Психологічні принципи формування мотивації учення школярів

Учитель не може задовольнятися в навчально-виховному процесі лише наявним рівнем мотивації, бо це означало б виходити з учорашнього дня розвитку дитини і не орієнтуватися на завтрашній день його розвитку. Тому необхідна особлива робота з виховання мотивації. Сформулюємо ті психологічні вимоги, яким вона повинна задовольняти.

Психологічні принципи формування мотивації навчання школярів:

· при формуванні мотивації вчителю слід орієнтуватися на перспективи, резерви, завдання розвитку мотивації навчання в даному віці. Для цього треба виходити з вікової своєрідності діяльності та мотивації як важливої особистісної характеристики в даному віці, у віці, попередньому даному, в віці, наступному за даними. Тому формування мотивації має спиратися на її реальний рівень, що склався у попередньому віці, припускає визначення найближчих перспектив її розвитку (в даному віці) і далеких перспектив її розвитку (в подальшому віці);

· для мобілізації резервів мотивації в кожному віці необхідно організувати включення дитини в активні види діяльності (навчальну, суспільно-корисну, суспільно-політичну тощо) і види суспільних взаємодій її з іншою людиною (вчителем, однолітками);

· у ході здійснення цих видів діяльності та соціальних контактів у школяра виникають нові якості психічного розвитку – психічні новоутворення. Ці новоутворення складаються, за даними психологічних досліджень, в прояві у дитини нового, дієвих відносин, нової позиції:

1. до досліджуваного об'єкта (математичного, лінгвістичного та ін);

2. до іншої людини;

3. до себе і діяльності.

Стосовно до мотивації ці нові психічні якості виглядають наступним чином: новий тип ставлення до досліджуваного об'єкта виступає як пізнавальна активність школяра. Пізнавальною активністю – це всі види активного ставлення до вчення як до пізнання: наявність сенсу, значущості для дитини вчення як пізнання; всі види пізнавальних мотивів (прагнення до нових знань, до способів їх придбання, прагнення до самоосвіти; цілі, реалізують ці пізнавальні мотиви; обслуговуючи їх емоції. На основі цього школяр формується як суб'єкт навчальної діяльності.

Новий тип ставлення до іншої людини виступає як соціальна активність. Соціальної активністю називають всі види активного ставлення до вчення як до спілкування, до взаємодії, до співпраці: наявність сенсу, значущості для дитини вчення як взаємодії з іншою людиною; всі види соціальних мотивів (мотиви громадського обов'язку, прагнення зайняти позицію у відносинах з іншими людьми, прагнення усвідомити способи співпраці та ін); мети, обслуговуючи ці соціальні мотиви; емоції, супроводжують соціальні мотиви навчання. На основі цього школяр формується як суб'єкт взаємодії, спілкування з іншою людиною.

Новий тип ставлення до себе виступає як уміння усвідомлювати і перебудовувати свою мотиваційну сферу, взаємопов’язувати мотиви декількох видів діяльності, змінювати свої цілі і т. д. Тут закладається основа для становлення школяра як суб'єкта своєї мотиваційної сфери.

На основі всіх цих змін, разом узятих, учень формується як суб'єкт навчання і виховання в широкому плані.

Показниками наявності новоутворень у мотиваційній сфері є не загальне зростання позитивного ставлення до навчання, а якісна зміна її окремих сторін, ускладнення їх відносин і, отже, будови мотиваційної сфери, більш довільна, тобто регульована волею, її організація. Можна вважати, що в мотиваційній сфері настали необхідні якісні зміни, якщо випускника школи вдається виховати як активну особистість, рухому системою дієвих мотивів, де домінують соціально-значущі мотиви з колективістською спрямованістю, що має можливість реалізувати ці мотиви через самостійну постановку гнучких, перспективних цілей і їх досягнення, тобто володіє високим рівнем цілеспрямованості, що займає внаслідок цього активну життєву позицію та спроможну включитися в суспільну практику, яка вміє перетворити суспільну практику і усвідомлено вдосконалювати самого себе в ході цих перетворень, прийняти на себе всю міру відповідальності за свої вчинки і дії в системі суспільних відносин. Звичайно, ці особливості властиві зрілій особистості, вони не завжди представлені навіть у дорослої людини, але прагнути до їх виховання потрібно протягом всього.життя.