освітою, який виконує науково-дослідні, проектно-конструкторські і технологічні роботи” (форма № П-4).
Згідно зі ст. 48 КЗпП трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п’ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Працівникам, що стають на роботу вперше, трудова книжка оформляється не пізніше п’яти днів після прийняття на роботу.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Переведення працівника на іншу роботу із одного цеху (відділу, дільниці) оформляється “Наказом (розпорядженням) про переведення на іншу роботу” (форма № П-5).
Для оформлення щорічної та інших видів відпустки, що надається працівникам у відповідності з чинними законодавчими актами і положеннями, колективними договорами, контрактами та графіками відпусток застосовується “Наказ (розпорядження) про надання відпустки” (форма № П-6). Відпустки для групи працівників доцільно оформлювати за списком (форма № П-7).
Розірвання трудового договору з працівником оформляється наказом (розпорядженням) про припинення трудового договору (контракту) (форма № П-8).
Наказ (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) (форма № П-8) застосовується при звільненні працівників, заповнюється працівником відділу кадрів у двох примірниках на всіх працівників, за винятком тих, які звільняються вищестоячим органом.
На підставі наказу (розпорядження) про припинення трудового договору бухгалтерія робить розрахунок із працівником.
При звільненні з посади підприємство на користь працівника сплачує вихідну допомогу, яка є обов’язковою компенсаційною виплатою, передбаченою трудовим законодавством за умови звільнення найманої особи через підстави, визначені КЗпП: ст. 36 – відмова працівника від переведення в іншу місцевість тощо, ст. 40 – зміни в організації виробництва і праці, в т.ч. ліквідація, реорганізація, банкрутство, ст. 40 – поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу тощо – мінімальний розмір обов’язкової допомоги не менше середньомісячного заробітку; ст. 36 – призов або вступ працівника на військову службу – не менше двократного середньомісячного заробітку, ст. 38, 39 – розірвання трудового договору працівником внаслідок порушення власником підприємства законодавства – не менше трикратного середньомісячного заробітку.
Розрахунок суми вихідної допомоги проводять виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи, що передували звільненню. Обчислення проводять за формулою:
Сз = ЗП/Рф х Рг/2,
де Сз – середньомісячна заробітна плата;
ЗП – заробітна плата за фактично відпрацьовані працівником робочі дні протягом двох місяців, що передують місяцю звільнення;
Рф – кількість робочих днів, фактично відпрацьованих протягом двох останніх місяців, що передують місяцю звільнення,
Рг – кількість робочих днів за останні два календарних місяці згідно з графіком роботи підприємства, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
При звільненні за особистим бажанням працівник оформлює заяву на лицьовій стороні форми. Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
Робочий час – це встановлений законом або угодою сторін час, протягом якого робітники і службовці згідно з правилами внутрішнього розпорядку повинні виконувати свої трудові обов’язки.
Робочий день – це встановлена законом норма робочого часу протягом доби, яка лежить в основі його правового регулювання.
Нормування робочого часу протягом календарного тижня є робочим тижнем.
Щороку Міністерством праці та соціальної політики встановлюються норми тривалості робочого часу на рік, а саме: тривалість робочого часу згідно Кодексу законів про працю України (загального та скороченого), перелік святкових та неробочих днів й умови перенесення їх у випадку збігу святкового з вихідним днем; норму робочого часу на рік в годинах в залежності від тривалості робочого тижня.
Норми тривалості робочого часу на 2013 рік встановлено Листом Міністерства праці та соціальної політики України “Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2013 рік” від 21.08.2012 р. № 9050/0/14-12/13.
При п’ятиденному робочому тижні встановлена тривалість робочого тижня – 40 годин, яка поширюється на всіх працівників, фахівців та керівників, крім тих, для яких законодавчо встановлена скорочена тривалість робочого часу.
Облік використання робочого часу, а також контроль за станом трудової дисципліни на підприємствах здійснюється шляхом табельного обліку.
При прийомі на роботу працівникові надається табельний номер, а в трудовій книжці (що знаходиться у відділі кадрів) робиться позначка про його зарахування на підставі наказу керівника підприємства.
На кожного працівника у відділі кадрів відкривають особову картку, в якій зазначають необхідні анкетні дані про працівника і всі зміни, що відбуваються в його роботі. Бухгалтерія відкриває особову картку кожному працівникові.
Табельний облік ведеться такими способами:
- жетонним – з використанням жетонів (на яких проставлено табельні номери). На підприємстві їх кількість дорівнює кількості облікового складу працюючих;
- картковим – з використанням контрольних годинників, що автоматично позначають час явки кожного працівника в його картці;
- за пропускною системою, за якої працівники при явці на роботу здають свої перепустки, а також по закінченні роботи отримують їх, та ін.
Для обліку використання робочого часу застосовуються табелі (форми № П-12, П-13, П-14), затверджені наказом Міністерства статистики України від 09.10.95 р. № 253.
Завданнями табельного обліку є: контроль за явкою на роботу та залишенням роботи; виявлення причин запізнень або неявки на роботу; одержання даних про фактично відпрацьований час, склад робочого часу.
Для ведення обліку використання робочого часу кожному працюючому присвоюється табельний номер, який наводиться у всіх документах по обліку праці та її оплати. У випадку звільнення (або переводу) працівника в інший цех (відділ) його колишній табельний номер не може бути присвоєний іншому та повинен залишатися вільним не менше трьох років.
Табель являє собою поіменний список усіх працівників відділу, служби та іншого структурного підрозділу підприємства з відмітками проти кожного прізвища про використання робочого часу і ведеться окремо за категоріями, а в межах категорії працюючих – у порядку табельних номерів або алфавітному порядку.
Табель містить відомості про відпрацьований час, понаднормові години, запізнення та неявки, причини яких шифруються умовними позначками. Значно спрощується табельний облік при реєстрації тільки відхилень від нормальної тривалості робочого дня (через хворобу, відрядження, прогули, простої, годин понаднормової роботи тощо).
“Табель обліку використання робочого часу та розрахунку заробітної плати” (форма № П-12 та форма № П-13) застосовуються для обліку використання робочого часу всіх категорій працюючих, для контролю за дотриманням працюючими встановленого режиму робочого часу, для отримання даних про відпрацьований час, розрахунку заробітної плати, а також для складання статистичної звітності з праці.
“Табель обліку використання робочого часу” (форма № П-14) призначена тільки для обліку використання робочого часу працівників з твердим місячним окладом чи ставкою.
Оформлений належним чином табель обліку використання робочого часу завіряється підписами осіб, відповідальних за заповнення, і у встановлений термін передається до бухгалтерії підприємства для нарахування заробітної плати.
Для забезпечення правильного нарахування заробітної плати необхідно точно обліковувати виробіток продукції або обсяг робіт, виконаних кожним працівником.
Залежно від технології та організації виробництва застосовують різні системи обліку продукції або виконання робіт. Під обліком виробітку розуміють сполучення способів одержання інформації, порядку її запису і застосування форм первинних документів.
Облік виробітку робітниками – відрядниками у промисловості здійснюють за типовими формами залежно від технологічного процесу виробництва, системи організації та оплати праці в роботах про виробіток, у маршрутних листах, відомостях обліку виробітку, нарядах та інших документах. Послідовне виконання обсягу робіт фіксується в індивідуальних або бригадних нарядах, які здаються до бухгалтерії, машинолічильного бюро або обчислювального центру для нарахування заробітної плати.
Первинними документами про виробіток є рапорти або відомості виробітку бригади. В них зазначають прізвище, табельний номер робітника, розряд і кількість відпрацьованих годин. При розподілі бригадного заробітку враховують і коефіцієнт трудової участі кожного члену бригади.
Облік часу надурочних робіт здійснюється на основі списків осіб, які працювали в надурочний час (форма № П-15). Списки з відміткою майстра про кількість фактично відпрацьованого понаднормового часу використовуються для запису в табель.
Облік часу простоїв здійснюється на підставі листків обліку простоїв (форма № П-16). Листки обліку простоїв з відміткою про час простоїв використовуються для запису в табель.
Оплата простою, допущеного не з вини працівника, проводиться з розрахунку не нижче двох третин тарифної ставки (окладу) такого працівника. Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган, бригадира, майстра, інших посадових осіб. Якщо простій пов’язаний з виникненням виробничої ситуації, небезпечної для життя і здоров’я працівника, то за ним зберігається середній заробіток на весь період такого простою. Час простою, що виник з вини працівника, не оплачується.
Ст. 59 КЗпП державою встановлено нормальну тривалість робочого часу працівника в обсязі 40 годин на тиждень, а окремим категоріям робітників (учням, працівникам, зайнятим на роботі із шкідливими умовами праці тощо) встановлено скорочену тривалість робочого дня.
Також, законодавчо встановлено час відпочинку для робітників, вихідні та святкові дні. Так, ст. 66 КЗпП правникам надається перерва для відпочинку та харчування тривалістю не більше двох годин, яка не включається до робочого дня; ст. 67 встановлено при п’ятиденному робочому тижні два вихідних на тиждень, а при шестиденному робочому тижні – один вихідний день; ст. 73 встановлено перелік святкових і неробочих днів.
На підприємствах час від часу трапляються випадки, які дещо відрізняються від нормального (передбачуваного) режиму роботи на підприємстві (простої, виробництво бракованої продукції, підготовлення нового виробництва). Оплата цих випадків має такі особливості:
- оплата праці за незавершеним відрядним нарядом
Якщо працівник залишає відрядний наряд незавершеним з незалежних від цього причин, фактично виконана частина роботи оплачується за розцінкою, визначеною за узгодженням сторін відповідно до існуючих норм і розцінок. Місячна заробітна плата в такому разі не може бути нижчою від двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу). Якщо не виконано норму виробітку з вини працівника, оплата здійснюється відповідно до виконаної роботи.
- оплата праці з виготовлення продукції, визнаної браком
У разі виготовлення продукції, яка виявилася браком не з вини працівника, оплата праці з її виготовлення здійснюється за зниженими розцінками, Місячна заробітна плата працівника в цих випадках не може бути нижчою за дві третини тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу).
- оплата часу освоєння нового виробництва (продукції)
На час освоєння нового виробництва (продукції) власник підприємства або уповноважений ним орган може здійснювати оплату працівникам, які освоюють таке виробництво (продукцію), за середнім заробітком, розрахунок якого провадиться за раніше нарахованими заробітками. Середній заробіток при освоєнні нового виду продукції може зберігатися не більше шести місяців.
Окрім заробітної плати, яка обчислюється за тарифними ставками, виробничими розцінками чи на основі посадових окладів, працівникам можуть виплачуватися: доплати, надбавки, гарантійні виплати, компенсаційні виплати.
Працівники мають право на отримання доплат у таких випадках:
- поєднання професій
Працівникам, які виконують на тому ж самому підприємстві, в установі, організації поряд зі своєю основною роботою, що визначена трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов’язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, здійснюється доплата за поєднання професій (посад) або виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника. Розміри доплат за поєднання професій (посад) або виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника встановлюються на умовах, передбачених в колективному договорі. При цьому слід враховувати, що генеральною угодою доплати за суміщення професій максимальними розмірами не обмежуються і визначаються економією, яка отримана внаслідок суміщення. За поєднання професій керівникам оплата не проводиться.
- робота у святковий і неробочий час
Робота у святковий і неробочий час оплачується в подвійному розмірі:
- відрядникам – за подвійними відрядними розцінками;
- працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, – в розмірі подвійної погодинної або денної ставки;
- працівникам, які отримують місячний оклад, – у розмірі одинарної погодинної або денної ставки понад оклад, якщо робота у святковий і неробочий день здійснювалася в межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної погодинної або денної ставки понад оклад, якщо робота здійснювалася понад місячну норму.
Оплата у вказаному розмірі здійснюється за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день.
За бажанням працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути надано інший день відпочинку. Премію за роботу у святкові дні нараховують в одинарному розмірі.
У випадку, коли святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого. Кодексом законів про працю України встановлено наступні святкові дні:
1 січня – Новий рік;
7 січня – Різдво Христове;
8 березня – Міжнародний жіночий день;
1 і 2 травня – День міжнародної солідарності трудящих;
9 травня – День Перемоги;
28 червня – День Конституції України;
24 серпня – День незалежності України;
14 жовтня – День захисника вітчизни.
Робота також не провадиться в дні релігійних свят:
один день (неділя) – Пасха (Великдень);
один день (неділя) – Трійця.
- робота в нічний час
Робота в нічний час оплачується у підвищеному розмірі, що встановлюється Генеральною, галузевими (регіональними) угодами і колективним договором, але не нижче ніж 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час. Згідно з Генеральною угодою – 40% за кожну годину роботи.
- робота у понаднормовий час
Робота в понаднормовий час допускається тільки у виняткових випадках при погодженні з профспілкою.
Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, можуть залучатись до надурочних робіт лише за їх згодою.
Понаднормові години не мають перевищувати 120 годин для кожного працівника в рік. За погодинною системою оплати праці робота у понаднормовий час оплачується за перші 2 години на 50% більше, а за наступні години – в подвійному розмірі погодинної ставки. За відрядною системою оплати праці за роботу в понаднормовий час виплачується доплата в розмірі 100% тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною ставкою, – за всі відпрацьовані понаднормові години.
Згідно Закону України “Про оплату праці” та Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Міністерства Статистики України від 13.01.2004р. № 5 для оцінки розміру заробітної плати найманих робітників застосовують показник фонду оплати праці.
До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з основної та додаткової оплати праці, інших заохочувальних виплат та платежів.
Фонд оплати праці складається з фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Фонд основної заробітної плати – це нарахована винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Фонд додаткової заробітної плати включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород та премій, які мають одноразовий характер, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Робітник підприємства також має змогу отримати матеріальну допомогу, яка згідно діючого законодавства класифікується як підвид нецільової благодійної допомоги і відносять до категорії інших заохочувальних виплат. Її виплата повинна бути передбачена або у колективному договорі, або в трудовому договорі, або в законодавчому порядку (для робітників бюджетних установ). Для отримання допомоги працівник (або інша особа) пише заяву на підставі якої керівник підприємства видає певний наказ (розпорядження).
З метою оподаткування матеріальна та благодійна допомоги порівняні між собою: якщо вони не перевищують встановленої межі та отримувач має право на податкову соціальну пільгу в місяці нарахування допомоги тоді податок з доходів громадян не утримується.
Для того, щоб особі, яка перебуває у трудових відносинах із підприємством, була виплачена матеріальна допомога, їй потрібно написати заяву на ім’я керівника. Наказ керівника є необхідною підставою для нарахування матеріальної допомоги бухгалтерією підприємства.
Заяви на ім’я керівника про матеріальну допомогу не потрібно, якщо у відповідно зареєстрованому колективному договорі зафіксовані випадки, при настанні яких виплачується матеріальна допомога.
При визначенні витрат на оплату праці та інших виплат в податковому обліку при їх віднесенні до витрат підприємства в податковому обліку необхідно керуватися положеннями Податкового кодексу України.
Згідно цього нормативного документа до витрат виробництва та обігу відноситься сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які можуть бути придбані (виготовлені) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Виплату винагород або інших видів заохочень пов’язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більш ніж суми, розраховані за звичайними цінами.
Тобто, необхідно зробити висновок, що для включення витрат на оплату праці робітників до валових витрат підприємства необхідно виповнення наступних умов:
- фізична особа повинна знаходитись у трудових відносинах з підприємством;
- виплати повинні бути пов’язані з господарською діяльністю підприємства;
- виплати повинні бути узгодженні за домовленістю сторін, яка оформлена документально.
Для узагальнення інформації про розрахунки з персоналом з оплати праці (за усіма видами заробітної плати, премій, допомоги тощо), а також про неодержану персоналом у встановлений термін суму заборгованості з оплати праці (розрахунки з депонентами) ведеться на рахунку 66 “Розрахунки за виплатами працівникам”.
Рахунок 66 “Розрахунки за виплатами працівникам” має такі субрахунки:
661 “Розрахунки за заробітною платою”;
662 “Розрахунки з депонентами”;
663 “Розрахунки за іншими виплатами”.
Аналітичний облік розрахунків з персоналом ведеться за кожним працівником, видами виплат та утримань.
При використанні підприємством журнально-ордерної форми обліку для узагальнення інформації про розрахунки підприємства з персоналом використовується журнал-ордер № 5, 5а та відомість 5.1.
Відповідно до Інструкції нарахування оплати праці й інших аналогічних виплат відображається по кредиту пасивного рахунка 66 “Розрахунки за виплати працівникам” субрахунок (рахунок другого рівня) 661 “Розрахунки по заробітній платі”. При цьому кредит рахунка 661 “Розрахунки по заробітній платі” кореспондує з дебетами рахунків відповідних витрат. У випадку, коли підприємства не використовують в обліку рахунка класу 8 “Витрати по елементах”, такими витратами згідно П(С)БУ 16 будуть: прямі виробничі (рахунок 23 “Виробництво”), загальновиробничі (рахунок 91 “Загальновиробничі витрати”), на управління (рахунок 92 “Адміністративні витрати”), на збут (рахунок 93 “Витрати на збут”).
Оборотом по дебету рахунку 661 “Розрахунки по заробітній платі” відображається утримання з заробітної плати податків і платежів, що сплачуються працівниками підприємства:
- податку з доходів фізичної особи – у кореспонденції з кредитом відповідного субрахунку рахунка 641 “Розрахунки по податках”;
- збору до єдиного соціального внеску (ЄСВ) – у кореспонденції з кредитом рахунка 65 “Розрахунки за соціальним страхуванням”;
Оборотом по дебету рахунка 661 “Розрахунки по заробітній платі” відбивається також її видача (у кореспонденції з кредитом рахунка 301 “Готівка в національній валюті”) і депонування (у кореспонденції з кредитом рахунка 662 “Розрахунки з депонентами”).
По Дт 661 “Розрахунки по заробітній платі” також відображаються утримання із заробітної плати: за виконавчими листами, за бажанням та по письмовій заяві робітника. При розрахунку сум, утриманих з заробітної плати, необхідно керуватись ст. 128 КЗпП, згідно якої при кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати 20 %, а у випадках, передбачених законодавством України, – 50 % заробітної плати, яка належить до виплати працівникові. Ці обмеження не поширюються на відрахування із заробітної плати при відбуванні виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей. У цих випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 %.
Грошові кошти, отримані з банку у касу підприємства для виплати заробітної плати та своєчасно не виплачені робітникові (внаслідок неявки робітника) є депонованою заробітною платою. Протягом трьох днів, з урахуванням дня отримання готівки в установі банка, підприємства мають право зберігати в касі підприємства (з перевищенням встановленого ліміту каси) кошти, отримані для виплати заробітної плати, пенсій, стипендій, дивідендів. Після збігання цього строку у платіжних відомостях поряд з прізвищами осіб, які не отримали гроші, касиром проставляється штамп або робиться запис “Депоновано”. В кінці платіжної відомості визначаються фактично виплачена сума та сума не отриманої (депонованої) заробітної плати. Далі складається реєстр депонованої заробітної плати, в якому ведеться облік по кожній невиплаченій сумі.
Для відображення в бухгалтерському обліку розрахунків по заробітній платі використовують форми, затверджені наказом міністерства статистики України “Про затвердження типових форм первинного обліку по розрахунках з робітниками і службовцями по заробітній платі” від 22.05.96 р. № 144.
Для розрахунку та видачі заробітної плати і пенсії всім категоріям працюючих застосовується “Розрахунково-платіжна відомість” (форма № П-49), яка складається на основі даних “Особового рахунку”. Для розрахунку заробітної плати і пенсії всім категоріям працюючих застосовується “Розрахункова відомість” (форми № П-50, № П-51).
Для обліку видачі заробітної плати і пенсії застосовується “Платіжна відомість” (форма № П-53).
Особовий рахунок (форми № П-54 і П-54а) застосовується для відрахування відомостей про заробітну плату за попередні періоди та пенсії.
Форма П-54 застосовується для запису всіх видів нарахувань та утримань із заробітної плати на підставі первинних документів по обліку виробітку та виконаних робіт, відпрацьованого часу і документів на різні види оплат.
Форма № П-54а застосовується при обробці облікових даних за допомогою засобів обчислювальної техніки і вміщує тільки умовно-постійні реквізити про працівника. Дані по розрахунку заробітної плати вкладаються щомісячно в особовий рахунок у вигляді машинограми.
Первинні документи по обліку виробітку та заробітної плати здаються для перевірки та наступних розрахунків за встановленим графіком в розрахунковий відділ бухгалтерії (обчислювальний центр, станцію або бюро).
За роботу в першій половині місяця працюючим, як правило, видається аванс, а кінцевий результат розрахунку заробітної плати виконується при виплаті заробітної плати за другу половину місяця.
Розрахунок заробітної плати робочих з відрядною оплатою праці за весь розрахунковий період виконується на підставі первинних документів за обліком виробітку заробітної плати, доплат за надурочні години роботи, нарахування премій та інші, а також шляхом підрахунку різного роду утримань та визначення суми, яка належить видачі на руки.
Розрахунок заробітної плати робочих з погодинною оплатою праці виконується на підставі обліку фактично відпрацьованого часу, доплат за надурочні часи роботи, нарахування премій та інші, а також шляхом підрахунку іншого роду утримань та визначення суми, яка належить видачі на руки.
Розрахунки по заробітній платі з працюючими можуть виконуватися по одному з наступних варіантів:
- по розрахунково-платіжній відомості, яка одночасно використовується для видачі по ній заробітної плати, яка належить працюючому (типова форма № П-49). Дані про аванс, який виплачується, про суми утримання податків, які обчислюються по заробітній платі минулого місяця, ці повідомлення містяться в особовому рахунку (форма № П-54) та інші утримання записуються протягом місяця у відкриту на поточний місяць розрахунково-платіжну відомість. При наявності великої кількості первинних документів по обліку виробітку робочих, підрахунок відрядного заробітку здійснюється за допомогою накопичувальної картки обліку виробітку та заробітної плати (типова форма № П-55) або накопичувальної картки обліку заробітної плати (типова форма № П-56);
- по розрахунковій відомості (типова форма № П-50) та окремій платіжній відомості (типова форма № П-53), по якій виконується виплата заробітної плати. При наявності великої кількості первинних документів за обліком виробітку, підрахунок заробітку, також як і в попередньому варіанті, виконується в накопичувальній картці (типова форма № П-55 або № П-56);
- за спеціальними аркушами розрахунку заробітної плати (типова форма № П-52), які виписуються для кожного працюючого на розрахунковий період. Записи розрахунків по заробітній платі виконуються під копірку в двох примірниках. Зворотна сторона другого примірника форми розрахунку по заробітній платі може бути використана для розрахунку сум, які належать за відпустку. Суми до видачі переносяться з форми розрахунку по заробітній платі в платіжну відомість (типова форма № П-53).
Видача авансу за роботу в першій половині місяця при всіх варіантах виконується за платіжною відомістю (№ П-53).
Для щоденного обліку об’єму робіт, виконаних бригадою або окремими робітниками використовується “Накопичувальна картка виробітку і заробітної плати” (форма № П-55)
Законом України “Про відпустки” від 15.11.1996р. № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток:
- щорічні основна (тривалістю не менше як 24 календарні дні за відпрацьований календарний рік) і додаткова відпустки;
- додаткова відпустка у зв’язку з навчанням;
- творча відпустка;
- соціальна відпустка;
- відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами;
- відпустка по нагляду за дитиною по досягнення нею трирічного віку;
- додаткова відпустка робітникам, які мають дітей;
- відпустка без збереження заробітної плати.
Основна відпустка гарантована працівнику незалежно від того, де він працює і яку роботу виконує.
Додаткова відпустка надається у випадку особливих умов і характеру роботи, тобто визначальними стають особливі обставини, передбачені законодавством або колективним договором.
Для деяких категорій працівників Законом України “Про відпустки” встановлено більшу тривалість щорічних основних відпусток, а також надано право на щорічні додаткові відпустки певної тривалості. Загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірських роботах, – 69 календарних днів.
На підставі медичного висновку підприємство зобов’язане надавати жінкам оплачувану відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами тривалістю:
- 70 календарних днів до пологів і 56 після пологів;
- 70 календарних днів до пологів і 70 після пологів (у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів);
- 90 календарних днів до пологів і 90 після пологів (у разі, якщо жінка має чорнобильське посвідчення 1-3 категорії та якщо вона працює (проживає) в чорнобильській зоні).
Тривалість відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами обчислюється сумарно і становить 126 календарних днів (140 або180 днів). Вона надається жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів. За заявою жінки власник зобов’язаний приєднати до відпустки, пов’язаної з вагітністю та пологами, основну і додаткову відпустки, незалежно від тривалості її роботи на цьому підприємстві, в установі, організації в поточному робочому році.
За бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги по державному соціальному страхуванню у розмірі, який встановлюється правлінням фонду соціального захисту, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.
У разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов’язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.
Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати до досягнення дитиною шестирічного віку зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
Підприємства, установи та організації за рахунок власних коштів можуть надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості.
Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років не надається, якщо дитина перебуває на державному утриманні.
При визначенні тривалості щорічних відпусток, що надаються працівникам, не враховуються святкові та неробочі дні. Згідно з КЗпП в Україні встановлено 11 святкових і неробочих днів.
Право на щорічну основну і додаткову відпустку мають працівники, які пропрацювали на даному підприємстві не менше шести місяців. Щорічні відпустки надаються працівникам, як правило, згідно з графіком відпусток на підприємстві. Відпустки повинні надаватися працівникам з таким розрахунком, щоб вони були використані до закінчення робочого року. Ненадання працівнику щорічної відпустки є порушенням законодавства про працю (навіть у випадку, якщо працівник не бажає іти у відпустку).
Працівникам, які працюють за сумісництвом, відпустка повинна надаватися у той же час, коли й основним місцем праці, навіть якщо працівник ще не відпрацював необхідних для надання відпустки шести місяців.
Відпустка нараховується на основі наказу (розпорядження) про надання відпустки, в якому вказуються дні відпустки. Підставою для видачі наказу про надання відпустки є заява працівника.
Для розрахунку сум відпускних виплат працівникам використовується середня заробітна плата, що визначається відповідно до Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом державного комітету статистики України від 13.01.2004р. (зі змінами та доповненнями).
Розрахунок відпускних здійснюється за формулою:
В = З/(Др – СНдн - Ндн) х Кдн,
де В – відпускні;
З – сумарний заробіток працівника за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період;
Др – відповідна кількість календарних днів року чи меншого фактично відпрацьованого періоду;
СНдн – кількість святкових і неробочих днів, установлених законодавством;
Ндн – кількість робочих днів, протягом яких працівник не працював, при скороченому робочому тижні, а також кількість календарних днів перебування працівника у відпустці без збереження заробітної плати або із частковим її збереженням;
Кдн – число календарних днів наданої працівнику відпустки.
При нарахуванні інших виплат і платежів, що носять разовий характер підприємство регулюється “Порядком визначення розміру допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю і у зв’язку з вагітністю та пологами особам, які мають постійно вирахуваний доход, і особам, дохід яких може постійно бути нарахований лише за результатами роботи за рік”, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 28.06.1997 р. № 651, Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 р. № 1266 та Порядок розрахунку середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100.
Допомога в разі тимчасової непрацездатності надається з першого дня втрати непрацездатності і до її відновлення або встановлення групи інвалідності. Вона виплачується при хворобі, каліцтву, тимчасовому переведенні на іншу роботу у зв’язку з захворюванням, при догляді за хворим членом сім’ї, карантині, санаторно-курортному лікуванні і протезуванні.
Обов’язковому соціальному страхуванню підлягають усі наймані працівники, тобто застраховані особи. Лікарняні виплачуються у страхових випадках, які спричинили тимчасову непрацездатність, коли вони стали у період роботи. Допомогу не виплачують у внаслідок нещасного випадку на виробництві, професійного захворювання, перебування у відпустці без збереження заробітної плати, творчій відпустці, перебував під арештом, примусово лікувався за постановою суду тощо.
Підставою для виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності. За його наявністю призначаються дві виплати: допомога з тимчасової непрацездатності та допомога при вагітності та пологах. Тимчасову непрацездатність та її період засвідчує лікар або комісія лікарів. Листок непрацездатності оформлюється у випадках захворювання, травмування, протезування, нагляду за хворою дитиною, карантину тощо.
Відсоток оплати листка непрацездатності визначається ст. 37 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, обумовленими народженням та похованням” від 18.01.2001 р. № 2240-ІІІ в залежності від страхового стажу особи і становить: 50 % - до 3 років; 60% середньої заробітної плати (доходу) особам зі страховим стажем менше від 3 до 5 років; 70% середньої заробітної плати (доходу) особам зі страховим стажем менше від 5 до 8 років; 100% середньої заробітної плати (доходу) особам зі страховим стажем більше ніж 8 років, а також працівникам, у яких тимчасова непрацездатність настала внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання; працівникам, які мають на утриманні трьох і більше дітей віком до 16 років (учнів – до 18 років); ветеранам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, та іншим.
Тривалість загального трудового стажу визначається згідно із записами у трудовій книжці.
Допомогу по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання чи травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, виплачують застрахованим особам за перші п’ять днів власник чи уповноважений ним орган за рахунок коштів підприємства (згідно “Порядку оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання чи травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів підприємства”, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 06.05.2001 р. № 439), а за рахунок Фонду страхування від непрацездатності здійснюють оплату, починаючи з шостого дня непрацездатності. Існують випадки, за яких оплачується весь період хвороби за рахунок Фонду страхування від непрацездатності з першого до останнього дня: при догляді за хворою дитиною віком до 14 років, при догляді за хворим членом сім’ї, у зв’язку з карантином тощо.
Допомога по тимчасовій непрацездатності не виплачується за період, коли застрахована особа перебувала у відпустці без збереження зарплати; коли застрахована особа перебувала у щорічній відпустці і доглядала за хворим членом сім’ї; коли травму або захворювання одержано при вчиненні застрахованою особою злочину тощо.
Для отримання допомоги необхідно при поверненні на роботу надати відділу кадрів листок непрацездатності, а в разі роботи за сумісництвом – копію такого листка.
Для визначення суми допомоги по тимчасовій непрацездатності для робітника, який перед настанням непрацездатності працював на підприємстві менше 6-ти календарних місяців – за основу береться середня заробітна плата (дохід) робітника (розрахована за вищенаведеним Порядком обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням) за фактично відпрацьовані повні календарні місяці. При чому в розрахунок середньої включається заробітна плата в межах максимального розміру, з якого сплачуються внески по обов’язковому державному соціальному страхуванню.
Для розрахунку суми допомоги по тимчасовій непрацездатності для робітника, який перед настанням непрацездатності працював на підприємстві менше календарного місяця, обчислюють середньоденну заробітну плату. Середньоденна заробітна плата (доход) розраховується шляхом ділення суми нарахованого за розрахунковий період заробітку, з якого сплачувались страхові внески, на кількість відпрацьованих робочих днів у розрахунковому періоді.
Оплата перших п’яти днів непрацездатності внаслідок хвороби або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, проводиться за рахунок коштів роботодавця. За весь наступний період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією інвалідності, допомога виплачується за рахунок фонду державного соціального страхування.
Розрахунок допомоги по тимчасовій непрацездатності робиться з другого боку листка непрацездатності.
Розрахунки підприємства з бюджетом та позабюджетними фондами
а) розрахунки по сплаті податку з доходів фізичних осіб
Податки з населення – це економічні відносини в грошовій формі, які виникають між державою і населенням із приводу примусового обов’язкового вилучення частини доходу для створення централізованого грошового фонду держави.
Згідно Податкового кодексу України платниками податку з доходів фізичних осіб (суб’єктами оподаткування) є
- резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи;
- нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України.
Не є платником податку нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України і має дипломатичні привілеї та імунітет, встановлені на умовах взаємності міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, щодо доходів, одержуваних ним безпосередньо від здійснення такої дипломатичної чи прирівняної до неї таким міжнародним договором іншої діяльності.
Об’єктом оподаткування резидента є: загальний місячний оподатковуваний дохід; чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального річного оподатковуваного доходу на суму податкового кредиту такого звітного року; доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті; іноземні доходи.
Об’єктом оподаткування нерезидента є: загальний місячний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України; загальний річний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України; доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті.
При нарахуванні доходів у вигляді валютних цінностей або інших активів, чия вартість є вираженою в іноземній валюті або міжнародних розрахункових одиницях, така вартість перераховується у гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, діючим на момент одержання таких доходів.
При нарахуванні доходів у будь-яких негрошових формах об’єкт оподаткування визначається як вартість такого нарахування, визначена за звичайними цінами, помножена на коефіцієнт, який розраховується за такою формулою:
К = 100: (100 – Сп),
де К – коефіцієнт;
Сп – ставка податку, встановлена для таких доходів на момент такого нарахування.
Вартість такого нарахування визначається виходячи із звичайної ціни, збільшеної на суму податку на додану вартість, якщо особа, яка здійснює таке нарахування, є платником податку на додану вартість; акцизного збору, якщо надається підакцизний товар.
У такому ж порядку визначається об’єкт оподаткування для сум надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлений строк.
Згідно ПКУ для розрахунку податку з доходів фізичної особи (ПДФО) в незалежно від розміру фонду оплати праці застосовують 18 % ПДФО.
Ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, одержаних (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.4 ПКУ), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які виплачуються (надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу у державну та недержавну грошову лотерею, виграшу гравця (учасника), отриманого від організатора азартної гри.
Ставка податку становить 5 відсотків бази оподаткування щодо доходу, нарахованого як:
- процент на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок;
- процентний або дисконтний дохід за іменним ощадним (депозитним) сертифікатом;
- процент на вклад (депозит) члена кредитної спілки у кредитній спілці;
- дохід, який виплачується компанією, що управляє активами інституту спільного інвестування, на розміщені активи відповідно до закону, включаючи дохід, що виплачується (нараховується) емітентом внаслідок викупу (погашення) цінних паперів інституту спільного інвестування, відповідно до закону, який визначається як різниця між сумою, отриманою від викупу, та сумою коштів або вартістю майна, сплаченою платником податку продавцю (у тому числі емітенту) у зв'язку з придбанням таких цінних паперів, як компенсація їх вартості;
- дохід за іпотечними цінними паперами (іпотечними облігаціями та сертифікатами) відповідно до закону;
- дохід у вигляді відсотків (дисконту), отриманий власником облігації від їх емітента відповідно до закону;
- дохід за сертифікатом фонду операцій з нерухомістю та дохід, отриманий платником податку внаслідок викупу (погашення) управителем сертифікатів фонду операцій з нерухомістю в порядку, визначеному в проспекті емісії сертифікатів; доходи у вигляді дивідендів;
- доходи в інших випадках, прямо визначених відповідними нормами цього розділу.
Згідно п. 169.4.1 ПКУ податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та винагороди), якщо його розмір не перевищує суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень. Так для 2016 р. для отримання ПСП розмір фонду оплати праці працівника не повинен бути більшим ніж 1930 грн. (1378*1,4=1929,20 ≈ 1930 грн.). При цьому граничний розмір доходу, який дає право на отримання податкової соціальної пільги одному з батьків у випадку та у розмірі, передбачених підпунктом 169.1.2 та підпунктами "а" і "б" підпункту 169.1.3 пункту 169.1 ПКУ, визначається як добуток суми, визначеної в абзаці першому цього підпункту, та відповідної кількості дітей.
В п. 169.1 ПКУ наводиться перелік податкових соціальних пільг:
- у розмірі, що дорівнює 50 (100 % з 01.01.2016 р.) % розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку;
- у розмірі, що дорівнює 100 % суми пільги, визначеної підпунктом 169.1.ПКУ, - для платника податку, який утримує двох чи більше дітей віком до 18 років, - у розрахунку на кожну таку дитину. Пільга
- у розмірі, що дорівнює 150 % суми пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 ПКУ, - для такого платника податку, який:
а) є одинокою матір'ю (батьком), вдовою (вдівцем) або опікуном, піклувальником - у розрахунку на кожну дитину віком до 18 років;
б) утримує дитину-інваліда - у розрахунку на кожну таку дитину віком до 18 років;
в) є особою, віднесеною законом до першої або другої категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, включаючи осіб, нагороджених грамотами Президії Верховної Ради УРСР у зв'язку з їх участю в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи;
г) є учнем, студентом, аспірантом, ординатором, ад'юнктом;
ґ) є інвалідом I або II групи, у тому числі з дитинства, крім інвалідів, пільга яким визначена підпунктом "б" підпункту 169.1.4 ПКУ;
д) є особою, якій присуджено довічну стипендію як громадянину, що зазнав переслідувань за правозахисну діяльність, включаючи журналістів;
е) є учасником бойових дій на території інших країн у період після Другої світової війни, на якого поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", крім осіб, визначених у підпункті "б" підпункту 169.1.4 ПКУ;
- у розмірі, що дорівнює 200 % суми пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 ПКУ, - для такого платника податку, який є:
а) Героєм України, Героєм Радянського Союзу, Героєм Соціалістичної Праці або повним кавалером ордена Слави чи ордена Трудової Слави, особою, нагородженою чотирма і більше медалями "За відвагу";
б) учасником бойових дій під час Другої світової війни або особою, яка у той час працювала в тилу, та інвалідом I і II групи, з числа учасників бойових дій на території інших країн у період після Другої світової війни, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
в) колишнім в'язнем концтаборів, гетто та інших місць примусового утримання під час Другої світової війни або особою, визнаною репресованою чи реабілітованою;
г) особою, яка була насильно вивезена з території колишнього СРСР під час Другої світової війни на територію держав, що перебували у стані війни з колишнім СРСР або були окуповані фашистською Німеччиною та її союзниками;
ґ) особою, яка перебувала на блокадній території колишнього Ленінграда (Санкт-Петербург, Російська Федерація) у період з 8 вересня 1941 року по 27 січня 1944 року.
Згідно постанови КабМіну від 29 грудня 2010 р. № 1227 «Про затвердження Порядку подання документів для застосування податкової соціальної пільги». Платник податку подає роботодавцю заяву про обрання місця застосування податкової соціальної пільги (далі - заява про застосування пільги) за встановленою Державною податковою службою формою.
Податкова соціальна пільга застосовується з дня отримання роботодавцем заяви платника податку про застосування пільги та документів, що підтверджують таке право. Податкова соціальна пільга до заробітної плати державних службовців застосовується під час її нарахування до завершення нарахування таких доходів без подання відповідних заяв, але з поданням підтвердних документів для встановлення розміру пільги.
У разі якщо платник податку має право на застосування податкової соціальної пільги з двох і більше підстав, зазначених у пункті 169.1 ПКУ, застосовується одна податкова соціальна пільга з підстави, що передбачає її найбільший розмір, за умови дотримання процедур, визначених підпунктом 169.4.1 пункту 169.4 ПКУ, крім випадку, передбаченого підпунктом "б" підпункту 169.1.3 пункту 169.1 ПКУ, податкова соціальна пільга за яким додається до пільги, визначеної підпунктом 169.1.2 ПКУ у разі, якщо особа утримує двох і більше дітей, у тому числі дитину-інваліда (дітей-інвалідів).
Податкова соціальна пільга, передбачена підпунктом 169.1.2 та підпунктами "а", "б" підпункту 169.1.3 пункту 169.1 ПКУ, надається до кінця року, в якому дитина досягає 18 років, а у разі її смерті до досягнення зазначеного віку - до кінця року, на який припадає смерть. Право на отримання такої податкової соціальної пільги втрачається у разі позбавлення платника податку батьківських прав або якщо він відмовляється від дитини чи передає дитину на державне утримання, у тому числі у закладах для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, незалежно від того, чи береться плата за таке утримання, чи ні, а також якщо дитина стає курсантом на умовах її повного утримання, починаючи з податкового місяця, в якому відбулася така подія.
Не підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб:
- матеріальна допомога в межах прожиткового мінімуму (якщо сума такої матеріальної за рік не перевищує величини прожиткового мінімуму);
- сума відпускних у зв’язку з вагітністю і пологами, нарахованих на підставі листка непрацездатності;
- одноразова допомога при народженні дитини;
- допомога по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку.
У 2013 році загальна податкова пільга, становити 573,50 грн.; для тих, хто має право на підвищену пільгу в розмірі 150 відсотків від загальної, вона становитиме 860,25 грн., підвищена пільга у 200 відсотків – 1147 грн.
Відповідальність за нарахування, утримання
Date: 2016-05-15; view: 619; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА... |